17266-1 (607605)
Текст из файла
Держава Cасанідів (Еран-шахр)
Природно-кліматичні умови
Середньовічний етнос персів-зороастрійців
Іран на світанку середньовіччя. Утворення держави Сасанідів
Розбудова сасанідської державності. Боротьба з Римом і маніхейством
Імперія Сасанідів у ІV - V ст. Маздакізм та його наслідки
Еран-шахр за правління Хосрова І Ануширвана (531 - 579)
Занепад і крах держави Сасанідів
Природно-кліматичні умови. Кордони імперії Сасанідів динамічно мінялися протягом усього періоду її існування і, переважно, перетинали з певними варіаціями території Ірану, Дворіччя (Іраку), частини Афганістану та Закавказзя. Іноді під тимчасову юрисдикцію Еран-шахру потрапляли також Східне Середземномор'я, Південна Аравія, частина Середньої Азії і, можливо, форпости на Цейлоні. Проте закріпитися там надовго Сасанідам не вдалося.
Корінними землями Еран-шахру залишилося Іранське плоскогір'я, розташоване між Індом і Тигром, Каспієм і Перською затокою. Річок тут багато, але всі вони дрібні і не мають природного стоку в море, а губляться в сухих степах та пісках пустель. Переважна частина плоскогір'я - це неродючі, кам'янисті або солончакові пустелі й напівпустелі, над якими панують вітри (особливо навесні), майже не буває дощів, повітря надзвичайно сухе, чисте й прозоре, а сяйво зірок уночі нагадує денне світло. Періодично цю ідилію порушують снігові або піщані бурі, але дощові хмари зустрічаються лише на вузьких приморських смугах окраїн. Клімат суворий, континентальний: влітку панує нестерпна спека, а взимку - сильний холод. Родючі землі зустрічаються лише на прикаспійській низині та в Хузистані (південний захід Ірану), де природні умови давали можливість отримувати багаті врожаї. На решті території умови для землеробства вкрай несприятливі, але можна було займатися скотарством, виганяючи на випас у спекотливий сезон коней, велику та дрібну рогату худобу на гірські пасовиська Ельбрусу, Загросу, Південно-Іранських чи Туркмено-Хорасанських (Копет-Даг) гір. Там же, в горах, поряд з альпійськими лугами, зеленіли в середні віки ліси, багаті на деревину, звірину й птаство.
У наш час основним багатством Ірану стала нафта, використання якої в середні віки було досить обмеженим, але надра країни містили в собі також золото, срібло, олово, мідь, свинець, залізо, самоцвіти (зокрема, червоно-синій коштовний лазурит, родовищами якого славився Афганістан).
Суворі природно-кліматичні умови компенсувалися надзвичайно вдалим географічним розташуванням плоскогір'я на шляху між Сходом (Індія, Китай) і Заходом. Одомашнення верблюда та наявність оазисів давали можливість розвивати караванну торгівлю, тому перси контролювали європейський імпорт шовку, а також боролися з конкурентами (араби, візантійці, ефіопи, євреї) за панування над товарними потоками прянощів, перлів, самоцвітів тощо. Отримуючи за посередницькі послуги величезні бариші, Сасаніди до кінця боролися за цю монополію, аж доки їхня держава не впала під натиском арабів.
Житницею імперії була Месопотамія - країна з багатотисячолітньою землеробською культурою, бідними на копалини, але надзвичайно родючими землями (внаслідок розливів Тигру та Євфрату), бідною флорою (очерет, верба, фінікова пальма) і досить багатою фауною.
На рівнинах Ірану й Месопотамії водилися азіатські леви, дикі віслюки, бики, кабани, газелі, зайці, страуси, а в горах - гірські барани й козли, ведмеді й барси. Річки й озера були багаті на рибу, в пустелях панували змії та ящірки. Комашня тут дошкуляла не більше, ніж у Європі, і лише очеретяні болота єдиної в середні віки Тигро-Євфратської дельти кишіли смертоносним гнусом і вічними бацилами лихоманки, малярії та інших жахливих хвороб.
Природні ресурси регіону в давнину були досить багатими, але людська активність суттєво їх підкосила, а в часи середньовіччя популяції деяких рослин й особливо тварин майже зникли. Причинами екологічних проблем була не лише експансія антропогенних ландшафтів, а й настанови зороастризму, які поділяли всіх тварин на корисних і шкідливих, причому останні підлягали знищенню. Екологічний бандитизм згубно вплинув на місцеву флору й фауну. Лише завдяки меншій, аніж у Китаї, густоті населення природа змогла витримати цей удар, але й за таких умов місцеві популяції азіатських левів і барсів люди вибили майже поголовно, а дикий ячмінь залишився тільки в горах.
Природа Ірану й Іраку характеризується багатьма контрастами. Рівнини і гори, пустелі і ліси, спека і холод стикаються тут, як ніде на Сході - і це виховало у місцевих мешканців відповідне чорно-біле мислення. Безкомпромісність природи вчила безкомпромісності людей, зробила конфронтаційний дуалізм психологічною домінантою середньоперського етносу (персів-зороастрійців).
Середньовічний етнос персів-зороастрійців. Іран у середні віки пережив не одне потрясіння, бачив десятки династій. На його теренах різалися перси, вірмени, араби, візантійці, тюрки, монголи, турки, хорезмійці, багато інших народів. Проте, незважаючи на свою строкатість, етнічна історія Ірану доби середньовіччя поділяється на два якісно різні етапи, пов'язані з фундаментальними цивілізаційними змінами в регіоні. Перший із них - епоха доісламська, сасанідська, що грунтувалася на глибинному зороастрійському корінні перського етносу; другий - часи мусульманського Ірану. Ці етноси мали більше відмінного, аніж спільного, тому розглядатимуться вони окремо, хоч і в руслі єдиної іранської домінанти.
Як етнос перси-зороастрійці сформувалися ще в епоху Ахеменідів (VІ - ІV ст. до н.е.), але після завоювань Александра Македонського надовго (на цілих сім століть!) утратили власну державність, з чим пов'язаний і певний занепад їхньої етнічної самосвідомості. Відродження зороастрійської імперії у ІІІ ст. розглядалося офіційною пропагандою як відновлення і логічне продовження ахеменідської державності. Проте сасанідські перси уже помітно відрізнялися від своїх давніх пращурів (мовою, суспільно-становою структурою, військовими традиціями, масово-психологічними звичками, сімейним укладом), що свідчить про існування окремого середньовічного перського етносу на зороастрійських засадах, динамічну історію якого насильницьки перервало арабо-ісламське завоювання.
Сасанідські перси були дуже своєрідними людьми. Як і китайці, вони вважали себе єдиним цивілізованим народом Всесвіту, завжди прагнули виконувати нелегку месіанську роль. Все іноземне вони вважали не просто чужим, а апріорі поганим, а всі інші народи - огидними “варварами”, і ставилися до них з надзвичайним презирством (наприклад, арабів перси-зороастрійці зневажливо називали “ящероїдами”). Себе сасанідські перси вважали своєрідною кастою особистостей, свою віру (зороастризм) - єдино правильною, а “варвари” сприймалися ними як недорозвинені істоти, що не мали права навіть переходити в зороастризм, занадто складний для їхніх примітивних голів, з точки зору пихатих персів. “Вогнепоклонником” можна було лише народитися (якщо і батько, і мати - зороастрійці). При цьому всі сусіди (окрім Геродота, якого явно ввели в оману) відзначали їхню надзвичайну підступність, хитрість, недовірливість, чванливість, схильність до містики і переобтяженість забобонами.
За антропологічними ознаками перси належали до індосередземноморської раси, великої європеоїдної раси.
Розмовляли перси-зороастрійці середньоперською мовою, яку ще називають пехлевійською, індоєвропейської мовної сім'ї.
Ця мова стала результатом логічної еволюції давньоперської (ахеменідської) мови, завдяки спрощенню її граматичних категорій (зокрема, в іменників не стало родів і відмінків, у дієслів минулого часу зникла безліч особових форм тощо). Писали тогочасні перси справа-наліво знаками арамейського письма, причому канонізовано позначалися лише приголосні з довільною або нульовою голосною, яка не мала значущого змісту. Науковці називають таку писемність квазіалфавітною.
Родина у сасанідських персів була патріархальною, але моногамною, із досить високим статусом жінки (особливо матері). Тільки правителі, окрім дружини, тримали гареми наложниць. Особлива увага приділялася питанням “чистоти крові”, тому заохочувалися шлюби тільки між зороастрійцями (навіть між братом і сестрою), діти від яких ставали повноправними персами - “вогнепоклонниками”. Напівкровки втрачали право на сповідування “віри Заратуштри” і статус належності до панівного етносу сасанідської імперії. Такі традиції породжували в державі етнодемографічні проблеми, бо кількість стопроцентних персів-зороастрійців постійно зменшувалася. Проте від своїх освячених релігією сімейних канонів “вогнепоклонники” не відійшли.
Основою економіки Еран-шахру залишалося зрошувальне землеробство. В імперії вирощували ячмінь, пшеницю, рис, чечевицю, боби, крок, просо, дурру, квасолю, горох, кунжут, вику, а також цукрову тростину, з якої виробляли найкращий в тогочасному світі сніжно-білий цукор. Серед плодових культур найпоширенішими були маслини, айва, гранати і яблука, а серед баштанних - дині й кавуни. Разом із продуктами виноградарства це забезпечувало щедрий та різноманітний стіл, куди потрапляли також кокоси й прянощі, але останні завозилися з інших країн. Пили перси воду, вино й пиво, молоко, а їжу вживали тільки у другій половині дня: сніданку в персів-зороастрійців не було.
Не втратило своєї ролі й тваринництво: особливо полюбляли “вогнепоклонники” молоко і сир, хоча вживали також і м'ясо (овець, корів, кіз). Тварин, як і весь живий світ, зороастрійці поділяли на дві частини - служителів добра (корисних) і служителів зла (поганих). До останніх відносили змій, жаб, свиней, будь-яких комах і слимаків, мишей, пацюків, левів, слонів, гієн, котів, рисей. Вживати м'ясо “тварин Арімана” (темної сили) категорично заборонялося, зате священним правом і обов'язком вважалося знищувати їх.
На щастя, технічні можливості та технології в ті часи були значно скромнішими, аніж сьогодні (інакше не уникнути б Західній Азії глобальної екологічної катастрофи). Проте й своїми царськими полюваннями перси звели нанівець у середні віки місцеве поголів'я тигрів і азіатських левів.
Колосальну роль у сасанідському господарстві та забезпеченні побутових потреб відігравала транзитна торгівля, хребтом якої був “Великий шовковий шлях”. Своїх еспортних товарів Еран-шахр майже не мав, а золото й срібло перси більше любили накопичувати, аніж віддавати за дорогі заморські товари, тому торгівлею на теренах імперії займалися майже виключно “інородці” (вірмени, євреї, араби, візантійці, согдійці та ін.). Зате митні збори за транзит озолочували країну. Сасаніди до кінця трималися за посередницьку монополію, билися за неї з арабами, ефіопами, візантійцями, ефталітами, тюрками, хазарами, і до VІI ст. контролювали ситуацію, а коли втратили панування над торгівлею - загинув Еран-шахр.
Одяг тогочасних персів складався з шовкових штанів, сорочки та накидки з бавовнику, а взимку до них добавлялися кафтан (каба) або сюртук (сердарі) та кожух із овечої шкури. Обов'язковим для кожного вірного зороастрійця був сакральний пояс (кусті). Він складався з трьох мотузок, а вручав його хлопчику на повноліття (15 років) жрець один раз, після чого зороастрієць носив кусті все життя. Комплект чоловічого одягу доповнював капелюх, який в еліти та жерців був конічним, гостроверхим, а в решти - овальним. До жіночого одягу входили сорочка, штанці або шаровари, з пришитими до них панчохами, кофта й середньої довжини плісирована спідниця, туфлі без задників.
Колір одягу визначався становим статусом носія: жерці носили білий одяг, воїни - червоний (колір крові) і т. ін.
Традиційне глинобитне або цегляне житло мало плоский дах, критий соломою або очеретом, але не мало вікон, які заміняли двері та отвори у стелі (дощі в Ірані - рідкість). Лише в багатих лісом горах будинки споруджувалися з дерев'яних колод і мали двоскатний або конічний дах.
На вулицю така будівля була повернута, як правило, глухою стіною. Внутрішнє убранство складали килими, матраци, посуд і м'які меблі. Взимку помешкання обігрівала спеціальна жаровня під широким столом (курсі).
Особливості природно-кліматичних умов (контрастність природи), цивілізаційних традицій (тісні контакти із Заходом) та господарської діяльності (паразитизм транзитного монополіста) виховали у сасанідських персів повагу до власності та багатства, потяг до накопичення, національне самолюбство. Їх вирізняли надзвичайна вразливість і дотепність, хитрість і спокійне ставлення до несправедливості, обожнювання влади та панічний страх перед її силою, обдарованість, але не дуже велика стійкість у власних переконаннях, жвавий розум, але відсутність у маси підданих патріотичного духу, розчавленого безмежним державним деспотизмом.
Іран на світанку середньовіччя. Утворення держави Сасанідів. Наприкінці ІІ ст. н.е. наймогутнішою державою Західної Азії було Парфянське царство, утворене войовничими іраномовними кочовиками парнами (дахами) - шанувальниками дракона, вихідцями з південної Туркменії. На чолі Парфії стояла єдина династія Аршакідів, але в політичному відношенні імперія являла собою федерацію напівнезалежних “царств”, залежність яких забезпечувала тільки військова могутність парфян.
Основну ударну силу царської армії складала краща на той час у світі парфянська кіннота, насамперед, важкоозброєна, закована в обладунки кавалерія, коли лати покривали і воїна, і коня. Структурно військо складалося з кланових родових загонів, очолюваних могутніми родами парфянської військової знаті (Карени, Сурени, Міхрани та ін.). Що ж до системи адміністративного устрою, то кожне з 18 “царств”, підвладних “царю царів” з династії Аршакідів, мало власний управлінський апарат. Від васалів парфяни вимагали лише сплати данини та допоміжних військових контингентів на випадок війни.
Парфянська державність мала яскраво виражений воєнно-політичний і родоплемінний характер, але в культурно-цивілізаційному відношенні імперія Аршакідів залишалася останнім реліктом елліністичного світу, що було наслідком попереднього панування Селевкидів у регіоні. Грецька мова залишалася однією з трьох офіційних мов парфянського діловодства, великі полісні привілеї мала більшість міст Парфії, а в мистецтві панували естетичні традиції високого еллінізму. В країні продовжували шанувати античних богів, процвітало рабовласництво.
Відсутність державної централізації розмивала імперську єдність, і на початку ІІІ ст. в регіоні знову посилилися перси, політичним центром яких залишалася область Парс (Персида) - одне із залежних “царств” Парфії. Їхньою ідеологічною зброєю стало гасло відродження повнокровної зороастрійської імперії персів ахеменідських масштабів, а в реальній політиці - ліквідація залишків “західницьких” елліністичних традицій в регіоні та відновлення в Західній Азії деспотичної державно-політичної структури східного типу. Очолив персів Арташир, “син Папака із сімені Сасана”.
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
