12025-1 (607595), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Водночас функції держави не обмежуються лише розв'язанням перелічених проблем. Забезпечення продовольством населення в умовах ринкових відносин передбачає визначення тих галузей аграрно-промислового комплексу, за якими повинен зберігатися контроль держави І які особливо впливають на формування доходної частини бюджету.
Згідно з законодавчими актами України у харчовій промисловості є об'єкти, які не підлягають приватизації. Серед них підприємства спиртової, лікеро-горілчаної, соляної промисловості та деякі інші. Крім того, треба зауважити, що, залишаючись неприватизованими, ці підприємства можуть переходити на оренду і працювати, як орендні підприємства, оскільки засоби виробництва є власністю держави. В цьому випадку оренда виступає не тільки одним з проміжних шляхів до роздержавлення та приватизації, а й важливою організаційною формою господарювання для підприємств тих галузей, які І не підлягають приватизації.
Узагальнюючи викладене, можна зробити висновок, що розвиток акціонування, малого підприємництва та орендних відносин у відповідних переробних галузях АПК є і важливим напрямом підвищення їх ефективності в сучасних умовах.
3.4 Інвестиційна політика і створення спільних підприємств.
Аналіз інвестиційної політики свідчить: для залучення в Україну інвестицій необхідні чіткі й прозорі дії в оподаткуванні, у системі мита, в ліцензуванні окремих видів діяльності.
Харчова промисловість України — один з найбільших реципієнтів інвестицій. Питома вага її в загальному обсязі іноземних інвестицій перевищує 11 відсотків. Іноземні інвестори вже вклали кошти у розвиток тютюнової (120 млн. доларів) та кондитерської галузей. У системі харчової промисловості створено 20 спільних підприємств. Серед них — акціонерні товариства: "Дніпропетровський олійноек-стракційний завод", "Роси Буковини", "Крафт Якобс Сушард Україна" (Тростянецька шоколадна фабрика), "Реємтсма Київ-тютюнова фабрика", "Рейнолдс тобакко-Львів", "Цукринка-2" (на базі Коровинецько-го цукрового заводу), "Чумак" (на базі Каховської харчосмакової фабрики), "Бен'є Україна" (на базі Миколаївського молкомбінату).
Ділові стосунки харчових підприємств України налагоджено з фірмами США, Англії', Італії, Австрії, Данії. Особливе місце належить німецьким фірмам:
"ХІПП" — співпраця з підприємствами Закарпатської, Тернопільської областей, міст Києва та Ужгорода щодо створення спільних підприємств по виробництву продуктів дитячого харчування; "БАСФ" — щодо поставки пестицидів і гербіцидів в обмін на патоку;
фірми "КРОНЕС", "ШТАЙНЕКЕР", "ЗЕНТУ", "ХУПП-МАНН" постійно співпрацюють з українськими пивоварами.
Фірма "ВІЛЬД" на умовах товарного лізингу подала допомогу Київському заводу безалкогольних напоїв "Росинка" в придбанні ліній розливу та фасування безалкогольних напоїв і мінеральної води. Фірма "КН8" поставила сучасне технологічне обладнання на 11 млн. марок, з них на 3 млн. марок по лізингу на 32 місяці Миргородському заводу мінеральних вод. Фірма "Вальтер-Рау" разом з Ужгородським маргариновим заводом створила спільне підприємство — німецька сторона вклала 1,5 млн. марок у придбання обладнання для виробництва наливного маргарину.
У харчовій промисловості розроблено бізнес-плани, які задовольняють вимоги ЮНІДО, визначено підприємства, найбільш привабливі для інвесторів. У травні цього року в рамках щорічних зборів ЄБРР проведено круглий стіл щодо презентації інвестиційних можливостей у харчову промисловість. Було представлено ЗО інвестиційних проектів. Це — початок великої творчої роботи, яку слід проводити для залучення інвестицій.
Як свідчить аналіз діяльності підприємств харчової промисловості, уповільнення та невпорядкованість інвестиційного та інноваційного процесів — головна причина сучасних кризових явищ у розвитку галузі, стримування активного реформування й забезпечення сталого її функціонування в перехідний період до розвиненої соціальне орієнтованої ринкової системи господарювання.
Динаміку капіталовкладень-у розвиток харчової промис сті та іі окремих галузей характеризують дані табл 1 загальний обсяг капіталовкладень у харчову промисловістть у 1999-2001 роках зріс порівняно з попереднім річним періодом лише на 13,5 % , у тому числі в харчо-смакову — на 29.2, м”ясну й молочну — на 33,7, а в борошномельно-круп”яну та комбікормову промисловість зменшився відповідно на 65,2 і 28,5 % а через обмеженость внутрішніх джерел фінансування промисловості, повязану із загальним кризовим станом економіки України, важливе джерело їх поповнення залучення іноземних інвестицій У першому півріччі року прямі іноземні інвестиції в харчову промисловістьь становили майже 6 мільйонів доларів США, їх питома вага в загальному обсязі прямих іноземних інвестицій 12,6 % У цей період іноземні інвестиції були вкладені у 248 підприємств галузі, причому 47 % цих інвестицій припадало на ті підприємства, створення яких є основною формою залучення іноземного капіталу Найбільші інвестиції в харчову промисловість України здійснила Німеччина (25 % загальних надходжень), Великобританія та Кіпр (14%)) про стагнацію інвестиційних процесів стверджують дані про зменшення абсолютного й відносного приросту потужностей по виробництву основних харчових продуктів (табл 2) повільнення інвестиційних та інноваціних процесів призвело до різкого старіння матеріально-технічної бази підприємств, підвищення рівня спрацьованості основних фондів, зниження коецієнта використання виробничих потужностей, зростання собівартості та зниження рентабельності вироба Спрацювання промислово-виробничих фондів загалом у харчовій промисловості досягло 39,6 %, окремо – у м”ясній і молочній — 39,8, рибній 49% У відтворюючій структурі капітальних вкладень на будівництво нових підприємств та розширення діючих у середньому за 2000 роки направлялось лише близько 27 % їх загального збсягу, тоді як у попередні роки вони сягали 30-50 %. Коефіцієнт використання виробничих потужностей при оптимальному рівні 85-90 % у більшості галузей становить нині 30-50 % що зумовлено недостатньою забезпеченісьтю сировиною паливно-енергетичними ресурсами, неплатоспроможністю населення, витісненням на внутрішньому й зовнішньому ринках продовольчих товарів вітчизняних підприємств
Дефективна інвестиційна, інноваційна і в цілому екомічна політика щодо розвитку вітчизняної харчової промисловості призвела до значного зменшення виробництва продукції, обсяги якої знизилися в середньому за 1999- 2001 роки на 20 %.
Один з головних стратегічних напрямків виходу харчової промисловості з кризового стану, стабілізації та прискорення їі розвитку — знаходження джерел залучення інвестицій з урахуванням галузевих особливостей, прийняття ефективних управлінських рішень щодо розробки й реалізації інвестиційних проектів, бо від масштабів та спрямування інвестицій залежить ефективність діяльності харчових підприємств
Інтенсифікація інвестиційних процесів, спрямованих на оновлення виробництва з метою підвищення якості, конкурентоспроможності продукції й прибутковості підприємств не лише важливий фактор забезпечення продовольчої незалежності України, виходу її на світовий і регіональні продовольчі ринки, а й формування ефективної структури народногосподарського, агропромислового та промислового комплексів, зростання економічного й соціального розвитку та підвищення життєвої о рівня населення
Основні напрямки стимулювання вітчизняних та іноземних інвестицій у харчову промисловість розробка регіональних програм стимулювання приватних інвестицій, розвиток ринку цінних паперів, створення вільних економічних зон, придбання іноземними інвесторами акцій вітчизняних підприємств харчової промисловості, страхування інвестицій від некомерщйних ризиків, концентрація внутрішніх ресурсів при централізованій підтримці з метою реалізації пріоритетних інвестиційних проектів тощо
Розрахунки показують для створення сучасної високо-розвиненої індустрії харчування в країні необхідно 20-25 мільярдів гривень капіталовкладень Фінансування може здійснюватись за рахунок іноземних та внутрішніх інвесторів, амортизаційних відрахувань на відтворення виробничого потенціалу, банківських і податкових кредитів та інших джерел Капітальні вкладення треба спрямовувати передусім у стратегічні галузі, зокрема, в цукрову, олійножирову, плодоовочеконсервну, лікеро-горілчану, виноробну, соляну та інші, які можуть виробляти конкурентоспроможну продукцію для внутрішнього й зовнішнього ринків 3 метою створення економічної заінтересованості в інвестуванні харчової промисловості України доцільно на два-три роки впровадити систему пільгового оподаткування нових реструктурованих підприємств галузі, що сприятиме прискореному зростанню обсягів виробництва високоякісних харчових продуктів.
4. Галузева та регіональна спеціалізація харчової промисловості.
4.1 Розмішений галузей АПК України.
На рисунке 1 намаловані всі регіоні.
До агропромислового, м'ясо-молочна, борошномельно-круп'яна, комбікормова, мікробіологічна промисловість, а також ряд обслуговуючих підрозділів машинобудування, виробництво мінеральних добрив і хімікатів, сільське будівництво та допоміжні галузі, що забезпечують спорудження об'єктів, транспортування, зберігання і реалізацію сільськогосподарської продукції.
Складовою частиною АПК є продовольчий комплекс, який включає такі підкомплекси: зернопродуктовий, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодо-овочеконсервний, виноградно-виноробний, м'ясний, молочний, олійно-жировий. Проблеми розвитку продовольчого комплексу зумовлені передусім нестабільністю землеробства, зокрема коливанням иогодних умов.
У сучасних умовах для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового виробництва — агропромислові об'єднання, агрокомбінати, агрофірми, асоціації, виробничі й науково-виробничі системи.
Агропромислові комбінати є виробннчо-економічнимн формуваннями, основне завдання яких полягає в об'єднанні зусиль усіх підприємств та організацій для забезпечення виробництва, заготівлі, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції та високоякісних продовольчих товарів.
Конструктивно новою формою організації агропромислового виробництва є агрофірми, які забезпечують виробництво, зберігання, переробку і реалізацію продукції, проектування і будівництво об'єктів виробничого та соціального призначення і є єдиним організаційно-економічиим комплексом.
У сучасних умовах розвитку науково-технічного прогресу здійснюється інтеграція науки і виробництва на основі створення науково-виробничих систем. Завданням науково-виробничих систем є впровадження у виробництво інтенсивних технологій, досягнень науки і техніки, передового досвіду, поліпшення селекції та насінництва, племінної справи. Науково-виробничі системи створюються, як правило, за галузевими принципами. Так, в Україні успішно функціонують науково-виробничі системи "Кукурудза" в Дніпропетровській області, "Цукровий буряк" у Полтавській,'"Рапс" в Івано-Франківській та ін. Оскільки економічні та природно-кліматичні умови, в яких функціонують сільськогосподарські підприємства, неоднакові, в окремих районах створюються асоціації кооперативів для виробництва м'яса і м'ясопродуктів, молока і молокопродуктів, цукрових буряків і цукру, соняшнику та оліїВ аграрному секторі зайнято майже 75 % середньорічних працівників та виробляється понад 53 % вартості продукції.Основним шляхом підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК є перехід на інтенсивний розвиток. Інтенсифікація сільського господарства означає збільшення виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Хоча цей процес сьогодні вже стає реальністю, зростання собівартості продукції, зниження фондовіддачі свідчать про те, що збільшення капіталовкладень випереджає збільшення валової продукції. Протягом багатьох років підвищення продуктивності праці відстає від темпів зростання її оплати. Все це істотно сповільнює темпи підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.
На рісункі 2 можна подивитися як розмішені сільськогосподарської продукції. Найбільш дійовим засобом поліпшення родючості землі й збільшення виробництва сільськогосподарської продукції є меліорація. Мин і площа меліорованих земель становить 5,9 млн га (або 14 % площі сільськогосподарських угідь), на них виробляють понад 20 % продукції землеробства. На осушених і зрошуваних землях вирощують 58 % овочів, 27 % плодів, ягід і винограду, 18 % кукурудзи на зерно і 12 % озимої пшениці. Економічна ефективність здійснення меліорації не викликає сумніву. Підвищення урожайності на меліорованих землях характерне для всіх сільськогосподарських культур.
В Україні вже сформувалися Поліський гідромеліоративний комплекс, основними завданнями якого є ліквідація надмірного заболочення і перезволоження земель, і Степовий, що має забезпечити посушливі райони водою завдяки зрошувальній меліорації земель.
Інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва повинен супроводитися зниженням затрат живої праці на виробництво одиниці продукції. Однак формування і функціонування АПК відбуваються в умовах загострення проблеми трудових ресурсів, оскільки у колгоспах та радгоспах деяких областей і особливо низових адміністративних районів, зростає дефіцит робочої сили. Так, за останні роки середньорічна чисельність працівників колгоспів, радгоспів, міжгосподарських та інших сільськогосподарських підприємств зменшилася майже на ЗО %.
Рис 2
На рисунку Рис 2 зображені Спеціалізація сільського господарства.
Основа розвитку рослинництва — це земля, яка використовується як окремі угіддя для певних виробничих цілей. Певна кількість землі відведена під присадибні та садово-городні ділянки колгоспників, робітників та службовців. Для сільськогосподарського виробництва найбільш цінні орні землі. Великої шкоди сільському господарству України завдала аварія на Чорнобильській АЕС,
Зернові культури займали останніми роками 42—47 % посівних площ. Основними зонами виробництва зерна є Степ і Лісостеп, де виробляють відповідно по 45 і 40 % його загального обсягу. В Україні вирощують майже всі зернові культури, але структура їх посівів має певні відмінності у зонах, що пов'язано з неоднаковими при-родно-економічними умовами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
