59008 (610931), страница 6
Текст из файла (страница 6)
6 вересня вогнем берегової батареї о.Осмуссар була відбита спроба противника висадити десант. Однак 8 вересня йому вдалось висадити десант на о. Ворсі і після запеклих боїв до 11 вересня заволодіти ним. Гарнізон відійшов на о.Хіума. 14 вересня німці розпочали висадку на о. Муху. Захисники острова утримували його чотири дня. Одночасно вогнем берегової артилерії і торпедних катерів була зірвана висадка двох морських і одного повітряного німецьких десантів на о.Серема. 17 вересня після важких боїв гарнізон залишив о. Муху, але продовжив наполегливо оборонятись на о. Сирве і утримувати оборонні рубежі до 30 вересня. Захисників підтримували вогнем берегові батареї, торпедні катери противника, що обстрілювали позиції радянських військ. 30 вересня бійці, що захищали півострів відійшли в середню його частину де оборонялись до 3 жовтня. В ніч на 4 жовтня частину гарнізону острову вдалось на торпедних катерах перевезти на о. Хіума.
12 вересня німецькі війська при підтримці берегової артилерії, артилерії кораблів одночасно в декількох пунктах почали висадку на о. Хіума. Не дивлячись на чисельну більшість ворога і блок боєприпасів, гарнізон о.Хіума шість днів вів запеклі бої. 18 жовтня Військова рада Балтійського флоту віддала наказ про евакуацію гарнізону на півострів Ханко і о.Осмуссар, яка закінчилась 22 жовтня.
В боях за Моонзунські острови з 6 вересня по 22 жовтня німці втратили більше 26 тис. чоловік і більше 20кораблів і суден, 41 літак. Але і після взяття островів шлях противника в Фінську затоку перекривала берегова батарея півострова Ханко і о. Осмуссар.
Система оборони Ханко включала в себе два оборонні рубежі. На найближчих до Ханко островах створювались опорні пункти, які входили в загальну систему оборони. Для відбиття морського і повітряного десантів район бази поділявся на бойові ділянки. Для створення більш сприятливих умов оборони півострова Ханко були висаджені морські десанти, що зайняли 18 найближчих островів. Важливу роль в обороні Ханко відіграла авіація бази. В надзвичайно важливих умовах вона підтримувала дії військ і висадку десантів, вела розвідку, наносила удари по кораблям, батареям і аеродромам противника. В період з 22 червня по 28 серпня авіа група бази збила 24 німецьких літака, не втративши жодного власного. Велику допомогу Ханко надавала також авіація Балтійського флоту, що базувалась на аеродромах Прибалтики. Пілоти – харківці капітан А.К.Антоненко і лейтенант П.А.Бринько першими на Балтиці збили ворожий літак і отримали звання Героя Радянського Союзу.
Після залишення Талліна становище гарнізону Ханко, що опинився в глибокому тилу ускладнилось. Наближення льодосплаву створило додаткові труднощі для оборони бази і її зв’язку з базами Балтійського флоту. Ситуація, що склалася під Ленінградом не дозволяла виділити підкріплення і боєприпаси для оборони бази, тому за рішенням Ставки ВГК з 26 жовтня по 2 грудня гарнізон Ханко був евакуйований. Не дивлячись на важкі умови(обидва узбережжя Фінської затоки були в руках противника, активно діяли його флот і авіація, були встановлені міцні мінні загородження), 9 конвоїв зуміли доставити в Ленінград і Кронштадт більше 23 тис. чоловік, озброєння, техніку і продовольство. В результаті запеклих бойових дій за приморські райони літом і восени 1941р. Балтійський флот, діючи спільно з сухопутними військами відіграв важливу роль у зриві німецько-фашистського плану "миттєвої" війни. Обороняючи Таллін, Моонзундські острова і Ханко балтійці відволікли до 100 тис. солдат і офіцерів противника, які він не міг використовувати у вирішальних битвах під Ленінградом.
Ще одним завданням у вирішені якого безпосередньо брав участь балтійський флот була оборона Ленінграду. Під час запеклих боїв війська Ленінградського флоту при взаємодії з Балтійським флотом зірвали наступ німецьких військ на Ленінград у серпні 1941 року. німецькі війська були зупинені перед Красно гвардійським укріпленим районом. На іншій ділянці фронту до кінця серпня війська посилили атаки, в результаті яких їм вдалося захопити Чудово, Любань, Тосно, Мгу, Шлісьбург і тим самим підійти до Ленінграду зі сходу. З перших днів вересня 1941 року, коли бої же йшли на ближніх підступах Ленінграду, кораблі Балтійсьго флоту, а особливо лінкори "Марат" і "Октябрьска революція" вели вогонь по танковим колонам ворога. Роблячи постріли з великою точністю лінкори завдавали фашистам великих проблем своїми 305- міліметровими снарядами. Не випадково на ці кораблі були кинуті великі з’єднання авіації. "Марат" отримав перше пошкодження від крупної бомби 16 вересня, коли стояв на вогневій позиції і робив постріли по ворожим колонам. Але за свідченнями очевидців самий великий наліт на цей лінкор відбувся 21-23 вересня. Тоді він стояв вже у Петровській гавані Кронштадта. Корабель отримав суттєві пошкодження. Вся носова частина, перша башта і місток були зруйновані. "Марат" сів на мілину, але замінені неушкодженими три башти через два місяця знову продовжували стріляти.
21 вересня виявилось невдалим для лінкора "Октябрьская революція". В 12 годин дня, коли лінкор знаходився в морському каналі, підтримуючи своїм вогнем сухопутні частини, важка бомба потрапила в новий відсік корабля і зруйнувала всю верхню палубу, але все ж лінкор залишився в строю і продовжував діяти.
Для сприяння військам, що обороняли місто були створені три групи артилерійських кораблів. Перша група зайняла позиції на Неві в самому місті, друга група на Неві в районі Іванівських кораблів і третя в районі Кронштадта. Кораблі зайняли бойові позиції з таким розрахунком, щоб найбільш успішно використовувати свою артилерію для підтримки сухопутних військ. Була розроблена система укріплень кораблів і берегової артилерії, вибрав вогневі позиції для кораблів і берегових батарей, побудовані берегові батареї, організована взаємодія морської артилерії з сухопутною, а також з авіацією і сухопутними військами, створена мережа спостережу вальних і корегувальних постів.
Для надання підтримки приозерному флангу радянських військ, які вели бої з фінами на Карельському і олонець кому перешийках, а також для забезпечення сполучення на Ладозькому озері була створена Ладозька воєнна флотилія.
Черговий масовий штурм Ленінграду розпочався 12 вересня. Захисники міста, кораблі, берегові батареї і авіація в тісній взаємодії відбили і цей штурм міста. Особливо важкі втрати наносила ворогові артилерія Балтійського флоту, яка знищила сотні танків і тисячі солдат на різних ділянках флоту. Виключну роль в цих боях відіграли бригади морської піхоти, які були сформовані з особливого складу флоту.
Балтійський флот виділив частину сил для протидії флоту противника. При вході у Фінську затоку на шлях імовірного руху противника були поставлені підводні човни, а в районі Ханко – торпедні катера і авіація. Німецький флот так і не наважився прорватись у Фінську затоку і після провалу даного наступу відійшов на свої бази. 18 вересня військами флоту було проведено низку контрударів, які дещо покращили радянські позиції.
Активну участь в обороні взяла Ладозька флотилія. До вересня 1941 року флотилія допомагала сухопутним військам у відбитті атак противника на Карельському перешийку. Під час вересневого наступу на Ленінград, Ладозька флотилія артилерійським вогнем і висадкою десанту сприяла військам у відбитті атак противника у районі Шкінельбурга. Одночасно кораблі флотилії артилерійським вогнем підтримували сухопутні війська на східному узбережжі Ладозького озера.
На початку вересня, коли німецьким військам вдалось вийти до Неви і перерізати всі шляхи, що з’єднували з тиловими районами, головним завданням Ладозької флотилії стали постачання Ленінграду, фронту і Балтійському фронту всіх видів спорядження, перекид резерв, авіація населення Ленінграду і заводського обладнання. До початку льодоставу флотилія перевезла на західний берег озера більше 40т. різноманітних вантажів.
В жовтні склалась загроза виходу противника через Волков і Тихвін на р.Сверь і створення другого кільця блокади. Щоб парирувати удари противника потрібно було терміново провести рокіровку військ фронту з заходу на схід. Для цього Балтійський флот перевіз з Ленінграду через Ладозьке озеро на посилення 54 –ї армії, що вела оборонні бої на волхівсько – тихвінському напрямку 44-у і 19у стрілецькі дивізії, 6-у бригаду морської піхоти(біля 21тис. чоловік). В той же час біля 15 тис. чоловік було знято з островів Фінської затоки і перевезені для поповнення частин на оранієнбаумському плацдармі.
Німецькі війська, перейшли до блокади, почали вести посилений обстріл міста; почастішали масові бомбардування авіацією. В цих умовах контр-батарейна боротьба стала одним з найважливішим завданням артилерії взагалі, а морської зокрема. Морська артилерія мала велику дальність стрільби, сильну руйнівну дію снарядів і швидко направила батареї ворога. Тому основні завдання контр батарейної боротьби були покладені на морську артилерію.
Ведучи контр-батарейну боротьбу, артилерія флоту в той же час прийняла активну участь і в підтримці військ, що розгорнули наступальні дії з метою відволікти сили противника з району на схід від Ленінграду. При підтримці морської артилерії війська нанесли удари від Неви до Красно гвардійська (Ям, Жора, Коліно), на Іванівському (Усть – Тосно) і мгінсько – синявському напрямках. В результаті цих ударів війська дещо покращили свої позиції, розширили плацдарм на східному березі Неви, відволікли на себе значні сили, які противник не міг перекинути в район Тихвін – Волков.
Одночасно з діями по підтримці військ артилерійським вогнем сили флоту 3-8 жовтня висадили десант в район Стрельни. Ця висадка на захоплене ворогом узбережжя довела, що оборона берегу противника ще не обладнала. Під впливом висадки цього і наступних невеликих десантів противник почав поспіхом будувати протидесантну оборону на всьому узбережжі Фінської затоки і на островах, відволікаючи для цього великі сили з головного напрямку.
На початку зими 1941-1942 років з’явилась необхідність створення зимової оборони Ленінграду з моря для попередження спроб противника здійснити наступ по льоду. Силами і засобами флот була організована зимня оборона західної частини міста в з боку моря, підступів до Кран штату і островів в східній частині Фінської затоки. Було поставлено велику кількість оборонних споруд, підготовлені загороджувальні вогні, поставлено велику кількість мін.
В надзвичайно важких умовах блокадної зими моряки за допомогою ленінградських робітників відремонтували більш як 200 кораблів, в тому числі лінкор "Октябрьская революция", 2 крейсери, 6 есмінців. Це посилило артилерійські удари по ворогові.
Одночасно з організацією оборони узбережжя і островів силами флоту була об лаштована льодова дорога, по якій підтримувався зв'язок з островами у східній частині Фінської затоки і здійснювалась їх постійна оборона. Особливо відповідальне завдання було покладене на Ладозьку флотилію. У важких умовах кораблі Ладозької флотилії розвозили в Ленінград продовольство і військове спорядження. Допомога блокованому місту значно зросла коли силами військ, гідрографічної служби, Балтійського флоту і Ладозької флотилії, за активної підтримки населення Ленінграду, по льоду Ладозького озера була прокладена військово – автомобільна дорога з виходом до залізничної магістралі, названа ленінградцями "дорогою життя".
В січні 1942 р. силами Ленінградського фронту за підтримки артилерії кораблів флоту німецьким військам було завдано на любансько-тосненському напрямку. В цих боях корабельна артилерія продовжувала виконувати вогневі завдання по обороні міста, вела контр батарейну боротьбу і підтримувала наступальні дії військ. Частина морської піхоти при підтримці авіації і артилерії розгорнули наступальні дії по льоду проти островів Гоглану, Великий і Малий Тютерс у Фінській затоці.
В літню компанію 1992 року перед Балтійським Флотом, як і раніше стояло завдання активної оборони Ленінграду з моря і надання підтримки військам в обороні міста з суші. Слід зазначити, що умова для діяльності фронту в 1942 році значно погіршились. Німецько – фашистські війська отримали завдання заблокувати Балтійський флот в Східній частині Фінської затоки і забезпечити свої шляхи сполучення у Балтійському морі. Для досягнення цієї мети основні сили фінського і німецького флотів були зосереджені в районі Ханасарських шхер. Флот противника здійснював масові мінні постановки. Радянським підводним човнам довелось долати чисельні мінні загородження, поставлені у Фінській затоці. Також німцям були створені потужні рубежі проти – човнової оборони в районі островів Готланд, Великий Тютерс і в районі Найссар, Порикала–Уду.
Враховуючи важливість обстановки, формування підводними човнами протичовнової оборони ворога в східній частині Фінської затоки забезпечувалось авіацією і кораблями флоту. Авіація флоту бомбардувала протичовневі і мінні загородження, притримувала тральщики. Малі кораблі використовувались для знищення мін контр вибухами.
З настанням весни Ладозька військова флотилія продовжила вирішувати своє головне завдання – здійснювати перевезення військ, військових вантажів і огородження для Ленінграду. За літо 1942р. силами флотів через Ладозьке озеро в Ленінград і з Ленінграду було перевезено більш одного мільйона тон вантажів і біля 800 тис. чоловік.
Війська Ленінградського фронту при підтримці авіації і артилерії Балтійського флоту в період з 20 по 24 липня нанесла потужний удар в район Урицька та Старо – Паново, в результаті якого радянські війська покращили свої позиції. В серпні радянські частини перейшли в наступ в напрямку на Тосно і на схід від Колпіно. В цьому районі бої тривали до вересня. У вересні радянські війська просунулись на невському напрямку і при підтримці важкої артилерії флоту захопили плацдарм на лівому березі Неви – біля Московської Дубровки.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
