69990 (611704), страница 33
Текст из файла (страница 33)
Різновидність, високий художній рівень орнаментального мистецтва поліської вишивки глибше розкривається при аналізі її локальних типів. Виділяються вишивки західних районів Волині, півночі Рівненської, Житомирської і Київської областей, Ченігівщини і Сумщини. У кожному з цих регіонів спостерігаються локальні групи, підгрупи орнаментів. Зокрема, становить інтерес вишивка в північно-західній частині Волині (околиці Шацька, Любомля). Техніка «занизування» крайнього північно-західного ареалу з дрібними мотивами переважно синьо-червоного колориту нагадує синьо-червоний колорит вишивки гірських районів Бойківщини і чорно-червоний — східного Поділля. З другої половини XIX ст. одна композиція все частіше виконувалася декількома техніками. Так, вишивки сіл Маркостав, Микуличі, Світанок Володимир-Волинського району, Города Камінь-Каширського району, с. Кукли Мане-вицького району виконані «заволікуванням», мережкою з настилом, стебнівкою, хрестиком, мережані «шабаком». У них гармонійно поєднані такі орнаментальні мотиви, як «звізда», «круги», «рожі», «хвойки» і т. ін. У селах Володимир-Волинського, Ківерецького районів отримав розвиток геометризований рослинний орнамент, виконаний настилом, хрестиком. Вишивка північних районів Волині подібна до вишивки, поширеної на півночі Рівненщини, Житомирщини. Однак на Житомирщині композиція візерунків більш монументального звучання, збагачена різними варіантами трактування мотивів — «звізд», «рож». Такі широкі вишиті смуги розміщуються на традиційно визначених частинах одягу, рушниках, скатертинах 8. У Любешівському, Камінь-Каширському районах вишиті смуги часто поєднані в певній почерговості з орнаментальними тканими смугами.
Класичні зразки полісько-волинської вишивки зібрала Олена Пчілка 9. Вона класифікувала орнаментальні вишиті мотиви за змістом, виділивши окремі локальні розбіжності. У Ковельському, Сарненському, Дубровицькому районах були поширені давні принципи орнаментально-композиційного рішення вишивок, переважала техніка «занизування» червоними нитками. Стрічкові червоні розеткові або ромбові смуги часто пересікались однією або двома чорними чи синіми нитками.
Вишивка у таких районах Рівненщини, як Володимирецький (передусім с. Цепне-вичі), Сарненський (села Вербуха, Зносичі, Тинне), характеризується переважно такими техніками: занизування, заволікування, настилування, «козлик», «верхоплут». Відмінна від названих районів хрестикова, стебелева вишивка Берестецького, Го-рохівського районів Волинської та ДубнівськогО, Млинівського, Рівненської областей.
Провідні мотиви: «хмелик», «калина», «огірки», «дубове листя», «копита», «полуничник», «гречка», «кучері», «рожа» та ін. (геометризовано-рослинне зображення).
У центральних районах Полісся (Житомирщина, Київщина) поширені найбільш типові, давні принципи орнаментально-композиційного вирішення вишивок, серед яких переважала техніка занизування. Червоними нитками вишивали основні візерунки, а чорні вводили з метою розподілу за центром або для побічного обрамування. Величністю віє від подібних вишивок з Овруцького та Чорнобильського районів.
Далі на південь від пограниччя з Білорусією, де переважала вишивка червоними нитками занизуванням, була поширена техніка білої гладі з вирізуванням та такі мотиви, як «бігунці», «хвильки», «шашечки», хрести-зерна, «ключики», «волові очка», «хміль» і т. ін.
Вишивка білими нитками гладдю, вирізуванням, набируванням, використання різних видів мережок (одинарний, двійрий стовпчик, «шеляжок», «гречечка» тощо) отримали масове поширення на Чернігівщині, Сумщині. Тонкістю виконання виділяються білі вишивки жіночих сорочок, рушників з широкими смугами мережок, на яких настилом окреслені крупні геометричні і рослинні мотиви.
Оригінальна вишивка білими нитками південних районів Київського, Чернігівського, Сумського Полісся. На відміну від інших областей України вона виконувалася переважно вибіленими, однотонними нитками, густо розміщеними стібками. Це посилює її рельєфне звучання, виділяє на білому тлі тканини.
Пам'ятки вишивального мистецтва XIX ст.— рушники, скатертини Чернігівщини. Вони великі за розмірами, пошиті з домотканого лляного або конопляного полотна, декоровані переважно такими мотивами, як дерева, птахи-сіріни, розетки, ромби, птахоподібні мотиви, гнучкі галузки, вишитими часто двобічним швом червоною заполоччю.
У сюжетному архаїчному орнаменті чільне місце посідав схематичне зображення антропоморфних фігур з деревами.
Поступова геометризація мотивів призвела до змін орнаменту вишивок інтер'єрного призначення. Активніші зміни у бік розвитку рослинного орнаменту зауважуються у вишивках більш південних районів. У них втілилися пишні візерунки улюблених берізок, вазонних мотивів тощо. У вишивках центральних районів Чернігівщини домінують складні композиції з деревами, фантастичними птахами, гетьманськими знаками і т. ін. Продумані методи поєднання в одних візерунках таких технік, як двобічний, стебелевий шов, хрестик, ретязь, настил* гладь.
Оригінальне художнє вирішення вишивок на рушниках Городнянського осередку з «барвінками», «соколками», «дубовим листом» тощо. В них рослинні мотиви розміщуються горизонтальними смугами на кінцях довгих полотнищ.
Своєрідні вишивки рушників в околицях Макошина, Мени (Чернігівська область). Поперечні смуги з рядів ромбів, зубців у відповідному ритмі повторення з рядами мотивів геометризованих листків, дубових галузок, квіток калини заповнюють усю площину рушників довжиною до 6 м, вишитих ручнопряденими вовняними коричневими нитками. Улюблені візерунки вишивок північних і центральних районів Чернігівщини другої половини XIX ст.: «на мороз», «рябіною», «под сливи» і под. На півдні Чернігівщини були поширені вишивки, в складних геометричних формах яких передані квіткові мотиви: різані жоржини, півонії, дзвіночки, волошки тощо.
У другій половині XIX ст. на Чернігівщині найбільшого поширення набули такі техніки, як гладь — «под застеж», набирування, ретязі, «через чисницю», хрестик тощо. Виняткової уваги заслуговують методи змережування — «шеляжком», мережання на стовпчики, зубцюваня, обметання тощо.
Процеси геометризації мотивів, розробки рослинного орнаменту посилилися наприкінці XIX — на початку XX ст. У класичних вишивках жіночих сорочок білими нитками все густіше розміщені стібки чорних і червоних ниток, а в рослинному орнаменті рушників, скатертин початку XX ст. чорні нитки введеш як домінуючий акцент поміж червоних ниток і пробілів тканини. Характерною особливістю чорно-білих, червоно-чорних вишивок Чернігівщини в те, що вони мають дрібні, окреслені пробіли білого тла, зернисту фактуру. Введення різних видів мережок логічно узгоджує складну ритміку рельєфно-прозорих акцентів.
У XIX ст. вишивка активно розвивалася у центральних районах України, зокрема на Київщині. Для неї характерне поєднання особливостей вишивок північних і південних районів України, разом з тим їй властиві неповторні художні якості. Тут широко побутувала вишивка білими, синьо-червоними, чорно-червоними нитками тканин одя-гового та інтер'ерного призначення. На відміну від інтер'єрних вишивок півночі Чернігівщини геометричний та рослинний орнаменти Київщини позначені більш живописними рисами, реалістичним трактуванням композицій. Так, у складних вишивках дерева життя, пишних квіткових галузок провідні і додаткові мотиви, елементи дещо рельєфніше виступають на тлі тканини, збільшені у розмірах. Вони виконані різноманітним поєднанням лічених і вільних від структури тканини стібків. Контури візерунків окреслені стрічкою стебнівки або ланцюжка, а в середині контура — дрібні геометричні фігури, вишиті ліченими стібками: коса і пряма гладь, кача-лочки, «вівсюр», хрестик, «кривульки» тощо. Характерна незчисленна варіантність заповнення орнаментальних мотивів. Поєднання їх в одному візерунку зумовило багату фактуру вишивки: то згущені тони червоного кольору, то великі пробіли білого тла. У червоний колір часто введений чорний або синій, що урізноманітнює гаму вишивок, посилює її декоративну виразність. У вишивках інтер'ерного побутово-обрядового призначення помітна нова, на відміну від XVIII ст., дещо полегшена, старокиївська гладь 10.
Живописна об'ємно-рельєфна вишивка київських рушників виконана двобічною гладдю. Яскраво-червоні мотиви дерева життя, квіткові вазони розміщені при кінцях рушників, витягнуті до центральної площини. Складні рослинні композиції завершуються розетками, квітами, обабіч яких птахи з ягідковими галузками, на бордюрах ламані, хвилясті стрічки, «кривульки» тощо. Великі площини квітів, листочків, стовбури вишиті двобічною гладдю, галузки, окремі елементи — стебнів-кою, ланцюжком тощо. Наприкінці XIX — на початку XX ст. помітна тенденція до вишивання рушників грубшим, пишнішим рослинним орнаментом, в якому майже рівномірно використані нитки червоного і чорного кольорів.
Специфічними локальними рисами позначені рушники Переяславщини, де орнаментальні горизонтальні смуги розміщені при краях (в ярусному плані). У східному Подніпров'ї смуги на кінцях рушників мережеві орнаментальним настилом. Часто між смугами — ряди квітів, вишиті хрестиком червоними і чорними нитками. Крупними вазонними мотивами виділяються рушники Канівщини, Чигиринщини, так звані чернечі рушники.
Вершин художньої майстерності досягли вишивальниці Київщини в унікальних прозорих техніках вишиваня круглої і квадратої довбанки, квадратного виколювання, вирізування чистої мережки. Довбанням, коленням, вирізуванням у повному ритмі робили дірочки, які обкидали двосторонньо нитками так, щоб утворити обрамування у вигляді кола, квадрата або розеткоподібної форми. Народні майстрині розробили безліч методів поєднання прозорих швів з непрозорим, об'ємне виступаючими на тлі тканини, що збагачувало фактуру.
Найбільшого поширення зазнали такі мережки, як просте і подвійне пруткування, мережка з затягуванням, «гречка», «подвійна гречка», «тяганка», «фарботи».
На Київщині особливо популярними були техніки поверхневого вишивання — затягування, набирування, лиштва, низь, хрестик, штапівка, ретязь тощо. Вишивка Київщини багата локальними різновидами. В усіх районах побутувала вишивка білими нитками на білому тлі. З півночі на південь зауважується тенденція активніших процесів щодо внесення червоних, синіх, чорних ниток у біле тло, а також фарбування білих ниток у різні відтінки (вохристі, сірі, коричневі). Наприкінці XIX— на початку XX ст. поширилася вишивка хрестиком червоною і чорною заполоччю. Вишивку, виконану різними техніками (хрестиком, верхоплутом тощо), називали мережкою, а виконану виколюванням, вирізуванням і лиштвою — вирізуванням. Безмежна народна фантазія щодо варіантності художньо-технічних засобів вишивання. Дослідники неодноразово звертали увагу на багатство візерунків мережок Київщини ", передусім таких, як книші, цілий хрещатий, половина хрещатого, кривоніг, простий криво-ніг, цілий кривоніг, половина кривоногу, цимбали, половина цимбалів, цимбалики, метелики, човники з вирізуванням, човники з крильцями, хмелик рожевий, а також: коло шнурочка, на гіллячках, головатий, ягідками, чорнобривцями, лапками, петрушкою, молоточками (хрести, ламані хрести, павучки, чорнобривці, цілі огірки, половина огірків, повна рожа, косиці, реберця, павичі, раки, цілі собаки, пагінці, дубові листки, реп'яшки, паслин тощо). Ці та інші мотиви мають незчисленні варіанти зображень в усіх районах Київщини. Виділяються такі центри вишивального мистецтва, як Переяслав, Канів, Чигирин, Золотоноша та ін.
Типовим у вишивці Подніпров'я в поєднання різних технік поверхневого шитва з виколюванням, вирізуванням, мережанням. З середини XIX ст. тут стало популярним вишивання стилізованих рослинних мотивів білими нитками, обрамованих різними відтінками червоного кольору. Інколи окремі візерунки в середині «зацвічені», тобто з вкрапленням синіх ниток.
Вишивка білими нитками з різним поєднанням гладі, мережок, хрестика була поширена у районах Сумщини, Харківщини. Мережані смуги тут значно більші за розмірами, з крупнішими орнаментальними мотивами, виконаними технікою настилування. Класичні вишивки настилом на мережці зберігаються у музеях Сумщини. В окрему групу виділяються прославлені вишивки Сумщини «через чисницю».
У XIX ст. вершин художньої майстерності досягла вишивка Полтавщини. Упродовж століття різні стилістичні типи орнаментального мистецтва зазнавали певних змін, але зберігали при цьому первісну природу 12. В одязі, передусім жіночих і чоловічих сорочках, вишивальниці розробили безліч варіантів геометризованої вишивки білими нитками домінуючою технікою (гладь, лиштва). Густими дрібненькими стіб-камн білих ручнопрядених ниток застелені у різному спрямуванні прямі, ламані лінії, зубці, кружельця, ромбики, галузки, пелюсточки тощо. Вони рельєфно виділяється на тканині, їх образне звучання посилене введенням у вишиті орнаментальні смуги інших технік: стеблевого шову, верхоплута, зернового виводу, довбанки, виколювання, вирізування та ін. Чарівності полтавської білої вишивки досягають і гармонійним поєднанням в одному візерунку до 10—15 різних технік виконання, підпорядкованих провідним орнаментальним мотивам. Розроблена чітка система розташування орнаментальних мотивів на поликах, рукавах, подолах, різноманітного їх обрамування. Залежно від змісту мотивів, способів їх окреслення стібками, лиштва отримала назви: клинцева, хмелем, барвінкова, берізка, орішина, порічкова, дубове листя, ламане дерево, виноград, решітка тощо. Масового поширення набули такі мотиви, як «ламане дерево», гілка, осьмирішки, гребінці, овесик, ключі, «глаголі» тощо. Незчисленні варіанти їх трактування. Вони наділені рисами величного, монументального звучання, коли розміщені вертикальними рядами від манжетів до полик рукавів. Вільні площини незашитого тла посилюють їх виділення, об'ємне окреслення. Ці ж мотиви подивляють делікатністю, ювелірною чистотою, тонкістю найдрібні-шого стібка у вузьких стрічках на поликах, манжетах, комірі.
Багатющі художні засоби вишивального мистецтва Полтавщини. Серед них — використання для вишивок крім білих також ниток з безліччю відтінків сірого, вохристого, блакитного кольорів, фарбованих природними барвниками: дубовою, вільховою корою, ягодами бузини, шовковиці тощо. Виходячи з характеру тонального звучання, можна виділити основні групи полтавської білої вишивки. До найбільш поширених належать вишивки, виконані тільки білими нитками переважно такими техніками, як лиштва, виколювання, вирізування. Наступну групу становлять вишивки сорочок, в яких при домінуючому білому кольорі мотиви, настили на мережці вишиті вохристо-коричневими нитками. Продумане зіставлення цих ниток з білими надає орнаменту золотистого відтінку. Окрема група вишивок на сорочках — це вишивки з введенням у біле тло сірих, з різними відтінками, ниток, зрідка чорних. З середини XIX ст. поширеним стало вкраплення до білих вишивок світло-голубуватих ниток, а з кінця XIX ст. все частіше у складних візерунках обрамування окремих мотивів зернові виводи вишивались червоними нитками. Поширеним був і так званий «полуботківський взір» (у геометричному орнаменті переважали блакитні, білі та коричневі нитки).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
