69990 (611704), страница 35
Текст из файла (страница 35)
У складних геометричних формах чітко проглядається ромбова система окреслення людської постаті. Вона неначе виростає з основи трикутника. Часто обабіч антропоморфних фігур розміщені мотиви дерева життя. Цей улюблений мотив у буковинській вишивці має безліч варіантів геометризованого зображення: то стовбур дерева — одинарна або попарна пряма стрічка, то ламана чи хвиляста галузка, обабіч яких в позмінному чергуванні або в ярусній системі розміщені галузки, квіти, листочки, їх вишивають у багатоколірній або двоколірній гамі переважно червоними, чорними, оранжевими кольорами. На відміну від сусідніх районів, у буковинській вишивці збереглися і зазнали розвитку давні традиції передачі орнітоморфного орнаменту. Як основний його мотив часто зустрічаються архаїчні багатоногі птахи з піднесеними і розпущеними крилами, складні форми птахоподібних мотивів. Оригінальне трактування геометризованих форм, таких, як «зозульки», «качечки», «голубчики», розміщених у скісних вертикальних або горизонтальних смугах. Вони часто вишиті багатоколірним бісером, металевими лелітками. Хрестикова техніка, поєднана з легкою стебнівкою, образно посилює враження динамічності пташиного руху.
Графічною точністю, чистотою технічного виконання характеризується геометричний орнамент. Основні його мотиви: «віконця», «медівники», «ширинка», «кучері», «гадючки» тощо. Рослинний орнамент представлений переважно пишними квітами-«ружами».
Названі орнаментальні мотиви поширені у вишивці всіх районів Буковини. Однак вони відрізняються щодо принципів композиційно-технічного вирішення. У південних, подністровських районах (Кельменці, Заставна, Кіцмань) в композиціях відчутні аналогії з подільською придністрянською вишивкою. Як і в ній, на рукавах жіночих сорочок розміщені тридільно: «плечико», «морщини», а решта заповнена скісними чи вертикальними смугами. Уставки темно-вишневі, «морщини» переважно зелені, а мотиви дерева життя на всій площині рукавів — жовті. Урочистість багатоколірної вишивки, виконаної різними техніками вовняними нитками, заполоччю, шовком, посилюється введенням металевих ниток — золотих, срібних та сріблястих леліток.
Своєрідний осередок вишивки тільки білими нитками, білими і світло-жовтими — околиці Новоселиці. Поєднання в одному візерунку різних технік вишивання — стебнівки, гладі, мережки — сприяє рельєфно-ажурному виділенню таких орнаментальних мотивів, як «гільце», «хміль», «пшеничка» та ін. Жовті нитки продумано введені для заповнення або обрамування мотивів і, як своєрідні сонячні промені, звеселяють білу буковинську вишивку. Рідше зустрічаються вишивки, виконані білими нитками верхоплутом з елементами кольорового бісеру, переважно з ромбовими розетковими мотивами. У колориті вишивок Заставнівського району переважають яскраві оранжево-червоні акценти.
Давню загальнослов'янську традицію має вишивка одягу на Україні. На неї вплинули і взаємозв'язки з мистецтвом сусідніх народів. Давньоруські принципи вишивання одягу збереглися передусім серед українського населення Карпат. При спільних ознаках виділяється локальними різновидами вишивка гуцулів, бойків, лемків.
Яскрава особливість гуцульської вишивки — геометричний багатоколірний орнамент (прості елементи, мотиви, фігурні компоненти). В основі складних геометричних фігур — ромб, півромб, по-різному поєднаний у горизонтальному або вертикальному напрямках. Багато різновидів окреслення контурів ромбів. Основні з них: ромби з прямими виступаючими боками — «кнєгинькові», з виступаючими сторонами назовні, загнуті під прямим кутом — «труби», «пекурівки», з рядами виступаючих зубчиків — «ріжки», перехресними боками, виступаючими сторонами в середину, до центру. Поширені ромби з усіченими боками. На початку XX ст. тут зустрічалися вишивки з архаїчними типами орнаменту, антропо- та зооморфними мотивами. Наприклад, на спинках кептарів, у всю їхню висоту, вишивали одну людську постать. Декілька аналогічних малих фігурок розташовані в ряд на спинці при талії. Інколи такі мотиви є при бокових швах сердаків, на рукавах кожухів. У районі с. Розтоки на спинках кептарів, рукавах кожухів поширений мотив дерева життя. Виділяються динамічністю зображення багатоногах птахів з піднесеними і розпушеними крилами, що рядами розмістилися на всій площині рукавів кожухів нижче уставок (села Вербовець, Старий Косів). Антропо- та зооморфні мотиви у геометричній трактовці частіше зустрічаються у вишивці Буковинської Гуцульщини.
Характерно, що у цьому регіоні України упродовж віків ішов складний процес розвитку художньо-стильових особливостей вишивання низзю. Щодо технічних прийомів її виконання на Гуцульщині можна провести прямі аналогії з подільською низинковою вишивкою. За орнаментальним поліхромним вирішенням гуцульське низинкове вишивання становить своєрідне локальне художнє явище. Низзю вишиті складні орнаментальні композиції на визначених частинах одягу. Рідше самостійно застосовувалися інші техніки вишивання: стебнівка, обмітка, кіска, шов перед голки — «ключки», хрестик, двобічна стебнівка, плетений шнурок, мережка «цирка», гладь коса, точна, поверхневий кучерявий шов, верхоплут, бігунець, зерновий вивід, виколювання, мережка «шабак», змережування «черв'ячком», ретязь, заволікування. Названі техніки відомі в усіх районах Гуцульщини. Є розбіжності щодо переваги тієї чи іншої техніки в окремих осередках. Так, у вишивці Буковинської Гуцульщини частіше зустрічаються кучерявий шов, стебнівка, а у вишивці Закарпатської Гуцульщини — вирізування, насталювання, заволікування тощо. Скрізь на Гуцульщині поєднували техніки вишивання одних візерунків. Різним компонентам одягу відповідали певні техніки виконання. Так, низзю вишивали уставки жіночих сорочок; гладдю, стебнівкою — перемітки, хустини; кіскою, шнурком — сердаки, кожухи; кучерявим швом, виколюванням — уставки та смуги на всій площині жіночих сорочок.
Характерна риса гуцульської вишивки XIX ст.— поліхромність, соковита, багата, сповнена дивовижної сили декоративного звучання, від насичених темних до інтенсивних оранжево-золотистих відтінків. Введені також жовтий, синій, чорний кольори. Кожен кольоровий стібок; елемент, мотив так підпорядкований загальній композиції вишивки, щоб не губився її малюнок і не приглушувався колористичний акцент. У селах, які межують з Поділлям, Покуттям, Бойківщиною, зустрічаються одноколірні вишивки: чорні, червоні, білі. Вишивка центральної Гуцульщини — поліхромна, з певними акцентами в окремих центрах. Так, у вишивці сіл Яворів, Річки, Брусту-рів домінують блакитний і зелений кольори. Синьо-фіолетова гама характерна для буковинської вишивки, а синьо-зелена — для Закарпатської Гуцульщини.
Багатство, високий художній рівень орнаментального мистецтва гуцульської вишивки зумовлені її численними типами. Славиться вишивка Верховини, Криворівні, Рахова, Косова, Брустурова, Космача, Яворова, Краснопілля, Ясіня, Ворохти, Яремче та їхніх околиць.
Вишивці уставок жіночих сорочок на Гуцульщині надавалася виняткова увага. Розроблена чітка художня система перетворення маленької частини рукава у мистецький твір високого рівня. Уставки сорочок — своєрідний символ краси гуцульської народної вишивки. Гідні подиву варіанти їх композиційного, колористичного, технічного трактування. Логічно продумане розташування прямокутної площини уставки, переважно висотою до 15 см, шириною до 35 см на самій видній верхній частині рукава.
В окремих селах Косівщини поширений тип сорочок, де суцільно вишита вся площина передпліччя уставки, центральна частина рукавів і манжети-дуди. Це так звані сорочки-«рукавіці». Варіантність цих сорочок в основному твориться системою композиційного розміщення мотивів: прямих, вертикальних, скісних смуг або «кружків», «кочел» в прямій, скісній сітці на всій площині рукавів. Монументальність звучання «рукавівцям» надають рельєфно виступаючі укрупнені мотиви на білому тлі тканини.
Сорочки, в яких вишивка розміщена на дудах і комірі, переважно призначалися для щоденного вбрання. За характером композиційного вирішення вишивок дудів виділяються чотири основні групи сорочок. До першої належать сорочки, в яких дуди вишиті вузенькими горизонтальними смугами, обкиданими по краях петель-чатим швом — «обметаний брацар». У них багато білого поля. До другої групи відносять дуди, де край обметаний петельчатим швом, а центральна смуга вишита хрестиком або низинкою, а вище неї ідуть ряди стебнівки — штапівки, «прошите», збирання — рямування в «складки», «морщеного». У таких дудах між вишитими смугами ефектно виступають пробіли полотна. Своєрідністю третьої групи дудів є те, що вся площина густо зашита низинкою або хрестиком, краї густо обкидані. Сорочки з такими манжетами за щільністю вишивки нагадують структуру обгорток, запасок і творять цілісний компонент в єдиному ансамблі одягу. У сорочках четвертої групи манжети вишиті стебнівкою, плетінкою, кіскою, штапівкою. В них краї обметані. Центральна частина вишита рядами ламаних зубчастих ліній, скісних хрестиків. На білому тлі графічно виділяються окреслення орнаментальних мотивів. Згідно з провідними мотивами ці вишивки називають «ріжкаті», «шуті», «головчасті». Центральна смуга на дудах часто вишита ромбовим розводом — плетінкою. Вона нагадує техніки подільської штапівки, київського зернового виводу. За характером композиційних рішень геометричних мотивів, багатоколірністю і соковитістю вишивка Косівщини не має собі рівних в інших районах Гуцульщини.
Своєрідні вишивки села Яворів та його присілків. На початку XX ст. тут вишивали вовняними нитками низинкою, хрестиком, позаголковим швом. Характерну особливість яворівських уставок творять пробіли полотна. У Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини зберігається близько 20 зразків яворівських вишивок для уставок, виконаних у 90-х роках минулого століття вовняними нитками низинкою та хрестиком. Орнамент геометричний; основні мотиви: ромб, квадрат, прямокутник, трикутник, їх різноманітне зображення лежить в основі візерунків: «ріжкаті», «головкаті», «скринькові», «в очка», «в Інтерна», «биті», «безконечні», «у підківки», «кучері», «порошникові», «в звізди», «сливові», «черешневі», «намальовані», «шуті» та ін. Це типові, масово поширені візерунки. Кожна майстриня, досконало опанувавши традиційні прийоми композиційно-колористичного вирішення, вносила індивідуальну манеру в характер виконання вишивок. Значним внеском у розвиток художніх традицій яворівської вишивки кінця XIX— початку XX ст. є творчість відомої вишивальниці К. Ю. Корпанюк.
Як своєрідне локальне явище гуцульського мистецтва відома вишивка с. Космач з присілками. Тут, як і в інших районах Гуцульщини, вишивкою декорували пере-мітки, сорочки, сердаки, червоні гачі та обгортки для ніг — онучі тощо. Серед розмаїття вишивок виділяються вишивки жіночих та чоловічих сорочок. Домінують вишивки уставок на рукавах жіночих сорочок, їм підпорядковані вузенькі стрічки, розміщені на швах і дудах.
Космацькі уставки — суцільно, густо зашиті площини полотна, переважно довжиною до 25 см, а висотою від 7 до 15 см. Техніки вишивання — дрібний хрестик, поверхневий шов. За кількістю орнаментальних горизонтальних смуг космацькі уставки поділяються на однорядові, півторарядові і трирядові. Основні мотиви обґрунтовували назви вишивок: «скринькові», «кнєгинькові», «лумерові», «безконечник», «ключко-ві», «скосини», «качурові», «павукові», «смерічки», «на дубовий лист», «черешневі», «сливові», «ріцька», «микуличинська» та ін. У цих невеликих за розміром вишив ках космацькі майстрині виявили високу художню культуру. За технікою виконання, орнаментально-композиційною будовою, силою звучання неповторного колориту космацькі уставки не мають собі рівних.
Складний геометричний зміст космацьких вишивок. Переважно ромби й прямокутники, розміщені в ряди один над одним, поєднуються з іншими елементами: хрестиками, зірками, розетками, які дуже подрібнені, малі за розміром, з опрацьованими деталями. Це, як і колір, виділяє у гуцульській вишивці космацьку. Основна принада — барвиста, соковита, багатоколірна гама. На початку XX ст. майстрині використовували в одному візерунку, крім червоних, чорних, зелених та інших кольорів, по чотири відтінки жовтих і оранжевих ниток. Два останні кольори домінують і надають вишивці золотистого, сонячного відблиску, святковості.
Вишивка Гуцульщини на початку XX ст. характеризується посиленим живописним звучанням при збереженні геометричного орнаменту н.
Вишивка Бойківщини — своєрідне локальне художнє явище в українському вишивальному мистецтві. Основне призначення — декорування одягу — впливало на її художні особливості.
У середині XIX ст. вишивки виконували гладкими прямими стібками, подібними до перебору ниток основи при тканні 1&. Застосування чорних вовняних ниток давало змогу утворювати стрічкові гладкі рельєфні смуги. У цьому плані майстрині розробили безліч варіантів перебирання основи полотна за прямою ниткою поробку однаковими за довжиною стібками. Утворювалися одно- або дволінійні стрічки, розташовані поперечними смугами на різній відстані одна від одної на уставках, комірах, манжетах сорочок, подолі спідниць >6. Для вишивання використовували фарбовані у відварах вільхової або дубової кори міцно прядені лляні чи конопляні нитки. Ними перебирали дрібні рубчики тканини і стягали один до одного. Між рубчиками мерехтливо виділялися кольорові рівні стібки перевірної вишивальної нитки. Лляна або кольорова нитка у стебелевих швах часто виконувала подвійну функцію — рясу-вання і декорування тканини. Звідси походить назва: «перебирання», «ламу-вання».
Типовим явищем в одязі є орнаментування складочок стебелевими, густо розміщеними скісними стібками. Поверхневе нанесення орнаментальних мотивів як на зібрану в складочки основу, так і на гладку тканину називається «натяганням», «обметанням». Найбільшої популярності набули такі техніки вишивання: стебнівка («перебирання», «єдностеблиця», «ламування»), «поверхниця» («натягання», «обме-тання»), вирізування («різьовання», «точений»); низинка («на одну нитку»), гладь («гладинка», «сновання»), хрестик («зернятє»).
До давніх технік вишивання належать вирізування і виколювання. Найчастіше ці техніки використовували в орнаментуванні подолів спідниць (фартухів, «різьова-ників»), поєднували із стебнівкою. Як стебелеві шви, так і обкидання вирізаних, виколених дірочок виконували переважно вовняними чорними нитками (Східна Бойківщина) або лляними, фарбованими сажею чи кіптявою від каганця (Західна Бойківщина). На Турківщині цю техніку називали точенням. її своєрідність полягала у тому, що мережку орнаментували обкиданими стібками. Названі техніки передували появі у середині XIX ст. хрестика («зернятє»), гладі («гладинка», «снування»), низинки і вибивання 17. Кожен стібок цих технік мав свій декоративний сенс і певне призначення. Від товщини ниток і розмірів прямих стібків, характеру їх виконання залежав ефект рельєфного або мерехтливого звучання вишивки.
Поверхневі шви — «гладинка», «снування», «нашиття» — виділяються графічніс-тю ліній, чіткістю окреслених площин. Такі візерунки, як «заснурок», «єдностеблиця», лягали на полотні рельєфними стрічками. Хрестик надавав зернистості орнаментам. Не випадково його називали «зернятєм». Ажурність тканини пов'язана з вирізуванням, виколюванням. Бойківській вишивці властива складна система поєднання стібків різних технік для декорування окремих частин одягу, передусім рукавів та погрудників, уставок у жіночих і чоловічих сорочках. Матеріал і техніка виконання взаємозумовлювали художню виразність вишивок.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
