59008 (610931), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Основу тилу фронту складали військово – морські бази, в яких розміщувалися запаси, судно ремонтні заводи, технічні комплекси – все необхідне для забезпечення бойової діяльності кораблів, авіації і берегових частин.
У зв’язку з тим, що сили флоту були здебільшого недалекої дії, матеріально – технічне забезпечення їх здійснювалось на берегових базах. Плавучого тилу для постачання кораблів у морі і у віддалених неоснащених пунктах фактично не було.
Перед війною відбулися деякі зміни в організації і базуванні флоту внаслідок Радянсько – Фінської війни і приєднання до СРСР Прибалтики. Балтійський і Північний флоти почали освоювати нові райони базування (Виборг, Ханко, Західне узбережжя, півострів Рибачий і Середній). По новому організована Дунайська флотилія Чорноморського флоту освоїла базування сил на нижній течії р. Дунай. Пінська військова флотилія свій район базування перемістила з Києва на захід в м. Пінськ.
Друга Світова війна, що розпочалась викликала необхідність поглибленого вивчення досвіду бойових дій. Виявився недостатній рівень підготовки, зокрема оперативно – тактичної, командного складу. Організація системи ПВО військово – морських баз і ескадр не відповідала вимогам, оскільки не гарантувала відбиття несподіваних ударів противника з повітря і не виключала помилкових пострілів по власним літакам. Через недосконалість технічних засобів спостереження за підводними човнами суттєво відставала протичовнова оборона. Командування флотом було стурбовано відсутністю на озброєнні неконтактних тралів і недостатньою кількістю тральщиків спеціальної побудови, протичовнових кораблів і засобів висадки.
Наказом Президії Верховної Ради СРСР 1 вересня 1939р. був прийнятий закон про загальну військову повинність і про п’ятирічний строк служби червонофлотців на кораблях, чотирирічний в частинах зв’язку і берегової артилерії. В 1939р. відбулись зміни у підготовці командного складу і проходження ним служби. Командні військово – морські училища були перетворені у вищі навчальні заклади, що дозволяло підвищувати командирів флоту.
М.Г.Кузнєцов так оцінив боєздатність флоту перед початком війни: "Загалом, хоча ми і не встигли створити великий флот, обладнати наші морські сили всіма засобами боротьби, все ж це був флот боєздатний… ми готувались зустріти ворога скоординованими ударами підводних і надводних кораблів, авіації і берегової оборони. Прагнення використовувати спільно розрізнені сили відбилось і на самій організації флоту. В нас були створені маневрені з’єднання ескадри і загони, що склались з кораблів різних класів. Ми вже тоді формували з’єднання не по класам кораблів, як раніше, а відповідно до оперативних і тактичних завдань, які доводилось вирішувати".
Перед війною при розробці оперативних планів було вирішено виходити з припущення, що проти СРСР виступить коаліція держав, очолювана Німеччиною, яка могла включати в себе Італію, Угорщину, Румунію, Фінляндію і Швецію з одночасним нападом на Сході Японії. До початку бойових дій плани флотів, що являли собою розвиток загального плану оборони державного кордону 1941р. були розроблені. Вони визначали загальний напрямок бойової підготовки.
Радянське командування вважало, що війська першого стратегічного ешелону: Північний, Балтійський і Чорноморський флоти, а також дальня авіація зможуть відбити напад ворога. З підведенням військ другого стратегічного ешелону повинен був розгорнути загальний наступ з перенесенням бойових дій на територію противника.
У відповідності до цього плану Північний флот готувався до того, щоб знищити флот противника при його появі в Баренцовому і Білому морях; сприяти 14-ій армії в обороні півостровів Середній, Рибачий, Кольський і в першу чергу не допускати висадки десанту: закрити прохід судам противника в Біле море; спільно з частинами Архангельського військового округу захищати узбережжя Білого моря; проводити крейсерські дії підводними човнами на морських сполученнях у західного узбережжя Норвегії.
Найбільш напружені Бойові дії очікувались в Балтійському морі. Тому Балтійський флот повинен був не допустити висадки морських десантів на узбережжя Латвійської і Естонської РСР, на острови Езель і Даго; спільно з ВПС червоної армії нанести поразку німецькому флоту при його спробах пройти у Фінську і Ризьку затоки. В разі одночасного з Німеччиною виступу Фінляндії Балтійський флот повинен був знищити її флот, допомагати сухопутним військам на узбережжі Фінської затоки і на півострові Ханко, здійснити з перших днів війни перевезення військ з північного узбережжя Естонської РСР на півострів Ханко; перервати морські комунікації противника в балтійському морі. Перевага радянського флоту на Чорному морі дозволяла використовувати його більш активно. Чорноморський флот повинен був забезпечити перевагу на морі, активними мінними постановками і діями підводних човнів не допустити проходу кораблів противника через протоки в Чорне море. В разі вступу у війну Румунії – проводити операції по знищенню її флоту, перервати морські комунікації і блокувати узбережжя, включаючи гирло Дунаю, сприяти лівому флангу сухопутних військ при діях на узбережжі. Як бачимо, Північний флот мав в цілому оборонні завдання, балтійський флот, обороняючи узбережжя повинен був втримувати панування в Фінські і Ризькій затоках, створити опорні пункти в районі Ханко – Аландських островів, Чорноморський флот, втримуючи перевагу на всьому морі, завдання що виникали повинен був вирішувати головним чином наступальними діями. Передбачалось що всі флоти будуть діяти спільно з сухопутними військами: на всіх театрах ставилось завдання нищити морські комунікації, але був відсутній наказ про захист власних морських сполучень.
Отже, говорячи про стан, в якому знаходився Військово-морський флот СРСР напередодні війни можна зробити висновок, що командування флотом розуміло наближення та неминучість майбутньої війни і вело безпосередню підготовку до неї. Підготовчі заходи мали як низку позитивних так і негативних моментів ( як то неодноразове корегування та зміна плану будівництва флоту). В результаті Військово-морський флот СРСР підійшов до війни з приблизним паритетом сил на Балтійському морському театрі, деякою перевагою на Чорноморському морському театрі і з меншими силами на Північному морському театрі
2. Військово-морський флот в умовах оборонних боїв з нацистською армією в 1941-1942 роках
Як можна було пересвідчитись з даних наведених в Розділі №1, Військово-морський флот Радянського Союзу вів активну підготовку до майбутньої війни. 19 червня 1941 року за наказом наркома ВМФ М.Г.Кузнєцова Балтійський флот був переведений на оперативну готовність №2. На північному флоті було спокійніше, ніж на Балтійському, але і він був переведений М.Г.Кузнєцовим на ту ж готовність.
18 червня з району навчань в Севастополь повернувся Чорноморський флот і отримав наказ залишатися в готовності №2. 21 червня в 20 годин у неофіційній розмові морський аташе М.А.Воронцов повідомив М.Г.Кузнєцову про те що напад слід очікувати з години на годину. Ще за декілька годин до цього М.Г.Кузнєцов провів телефонні наради з командувачами флотів в яких наказав підтримувати повну оперативну готовність. Біля 23 годин М.Г.Кузнєцов був викликаний на нараду у кабінет маршала С.К.Тимошенко, де після отриманих даних про велику імовірність нападу Німеччини віддав наказ всім флотам перейти на повну фактичну готовність, тобто на готовність №1.
Тож відповідні і раніше проведені підготовчі заходи дали можливість 22 червня, в день нападу Німеччини не втратити жодного корабля і жодного літака морської авіації.
Дії Військово-морського флоту в перші 7-8 днів початкового періоду війни визначались попередніми планами. З метою недопущення раптового нападу з моря і висадки десанту, забезпечення судноплавства в своїй оперативній зоні, створення мінно-артилерійських оборонних позицій на підступах до заток і військово-морських баз флоти розпочали оперативну розташування сил. Ці оборонні завдання вирішували сили, що головним чином входили до складу військово-морських баз. Ударні сили, що підпорядковувались безпосередньо командуючому флотом: підводні човни, авіація великі надводні кораблі очікували наказ на активні дії проти берегових об’єктів противника, кораблі в морях і базах, проти морських перевезень.
Одночасно з захистом найважливіших об’єктів флоти розпочали широкі оперативні оборонні заходи. На Балтиці оборонні рубежі проходили від півострова Ханко, через фінську заток, острови Даго і Ефель, Ірбенську протоку і далі повертали на південь вздовж Латвійського берега до Любави. Встановлення великих мінних загороджень у Фінській затоці і Ірбенській протоці проводились як єдина мінно-загороджувальна операція. В ній були задіяні майже всі кораблі ескадри, загони легких сил і надводні мінні загороджувачі. Від нападу з повітря їх забезпечували військово-повітряні сили флоту.
Швидке просування противника на північно-західному напрямку створило умови, коли мінно-артилерійські позиції у Фінській затоці могли бути подолані противником. Щоб прикрити Ленінград від можливого удару з моря, 27 червня народний комісар ВМФ прийняв рішення про створення ще однієї позиції в східній частині Фінської затоки на лінії о.Гоглану - Кунда.
На Чорному морі загородження не складали єдиної оборонної системи. Кожна мінно-артилерійська позиція була самостійною і захищала з моря підступи до окремих пунктів: Одеси, Севастополя, Керченську протоку, Новоросійськ, Туапсе, Батумі та ін.
Запаси мін шо були на Північному флоті не дозволяли в перші дні війни створити мінні загородження для прикриття від нападу з моря в напрямку - Владивосток, Володимир-Ольга, Радянська гавань і Петропавловськ-Камчатський.
На всіх флотах першими силами, розташованими в морі для активних бойових дій, були підводні човни. Але більша їх частина вийшла в море з метою виявлення з’єднань великих бойових кораблів і десантів. З 15 підводних човнів Балтійського флоту тільки 6 були направлені на морські сполучення противника для дій проти транспорту; з 11 підводних човнів Чорноморського флоту – 3 і лише на Півночі з 6 направлених в море підводних човнів 4 були спрямовані до берегів противника і по одному – на походи до Кольської затоки і Білого моря.
Одночасно з оборонними заходами флоти розпочали активні дії, виходячи з ситуації, що склалась. 22 червня на запит Військової ради Чорноморського флоту Головне Командування дозволило обстріл ворожих військово-морських баз з метою знищення кораблів, запасів та нафти. Наступного дня було отримано дозвіл І.В.Сталіна на спільний удар авіації і надводних кораблів по військово-морській базі Констанце. 30 червня Ставка Головного Командування наказала обстрілювати нафтопромисли Плоешти і 2 липня – Черновадський міст через Дунай.
25 червня 1941 року Нарком ВМФ наказав завдати удар по Констанце бойовими надводними кораблями. Командування операцією було покладене на капітана 2-го рангу М.Ф.Романова, а здійснювалась вона ударною групою в складі лідерів "Харьков" і "Москва". В групі прикриття були крейсер "Ворошилов", есмінці "Сообразительный" і "Смышлёный". Кораблі ударної групи демонстрували рух на Одесу і тільки з настанням повної темноти змінили курс. Їм вдалось пройти мінні загородження і в 5 годин ранку з дистанції 130 кабельтових кораблі розпочали вогонь. Їм відповіли берегові батареї противника. При відступі з’явилась бомбардувальна авіація противника і лідер "Москва" був підірваний. Корабель затонув, а 69 моряків потрапило у полон. Одним з ключових недоліків в плануванні даної операції було використання лідерів есмінців, а не крейсерів. Використання крейсерів дозволило б вести обстріл з дистанції 180 – 190 кабельтових, знаходячись за межами мінних полів.
В перший же день війни командуючий Чорноморським флотом поставив завдання активних дій Дунайської флотилії проти румунських кораблів в Тульче і Гальце, направивши на вирішення цього завдання на допомогу флотилії дві окремі авіаескадрильї ( 70-ту і 78-у). Виконуючи поставлене завдання, 25 червня в 4 години 48 хвилин дев’ять літаків 78-ї авіаескадрильї (командир майор Ф.І.Бедербеков) з Миколаївського аеродрому здійснили наліт на базу противника Галац. Було скинуто 70 ФАБ-100. В другій половині дня наліт було повторено шістьма літаками, на цей раз удар був завданий по Тульче. 25 і 26 червня по шість літаків щоденно брало участь в бомбардуванні кораблів в Тульче.
В ніч на 9 липня 1941 року авіація Чорноморського флоту почала наносити удари по Плоешті. В результаті нанесеного бомбового удару було зруйновано 2 заводських корпуси, знищено 2002 цистерни з паливом, 46 нафта-цистерн, 2 склади. Також було знищено біля 220 тис. нафта-продуктів. Взагалі авіація флоту продовжувала наносити удари по Плоешті невеликими групами літаків до 18 серпня 1941 року.
З метою попередження і зриву авіаційного удару по Ленінграду 25 червня військово-повітряні сили Північного і Балтійського флотів (всього 487 літаків) нанесли удари з метою вивести з ладу аеродроми на території Фінляндії і розбити авіацію противника. Це рішення відповідало і інтересам оборони Балтійського флоту, оскільки авіація і флот Фінляндії, а також переведені туди військово-морські сили Німеччини створювали загрозу силам Балтійського флоту в тиску основних оборонних позицій. З 25 червня авіація Балтійського флоту почала наносити удари по аеродромам, військово-морським базам, береговим батареям та іншим об’єктам на території Фінляндії. Ці дії тривали до 30 червня, доки ситуація на сухопутному фронті не почала вимагати залучення авіації флоту до ударів по танковим і механізованим військам на рубежі р. Західна Двіна і зокрема в районі Двінська. В цей день більше 120 бомбардувальників нанесли удар по живій силі на шляхах Латвії.
На Мурманському напрямку німецькі війська розпочали наступ на тиждень пізніше, ніж на всьому фронті. Тому Північний флот, побоюючись висадки десанту, свої обмежені сили зберігав для їх відбиття. Важливою акцією флоту в початковий період було перебазування без втрат більше 70 торгівельних, промислових та інших кораблів з Кольської затоки в Біле Море.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
