71119 (611876), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Цікаві факти з життя Леонардо да Вінчі
Він віртуозно грав на лірі. Коли в суді Мілана розглядалася справа Леонардо, він фігурував там саме як музикант, а не як художник чи винахідник.
Леонардо першим пояснив, чому небо синє. У книзі «Про живопис» він писав: «Синява неба досягається завдяки товщі освітлених часток повітря, що розташоване між Землею та чорнотою угорі».
Леонардо був амбідекстором – однаковою мірою добре володів правою та лівою рукою. Вважається навіть, що він міг одночасно писати різні тексти різними руками. Проте більшість праць він написав лівою рукою справа наліво.
Він був вегетаріанцем. Йому належать слова: «Якщо людина прагне доволі, чому вона птахів і звірів тримає у клітках?.. Людина воістину цар звірів, адже вона жорстоко винищує їх. Ми живемо, умертвляючи інших. Ми ходячі цвинтарі! Ще в ранньому віці я відмовився від м’яса».
Усі записи в щоденниках Леонардо зроблені у дзеркальному відбитку. Багато хто вважає, що в такий спосіб він хотів приховати свої дослідження. Можливо й так. За іншою версією, дзеркальний почерк був його індивідуальною особливістю (існують відомості, що йому було простіше писати саме таким чином); існує навіть поняття «почерк Леонардо».
Серед захоплень Леонардо були навіть кулінарія і мистецтво сервірування. У Мілані він протягом тринадцяти років був розпорядником придворних бенкетів. Він винайшов кілька кулінарних пристосувань, що полегшують працю кухарів. Оригінальна страва «від Леонардо» – тонко нарізане м’ясо, тушковане з овочами, що покладені зверху, – була дуже популярною на придворних бенкетах.
1.2 Багатогранність творчої особистості
Дати оцінку Леонардо як ученому не можливо, так як більшість його рукописів було загублено. Ті, що залишилися ж знаходяться в такому безладі, що наврят чи хто-небудь зможе прослідкувати в них еволюцію його ідей.
Проте деякі висновки можна зробити. Леонардо — титан науки. Багато його винаходів людство відкриє для себе на багато пізніше. Серед малюнків знайдені зображення завихорень води. Його око могло уловлювати те, що стало видно після винаходу сповільненої кінозйомки і фотоапарата. У записі да Вінчі мовиться про «злиття всіх сенсів» в перетині діагоналі і вертикальної лінії – він вірив, що всі відчуття сходяться в цьому місці. Черевики для ходіння по воді, очевидно, не вишли за рамки ескіза, але не викликає сумнівів той факт, що вони, після деяких змін могли б використовуватися. Необхідним винаходом став рятівний круг. Простий перелік його позахудожніх інтересів здається неймовірним: анатомія, ботаніка, картографія, геологія, математика аеронавтика, оптика, акустика, цивільне будівництво, конструювання зброї, планування міст... Так чому ж він не висувався в число найбільших геніїв науки всіх часів? Відповідь така: не дивлячись на активність його творчої натури, він був ученим виключно за покликанням. Всі його записи і малюнки залишалися в секреті, він ні кому не дозволяв в них заглядати, вивчати або застосовувати на практиці. І в цьому основна причина його неуспіху як ученого: адже досягнення наукового розуму оцінюються практичним результатом, а схильний відлюдництву Леонардо вступав тільки у ті відносини з світом, які вважав необхідними, і найчастіше вважав за краще залишатися наодинці.
Наука та інженерна справа
Єдиний винахід, що здобув визнання ще за життя майстра, – це колесцовий замок для пістолета (який заводиться за допомогою ключа). Спочатку колесцовий пістолет не був популярним, але дуже скоро набув поширення серед дворян, особливо в кавалерії, і був у використанні тривалий час.
Леонардо дуже хотів побудувати літальний апарат. Він казав: «Хто знає все, той може все. Тільки б довідатися – і крила будуть!».
Він зробив багато малюнків і вивчав літальний механізм птахів і кажанів. Проводив і досліди, але вони всі були невдалими. Спочатку Леонардо розробляв проблему польоту за допомогою крил, яким надає руху м’язова сила людини (ідея найпростішого апарата Дедала і Ікара). Але згодом він дійшов думки про створення такого апарата, до якого людина не має бути прикріплена, а повинна зберігати змогу вільно керувати ним; приводити ж себе в рух апарат має своєю власною силою. За своєю суттю це була ідея аероплана. Для практичної реалізації задуму майстрові бракувало тільки одного: ідеї мотора, що має достатню силу. Леонардо да Вінчі працював над апаратом вертикального зльоту і посадки.
Винаходи Леонардо: парашут, колесцовий замок, велосипед, металевий візок для перевезення солдатів, легкі переносні мости для армії, прожектор, катапульта тощо.
Леонардо присвячував багато часу вивченню фізики, з усіх розділів якої його найбільш цікавила механіка. В його рукописах можна знайти описи багатьох пристроїв, що вражають не так специфічними принципами функціонування, як оригінальністю призначення чи навіть самим зовнішнім виглядом. Багата уява Леонардо знайшла своє застосування не лише в мистецтві, а й у науці.
Також Леонардо зробив великий внесок у розвиток анатомії. Його не лякало негативне ставлення Церкви до анатомічного вивчення мертвого тіла. Леонардо вивчив більше тридцяти тіл методом автопсії. Він зробив детальний опис своїх досліджень при розтині тіл, котрі показали, що отримані ним знання про людське тіло набагато випереджали його час.
В процесі досліджень Леонардо зробив багато замальовок. Одна з них – малюнок ембріона людини в череві матері. Він помилковий лише в деяких деталях, в інших – особливо в зображенні положення плоду і пуповини, – він абсолютно точний і виконаний настільки професійно, що і в наші дні використовується як ілюстрація в медичних підручниках. Вперше в історії анатомії Леонардо здійснив поперечний перетин черепа.
Досягнення у мистецтві
Нашим сучасникам Леонардо, в першу чергу, відомий як художник. Проте сам він у різні періоди свого життя вважав себе передусім інженером або вченим. Він віддавав образотворчому мистецтву не дуже багато часу й працював доволі повільно. Цим пояснюється той факт, що художня спадщина Леонардо кількісно невелика. До того ж багато з його праць значною мірою ушкоджені або втрачені назавжди.
Однак внесок, який зробив Леонардо у світову художню культуру, є винятково важливим навіть на тлі когорти геніїв Італійського Відродження. Завдяки його роботам мистецтво живопису перейшло на якісно новий етап свого розвитку. До Леонардо художники Ренесансу рішуче відмовлялись від багатьох умовностей середньовічного мистецтва, зробили крок у бік реалізму, й багато чого вже було досягнуто у вивченні перспективи, анатомії, більшої свободи в композиційних рішеннях.
Проте мальовничості, роботи з фарбою, художники були ще досить умовними і скутими. Лінія на картині чітко окреслювала предмет, і зображення нагадувало розфарбований малюнок. Найбільш умовним був пейзаж, але він відігравав другорядну роль. Леонардо дав життя новій техніці живопису. У нього лінія має право на розмитість, тому що так ми її бачимо. Він усвідомив явища розсіювання світла в повітрі й виникнення сфурмато – серпанку між глядачем і зображеним предметом, що пом’якшує колірні контрасти і лінії. Таким чином, реалізм у живописі перейшов на новий щабель.
Теорії, припущення, записи
„»Почато у Флоренції в будинку П'єро да Браччо Мартеллі, березня 22 дня 1508 року.
І це будуть збори без порядку, витягнуті з багатьох паперів, які я тут переписав, сподіваючись потім розподілити їх в порядку по своїх місцях, відповідно темам, про які вони трактують. І я думаю, що, перш ніж дійду до кінця цих зборів, мені доведеться повторити одне і те ж по багато разів, так що, читач, не лай мене, бо предметів багато і пам'ять не може їх зберегти і сказати: про це не хочу писати, бо написано раніше. І якщо б я не хотів впасти в подібну помилку, необхідно було б у кожному випадку, коли мені захотілося б зняти копію, завжди перечитувати все попереднє, і особливо у разі довгих проміжків часу від одного разу до іншого приписання».[5.413]
Так значиться на початку так званого «Кодекса Арундель». Леонардо має намір звести разом, переписати колишні розрізнені замітки. Спочатку він ясно указує, що «зібрання без порядку» лише підготовча і проміжна стадія роботи; потім належить ці замітки систематизувати («розподілити в порядку по своїх місцях»). Чому ж Леонардо наперед виправдовує повторення і попереджає, що все залишиться як і раніше, ніякого порядку не буде? Хай не можна було уникнути повторень, роблячи записи у різний час і в різних місцях, але що заважає уникнути їх тепер, зводячи воєдино? якщо всі вони, готові, врешті-решт лежатимуть перед ним? Чому Леонардо вважає за неможливе свідомо відредагувати збірку? Якщо він не збирається розставити все «по своїх місцях», навіщо він пише, ніби саме це він і сподівається зробити, а якщо дійсно збирається, то до чого ж виправдовуватися, що йому нудно «завжди перечитувати все попереднє». Леонардо міркує так, ніби йдеться не про роботу над трактатом на основі зведення колишнього матеріалу, але про майбутні записи від випадку до випадку, про ще один записник дня себе. По суті, про це він і говорить. Так, але кому він, власне, говорить? Чому, починаючи «зібрання без порядку», звертається до читача?
(Та ж історія повторюється в «Кодексі Хаммєра». На звороті другого листа значиться: «Але камінь, кинутий під кутом до поверхні в глиб стоячої води, проводить... я залишу тут осторонь докази, які будуть наведені пізніше у впорядкованому творі, і старатимуся тільки над тим, що відноситься до випадків і винаходів, і помішу їх в тій послідовності, в якій вони приходять на думку, а потім вже розташую в належному порядку, помістивши зауваження одного і того ж роду разом; отже ти, читач, не дивуйся і не підсміюйся наді мною, якщо тут здійснюються такі великі стрибки від однієї матерії до іншої». Сенс тексту невловимо двоїться. Важко повірити, що Леонардо виходив з того, що в такому хаотичному вигляді кодекс потрапить в друк. Цьому прямо суперечить і початок передмови, де сказано про надію згодом виписки упорядкувати. Проте перед нами не що інше, як передмова до фрагментів в їх наявному стані, і, означає, доведеться повірити, що все подальше для Леонардо - ніби остаточний текст. У свідомості Леонардо задуманий набір заміток був і чимось явно попереднім, підметом подальшій обробці, і одночасно уявним закінченим твором, тому і слід було вибачитися за повторення. Подвійна свідомість Леонардо бажає і не бажає упорядкувати потім замітки, що складаються, знає і не знає про величезну дистанцію, що відокремлює задум від результату «зібрання без порядку» від літературної праці, придатної для читання.
Як завжди, Леонардо писав в «Кодексі Арундель» справа наліво, почерком, що справляє враження тайнопису. Це «дзеркальний лист», яким пишуть лівші. Леонардо, поза сумнівом, був лівшею. Але він цілком умів, якщо потрібно, писати і зліва направо, як це робив приблизно до тридцяти років, іноді і пізніше, перш за все, коли адресувався до зовнішнього світу. Чому ж він цього не робить зараз, визначаючи рукопис для публікації? За обірваною передмовою на дванадцяти листах розміщені зауваження по досить приватному питанню (про прогин нитки під тяжкістю), далі ж виходить зовсім мішанина. У результаті Леонардо перетворює цей кодекс, як і будь-який свій кодекс, не просто в чернетку, але в одну з самих чорнових чернеток на світі, яку не те що читати, але розшифрувати можуть лише небагато фахівців.
У «Мадридскому кодексі І», для Леонардо не дуже характерному, тобто відносно однорідному з тематики, ми виявляємо врешті-решт всього лише набір всяких креслень і нарисів по прикладній механіці – годинник, преси, текстильні машини і ін. Але і це не витримується, близько двадцяти відсотків кодексу зайнято питаннями теоретичної механіки; деколи ж трапляються записи і що зовсім не мають відношення до загальної програми: на 5-6 метрових листах ми виявляємо астрономічні сюжети (про центр тяжіння землі), на 31-32-м йдеться про оптику, на 1-м і 3-м раптом з'являються стовпчики італійських слів на «а» - для якогось задуманого ним словника. На першій сторінці, особливо строкатій, спочатку значиться технічний рецепт; потім фраза: «Прохання, з яким я звертаюся до моїх читачів» (але сама це прохання – лише на 6-му листі); дещо про прямі і криві лінії, про неможливість вічного двигуна, проти алхіміків; фраза «Хто стане заперечувати розумну підставу речей, той оприлюднить своє неуцтво»; про можливість такої бомбарди, яка стріляла б на дев'ять тисяч ліктів; фраза «Роби як тобі подобається, тому що всьому приходить кінець»; і т.д. і т.п. Збоку приписана незавершена сентенція: «О, дурні, або, справді, люди без природного.., ви хочете».[5. 413] А на звороті – про якесь Тадео, гравці на лютні. Звичайний для Леонардо лист. Звернення ж до читачів свідчить: «Прочитай мене, читач, якщо я приношу тобі задоволення, тому що таке буває в цьому світі украй рідко. Тому що терпіння для цієї справи зустрічається у небагатьох, охочих по-новому викласти подібні речі по-новому. Так прийдіть люди, побачити чудеса, які відкриваються в природі завдяки таким ось заняттям».
Лука Пачолі, людина до Леонардо достатньо близька, повідомляє, що у Леонардо є трактат про рух, вагу і силу, який він «зі усілякою старанністю прагне привести до належного завершення». Але Леонардо такого трактату не написав – схоже, що йдеться про два «Мадридскі кодекси», але цей рукопис куди сумбурніший по складу, ніж «Мадридский кодекс І». Схоже, що не було «ніяких зусиль» в цьому напрямі, а було те, що Леонардо, працюючи – в очах друга і у власних очах – над твором трактату, насправді старанно займався чимось іншим. Не залишилося і трактату про живопис, про який Пачолі стверджує, ніби він був ретельно закінчений, а залишилися сотні заміток, які Мельци або хтось інший з'єднав незабаром після смерті художника і які були опубліковані тільки в 1651 році в Парижі.
Леонард написав тисячі і тисячі листів, замислював трактати по живопису, механіці, гідродинаміці, анатомії і багатьох інших наук – і не тільки не написав жодного закінченого твору, але навіть жодного не довів до такого стану, щоб це було дійсно схоже на матеріали до трактату, щоб можна було хоч би тепер привести його фрагменти в систему. Але цього мало.
Леонардо згадує про 120 підготованих ним книг по анатомії, а нам відомо, що книг таких не було. Іноді він мимоходом упускає: «...як показано в моєму трактаті про місцевий рух, силу і вагу». Не було такого трактату. Або: «...як указується в моїй книзі про рух». Деякі дослідники вважали, що якісь закінчені твори Леонардо просто до нас не дійшли. Або що, в усякому разі, він тримав їх в голові. Проте сам Леонардо показав, як слід відноситися до подібних відсилань, даючи неправдоподібно значну нумерацію. Наприклад: «Якщо вода, знаходячись вищим за повітря, набуває важкості, як показує 7-е (положення) 9-ої (книги)... «. Або: „У тебе 61-е (положення) 7-ої (книги), яке доводить, що всяке судно має важкість єдино по лінії свого руху і ні по якій іншій». У паризькому рукописі Е є відсилання на «четверту главу 113-ої книги про природні речі». Ще Сеайль відмітив: «„Якщо тут справа йде про твір, для якого він обдумав план і розподілив навіть книги і розділи, то питання вирішене. Маловірогідна гіпотеза про передбачуваний твір, з якого автор, не замислюючись, цитує 4-й розділ 113-ої книги!» Сучасний дослідник пише: «Як показали ще Йордан (1873) і Людвіг (1882), Леонардо часто приписує різний порядковий номер одному і тому ж твору, що сповіщається ним, так що можна думати, що книга «Про тіні і світло» була тільки задумана або ж що її структура не була цілком визначена».
У.A. 3yбов, що дуже цікавився цими уявно точними посиланнями Леонардо на якісь нібито написані ним книги, дійшов переконання, що це всього лише «приом Леонардо. Літературний прийом? Але до кого ж Леонардо його застосовував? Той же Зубов небезпідставно вважав, що фрагменти Леонардо носять як би щоденниковий характер, що це «записи для себе». Будь-які прийоми можливі в творі, зверненому до іншої особи, до читача, але вся структура Леопардових заміток обернена, швидше, всередину. З ким же грав Леонардо, згадуючи про «4-й розділ 113-ої книги»? Щоденником його записники, втім, можна назвати теж лише дуже умовно. І звернення, що зустрічаються на кожному кроці, до себе носять характер тих, що вириваються ненароком, стихійних, тут немає обдуманої форми щоденника, тут немає взагалі ніякої обдуманої, послідовної форми.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
