69603 (611667), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Важливою рисою демонів є і їх ґенеза: походження від духів предків, з душ грішників, самогубців, померлих до шлюбу, під час пологів, нехрещений дітей, викиднів, людей, похованих з порушенням ритуалу та інших видів «заложних» покійників (термін, висунутий Д.К. Зеленіним [14], буквально – мерці, що були не поховані звичайним способом, а «заложені», подальше пояснення див. далі): людей, проклятих батьками, принесених в будівельну жертву, людей, батьки яких порушили правила поведінки (зачали дитину в період заборони на статеві стосунки, неправильно поводились в церкві, під час вагітності їли заборонену їжу), людей, що народились з аномаліями; що народились від співжиття демонів з земними жінками тощо. Також сюди можна віднести ще декілька шляхів народження міфологічних персонажів, як то спеціальні дії спрямовані на вирощення персонажу, а також застосування чар для отримання нового демону [25; 51-55].
Розділ II. Характерні риси української демонології
Українська демонологія як сукупність переказів про живу і неживу природу та людину розвивалась на базі давньої загальнослов’янської міфології і має з нею багато спільних рис. Але, не дивлячись на це, українська демонологія є своєрідним явищем, має низку специфічних персонажів, які не можуть бути зведені повністю до персонажів інших слов`янських демонологій. Етнографи вважають, що вірування народу в злих духів пов`язувались з їх уявленнями про навколишній світ, із необхідністю «обжити» навколишній простір, пояснити різноманітні явища, з якими повсякденно стикалась людина традиційного суспільства.
Система вірувань українців не є однорідною, а складається з цілого ряду регіональних варіантів, що є наслідком зародження її в суперечливих умовах. З одного боку – тісні культурні взаємини з сусідніми народами (росіянами, білорусами, молдаванами, болгарами, греками тощо), з іншого – боротьба з численними зазіхальниками на українські землі. Кожна з держав, котрі претендували на українські території, привносили свій культурний чи релігійний фон, що не могло не вплинути на загальний український світогляд в бік певної синкретизації.Отже, однією з особливостей української демонології є поєднання християнських релігійних уявлень (наприклад, наділення деяких християнських святих демонологічними рисами – св. Іллю, св. Миколая, св. Параскеву П’ятницю тощо) із язичницькими віруваннями, присутність взаємопереплетених елементів анімізму (одухотворені явища природи – грім, блискавка, злива, вихор; також наділення багатьох локусів та явищ людськими властивостями), фетишизму (створення амулетів, захисних талісманів та інших речовинних оберегів тощо) і тотемізму (елементи його залишились в українській обрядовості, наприклад, в обрядах водіння кози, куща, тополі тощо), а також деяка кількість іноетнічних запозичень.
Як вже було зазначено вище, основним елементом будь-якої демонології є демонологічний персонаж. Для української демонологічної традиції найбільш актуальними і основними є такі групи персонажів (класифікація подана за Л.Н. Виноградовою [4]) :
1. Духи-господарі дому та дворових будівель (домовики, домова змія)
2. Духи-господарі природних локусів (лісовик, водяник, польовик тощо)
3. Духи хвороб, епідемій, смерті (лихоманка, чума, гикавка, смерть)
4. Духи-перевертні (вовкулаки)
5. Двоєдушники (упирі, відьми, відьмаки)
6. Духи, що персоніфікують біду, лиха (недоля, злидні, лихо)
7. Дух-збагачувач (персонаж, який служить «обізнаній» людині, збагачуючи його або допомагаючи в господарстві за умовами особливої домовленості)
8. Персонажі-пугала, якими люди лякають дітей (бабай, бука)
9. Персонажі-персоніфікації часу (нічниці, П`ятниця, святочні духи)
10. Дух-коханець, змій, що літає до жінок (перелесник)
11. Персонажі, які шкодять породіллям та новонародженим
12. Духи-охранителі скарбів.
В українській демонології співвідношення між персонажами, а також їх ієрархія виражені досить слабо. Випадки, коли декілька персонажів пов’язані однією сюжетною лінією, є досить нечисленними. Частіше зустрічаються свідчення про родинні зв’язки персонажів, а також така характеристика як одиничність чи множинність появи персонажів (наприклад, карпатське повір’я про жіночих демонів вітряниць, які групами танцюють на полонинах).
Українська демонологія є надзвичайно широким полем для дослідження, вона містить безліч аспектів, які потребують дослідження. Охопити в одній роботі всі ці аспекти не здається можливим, тому ми вирішили, як було зазначено вище, у вступі, присвятити цю роботу саме вивченню ґенези міфологічних персонажів української демонології, особливо того аспекту, який стосується зв\'язку цих персонажів з таким класом міфологічних істот як заложні покійники, духи предків та взагалі духи померлих.
Розділ ІІІ. Взаємини людини з міфологічними персонажами
Народна демонологія має особливе значення для етнографів і фольклористів не тільки тому, що дозволяє виявити неповторне для кожної етнічної традиції коло образів та мотивів; зрозуміти, які ментальні стереотипи і культурні символи стоять за цими образами і мотивами в рамках конкретної демонологічної системи; відмітити постійно діючий зв`язок між земним світом та потойбічною сферою; нарешті, не тільки тому, що демонологічні вірування напряму пов`язані з найважливішою категорією народної культури – з категорією надприродного та чудесного [25]. Значно важливіше те, що цей круг міфологічних повір`їв відображає характер взаємин людини з надприродними силами.
Уявлення про вторгнення міфологічних персонажів у світ людини в значній мірі визначають і ритуальну, і повсякденну поведінку людей традиційного суспільства, які живуть з постійною оглядкою на незримо присутніх поруч з людиною всюдисущих демонів та духів. При загальному негативному ставленні до персонажів нечистої сили людина змушена в певних випадках вдаватись до їх послуг, шукати в них допомоги. Більше того, люди визнають за міфологічними персонажами право контролювати їх власну поведінку і карати за порушення встановлених звичаїв. Як це слідує з багатьох демонологічних мотивів, зустріч з міфологічним персонажем або зіткнення з демоном часто відбувається через провину людини, яка не дотримується правил або порушує заборони. Говорячи про прагматичну функцію билинок, вчені характеризують цей жанр забобонних розповідей як один із способів, за допомогою якого здійснюється «експлікація заборон і правил, що кодифікують повсякденне життя людини» або «реалізація відомого педагогічного принципу про переваги засвоєння правил per exempla» [17, с. 133].
3.1 Основні форми взаємодії.
Дії нечистої сили, що направлені на людину, групуються у три розділи: 1. Шкодити, 2. Допомагати, 3. Карати. Остання з названих рубрик була введена тому, що укладачі класифікації усвідомлювали, наскільки по-різному проявляються в різних ситуаціях шкідливі функції міфологічних персонажів: чи персонаж завдає шкоди людині через свою сутність («не шкодити він не може») або деяких доброзичливий загалом дух завдає пошкоджень людині в якості покарання за її неправильну поведінку. Наприклад, дух-збагачувач розоряє господарство людини через те, що та нагодувала його солоною кашею (тоді як була зобов`язана пригощати дух стравами без солі); хатня змія отруює всю їжу в домі за те, що господар переніс в інше місце гніздо із зміїними яйцями, душа предка розбиває в домі весь посуд, розкидає ручі, душить господарку за те, що вона забула в поминальний день залишити на столі частування для померлого [7; c. 112].
Розробки, що здійснювалися в Відділі етнолінгвістики і фольклору Інституту слов`янознавства РАН під керівництвом Е.Е. Левкієвської [17], показали, що дії міфологічних персонажів, спрямовані на людину, не завжди вкладаються в вище названі рубрики (шкодити – допомагати – карати) і що ця класифікація безперечно потребує подальшого опрацювання.
По-перше, вже зараз можна стверджувати, що велике різноманіття форм впливу міфологічних персонажів на людину не зводиться до опозиції «шкодити – допомагати». Духи (перш за все ті, генезис яких сходить до померлих людей) відчувають потребу в контактах з живими: померла породілля ходить ночами годувати груддю свою дитину; чоловік-покійник відвідує свою вдову з любовними цілями; наречений-мертвець намагається увести за собою на «той світ» кохану дівчину; русалка просить людину про допомогу (вийняти скалку з ноги, розв`язати їй ноги, оскільки при похованні доньки матір забіла зняти «пута» з ніг померлої); міфологічний персонаж запрошую повитуху прийняти пологи у його міфічної дружини; смерть звертається з проханням до першого зустрічного перенести її через водяний рубіж, оскільки вона не може подолати його без допомоги людини [18; c. 89].
По-друге, за рамками опозиції «шкодити-допомагати» залишаються такі дії міфологічних персонажів, які співвідносяться з функцією контролю за поведінкою людини: міфологічний персонаж являється тому, хто порушив заборону, докоряє йому про невиконані обов`язки; після контактів з людиною, міфологічний персонаж забороняє розповідати людям про все, що він бачив; міфологічний персонаж жене людину зі «свого» (того, що належить духу) місця. Ця ж контролююча функція може проявлятися і в рамках опозиції «шкодити-допомагати», коли міфологічний персонаж завдає шкоди людині або нагороджує її в залежності від форми їх взаємин (правильної чи неправильної). Наприклад, русалка нагороджує жінку дивовижним рулоном нескінченного полотна за те, що вона подбала про дитину русалки, накривши її своїм платком [28; c. 213]; дух пошестей обходить стороною дім людини, яка надала йому послугу (підвезла хворобу до села, перенесла через ріку); водяник наганяє рибу в невід рибалки за те, що той відпустив дітей водяника, що заплутались в неводі [24; c. 59] тощо.
По-третє, доводиться враховувати, що в ряді випадків неможливо однозначно оцінити як безумовне шкідництво (або як безумовну допомогу) такі дії міфологічного персонажа, при яких вигода, яку людина отримує від контактів з духами, може мати в майбутньому негативні наслідки: людина просить духа відкрити майбутнє, дух віщує їй смерть або нещастя; намагаючись перед смертю позбутися «чортів-помічників», чаклун передає їх кому-небудь з присутніх (люди остерігаються такого «подарунку», хоча передача чортів людині робить її «знаючою»); чорт збагачує людину взамін на його душу, яку він забирає після смерті людини, що продалась; щезник допомагає пастуху випасати худобу в лісі, за що вимагає собі в жертву одну корову з його стада [9].
Таким чином, в кожній з головних рубрик («шкодити» та «допомагати») можуть фігурувати дії, що мають додаткові відтінки до основного значення: наприклад, свідоме заподіяння шкоди (топити людину) – непряме шкідництво (померлий чоловік відвідує свою живу дружину з любовними цілями, допомагає їй господарювати, але контакти з померлим доводять жінку до хвороби та смерті); безумовне нанесення шкоди (відьма відбирає в свою користь врожай з чужого поля) – заподіяння збитків людині в якості покарання за його неправильну поведінку (русалки душать людину, караючи її за те, що вона порушила заборону підглядати за їх ігрищами) [4; c. 234-240]. Відповідно, в розділі «опікунських» функцій міфологічних персонажів зустрічаються відтінки значень: допомагати; нагороджувати благом за певні послуги; служити людині, збагачуючи її за умовами певної домовленості.
Менш конкретно розроблена в демонологічній системі рубрика, що включає дії людини по відношенню до міфологічного персонажу. За своїм основним змістом все різноманіття цих функцій і мотивів відображає дві головні різноспрямовані тенденції: 1) намагання людини увійти в контакт з міфологічним персонажем (тобто побачити його, задобрити, зробити подарунок, запросити до столу, покликати з собою при переїзді в новий дім, попросити про що-небудь, визивати духів для участі в ворожінні, підглядати за міфологічними персонажами, намагатись оволодіти ним, вступити з ним в довгострокові зв`язки, заключити певний договір або угоду, виконати його прохання, надати певних послуг) і 2) запобігти або припинити небажані контакти (вбивати міфологічних персонажів, бити, виганяти, випроваджувати, відлякувати, загрожувати, захищатись оберегами, знешкоджувати, розпізнавати, припинити його візити, зробити неможливим його подальше перебування в людському просторі, обдурити) [5]. Важливо відмітити при цьому, що взаємини людини з міфологічними персонажами часто проявляються в неявній (прихованій) формі: наприклад, коли людина змушена дотримуватись певних заборон в особливі ритуально відмічені періоди (добовий чи календарний час) заради того, щоб не зашкодити демонічним істотам, що перебувають в цей час на землі і запобігти зустрічі з ними. В зачинах більшості билинок міститься натяк на ту обставину, що людина сама спровокувала зіткнення з духом. Деякі приклади: «поїхав чоловік на Трійцю в ліс по дрова, а у нас в ці дня люди не працюють»; «Поліз пасічник на ялину перевірити свої вулики, а був як раз Русальний тиждень», «Став колись господар лагодити тин на Благовіщення», «Взялась якось баба ткати в п`ятницю, так вночі приходить до неї якась жінка», «Почала я підбілювати піч і забула, що то як раз була поминальна субота». Масові свідчення цього типу підтверджують, що стратегія поведінки людей, що орієнтуються на контакти з міфологічними персонажами або на їх запобігання, в значній мірі залежить від календарно приуроченого появлення нечистої сили в земному просторі [7].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
