56880 (610502), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Солдати не можуть просто «відійти» від війни: і по п’ятнадцяти роках після виведення військ вони «хворі» нею, вона сниться їм у кошмарних снах. Ветерани афганської війни опинилися у тяжкому становищі — багато пільг скасовано, можливості з надання допомоги сім’ям загиблих, інвалідам дуже обмежені. Якщо держава не піклується про тих, хто проливав кров у боях, кидає напризволяще воїнів-ветеранів, інвалідів, сім’ї загиблих, то навряд чи вона може розраховувати на підтримку свого народу. На жаль, сьогодні в країні сформувалося ставлення до армії як до паразитуючого елемента суспільства, без якого цілком можна обійтися. Під виглядом реформ армія активно руйнується...

Війна в Афганістані не припиняється вже понад двадцять років. Афганістан сьогодні — опорна база міжнародного тероризму й екстремізму, фабрика світового виробництва наркотиків, які приносять мільярдні доходи і підживлюють міжнародний тероризм.

У 1979—1989 роках полум’я Афганістану ніби й не торкалося України, воно пожирало афганські кишлаки та міста, душманів і мирних жителів, радянську техніку, солдатів і офіцерів. Воно майстерно роздувалося й поступово охопило інші регіони. Його гарячий подих починають відчувати дедалі більше країн. У третьому тисячолітті Афганістан знову нагадав про себе. ХХІ століття почало новий відлік — із 11 вересня 2001 року.

Забувати досвід історії — злочинно. Віддати забуттю сумний досвід афганської війни — означає знехтувати трагічним уроком історії, що неминуче призведе до нових війн, кровопролить і трагедій...

Розвал СРСР різко змінив політичне й економічне становище у всіх колишніх радянських республіках. Умови в нових державах виявилися дуже різними. Отже, й „афганці” змушені були боротися за свої інтереси по-своєму, застосовуючи різну стратегію і тактику. В Україні вже невдовзі після проголошення незалежності, про „афганців” заговорили як про організовану силу, здатну істотно впливати на суспільно-політичні й соціально-економічні процеси. Це стало наслідком концептуально добре продуманої й послідовно здійснюваної багатовекторності нашого руху.

Нові реалії поставили „афганців” України (без перебільшення) перед проблемою виживання. Ми мали боротися за своє місце в суспільстві, за право на існування нашої організації. Важливо було визначити стратегію й тактику в нових історичних умовах. Це завдання частково виконала ІІ позачергова конференція Спілки, що відбулася в Києві 24 – 26 жовтня 1991 року. Делегати внесли зміни й доповнення до Статуту організації, визначили основні напрями діяльності. Конференція перейменувала Спілку воїнів-інтернаціоналістів України на Українську спілку ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) – УСВА.

УСВА також засудила війну як спосіб вирішення політичних проблем. Від тягаря воєн та їх наслідків завжди потерпає простий народ. Тільки на афганській війні загинуло майже 3,5 тисячі наших співвітчизників, більше 4 тисяч стали інвалідами, і їх кількість постійно зростає. 72 особи вважаються такими, що пропали безвісти. Спілка розпочала вироблення й реалізацію своїх програм соціальної, медичної й психологічної реабілітації людей, які постраждали від афганської війни, керуючись принципами як доброчинності, так і створення умов для вільного вибору професії, занять згідно з можливостями й освітою. Ці програми ми пропонували зробити складовими широкомасштабної державної програми, яка б включала такі аспекти: сприяння лікуванню й зміцненню фізичного і психологічного стану воїнів-інтернаціоналістів, соціальній адаптації та підвищенню їх соціальної активності; увічнення пам’яті полеглих; звільнення співвітчизників, що перебувають у полоні, пошук тих, хто пропав безвісти; формування позитивної громадської думки про воїнів-інтернаціоналістів, які виконували свій обов’язок і не можуть нести відповідальності за авантюрні рішення політиків.

ВИСНОВОК, МОЯ ВЛАСНА ДУМКА

Усе це, безумовно, говорить про важливості й актуальності афганської проблеми тут і, по крайнього заходу, у майбутньому. Але, обираючи радянсько-афганську війну темою для свого реферату, я керувався як цими міркуваннями, тоді як у що свідчить і навіть у основному бажанням цю війну як у частина незвичайного історичного минулого, нехай недалекого. Курс історії міжнародних відносин, у якого писати цей реферат, й література, якої користувався (західні журнали Foreign Affairs, The Times, ін.), остаточно визначили характер моєї роботи, якої намагався надати хоча б певний рівень оригінальності. Важливе місце у ній має була зайняти оцінка яка склалася результаті конфлікту ситуації на міжнародній арені, причому з погляду Заходу, що її багато в чому, якщо майже в усьому, поділяю. Історичний і його сучасний аспекти, у яких хотів уявити своєї роботи, проте, Андрійовича не виключають одне одного - ж із будь-якого уроку історії, і особливо такого кривавого, можна за бажання зробити дуже корисні висновки. Головне, це такий намір виникло в тих, хто нині стріляє один одного в Афганістані й за іншими "гарячих точках планети".Афганська війна торкнулася і моєї родини- загинув під час бойової операції батько мого двоюрідного брата Євгена, кадровий військовий, Віктор Барах. Братові не довелося ні разу звернутися до батька : « Тату!», був йому лише місяць. Але він пишається своїм батьком і я теж, хоча немає в світі слова, яке втішило би і приголомшило той нестерпний біль душі, який з часом стає тільки відчутніший.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. "Навіть регіональні конфлікти." - М.: Наука, 1990 р.

2. "Міжнародна життя" 1992 р. №2

3. Foreign Affairs 1979 №3

4. "Міжнародні економіка й отримуючи міжнародні відносини" 1988 р. №7

Характеристики

Список файлов курсовой работы