58220 (610731), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Найбільше послуг чеському відродженню зробив патріарх слов'янознавства абат Йосип Добровський. Ще за два роки до видання Пельцлем "Захисту чеської мови" Балбіна, чеський аристократ граф Фр. Кинський в 1773 р. у статті про виховання молодих шляхтичів ("Erinnerungen eines Bo hmen uber einen wichtigen Gegenssand") відкрито оголосив себе чехом, завзято доводив важливість і користь чеської мови. В 1783 р. (у Відні) з'явився твір Алоїза Ганки з Ганкенштейна: "Empfehlung der bohm. Sprache" із вказівкою, як легше й скоріше вивчити чеську мову й літературу, а потім і чеська "Obrana jazyka ces. etc.". Через 9 років Рудик видав "Slava a vybornost jazyka ceskeho" (1792), Юрій Палкович у журналі Крамериуса надрукував "Volani k Slovanum" (1802), призиваючи чехів подбати про свою мову. В 1812р. вийшов твір Ф. Томси: "Von den Vorzu gen der bohm. Sprache". [27, 23]
Тим часом утворився цілий кружок патріотично-настроєних письменників, які працювали над виданням старих чеських книг, складанням граматик, словників і повчальних книжок для народу. Їхні літературні досвіди являли собою частиною переклади, частиною наслідування іноземним, головним чином німецьким зразкам. Їм належало створити чеську літературну мову, що зупинилася на тій стадії розвитку, на якій її застав кінець XVII сторіччя.
Нові письменники коливалися, чи прийняти їм цілком без змін мову старочеську, мову літератури "золотого століття", або поповнити її, зробити її більше придатною для вираження нових понять і ідей. Після довгих зусиль були, нарешті, установлені головні підстави чеської літературної мови, але в погоні за її чистотою, багато письменників зробилися крайніми пуристами й стали виганяти всі іноземні слова, навіть у науковій термінології. Почалося "сковування" нових слів і в результаті вийшла нова літературна мова "vysoka cestina", малозрозуміла навіть для чехів, що знали тільки звичайну розмовну мову.
І.3 Друга хвиля чеського національного відродження
Близько 1820 р. виступають на сцену люди нового покоління, у тому числі вчені й поети Юнгманн, Шафарик, Палацький, Коллар, Челаковський.
Друге покоління патріотично настроєних чехів, зв'язане в основному із середніми й нижчими прошарками суспільства, перетворило чеський патріотизм у масовий рух. У період революції 1848-1849 рр. цей рух вперше виявив себе як політичний. Спроба радикальних націоналістів домогтися для Чехії автономії в рамках імперії виявилася безуспішною. Поразка революції й період, що пішов за ним, реакції в Габсбурзькій імперії змусили відмовитися від спроб домогтися автономії. [26, 117-118]
В 1860-ті роки невдачі Габсбургів у зовнішній політиці змусили влади використовувати більше компромісний шлях у внутрішніх справах; це полегшило здійснення політичних прагнень Чехії, пов'язаних зі створенням у ній конституційного режиму в 1861 р. Проте чехи не змогли домогтися самоврядування — на відміну від угорців, яким вдалося перетворити Габсбурзьку монархію у двоєдину Австро-Угорську монархію (1867 р.).
Угорська опозиція перешкоджала створенню триєдиної імперії, у якій Чехія виступала б на однакових правах з Австрією й Угорщиною.
Незважаючи на політичні невдачі, чехи домоглися значних результатів у підвищенні матеріального добробуту й розвитку культури. В 1890-х роках у Чехії з'явилися групи збройних націоналістів як серед чехів, так і серед німців, що не приховували своїх войовничих настроїв.
«Пробуджувачі» (чесь. buditel, буквально — той, хто будить), діячі чеського національного руху кінця XVIII — 1-ої половини ХІХ ст., відомого як «чеське відродження». «Пробуджувачі» — в основному представники чеської культури, вчені й письменники, які в останній третині XVIII ст. почали активну боротьбу за відродження чеської мови, літератури, науки й культури, що перебували в XVII—XVIII ст. у глибокому занепаді внаслідок проведеної Габсбургами політики германізації й національного гніта. [25, 15-18]
До числа найбільш відомих чеських «пробуджувачів» належали історики й філологи Г. Добнер, Ф. М. Пельцль, І. Добровський, І. Юнгман, Ф. Палацький, П.І. Шафарик, В. Ганка, В. Гаха, видавець В.М. Крамеріус, письменники, поети й драматурги А.Я. Пухмайер, І.К. Тил, А. Махек, Я.С. Пресль, біолог Я.Е. Пуркине й багато інших. З ініціативи «пробуджувачів» і при їхній активній участі були створені: Чеське королівське товариство наук (засноване в 1784 р.), Чеський національний музей (заснований в 1818 р.), Матиця чеська (заснована в 1831 р.) і інші культурно-просвітні, центри.
Діяльність «пробуджувачів» мала важливе значення не тільки для розвитку чеської науки й культури, але й для пробудження національної самосвідомості чеського народу, зігравши велику роль у розвитку процесу формування чеських буржуазних націй.
Для чеських «пробуджувачіів» був характерний глибокий інтерес до історії й культури древньослов'янських народів.
Діяльність чеських «пробуджувачів» (так називали поборників національно-культурного відродження) зосереджувалася навколо просвітніх центрів, що виникли у великих містах Чехії, і особливо в Празі: Національного музею, видавництва «Чеський Матиця», театрі в Празі, де давалися вистави чеською мовою, і т.д.
І.4 Культурно-просвітнє товариство Чеська Матиця
Матиця чеська (Matice иeskб), чеське культурно-просвітнє товариство. Засновано в 1831 Ф. Палацьким при Чеському національному музеї в Празі.
На членські внески й пожертвування видавали добутки чеської літератури (у тому числі П. І. Шафарика, І. Юнгмана), переклади здобутків світової літератури й журнал «Casopis Ceskeho Muzeum» (видавався з 1831 р., в 1855-1921 рр. виходив за назвою «Casopis Muzea Kralovstvi Ceskeho», з 1924 р. — «Casopis Narodniho Muzea»). Матиця чеська поєднувала чеських патріотів і до 80-х років ХІХ століття дуже впливала на чеське наукове й культурне життя. Після другої світової війни 1939-1945 рр. функції Матиці чеської здійснюються товариством друзів Національного музею в Празі. Видавнича діяльність Матиці чеської перейшла (1950 р.) до Національного музею. [24, 44-45]
Ріст національної самосвідомості швидко привів до значного загострення політичної боротьби. Липнева революція у Франції й особливо листопадове польське повстання 1830 р. зустріли живий співчутливий відгук.
У Чехії багато представників демократично настроєної буржуазної інтелігенції не тільки виражали у своїх добутках симпатії повстанцям, але й відправлялися в сусідню Польщу, щоб взяти безпосередню участь у боротьбі.
Під враженням подій 1830 р. поет К. Сабіна організував у Празі «Чеський клуб» — таємне студентське суспільство.
І.5 Політичні погляди діячів чеського національного відродження
У ході боротьби, що розгорнулася в Чехії, за повну національну рівність у всіх областях економічного, політичного й культурного життя до кінця 40-х років поступово виділилися дві різні політичні течії: помірна буржуазно-ліберальна й радикально-демократична.
Першу очолили історик Ф. Палацький, адвокат Ф. Ригер і публіцист К. Гавличек. Вона опиралася у своїй діяльності на так зване «Промислове суспільство» і празький чеський буржуазний клуб — «Міщанська бесіда». Цей ліберальний напрямок відбивав інтереси заможної частини чеської торгово-промислової буржуазії й частини чеських середніх і дрібних поміщиків.
Помірність лібералів пояснювалася тим, що, як і в інших країнах Західної Європи, страх перед можливим поглибленням демократичного руху й зростаючих соціальних вимог народних мас штовхав чеську буржуазію убік угоди з габсбурзьким урядом і із дворянством.
Прагнучи до здійснення національних сподівань і перетворення існуючих напівфеодальних порядків на капіталістичній основі на низах — шляхом демократичної революції, а на верхах — шляхом одних лише конституційних реформ, Ф. Палацький і інші чеські ліберали вже задовго до 1848 р. домагалися лише однієї національної автономії в рамках Габсбурзької імперії.
Виступаючи проти деяких найбільш грубих пережитків середньовіччя, вони разом з тим мирилися зі збереженням землевласницької аристократії й затверджували, що вона «є природним наслідком усякого суспільного ладу, була з давніх часів і всюди й завжди буде».
Головним друкованим органом цього політичного плину була газета «Празькі новини», яка редагувалася К. Гавличеком і стверджувала, що «австрійська імперія є кращою гарантією збереження нашої національності», і прямо виступала проти спроб її руйнування. Ідея компромісу з Габсбурзькою монархією в слов'янських лібералів 40-х років становила суть так званого «австрославізму». [30, 26-31]
Радикально-демократичний напрямок очолювали два талановитих представника дрібнобуржуазної чеської інтелігенції — поет К. Сабіна (1813-1877) і син празького адвоката, що довго жив за кордоном — Йосеф Фрич (1829-1891). В 1845 р. К. Сабіна й інші чеські демократи створили таємне революційне товариство «Чеський Рипил», до якого пізніше примкнув і Фрич.
Назване було це товариство в наслідування відомої ірландської асоціації, яка боролася за звільнення Ірландії з-під влади Англії. Чеські рипилісти, серед яких були і німці-демократи, що проживали в чеських землях, своєю метою ставили створення демократичної республіки, знищення влади дворянства, звільнення селянства від феодальних повинностей, поліпшення положення робітників.
Увага рипилістів спрямована була не тільки на рішення національного питання, але й питання соціального. Оскільки гасла рипилістів відповідали потребам широких мас чеських трудящих, саме вони представляли в суспільному житті Чехії 40-х років найбільш прогресивний напрямок.
До цього ж часу відновиться створення "Музею королівства чеського", що став вогнищем і центром літературно-патріотичної діяльності чеських "властенців" (патріотів), а також відкриття "новітніх пам'ятників найдавнішої чеської літератури". У якій би ступені вони не були підробленими, вони зіграли немаловажну роль в історії чеського відродження загалом і відродження чеської літератури зокрема. [30, 35]
Головним діячем у справі відкриття й оприлюдненні цих пам'ятників був Вацлав Танка (1791-1861), один з ревностних трудівників нової чеської літератури й один з перших і переконаних панславістів, готовий визнати російську мову за спільнослов'янську літературну, як мову самого численного й могутнього слов'янського племені.
Й. Юнгманн (1773-1847) дав у своїх перекладах витончені зразки літературної мови й склав дві капітальні праці, що мали першорядне значення для літератури, яка зароджувалася: "Історія чеської літератури" (1825; це, строго говорячи, не історія, а тільки повний покажчик матеріалів для історії) і "Чесько-німецький словник" (1835-1839), що не тільки представляє наявний замет слів чеської мови, але й вказує способи вираження нових ідей. Обидві ці праці, незамінні дотепер, повинні були зв'язати нову чеську літературу з її історичним минулим.
Досить важливий й незначний за обсягом твір Юнгманна — "Розмова про чеську мову" (1806), що представляє собою сміливий захист прав чеської мови. Досить багато молодих чехів, моравани й словаки стали аматорами й захисниками чеської мови й літератури саме завдяки знайомству із цією статтею.
Юнгман брав живу участь і в створені Чеського Музею (в 1818 р.), а в 1830 р. завдяки його зусиллям заснована Матиця Чеська, як особливе відділення Чеського Музею, і "Часопись" Музею став видаватися тільки чеською мовою. В 1821 р. він же заснував разом з Я. Преслем науковий журнал "Krok", у якому незабаром стали брати участь Шафарик, Палацький, Коллар.
1848-й р. і час, що за ним слідував, відкрив вільне поле для розвитку чеської літератури й науки. Із цього року починається третій період чеського національного відродження, ознаменований романтичним і народним направленням чеської поезії. Головними поетами початку цього періоду були Я. Коллар, з його "Дочкою Слави", і Челаковский.
Розділ ІІ. Найвідоміші діячі чеського національного відродження
Палацький (Palacky) Франтишек — чеський історик, філософ, діяч культури й чеського національного руху ХІХ ст. Народився в родині вчителя. В 1818 р. опублікував (у співавторстві з П. І. Шафариком) твір «Початки чеської поезії», який виявився програмою дій «пробуджувачів», обґрунтуванням необхідності відродження національної культури й науки.
Естетико-філософські праці Палацького («Оглядова історія естетики», 1823 р., «Наука про прекрасне», 1827 р.) були першими філософськими роботами епохи національного Відродження, опубліковані чеською мовою.
Палацький — ініціатор реорганізації Чеського національного музею (який став важливим центром наукового й культурного життя країни) і створення (1831 р.) Матиці чеської, засновник (1827 р.) і перший редактор (до 1838 р.) першого чеського наукового журналу «Casopis spolecnosti vlasten-skeho museum v Cechach». Опублікував величезну кількість джерел по історії, літературі й мистецтву середньовічної Чехії, у тому числі чеського літопису. Поклав початок (40-і рр.) багатотомним виданням джерел «Archiv cesky» і «Fontes rerum Bohemicarum». [15, 62]
Палацький — автор численних досліджень по історії Чехії. Його головна праця — «Історія чеського народу в Чехії й Моравії» (з найдавніших часів до 1526 р.). Найважливішим періодом чеської національної історії Палацький вважав гуситський рух, вбачаючи в ньому боротьбу за волю й право, прагнення до нових соціальних відносин, внесок чеського народу в прогресивний розвиток людства. «Історія» Палацького зіграла важливу роль у розвитку чеської культури й національно-визвольного руху.
З 40-их рр. ХІХ ст. Палацький — лідер чеського буржуазного національно-ліберального руху. У період революції 1848—1849 рр. він виступив з розгорнутою програмою австрославізму; головував на Слов'янськом з'їзді в Празі (1848 р.). З кінця 40-х до початку 60-х р. ХІХ ст. був депутатом австрійського рейхсрату й чеського сейму. З 60-х рр. — один з ідейних вождів консервативного крила чеської буржуазії (партії старочехів). [26, 16-17]
Шафарик, Шафаржик (Љafaшik) Павло Йосеф — словацький і чеський славіст, діяч чеського й словацького національно-визвольного руху. Закінчив Йенський університет (1817 р.). Викладав у сербській гімназії (1819-1833 рр.), хоронитель (1841 р.) і директор (1848 р.) бібліотеки Празького університету. У період Революції 1848 р. займав ліберально-буржуазні позиції. Голова товариства «Слов'янська липа» (із квітня 1848 р.) і чехословацької секції Слов'янського з'їзду в Празі (червень 1848 р.). Шафарик — перший славіст, який застосував порівняльно-історичний метод до вивчення слов'янських народів. В основних працях («Слов'янські стародавності», 1837-1848 рр.; «Слов'янська етнографія», 1843 р.) дав історичне обґрунтування слов'янської спільності й показав роль слов'ян у світовій історії. Займався також слов'янськими мовами, міфологією, чеською й словацькою літературою й фольклором, палеографією. [16, 13-21]
В 1818 р. разом з Ф. Палацьким опублікував трактат «Основи чеського віршування...», в 1826 р. — «Історію слов'янської мови й літератури по всіх прислівниках». Виступив як поет (збірник «Татранська Муза зі слов'янською лірою», 1814 р.). Вплинув на розвиток слов'янознавства в інших країнах, у тому числі в Росії.
Юнгман (Jungmann) Йосеф —чеський філолог, поет, перекладач. Закінчив Празький університет (1799 р.). Друкуватися почав як поет в 1795 р. Праці Юнгмана «Чесько-німецький словник» (т. 1-5, 1835-1839 рр.), бібліографія «Історія чеської літератури» (1825 р.) і хрестоматія чеської літератури «Словесність» (1820 р.) зіграли видну роль у розвитку чеської культури періоду Національного відродження.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
