59932 (611157), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Значно повніше й детальніше джерела змальовують стрій польської армії, що складалася майже з 40 тис. жовнірів регулярного (кварцяного) війська. 20 тис. ланових і двірських жовнірів і 40 (за іншими даними — 60-80) тис. шляхтичів посполитого рушення. Крім цього, в розпорядженні кор9ля було ще 100—200 тис. озброєних слуг, готових взяти участь у битві. Загальна чисельність армії досягала 200-260 тис. чоловік. Це була найбільша армія, яку протягом XVI-XVIII ст. вдавалося зібрати польському урядові.
Ввечері 19 червня Ян Казимир скликав військову нараду для вироблення плану майбутньої битви. Очевидно, не довіряючи М.Потоцькому, король вирішив сам узятися за підготовку до неї війська, слушно вважаючи, що не варто переоцінювати можливості своєї кінноти, а для посилення ефективності її дій слід максимально використати німецьку піхоту й артилерію.
Відповідно до задуму на світанку Ян Казимир став шикувати свою армію. Попереду (як це видно з копії плану битви, котрий зберігається у фондах Кам'янець-Подільського краєзнавчого музею), по центру, навпроти козацького табору, в чотирьох місцях стояли батареї, які могли обстрілювати центр, лівий і правий «фланги противника. Командував артилерією досвідчений генерал Сигізмунд Їшиємський. Позаду, в центрі, вишикувалася піхота під орудою князя Богуслава Радзивілла, генерал-майора Христофора Убальда (Хубальда) та особистої охорони короля. За ними, посередині, розміщувалися кінні корогви списоносців, а з боків — рейтарів. Далі тісно гуртувалися полки. З флангів центр прикривали корогви драгунів та кінноти без списів. Командував усіма полками й корогвами сам король. На правому фланзі, яким керував М.Потоцький, зосереджувалися полки С.Лянцкоронського, Є.Любомирського, О.Конєцпольського, Л.Сапіги. Тут же, як засвідчує згадувана копія плану битви, розташувалася також значна (якщо не основна) частина посполитого рушення. В лісі, що примикав до флангу, було збудовано табір із піхотою, щоб зупинити можливий удар козаків. На лівому фланзі, очолюваному польним гетьманом M.Кaлиновським, стояли добірні полки кварцяного війська, керовані І.Вишньовецьким, М.Потоцьким та іншими досвідченими воєначальниками. Поряд підрозділи посполитого рушення. В цілому бойова лінія польського війська розтяглася на «руську милю» (трохи більше 8 км). Для захисту табору Ян Казимир залишив частину піхоти, посполитого рушення та озброєних слуг. Біля насипаного навколо нього валу стриміли гусарські списи.
Сильний туман укривав берестецьке поле до 10 години ранку. Коли він почав розвіюватися, постала грандіозна панорама протистояння величезних (як на той час) армій. Хмельницький не поспішав наступати. Українські та татарські загони раз за разом зачіпали поляків, виманюючи їх на себе, однак король суворо заборонив їм виїжджати. Лише артилерія вела прицільний вогонь, коли кримчаки занадто близько підступали до ворожих позицій. Так тривало до третьої години дня Король зібрав військову раду, щоб виробити план дальших дій. Дехто з присутніх почав схиляти його до того, щоб відмовитися від битви й перенести її на наступний день (аргументи були дуже прості — пізно, та й вітер дме жовнірам в обличчя), Інші наполягали перейти в наступ усім військом. Ян Казимир вагався, не знаючи, який варіант обрати. Близько четвертої години до нього примчав бидгощський староста Денгоф, який від Імені Вишньовецького прохав дозволити атакувати. Тоді король прийняв остаточне рішення —розпочав наступ лівим флангом. Отримавши дозвіл, руський воєвода під звуки сурм і барабанів на чолі 12 корогов стрімко ринув назустріч козакам. За ним подалися ще десять добре озброєних польських корогов, а незабаром у вир атаки втяглися й інші полки. Помітивши активізацію противника, Хмельницький наказав вирушити йому назустріч козацьким підрозділам правого флангу, які швидко й випередили лівий фланг. Татарські загони пересувалися значно повільніше. Зіткнення козаків і жовнірів було страшним. За словами очевидця, з півгодини все «було у вогні, не було нічого чути, лише гук... з ручної стрільби й з гармат, так що ми вже думали, що звідтіля вже ніхто живим не повернеться».
Зав'язалася кровопролитна січа. Всі билися з відчайдушною хоробрістю. Поряд з козаками стійко трималися татарські підрозділи. Спільно їм удалося не лише стримати жовнірів, а й потіснити корогви посполитого рушення. Здавалося, от-от козаки перехоплять ініціативу. Настала критична хвилина битви. Саме в цей час стрімка атака 40-тисячної орди могла відіграти вирішальну роль. Іслам-Гірей, який із пагорба оглядав бойовище, не міг не розуміти цього, проте затягував момент наступу. Двічі шикував своє військо, але не рушав з місця. Цим негайно скористався Ян Казимир: швидко перекинув на допомогу лівому флангові німецьку піхоту Убальда й наказав артилерії зосередити вогонь по козацьких позиціях. Тепер становище українських полків серйозно погіршилося й вони почали відступати. Переслідуючи їх, жовніри навіть прорвалися до табору, однак Хмельницький рішучими діями відкинув атакуючих, і війська знову зімкнулися. Спроби жовнірів розірвати табір успіху не мали.
Деякі джерела натякають, що після того, як козаки вибили з табору ворога, гетьман відвідав ставку хана й почав докоряти йому: «Что де твоя за правда — стоишь с людьми, а помочи никаковы не чинишь, то ли то де наше укрепленье».Іслам-Гірей начебто почав виправдовуватися, посилаючись на близькість розташування таборів та на час байраму . Тоді гетьман попросив його принаймні тримати позиції на фланзі («хотя и на бой не ходи»), обіцяючи завдати удару по польській армії вночі. Важко судити про ступінь достовірності цієї інформації, проте й ігнорувати її немає підстав. Не виключаємо, що подібна зустріч Хмельницького з Іслам-Гіреєм насправді могла відбутися.
Отже, ситуація на полі бою розвивалася на користь Яна Казимира, який, захопивши ініціативу, повів в атаку полки центру й наказав наступати правим флангом. Німецька піхота й рейтари за підтримки гарматного вогню прорвали лави українців і татар ітіочали рухатися до схилу того пагорба, де містилася ставка хана. Кілька ядер упали близько від ханського намету. І замість того, щоб контратакувати противника, Іслам-Гірей та його наближені з дивовижною швидкістю знялися з місця й почали втікати. Водночас із поля бою посунула вся орда. Це наштовхує на думку, що мурзи та беї отримали відповідне розпорядження правителя Криму. При цьому втікачі кричали жовнірам: «Не бий! Татарин утікає — Хмельницька застанеш». Скориставшися неузгодженістю дій між полками центру й правого флангу (а можливо, прохід залишався свідомо), основна маса орди проскочила мимо них і подалася спочатку в напрямі Лешнева, а потім узяла круто вліво й вийшла до переправи в районі Козина.
Втеча Іслам-Гірея з поля бою за відсутності серйозної загрози з боку противника була логічним завершенням його політики стосовно війн України з Польщею. Це чітко проявилося й, нагадаємо, під час Збаразько-Зборівської кампанії 1649 р. Хана більше лякала можливість перемогиукраїнської армії (а отже, й здобуття Українською державою цілковитої незалежності), ніж успіх поляків. Його поведінка напередодні та в ході битви недвозначно засвідчує: воюючи за інтереси України з Річчю Посполитою, він при цьому прагнув порозумітися з королем. Іслам-Гірей намагався пояснити турецькому султанові причину невмотивованого залишення поля бою під Берестечком не чим іншим, як... необхідністю покарати Ногайську орду, яка пограбувала добруджанських татар. Що й казати, «вагомий» аргумент!
Утеча орди й оголення нею лівого флангу поставили українську армію в катастрофічне становище. Ян Казимир кинув проти неї всі сили, щоб повністю розгромити й таким чином назавжди розв'язати «українську (козацьку) проблему». В ситуації, що склалася, основне завдання Богдана полягало у виведенні армії з-під удару і збереженні ЇЇ боєздатності для наступної боротьби. Щоб уникнути повного оточення, Хмельницький вирішив під захистом табору відступити з пагорба в долину, до берега Пляшівки, де болота й хащі могли прикрити тил війська. Ведучи бій з переважаючими силами ворога, вдалося до сутінок успішно завершити цейтекладний маневр без великих втрат. Зайнявши вигідне місце, гетьман наказав козакам негайно розпочати будівництво фортифікаційних споруд. Відчайдушні атаки польських полків розбивалися об залізну стійкість захисників табору. За визнанням анонімного польського автора, «козаки ж дуже добре трималися й вистояли». Уже темної ночі жовніри за наказом короля змушені були припинити штурм українських позицій і відступити. На цьому, як на нашу думку, завершується перший етап Берестецької битви. Втеча хана поставила українське військо в надзвичайно тяжке становище, але завдяки блискуче організованому й майстерно виконаному маневрові (що зайвий раз засвідчує величезний полководницький талант гетьмана) пощастило уникнути найгіршого — повного розгрому.
Вивівши військо з-під удару й вигравши таким чином цілу ніч для зміцнення табору, Хмельницький вирішив повернути назад орду. Наказав полтавському полковнику Мартину Пушкарю утримувати лінію оборони до його повернення, залишив булаву та бунчук І з кількома старшинами кинувся слідом за ханом. Наздогнав його, очевидно, на світанку за Козином. Між ними відбулася, як свідчать джерела, гостра розмова. За даними козацького полковника Семена Савича, Хмельницький почав «сердито говорить: найяснейший де хане, то ли де твоя правда и шерть и укрепленье с нами, что пришедши к бою да побежал, как де есть на искус и на повадку поляком то учинил».а й відмовився відпустити до козацького табору самого Богдана.
3. Бойові дії без гетьмана
Сподіваючись на швидке повернення Хмельницького з татарською ордою, козаки під заливним дощем рили окопи, висипали шанці, робили інші земляні укріплення. Центр табору містився над р. Пліснява (рукавом р. Пляшівка), а зі східного боку прилягав до Пляшівки, маючи вільний перешийок на схід. До ранку він був перетворений у неприступну, оточену валами й ровами фортецю.
А в польському обозі панувало радісне піднесення, жовніри співали «Тебе, боже, славимо». В нервовому збудженні король цілу ніч не злазив з коня. Шляхта вже смакувала успіх повної перемоги над своїм ворогом, не сумніваючись, що через день-два його буде знищено. Однак ранком укріплення українського табору помітно збили цей райдужний настрій. За даними М.Ємьоловського, коли на світанку жовніри побачили «вали й окопи на половину списа, то їхній запал пригас». Справді, табір був, за визнанням очевидця А.Мясковського, «дуже великий, оком неосяжний, багатолюдний, вогнистий». Ян Казимир скликав воєнну раду, яка зробила не досить втішний висновок: атакувати його не можна, бо це призведе до неминучих великих втрат. Тому вирішили взяти табір в облогу. В тил української армії були послані два полки, а жовніри заходилися й собі висипати шанці, робити редути, з яких уже й почали обстріл позицій Пушкаря.,
День 21 червня минув для козаків досить неспокійно. Затримувався Хмельницький, що породжувало нервозність, поширення чуток про те, нібито хан наказав зв'язати його, а татари погрожували пограбувати Україну: «І ти наш, і добро твоє, й Україна наша». Турбувала неясність перспективи, тому одні пропонували покинути табір, інші — захищатися. За влучним висловом захопленого в полон козака Якима, козаки залишилися, «як бджоли без матки». Виявилося, що без гетьмана генеральна старшина неспроможна підтримувати необхідний порядок і міцну дисципліну. До вечора їй усе ж удалося трохи стабілізувати обстановку, оволодіти розвитком подій, не допустити поширення панічних настроїв. Наступного ранку заговорила козацька артилерія, було зірвано намагання польського командування перекинути в тил козакам нові сили. Та заразом розкрилися наміри частини старшини й заможних козаків таємно вибратися з табору. Якщо вірити даним схопленого поляками Федора Некіцького (білоруського шляхтича з Полоцька), Пушкар розпорядився, щоб його наближені сідлали коней і готувалися в дорогу. Коли піхотинці запитали його, що це він робить, то одержали відповідь: «Що бачите, те й самі чиніть». Однак вони відмовилися тікати, й коли кіннота Полтавського полку зробила спробу вирватися з обозу, її перехопили, роззброїли й узяли під варту.
За таких умов особливо гостро постало питання про обрання — до повернення Хмельницького — гетьмана. На скликаній раді перевагу було віддано популярному серед низів полковникові Ф.Джеджалію. Всі почали вимагати від нього конкретних дій: «Або виводи з оточення, або миримся, або б'ємося, або поклонімося королю». Деякі джерела свідчать, що вже 22 червня частина старшини таємно звернулася до Яна Казимира з проханням виявити до них милосердя. Цього ж дня до І.Вишньовецького написав листа полковник М.Криса, пропонуючи йому поручитися за козаків перед королем та обіцяючи за два дні скласти зброю. І все це незважаючи на те, що більшість козаків виступала проти будь-яких переговорів із королем (хоча багато хто й погоджувався на замирення на умовах Зборівського договору).
Одержавши листа від старшини, Ян Казимир скликав раду. Одна частина шляхти висловлювалася за те, щоб виявити до козаків милість, стративши при цьому «найвизначніших бунтівників», інша пропонувала підступний план — пообіцяти їм пробачення, роззброїти, а потім ліквідувати, щоб «назавжди знищити саме козацьке ім'я». Дійти якогось певного рішення не вдалося. Офіцери домагалися від командування рішучіщих дій, вважали за доцільне переправити через ріку кінноту, щоб повністю блокувати козаків. 23 червня король розпорядився послати туди піхоту з гарматами. Того самого дня в українському таборі отримали гетьманський універсал із повідомленням, що він сам прибуде на допомогу з ханом. Універсал зачитали козакам, і їм стало «опять весело». Почали готуватися до запланованого на завтра наступу. Було зроблено першу успішну вилазку. Богун просив дозволити йому з двома полками атакувати ворожі позиції, проте дістав відмову. Крім того, українська армія залишатися грізною бойовою силою. Шляхтич Рожевський в одному з листів підкреслював трудність здобуття табору «за таким його озброєнням, за такою чулістю і відвагою, яка є, бо як кінні, так і піші, як чернь, так і старшина готові на голову полягти». Тому вище й нижче козацького табору жовніри будували мости й греблі через Пляшівку й болота, висипали шанці, зводили редути. Інженерними роботами керували Убальд, Пшиємський, Геткант. Важкі гармати були привезені з Бродів, очікували їх і зі Львова. 25 червня в тил козакам було відправлено 1 тис. кінних жовнірів на чолі з Балабаном.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
