Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Юнгман був прихильником культурного зближення словянських народів, відстоював ідеї чесько-російських зв'язків. Суспільно-політичні погляди Юнгман виклав у мемуарних «Записках» (1845 р., опубліковані 1871 р.). Переводив здобутки закордонної літератури. [14, 6-10]

Пельцль (Pelcl), Пельцель Франтишек Мартін — представник чеського національного Відродження, один з «пробуджувачів», історик, лінгвіст. З 1792 р. професор чеської мови і літератури Карпова університету у Празі.

Основні історичні праці Пельцля присвячені правлінню Карла IV і Вацлава IV. В «Новій чеській хроніці» (т. 1—3, 1791—1796 рр.), написаній чеською мовою, він дав перше систематичне викладення чеської національної історії з найдавніших часів до 1378 р. Разом з Й. Добровським здійснив видання збірника документів по історії Чехії — «Скрипторес рерум богемикарум» (1783—1784 рр.). Пельцль боровся проти фальсифікації чеської історії. Виступав на захист чеської мови. [17, 52-55]

Пуркине, Пуркиньє (Purkynм) Ян Євангеліста — чеський біолог і суспільний діяч. Батько К. Пуркине. Освіту одержав у Празькому університеті, вищу медичну освіту отримав у 1818 р. Професор Бреславльського (Вроцлавського) (з 1823 р.) і Празького (з 1850 р.) університетів. Заснував перший у світі фізіологічний іпститут у Бреславлі (1839 р.) і аналогічний інститут у Празі (1851 р.). Дуже вплинув; на розвиток фізіології, цитології, анатомії, ембріології. Відкрив ядро яйцевої клітини (1825 р.), увів поняття «протоплазма» (1839 р.) і був близький до формулювання клітинної теорії; удосконалив мікроскопічну техніку.

Дослідження Пуркине з фізіології зору (1818—1825 рр.) заклали основи офтальмоскопії і офтальмометрії, теорій центрального й периферичного зору. Вивчав фізіологію мови (1832—1835 рр.). [17, 57]

Пуркине один з відомих «пробуджувачів», боровся за введення чеської мови у вищу школу, за створення національної Академії Наук, національного театру. Заснував науково-популярний журнал «Живий» («Ћiva») і перший медичний журнал чеською мовою. Був прихильником пантеїзму. Почесний член Петербурзької медико-хірургічної академії, Харківського університету, товариства російських лікарів у Петербурзі й т.д.

Коллар Ян (Kollar, 1793 — 1852 рр.) — знаменитий чесько-слов'янський поет, родоначальник панславізму в поезії. Коллар — угорський словак. Син бідного писаря, він з дитинства призначався батьком до ремесла м'ясника. Бажання одержати вищу освіту змусило його кинути рідний дім, і, завдяки підтримці чужих людей, він міг продовжувати свої заняття.

Закінчивши курс гімназії, Коллар поступив у пресбургський євангелічний ліцей, у якому залишався до 1815 р. У цей час він познайомився з Палацьким, дружбу з яким підтримував до самої своєї смерті. Зібравши уроками невеликі гроші, Коллар у 1816 р. відправився в Йену, де пробув 3 роки й бачив ту національну наснагу, яка тоді охопила німецьку молодь. Коллара найбільше вражало, що це торжество німецького національного духу відбувалося на ґрунті, який колись належав племені полабських слов'ян, які загинули від власної розрізненості. До того ж, Коллар полюбив дочку одного з онімечених нащадків загиблого слов'янства — Міну Шмідт. Її мати не погоджувалася відпустити свою дочку в Угорщину, у цю "дику" країну й до народу ще "більше дикого", а Коллар, у свою чергу, не міг залишатися вдалині від батьківщини, і молодим закоханим довелося розлучитися надовго: одружилися вони лише в 1835 р.

Після повернення з Йени Коллар одержав місце проповідника в євангелічній церкві в Пешті. В 1821 р. Коллар друкує в Празі невелику книжку віршів під заголовком: "Basne Jana Kollara", з 76 сонетами, які являють данину любові Коллара до Міни й нагадують сонети Петрарки на честь Лаури. В 1824 р., у рік смерті Байрона, принциповим супротивником і, незважаючи на те, мимовільним послідовником якого був Коллар, вийшло (у Будапешті) ще 150 сонетів під новим заголовком: "Slavy Dcera" у трьох піснях, а в 1832 р. більше 600 сонетів, з'єднаних в 5 пісень. Тут поруч із відзвуками особистих радостей і сумів автора йдуть і його спогади про минуле слов'янства, міркування про його сьогодення, мрії про майбутнє. [17, 62-69]

В остаточному вигляді, у якому "поема" вийшла в передсмертному виданні 1851 р., вона містить 645 сонетів і розпадається на 5 пісень: 1) "Sala", 2) "Labe, Ren, Vitava", 3) "Dunaj", 4) "Lethe" і 5) "Acheron". У першій пісні малюються веселі картини щасливого життя поета в Йені; у другий і третій він, як Чайльд Гарольд, подорожує по різних землях живого й вимерлого слов'янства — від Сали, через Лабу на узбережжя й на острови Балтики, у Голландію, Констанцію, Баварію, Чехію, Моравію, Словаччину, Угорщину, а думкою переноситься в інші слов'янські землі, у супроводі друга Мілка, що відповідає Вергілію в "Божественній Комедії" Данте; у четвертій і п'ятій пісні поет подорожує по слов'янському Раю й Аду, причому померла на той час (1827 р.), по припущенню Коллара, Міна служить йому путівницею раю, подібно Дантової Беатриче. Іде постійне змішання любові земної і небесної й Міна є то йенською красунею, то дочкою Слави (богині, родоначальниці слов'ян), то прообразом всеслов'янства. Почуття поета роздвоюється, але він сам не в змозі усвідомити, кого він більше любить — чи Мину — йенську красуню, або слов'янство: обидва предмети порівну цінні його серцю. Поема написана чеською мовою, але з безліччю особливостей, властивих словенській мови, тому середньословенському говору, який незабаром зробився літературною мовою словаків. [15, 66]

По вираженню чеського історика літератури Vicek'а, Коллар "усе, що знайшов у слов'янських племенах, прославив своїм гарячим словом; усе, що знайшов пагубного і принизливого, покарав своїм пророчим гнівом". Поема зробилася як би євангелієм всеслов'янства. Враження, зроблене її появою в пресі на сучасників, було надзвичайне. Це видно по тій масі віршів, що з'явилися в наслідування "Доньки Слави". Цілі покоління словаків і чехів виховувалися під її впливом.

Не задовольняючись поетичною проповіддю слов'янської єдності, Коллар написав трактат "Про літературну взаємність між окремими слов'янськими племенами й діалектами", що вийшов спочатку на чеській мові в журналі "Hronka" (1836), а потім у німецькій переробці "Ueber die literarische Wechselseitigkeit zwischen den verschiedenen Stдmmen und Mundarten der slavischen Nation" (Пешт, 1837р.; 2 видання 1884 р.). У цьому трактаті доводиться необхідність зближення й взаємного ознайомлення всіх слов'ян у літературному відношенні й, як на головний засіб для цього, вказується на покупку й читання книг, які видаються на всіх слов'янських діалектах, переважно на російському, польському, чеському й сербохорватському.

Коллару належить ще кілька праць з слов'янської філології, історії, міфології, стародавностей: "Rozpravy про jmenach, pocatkach a starozitnostech naroda slovanskeho" (1830 р.); "Vyklad k Slavy Dcera" (історико-археологічний коментар, 1834 р.); "Slava bohyne a puvod jmena Slavuv cili Slavjanuv"; "Cestopis obsahujici cestu do horni Italie" (1841 р.); "Staroitalia slavjanska" (1853 р.). Йому ж належить перше досить повне зібрання словенських пісень, видане ним спочатку разом із Шафариком (1822 р. і 1827 р.), а потім і самостійно ним одним (1834-1835 рр.). [15, 73]

Висновки

Чеське національне відродження XVIII — ХІХ ст. — складний, суперечливий і багатогранний процес, який поєднав у цілісному комплексі культурно-національного розвитку населенні Чехії впродовж 1790-1871 рр. загальноєвропейські, загальнослов'янські та конкретно-історичні чеські культурно-цивілізаційні зрушення, явища, взаємозв'язки і взаємовпливи. Він розпочався на завершальній хвилі європейського Просвітництва і досяг апогею в культурно-національному русі революційного періоду 1848-1849 рр.

Пробудження чехів — це закономірне явище, яке є наслідком цивілізаційної єдності старого континенту. Відродження слов'янських народів у перший половині XIX ст. напряму пов'язане з подіями у імперії Габсбургів та різноманітністю форм національного руху у слов'ян. Крім того, рух за об'єднання Німеччини та Італії став одним загальноєвропейським ланцюгом “весни Європи” та “весни слов'янських народів”.

Фактором чеського пробудження з початку ХІХ ст. була національна інтелігенція. Джерелом, з якого на протязі багатьох років чехи черпали патріотичні сили, залишалося етнічне селянство, яке і формувало дрібнобуржуазну, конформістську свідомість у національних лідерів, останні визначали політичну поведінку народу.

В XIX столітті спостерігалися швидкий ріст чеської культури й підйом національної самосвідомості. Важливу роль у цьому процесі грали музиканти, художники й письменники — композитори Бедржих Сметана й Антонин Дворжак, художник Миколаш Алеш, скульптор Йозеф Мисльбек і письменник Антонін Ірасек, чиї здобутки користувалися величезною популярністю.

Чеська мова стала головним інструментом формування національної ідеї. Театри й музеї, що виникали по всій країні, свідчили про роль культури в національному житті.

У столиці й інших містах була побудована безліч чудових будинків, у тому числі Національний музей у Празі й театр Магеново в Брно. Найвідомішими будинками в стилі модерн стали Суспільний будинок із фресками Альфонса Мухи й Галерея сучасного мистецтва в Градце-Кралове, спроектована Освальдом Поливкою. Інтер'єри Рудольфинума і національного театру розписані кращими художниками.

Важливу роль у чеському національному русі зіграла ідея "слов'янської взаємності", сформульована Я. Колларом. В 40-х р. ХІХ ст. національні рухи починають приймати політичний характер, у них втягуються народні маси, створюються наукові й національно-просвітницькі товариства (в 1831р. — Матиця чеська й ін.).

У чеському національному русі зароджуються радикально-демократична (К. Сабіна й ін.) і національно-ліберальна (Ф. Л. Ригер, Ф. Палацький і ін.) течія. В основі національно-політичної програми лібералів лежала концепція австрославізму.

Значення діяльності чеських національних лідерів важко переоцінити. По-перше — це етнозберігаюча мета їх копіткої роботи. Завдячуючи діяльності Я.Коллара, Ф. Галацького, П. Шафарика, Й. Юнгмана, Ф. Пельця та багатьох інших «пробуджувачів» була сформована уява про самоцінність слов'янської культури та її значимість для світової культурної скарбниці.

Особливе значення “пробуджувачів” полягає в заснуванні суспільно-політичних, культурних об'єднань і товариств. “Чеська матиця” з самого початку свого виникнення зайняла місце головного наукового, видавничого, освітнього та суспільно-політичного закладу чехів. Під час революційних подій 1848-1849 років Матиця відіграла роль не тільки консолідуючого, але і й ідеологічного центру чеського національного руху. Після революції Матиця концентрує в собі практично всю культурологічну та гуманітарну працю.

Список використаної літератури

1. Антология чешской и словацкой философии. — М., 1982;

2. Богданова И. А. Очерки истории чешской литературы XIX—XX вв. — М., 1963;

3. Зайцева А. К. История словацкой литературы. — М., 1970;

4. Историография истории южных и западных славян. — М., 1987;

5. История литератур западных и южных славян. — Т. I-II. — М., 1997;

6. История Чехии. //Под ред. В. И. Пичета. — М., 1947;

7. История Чехословакии. Т. 1. //Под ред. Г. Э. Санчука, П. Н. Третьякова. — М., 1956;

8. История южных и западных славян: Курс лекций. — М., 1979;

9. История южных и западных славян. //Методические указания для студентов-заочников исторических факультетов государственных университетов. — Изд. 7-е, переработ. //Отв. ред. В.Г. Карасев, И.В. Созин. — М., 1985;

10. Краткая история Чехословакии. С древнейших времен до наших дней. — М., 1988;

11. Культура народов Центральной и Юго-Восточной Европы XVIII-XIX вв. Типология и взаимодействия. — М., 1990;

12. Лаптева Л.П. История Чехии периода позднего феодализма и раннего нового времени (1648-1849 гг.): Учебное пособие. — М., 1998;

13. Макова Е.С. История южных и западных славян. Период феодализма (VI - середина XVIII вв.): Учебно-методическое пособие. — М., 1987;

14. Мыльников А. С. Йозеф Юнгман и его время. — М., 1973;

15. Мыльников А.С. Культура чешского Возрождения. — М., 1982;

16. Мыльников А. С., Павел Шафарик — выдающийся ученый-славист. — М.-Л., 1963;

17. Мыльников А.С. Эпоха Просвещения в чешских землях. Идеология, национальное самосознание, культура. — М., 1977;

18. Освободительные движения народов Австрийской империи. Возникновение и развитие, конец XVIII в. - 1849 г. /Т. I. — М., 1980;

19. Освободительные движения народов Австрийской империи. Период утверждения капитализма. /Т. II. — М., 1981;

20. Очерки истории культуры славян. — М., 1996;

21. Пашаева Н.М. Проблемное изучение славянского национального Возрождения. Книга как исторический источник. //Ч. I. Страны Центральной Европы. — М., 1988; // Ч. II. Страны Юго-Восточной Европы. — М., 1989;

22. Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху зрелого феодализма. — М., 1988;

23. Ратнер Н. Д. Программа и тактика чешской буржуазии в 1860—1867 гг.—«Ученые записки Ин-та славяноведения АН СССР». // Т. 14. — М., 1956, с. 83—178;

24. Славянские матицы. XIX век. //Ч. I-II. — М., 1996;

25. Титова Л.Н. Чешская культура первой половины XIX в. — М., 1991;

26. Удальцов И. И. К характеристике политической деятельности Ф. Палацкого, "Вопросы истории" // № 10. — 1950;

27. Францев В. А. Очерки по истории чешского возрождения. — Варшава, 1902;

28. Хрестоматия по истории южных и западных славян. В 3-х тт. //Т. I. Эпоха феодализма, //Т. II. Новая история. — Минск, 1987-1989;

29. Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы. — М., 1961;

30. Чешская нация на заключительном этапе формирования. 1850 г. - начало 70-х годов XIX в. — М., 1989.

Характеристики

Список файлов курсовой работы