69603 (611667), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Подібні свідчення про духів, що здатні вселятись в людину та визивати психічні розлади, божевілля, але разом з тим наділяти його надприродними можливсотями, - прояснюють генетичну основу та семантику популярних фразеологічних виразів типу «людина з мухами», «мати мух в голові» тощо. О.А. Терновська [27], проаналізувавши все це коло текстів відмітили характерний розкид суперечливих значень: від «ненормальна людина, дурак» до «розумний, обізнаний, хитрий, мудрець» (поліське – «баба з мухами» - та, що багато знає) [27, с.118-125]. Те, що під зооморфними персонажами тут мається на увазі шкідливі духи, що вселюються в людину, підтверджені аналогічними кліше, які містять згадки про нечисту силу: з одного боку, відомі вирази «у неї мухи в носі» - про відьму, а з іншого – про злого, нервового або божевільного говорили «у нього чорт сидить у носі».
Дані переказів про вселюючихся духів та пов`язана з ними фразеологія дозволяють розкрити міфологічну основу народних уявлень про біснуватих і відмітити генетичний зв`язок групи означених міфологічних персонажів з «безпритульними» душами померлих, які не можуть перейти в загробний світ і мають потребу набути тілесної оболонки для свого посмертного існування. Факт їх вселення в тіло жертви робить людини «двоєдушником», а саме цим пояснюються як дивацтва та хвороби людини, так і набуття ним особливих демонічних властивостей. Відповідно, неоднозначним було ставлення людей до біснуватих, в якому одночасно уживались почуття страху, настороженності і , разом з тим, пошани і навіть поклоніння [22; c. 126].
Для багатьох спеціалістів залишається загадковим той факт, що в християнській культурі біснуваті та юродиві набували в давні часи настільки високий статус, а навіть і ореол святості. Не випадковими виглядають спроби укладачів пізніх версій середньовічної «Повісті про біснувату жону Соломонію» причислити «преподобну мученицю» Соломонію до рангу святих [20, с.112]. Такого типу питання було поставлено автором одного з досліджень, присвячених візантійському юродству. «Що змушує соціум бачити прояви святості там, де на емпіричному рівні не видно нічого, крім безумства?» [15, с.10]. Для релігійної свідомості християнина найважливішим було те, що юродивий добровільно приймає на себе личину божевілля, щоб сховати від світу свою досконалість і таким способом запобігти суєтної мирської слави (тобто тут мова йде про подвиг самзречення «Христа ради»). Для міфологічної свідомості людини традиціного суспільства одержимий бісами – сакральна особа, носій «не-свого» духу, здатний віщати від імені надприродної істоти. Ставлення до біснуватих в народній культурі визначалось саме таким сприйняттям їх як полудемонічних персонажів, зближених з категорією обізнаних (знахарок, чаклунів, відьом), які тако наділялись магічною силою завдяки своїм «двом душам» [4].
3.6. Персонажі, що вступають в сексуальні стосунки з людиною.
Ще одна модель взаємин людини з міфологічними персонажами може бути представлена мотивом, що відображає любовний зв`язок з потойбічними істотами. В ролі міфічного коханця в українських віруваннях і фольклорі виступають: 1) покійник, упир, дух померлого, що відвідує свою дружину або наречену; 2) літаюча демонічна істота, змій, який в польоті виглядає як вогняна куля, комета, блискавка, палаюча мітла, а при контактах з жінкою обертається людиною; 3) чорт, біс, нечистий дух, що здатен приймати вигляд то змія, то вихору, то померлого чоловіка жінки [4; c. 32]. В одних і тих самих контекстах (в однотипних варіантах билинок) відмічається постійне змішування всіх трьох образів, що легко замінюють один одного. В деяких прикладах прямо розкриваються внутрішні шенетичні зв`язки між ними, що дозволяє реконструювать певний єдиний тип персонажа. Наприклад, таке свідчення: «Розповідали, що з вихором прилітають додому злі духи. У однієї жінки повісився чоловік, після чого люди бачили, як до неї вогняний змій летів. Це і був її чоловік, що до неї літав» [11, c. 21].
Причиною переслідувань земних жінок з боку духу-коханця (як і в багатьох інших випадках) є порушення людиною певних заборон і норма поведінки. Вважалось, що дух-коханець являється тим жінкам, які надто сильно та безутішно тужать за померлим чоловіком, порушуючи тим самим заборону довго його оплакувати, бо, за народними віруваннями, самі думки про небіжчика і туга за чоловіком можуть спровокувати його нічні візити. Структура забобонних розповідів такого типу будується на основі таких надзвичайно стійких мотивів: «після смерті чоловіка жінка починає тужити», «сусіди стали помічати, що ночами до неї літає вогняний змій», «стала жінка бліднути, худнути та марніти», «мертвий чоловік приносить їй гостинці, що зранку виявляються кінським або овечим послідом», «родичи роблять все, щоб відігнати біса» [13; c. 110-119]. Подальшим розвитком цього сюжета може бути мотив про те, що в результаті нічних відвідин міфолгічного персонажа жінка народжує незвичайну дитину (каліку, дитину з надзвичайними здібностями).
В характеристиках духу-коханця звертає на себе увагу його зв`язок з атмосферними та грозовими явищами – змій літає до жінок в грозові ночі, набуває вигляду вихору, блискавки, комети, зірки, що падає. За повір`ями, дівчатам та жінкам слід було якнайкраще ховатись під час грози, «щоби змій не зміг вибрати одну з них собі» [1; c. 278].
Щоб позбавити жінку від небезпечних контактів з духом-коханцем, доводилось застосоувати особливі магічні дії: рослини-обереги зашивали в жіночу сорочку, вплітали в коси, підкладали на ніч підподушку, мили волосся відваром з трав, обсипали постіль насінням священного льону чи маку; обливали жінку святою водою, одягали на неї пояс, освячений в церкві, або вивернуту навиворіт сорочку; не гасили на ніч світло, змушували жінку лягати спати між дітьми або поруч з літньою родичкою. Особливо дієвим вважався такий спосіб при якому люди намагались здивувати нічного гостя, загнати його в глухий кут, спантеличити. Часто таким відгонним засобом слугувало повідомлення адресоване духу, про шлюб близьких родичів – брата з сестрою, кума з кумою. Вражений таким «чудом», змій назавжди зникав і більше не переслідував свою жертву [1; c. 279-281].
3.7. Контакти людини з духами-віщунами.
Особливою є модель двостороннього містичного спілкування людини з міфологічними персонажами під час ворожильних ритуалів. Оскільки для вгадування майбутнього, як повсюдно вважалось в народі, необхідно посередництво духів, персонажів нечистої сили, душ померлих – першие етап ворожіння зводився найчастіше до встановлення контакту з потойбічним віщуном. В якості умов, що сприяли до установлення подібного контакту виступають такі дії як: вибів особливих місць для ворожіння, що осмислюються як «нечисті» або розташовані в сфері пограничного простору між «своїм» та «чужим» світами (лазня, стодола, хлів, підпілля, горище, сіни, поріг будинку, піч, паркан, місця біля джерел, криниць, перехрестя доріг, межі, кладовища тощо); вибір часу, який осмслюється як небезпечний, або той, що належить потойбічним силам, тобто вибір таких точок календарю і переломних перідодів, коли відкрита межа між «тим» та цим світом; використання особливих «ворожильних» предметом, реалій та субстанцій, що наділялись в традиційній культурі магічним значенням (люстро, взуття, пояс, каблучка, віник, сміття, вода, пічні атрибути, попіл, віск, тінь тощо); демонстративна відмова від християнської атрибутики і від покровительства Бога (видалення з приміщення ікон, зняття натільного хрестику, поясу, заборона хреститись, виголощення блюзнірськиї наговорів та проклять); пряме звернення до міфологічного персонажу з вербальними формулами-викликами явитись і показати майбутнє [3; 44-50].
Іншим способом залучення духів для передбачення майбутнього (крім прямого призиву явитись) було використання ритуальної їжі. Прихований мотив «годування» міфологічних персонажів заради отримання знаків долі відмічається в багатьох ворожіннях з кутею, з першою стравою, з горохом та бобами, зерном, спеціально випеченими булочками, крихтами з різдвяного столу. Наприклад, в Поліссі під час різдвяної вечері дівчата ховали в рукаві жменю куті і на ніч клали її під подушку, щоб приснився наречений; з першим млинцем або жменею куті вискакували після вечері на поріг хати, прислуховуючи до віщих звуків; зібравшимь разом, дівчата спеціально для віщування випікали маленькі хліби, розкладали їх на підлозі і впускали собаку, намагаючись за її поведінкою визначити строки свого одруження [24; c. 150].
Особливою формою діалогічного спілкуванння людини з духом-віщуном є віщування по звуках, в яких той, що ворожить створює умови для контакту з міфологічним персонажем і задає йому питання (подумки чи в формі реального тексту), а потім чекає від нього умовного знаку – відповіді на питання. В залежності від того, до якого місця ходили ті, що ворожать, змінювались і уявлення про духа-віщуна. Якщо ходили «слухати» до лазні, стодоли або хліва, то вірили що вступають в контакти з духами відповідних місць. Кращи місцем для ворожіння вважалась і занедбана хата, в якій, згідно з місцевими віруваннями жила нечиста сила [22; c. 101].
Але і в тих випадках, коли партнер по комунікації не осмислювався настільки явним образом (як конкретний персонаж нечистої сили), все одно будь-які звуки (голоси тварин, дзвін, крики, гомін) сприймались як особлива мова потойбічного віщуна, який посилає своє повідомлення на запитання того, хто ворожить. Дослухаючись до звуків, людина заздалегідь передбачає особливий тип питання (наприклад, «з якої сторони села прийде наречений» або «вийду я заміж за молодого чи за старого») і розраховує отримати визначені акустичні знаки, які потім трактує на основі прийнятих в даному соціумі уявлень. Згідно з цим в одному ворожінні собачий гавкіт буде означати напрямок, звідки слід очікувати сватів, а в іншому – вік майбутнього чоловіка: почується хрипливй, грубий гавкіт (старий чоловік) або дзвінкий та чистий (молодий). Одни і той же акустичний знак, таким чином, міг тлумачитись по-різному, в залежності від інтенції того, хто ворожить (тобто від сформульованого питання) [7].
Особливу групу складають такі ворожіння, які включають реальну мовну поведінку виконавця. Вони містять не приховане (сформульоване подумки) питання, а його пряму вербальну форму, що помітно підсилює ознаки діалогічного спілкування людини з міфічним віщуном. Адресатами подібних призивів могли виступати як самі «сужені» або посередники в віщуванні (тварини, птахи, комахи, ворожильні предмети), так і міфічні істоти (персонажі нечистої сили і культу християнських святих). Однак головною функцією веобальних формул в віщуваннях було не стільки висловлювання питання, прохання, побажання показати майбутнє, скільки сам факт окликання, визивання на зв`язок партнера по комунікації. Репліка того, хто ворожить тут виступала перш за все в ролі звукового сигналу, що провокує відповідний відклик. Тому в ворожильних наговорах так часто використовувались вигуки, заклики, аукання [4; c. 254].
Висновки
Отже, автор окреслив мету даної роботи як дослідження питання проблеми взаємин міфологічних персонажів з людьми в рамках української народної демонології. Застосовуючи методи класифікації демонологічних персонажів, запропоновані Л.Н. Виноградовою [4], автор прийшов до висновків, що різні форми встановлення контактів людини з міфологічними персонажами та засоби запобігання цих контактів базуються на таких ідеологічних установках, виходячи з яких, людина визнає за міфологічними персонажами право проникати в земний світ (і в житловий простір людей) в суворо встановлений час, а також право контролювати правильність дій людини і цей період [1; c. 332]. В свою чергу, після закінчення цього часу людина вважає необхідним виганяти з людського простору духів, що затримались на землі після встановленого строку. Залежність поведінки нечистої сили від конкретних календарних періодів проявляється в мотивах приходу міфологічного персонажу (поява його на землі або посилення його шкідницьких властивостей) і зникнення (або втрати шкідливої та чаклунської сили). З ідеєю «приходу» співвідносяться такі найбільш популярні мотиви: в конкретні дні і на свята персонажі нечистої сили з`являються серед людей, прокидаються після зимової сплячки, заволодівають земним простором, проникають в будинки і господарчі будівлі, шкодять людям, зустрічаються на їх шляху, лякають, справляють весілля, злітаються на спільні збори тощо, а з ідеєю «зникнення» - наступні: духи ідуть «на свої місця», провалюються під землю, топляться, засинають на зиму, «завмирають», перестають шкодити, втрачають свої шкідливі властивості [23; c. 88]. Відповідно, в першій групі текстів поведінка людини визначається стратегією захисту від міфологічних персонажів (обереги, охоронні дії), обов`язкового дотримання правил поведінки, з урахуванням присутності духів в земному просторі (задобрення, пригощання духів, заборона на роботу, знаходження людини поза будинком після заходу сонця тощо). Друга ж група текстів, поєднаних ідеєю «зникнення», характеризуються мотивами, в яких відображаються інші стереотипи поведінки людей, що дозволяють собі більшу ступінь свободи в стосунках з нечистою силою: людина шукає контактів з міфологічним персонажем, намагається його побачити, розпізнати, вигнати погрозами, позбавитись його або знешкодити [25; c. 90-103].
Відгінні обряди, спрямовані на випровадження міфологічних персонажів, звичайно здійснювались на рубежі певних календарних періодів: в перший день прильоту птахів, при першому кукованні зозулі або кваканні жаб, на зіткненні старого та нового року, а також на заключному етапі святкового циклу (в останній день святок, масляної, Великого посту, великоднього або троїцького циклів). Основні акціональні форми, які осмислюються як вигнання духів, представлені в народній культурі такими повсюдно відомими ритуальними діями як: відлякування нечистої сили звуками та галасом, вимітання, викидання, винесення за межі хати і села предметів та речей, що символізували нечисту силу (сміття, солома, троїцька зелень, обрядове деревце, старі речі, одяг хворого, залишки ритуальної їжі), залякування, биття незримих міфологічних персонажів, символічне переслідування рядженого, паління вогнищ, оббризкування святою водою, виконання вербальних ритуалів, що містять формули «відгону», «погрози» тощо. Разом з тим, мотиви «запрошення міфологічного персонажу», «зустрічі», «годування», а потім «відгону», «вигнання» можуть бути відмічені і в рамках одного й того ж ритуалу [4; c. 270-276].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
