59664 (611114), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Але 25 березня 1941 року югославська делегація на чолі із прем'єр-міністром Д. Цветковичем підписала у Відні протокол про приєднання Югославії до Потрійного пакту. Відтепер країна ставала союзником фашистської Німеччини1.
Отже, Югославія в 20-30-ті роки ХХ століття стала ареною зіткнення інтересів великих європейських держав – Франції, Англії, Німеччини, Італії тощо. в зовнішньополітичному курсі правлячі кола держави еволюціонували від наслідування планам Франції й Англії до цілковитого підкорення профашистського курсу Німеччини. Хоча слід відмітити доволі високий професіоналізм югославських дипломатів, які уміло лавірували між Англією та Німеччиною, домагаючись вигідних для свого соціально-економічного та політичного становища результатів. Особливістю зовнішньополітичного курсу Югославії в цей період була цілковита антирадянська спрямованість.
Висновки
Процес становлення Югославії як незалежної держави був досить складним і суперечливим. Особливістю цього процесу стало те, що окрім узгодження інтересів внутрішніх політичних сил югославських народів, необхідно було порозумітися таким великим геополітичним гравцям як Франції, Англії та США. Кожна з цих країн мала свої наміри щодо Югославії. Але незважаючи на це об’єднання югославських народів в єдину державу відбулося, хоча саме в цей період були закладені основні внутрішньополітичні протиріччя, які стали визначальними у всій подальшій історії держави.
Однією з головних рис югославської економіки після досягення незалежності була нерівномірність у промисловому розвитку окремих областей країни. Найбільш розвиненими в економічних відносинах були колишні території Австро-Угорщини — Словенія, Хорватія й Воєводіна. Головні міста цих областей — Загреб, Осіек, Любляна, Марибор — були великими промисловими центрами. Сербія залишалася відсталою аграрною країною, до того ж розореною трирічною австрійською окупацією. Промисловість була розвинена слабко, проте значну роль у Сербії відігравав місцевий торгово-лихварський капітал. Чорногорія, Македонія, Боснія й Герцеговина були ще більш слаборозвиненими територіями, у Чорногорії навіть зберігалися залишки родоплемінного укладу. Ця нерівномірність економічного розвитку з урахуванням фактору багатонаціональності об’єктивно була міною вповільненої дії, закладеної під фундамент югославської державності.
Іншою проблемою i причиною стало те, що Королівство сербів, хорватів і словенців було утворено недемократичним шляхом. Королівство не було об'єднанням рівноправних народів, і вже на початковому етапі існування Югославської держави, була велика різниця між формальними й фактичними правами її народів.
У зовнішньополітичному курсі правлячі кола Югославії намагалися здійснювати активну політику на Балканах, домагаючись вигідного для себе вирішення територіальних проблем, які були зумовлені післявоєнним Версальським врегулюванням. Поступове вирішення цих проблем протягом 1919-1920 років підштовхнули країну до розширення зовнішньополітичної діяльності, прикладом чого стало входження Югославії до військово-політичного блоку – Малої Антанти.
Однак, самостійна зовнішня політика держави у досліджуваний період була не можлива. Версальсько-Вашингтонська система післявоєнного врегулювання по суті створила у Європі однополярну політичну систему, в якій домінували держави Антанти. Югославія в 20-30-ті роки ХХ століття стала ареною зіткнення інтересів великих європейських держав – Франції, Англії, Італії тощо. Їi зовнішня політика була переважним чином залежною від Франції.
Зі встановленням фашистського режиму в Німеччині Югославія починає активно з нею зближуватися, сподіваючись не тільки придбати сильного союзника, послабити дипломатичну залежність від Франції та Англії, але й укріпити свої позиції на Балканах (особливо, у відносинах з Італією). Підтвердженням цьому стає вступ Югославії до нового воєнно-політичного блоку – Балканської Антанти. Зближення з Німеччиною протягом 30-х років логічно завершилося приєднанням Югославії до Потрійного пакту. Королівство стало союзником фашистської Німеччини.
Слід відмітити також доволі високий професіоналізм югославських дипломатів, які уміло лавірували між Англією та Німеччиною, домагаючись вигідних для свого соціально-економічного та політичного становища результатів. Особливістю зовнішньополітичного курсу Югославії в цей період була цілковита антирадянська спрямованість.
Список використаних джерел та літератури
-
Айрапетов О.Р. Балканы в стратегии Антанты и ее противников (1914-1918) // ННИ. – 2003. - №5. – С.34-38.
-
Александров В.В. Новейшая история зарубежных стран. Европа и Америка. 1918-1945 гг. – М.: Высшая шк., 1986. – 591с.
-
Всемирная история. Том IХ / Под ред. Л.И. Зубока. - М.: Изд-во социально-экономической литературы, 1962. – 768с.
-
Всемирная история. Том VIII / Под ред. И.И. Минца. – М.: Изд-во социально-экономической литературы, 1961. – 876с.
-
Гришина Р.П., Васильева Н.В Человек на Балканах в эпоху кризисов и этнополитических столкновений ХХ ст. // ННИ. – 2001. - №2. – С.205-208.
-
Кудрявцева Е.П. Королевские династии Югославии // ННИ. – 1995. - №3. – С.145-157.
-
Наринский М.М. Восточная Европа между Гитлером и Сталиным. 1939-1941 гг. – М.: Просвещение, 1999. – 534с.
-
Новейшая история зарубежных стран. Европа и Америка. 1917-1939 / Под ред. С.М. Стецкевича. - М.: Просвещение, 1978. – 575с.
-
Писарев Ю.А. Российская контрразведка и тайная сербская организация „черная рука” // ННИ. – 1993. - №1. – С.54-57.
-
Ромаренко С.А. Югославия, Россия и „славянская идея”: вторая половина ХІХ – начало ХХІ века. – М.: Ин-т права и публичной политики, 2001. – 264с.
-
Советская историческая энциклопедия / Гл. Редактор Е.М. Жуков. – М., 1976.
-
Тодоров Н. Балкансикй узел противоречий. История и современность // ННИ. – 1993. - №3. – С.75-78.
-
Фирсанов В.Б. Югославский вопрос во внешней политике США (янв. 1918 – апр. 1919 гг.) // Вопросы ННИ. – 1992. - №38. – С.98-104.
-
Хрестоматия по новейшей истории. В 3-х тт. Т. ІІ. 1939-1945. – Доку-ты и материалы. – М.: Наука, 1960. – 356с.
-
Шилова А. Південнослов’янські народи: між єднанням і відокремленням // Історія в школі. – 1998. - №11. – С.13-19.
-
Яровий В.І. Історія західних і південних слов’ян у ХХ ст. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1996. – 416с.
-
Цвєтков Г.М. Міжнародні відносини й зовнішня політика в 1917-1945 рр.: Нав. посібник. – К.: Либідь, 1997. – 232с.
-
Бейліс О.С. Новітня історія Югославії (1918-1974 рр.) – Львів: Світ, 1975. – 235с.
-
Писарев Ю.А. Образование югославского государства // ННИ. – 1991. - №3. – С.101-109.
1 Всемирная история. Том VIII / Под ред. И.И. Минца. – М., 1961; Всемирная история. Том IХ / Под ред. Л.И. Зубока. - М., 1962.
2 Новейшая история зарубежных стран. Европа и Америка. 1917-1939 / Под ред. С.М. Стецкевича. - М., 1978.
3 Александров В.В. Новейшая история зарубежных стран. Европа и Америка. 1918-1945 гг. – М., 1986.
4 Бейліс О.С. Новітня історія Югославії (1918-1974 рр.) – Львів, 1975.
5 Яровий В.І. Історія західних і південних слов’ян у ХХ ст. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К., 1996; Цвєтков Г.М. Міжнародні відносини й зовнішня політика в 1917-1945 рр.: Нав. посібник. – К., 1997; Наринский М.М. Восточная Европа между Гитлером и Сталиным. 1939-1941 гг. – М., 1999; Ромаренко С.А. Югославия, Россия и „славянская идея”: вторая половина ХІХ – начало ХХІ века. – М., 2001.
6 Писарев Ю.А. Образование югославского государства // ННИ. – 1991. - №3. – С.101-109; Писарев Ю.А. Российская контрразведка и тайная сербская организация „черная рука” // ННИ. – 1993. - №1. – С.54-57; Шилова А. Південнослов’янські народи: між єднанням і відокремленням // Історія в школі. – 1998. - №11. – С.13-19; Фирсанов В.Б. Югославский вопрос во внешней политике США (янв. 1918 – апр. 1919 гг.) // Вопросы ННИ. – 1992. - №38. – С.98-104; Гришина Р.П., Васильева Н.В Человек на Балканах в эпоху кризисов и этнополитических столкновений ХХ ст. // ННИ. – 2001. - №2. – С.205-208; Кудрявцева Е.П. Королевские династии Югославии // ННИ. – 1995. - №3. – С.145-157.
1 http://www.srpska.ru/article.php/; Хрестоматия по новейшей истории. В 3-х тт. Т. ІІ. 1939-1945. – Доку-ты и материалы. – М., 1960; Советская историческая энциклопедия / Гл. Редактор Е.М. Жуков. – М., 1976.
2 Айрапетов О.Р. Балканы в стратегии Антанты и ее противников (1914-1918) // ННИ. – 2003. - №5. – С.34-36.
1 Шилова А. Південнослов’янські народи: між єднанням і відокремленням // Історія в школі. – 1998. - №11. – С.13-14.
1 Бейліс О.С. Новітня історія Югославії (1918-1974 рр.) – Львів, 1975. – С.175-176.
2 Фирсанов В.Б. Югославский вопрос во внешней политике США (янв. 1918 – апр. 1919 гг.) // Вопросы ННИ. – 1992. - №38. – С.100-101.
1 Айрапетов О.Р. Балканы в стратегии Антанты и ее противников (1914-1918) // ННИ. – 2003. - №5. – С.36.
2 Хрестоматия по новейшей истории. В 3-х тт. Т. ІІ. 1939-1945. – Доку-ты и материалы. – М., 1960. – С.234-235.
1 Цвєтков Г.М. Міжнародні відносини й зовнішня політика в 1917-1945 рр.: Нав. посібник. – К., 1997. – С.135.
1 Айрапетов О.Р. Балканы в стратегии Антанты и ее противников (1914-1918) // ННИ. – 2003. - №5. – С.36.
1 Фирсанов В.Б. Югославский вопрос во внешней политике США (янв. 1918 – апр. 1919 гг.) // Вопросы ННИ. – 1992. - №38. – С.102.
2 Яровий В.І. Історія західних і південних слов’ян у ХХ ст. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К., 1996. – С.128.
1 Всемирная история. Том VIII / Под ред. И.И. Минца. – М., 1961. – С.389-390.
1 Кудрявцева Е.П. Королевские династии Югославии // ННИ. – 1995. - №3. – С.150-152.
1 Александров В.В. Новейшая история зарубежных стран. Европа и Америка. 1918-1945 гг. – М., 1986. – - С.323.
1 Бейліс О.С. Новітня історія Югославії (1918-1974 рр.) – Львів, 1975. – С.234-235.
1 Советская историческая энциклопедия / Гл. Редактор Е.М. Жуков. – М., 1976. – С.716.
2 Писарев Ю.А. Образование югославского государства // ННИ. – 1991. - №3. – С.108-109.
1 Всемирная история. Том IХ / Под ред. Л.И. Зубока. - М., 1962. – С.431.
1 Писарев Ю.А. Российская контрразведка и тайная сербская организация „черная рука” // ННИ. – 1993. - №1. – С.55.
2 Новейшая история зарубежных стран. Европа и Америка. 1917-1939 / Под ред. С.М. Стецкевича. - М., 1978. – С.132.
1 http://www.srpska.ru/article.php/
1 Бейліс О.С. Новітня історія Югославії (1918-1974 рр.) – Львів, 1975. – С.221.
2 Наринский М.М. Восточная Европа между Гитлером и Сталиным. 1939-1941 гг. – М., 1999. – С.334.
1 Хрестоматия по новейшей истории. В 3-х тт. Т. ІІ. 1939-1945. – Доку-ты и материалы. – М., 1960. – С.237.
1 Яровий В.І. Історія західних і південних слов’ян у ХХ ст. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К., 1996. – С.130.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
