57999 (610663), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Припущення із приводу реформаторської програми Берії знаходять підтвердження в цілому ряді документів: у його доповідних записках, довідках, проектах розпоряджень і постанов уряду. Найбільш повно представлені документи, пов'язані з діяльністю міністерства внутрішніх справ СРСР — зокрема, про реорганізацію економіки й звільненні правоохоронних структур від невластивих їм функцій, про реорганізацію системи ГУЛАГа, про скорочення будівництва об'єктів, при спорудженні яких використалася праця ув'язнених, про передачу у ведення міністерства юстиції виправно-трудових таборів й колоній; про обмеження прав особливої наради при НКВС СРСР.

Всі ці факти не могли не привести вчених до усвідомлення необхідності більш глибокого аналізу деяких аспектів політичної кар'єри Л.П. Берії, і в першу чергу особливо підвищений інтерес був до того короткого, тримісячного періоду, коли він діяв як самостійний політик. Існування реформаторських задумів у Берії, як уже говорилося, не підлягає сумніву. Суперечка йде про спонукальні мотиви, а залежно від цього — можна чи ні вважати Берію реформатором, демократом, або злочинцем та авантюристом. Одні думають, що реформаторські зусилля Берії повинні бути визнані й оцінені в історичному аспекті без усяких застережень; інші переконані, що його реформаторським намірам гріш ціна, тому що все це були лише тактичні маневри в боротьбі за владу.

Розходження в поглядах, так ще по такій темі, яка до недавно була закрита для дискусій — у принципі, цілком нормальне явище. Але, здається, у самій такій постановці питання — вважати Берію безкорисливим реформатором, на якого зійшло осяяння, або спритним кар'єристом, який вбрався для маскування у реформаторський одяг, — є дещо спрощення ситуації. Проблему реформ не можна відривати від питання про владу, оскільки здійснити політику реформ неможливо, не маючи владу. Та, крім того, потрібно, щоб прийшов «час реформ». Звертаючись до перших місяців після смерті Сталіна, можна сказати, що основні напрямки необхідних перетворень були, якщо так можна сказати, заздалегідь задані сформованою на той час ситуацією. Економічна й політична ситуація усередині самої держави, розпал «холодної війни» на міжнародному рівні, складності відносин з партнерами по соціалістичному табору — все це створило цілий ряд проблем, які неминуче довелося б вирішувати кожному, хто прийшов би до керівництва країною. На той час визначилися й головні «болючі точки» — репресивна політика, збереження якої не тільки не відповідало завданням економічної доцільності, але й створювало погрозу політичної стабільності; складний комплекс проблем в аграрній сфері, де без радикальних і негайних заходів важко було запобігти кризі, численні труднощі в зовнішній політиці, у якій наростали, з одного боку, опір диктату Москви в країнах Східної Європи, а з іншого боку — тверда конфронтація із Заходом.

На думку багатьох вчених і політологів виступ Л.П.Берії у такій ролі із самого початку було приречено на провал, навіть якби його кар'єра на цьому поприщі й не була перервана колишніми соратниками. Причина не в самих пропозиціях — по іронії долі більшість із них, відкинутих в 1953-му і поставлених у провину Берії, пізніше були втілені в життя. Але суспільство не могло прийняти в ролі реформатора та демократа людину, за якою тягнеться похмурий шлейф масових репресій й інших злочинів. Щоб визнати за Берією право називатися реформатором, та демократом його потрібно було реабілітувати, відокремити від нього тінь головного сталінського ката. Як справедливо помітив історик Олег Хлевнюк у статті «Берія: межі історичної «реабілітації», які б нові відомості й міркування не приводилися в захист Берії, ніщо не зможе переважити його злочинів». [30, 2]

Звичайно неможливо повністю реабілітувати Л.П.Берію та відбілити його репутацію, адже реальних злочинів за ним теж було чимало. У 30-ті роки, будучи головним чекістом Грузії, а потім її партійним секретарем, він навів лад у республіці, підняв її економіку, але скільки при цьому було репресовано безневинних людей. Він поклав край єжовщині, але за чиєю ініціативою політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення про розстріл 1940 року 22 тисяч полонених польських офіцерів. І хто це злочинне рішення виконав? Берія був інструментом у руках політбюро ЦК ВКП(б), очолюваного Сталіним, однак виконавці мають відповідати передусім за свої злочини. Але за законом.

Переважна частина обвинувачень, висунутих проти Лаврентія Берії партійною номенклатурою після смерті Сталіна, не витримує критики. На жаль, чимало з них, попри свою явну абсурдність (на кшталт численних зґвалтованих жінок), досі міцно «сидять» у свідомості чималої частини громадян колишньої країни. Винні наша уроджена максималістська ментальність: спочатку ми обожнюємо, а потім тавруємо. Так чи інакше а істина завжди десь посередині.

Список використаної літератури:

1. Авторханов А. Загадка смерти Сталина (Заговор Берия). — М. ,1992;

2. Алексин В. Оборотная сторона борьбы за власть в СССР // Независимое военное обозрение. — 4-10 февраля 2000. — №4 (177). — С.8;

3. Антонов-Овсеенко А.В. Берия. — М., 1999;

4. Антонов-Овсеенко А.В. Карьера палача. — Омск, 1991;

5. Берия С. Мой отец Л. Берия. — М., 1995;

6. Воронцов А. Дело Берии: живет и побеждает? // Шпион. 1993. — № 1. — С. 73-80;

7. Дело Берии. Стенографический отчет Июльского пленума ЦК КПСС 1953 г. // Известия ЦК КПСС. — 1991. — № 1-2;

8. Депортации польских граждан из Западной Украины и Западной Белоруссии в 1940 году. — Варшава-Москва, 2003;

9. Залесский К.А. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. — М.: Вече, 2000;

10. Зенькович П.Я. Маршалы и генсеки. — Смоленск, 1997. — С. 163-275;

11. История государственного управления в России (Х-ХХ1 вв.): Хрестоматия. /Под общ. ред. Р. Г.Пихои. — М.: РАГС, 2003;

12. История России (Х-ХХ1 вв.): Хрестоматия. — М., 2006;

13. Карпов В. Запомним их имена // Новости разведки и контрразведки. 1995. — №15-16 (48-49). — С.4;

14. Кокурин А., Петров Н. НКВД: структура, функции, кадры. Статья вторая (1938-1941) // Свободная мисль, 1997. — №7. — С.113;

15. Лаврентий Берия. 1953. Документы. — М.: Демократия, 1999;

16. Мухин Ю.И. Убийство Сталина и Берии. — М., 2000;

17. Паршев А.П. Они под боком // Дуэль. — 30 марта 1999. — №13 (104). — С.12.

18. Перестройка и работа чекистов. Член Политбюро ЦК КПСС, председатель КГБ СССР В.М.Чебриков отвечает на вопросы "Правды" // Правда. 2 сентября 1988. — №246 (25598). — С.4;

19. Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД, 1934-1941: Справочник / Общество "Мемориал", РГАСПИ, ГАРФ. — М.: Звенья, 1999. — С.107;

20. Печеночкин А. Черный день Красной Армии // Независимый военный обозреватель, 2003. — № 6. — С. 12;

21. Пихоя Р.Г. Москва. Кремль. Власть. Сорок лет после войны, 1945-1985. — М.: АСТ, 2007;

22. Пихоя Р..Г. Советский Союз: история власти 1945-1991. — М., 1998;

23. Пихоя Р.Г. СССР. История Великой Империи. Под знаком Сталина. — СПБ: Питер, 2009;

24. Польское подполье на территории Западной Украины и Западной Белоруссии 1939–1941 гг. — Варшава–Москва, 2001. — Т.1-2;

25. Попов В.П. Государственный террор в советской России. 1923-
    1953 гг.: источники и их интерпретация // Отечественные архивы. — 1992. — №2. — С.28;

26. Прудникова Е. Берия.Последний рыцарь Сталина. — М., 2001;

27. Соколов Б. Берия. Судьба всесильного наркома. — М., 1998;

28. Столяров К. Палачи и жертвы. — М., 1997. — С. 8;

29. Торчинов В.А., Леонтюк А.М. Вокруг Сталина. Историко-биографический справочник. — Санкт-Петербург, 2000;

30. Хлевнюк О. В, Л. П. Берия: пределы исторической "реабилитации". — в кн.: Исторические исследования в России. Тенденции последних лет. — М. 1996;

31. Чилачава Р. Сын Л. Берии рассказывает. — Киев, 1992;

32. Шикман А.П. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. — М., 1997;

33. Этингер Я. Международная еврейская газета, 2003г. — № 25 – 26.

Характеристики

Список файлов курсовой работы