12025-1 (607595), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Стимулювання експорту повинне бути спрямоване на пошук нових ринків збуту традиційних видів експортної продукції, насамперед такої, як цукор, спирт, олія та ін. Експортна переорієнтація має передбачати поступову заміну експорту сировини готовою продукцією (олійно-жирова промисловість), перехід від імпорту готових засобів виробництва і матеріалів до їх власного виробництва (спиртова промисловість).

Реалізація основних напрямів реструктуризації виробництва пожвавить господарську діяльність галузей харчової промисловості, підвищить економічну ефективність виробництва продовольчої продукції, сприятиме формуванню продовольчого експортного потенціалу, зміцненню галузі за рахунок надходження валютних коштів та зміцненню економічної незалежності держави.

2. Природно-ресурсний потенціал харчової промисловості України.

Природно-ресурсний потенціал сільського господарства України представлений земельними, водними, кліматичними і біологічними ресурсами. Серед них найважливіше значення має земля, що є основним засобом виробництва в сільському господарстві. Протягом останніх десятиліть розвиток цієї галузі відбувався саме на основі максимального залучення до виробництва земельних угідь. Сприятливий клімат і родючі землі — основа продовольчої безпеки держави та нарощування експортного потенціалу її агропромислового комплексу. При цьому особливо важливе значення має те, що біокліматичний потенціал України здатний забезпечити високу стійкість виробництва продукції рослинництва та тваринництва. Останнє пов'язане з Іменням сільського господарства в трьох природнокліматичних зонах, э певною мірою пом'якшує негативні наслідки посухи та інших несприятливих погодних умов, які нерідко трапляються в нашій країні.

Таблиця 3 . Площа сільськогосподарських угідь і ріллі на душу населення України

Площа сільськогосподарських угідь і ріллі на душу населення України, площа сільськогосподарських угідь зменшилася на 178 тис. га (ріллі на 285 тис. га), переважно з переведенням у категорію несільськогосподарських угідь, виходячи з екологічних міркувань та завдяки здійсненні земле охоронних заходів. Частково землі відводилися різним землекористувачам для несільськогосподарської діяльності. Ці вилучення зумовили деяке зниження освоєності земельного фонду і сільськогосподарські угідь.

У сільському господарстві України використовується 16 507,8 тис. дефляційно небезпечних орних земель, з них 7223 тис. га середньої 293 тис. га сильно дефляційно небезпечних, у тому числі 1515 тис. еродованої ріллі. Водна ерозія має місце на площі 10 583 тис. га ріллі з якої 2238 тис. га середньо і 477 тис. га сильно змиті орні землі. Очевидно но, що не тільки з екологічних, а й з економічних міркувань орні землі, піддаються деструктивному впливу природного і господарського характеру, доцільно трансформувати в інші угіддя (сіножаті, пасовища) або заліснити з метою зменшення деградації та екологічного оздоровлені довкілля, включаючи водойми.

Одним з найважливіших показників, що характеризують наявність придатних для ведення сільського господарства земель, є землезабезпеченість (площа продуктивних земель у розрахунку на душу населенні Впродовж 35 років у зв'язку зі збільшенням чисельності населені¹ і зменшенням площі угідь землезабезпеченість в Україні знижувала! (табл. 1).

Стабілізація землезабезпеченості в останні роки пояснюється переважанням темпів зменшення Чисельності населення над темпами скорочення площі продуктивних угідь. К подальшому слід очікувати зниження землезабезпеченості в Україні у зв’язку з передбачуваним виведенням частини малопродуктивних угідь господарського обігу. Це спонукає вести пошук шляхів еколого безпечної інтенсифікації землеробства, збереження і розширеного відтворення родючості ґрунтів.

Всього за повоєнний період було затоплено майже 1,2 млн га сільськогосподарських угідь. Це порушило екологічну рівновагу між окремими видами угідь (орними землями, луками і пасовищами, лісами, болотами і водними екосистемами). Отже, причиною зниження відтворювальної здатності біосфери, продуктивності та економічної ефективності використання природно ресурсного потенціалу сільськогосподарського виробництва стала неправильна система природокористування.

Ефективне й еколого безпечне використання біокліматичного потенціал та природної родючості земель є визначальним стратегічним чинником виробничої діяльності людини в сучасному світі. Очевидно, що площа земельних ресурсів, а особливо сільськогосподарських угідь, не збільшується, а швидше навпаки — зменшується. Родючість земель легше втратити, ніж відновити. До того ж останнє потребує значних зусиль, коштів, ресурсів, часу.

В Україні по областях існує досить велика диференціація обсягів загального сільськогосподарського водоспоживання, у тому числі витрат, водних ресурсів для зрошення земель та сільськогосподарського водопостачання і темпів їхнього зниження. Проблема зниження водомісткості сільськогосподарської продукції та підвищення водовіддачі в аграрній сфері значною мірою залежить від того, як використовуються водні ресурси у зрошуваному землеробе України. Для нашої країни реальним є зменшення середніх поливі норм, як мінімум, на 20—25 відсотків за рахунок зменшення втрат них ресурсів з розподільно-провідної мережі, впровадження прогресивної поливної техніки і технології зрошення земель тощо.

2.1. Земельний фонд

України характеризується високим ступенем освоєння. Сільськогосподарські угіддя займають 42,4 млн. га, або 70% загальної земельної площі. Землі, які потребують освоєння, займають лише 2,5% її території.

У сільському господарстві земля є найважливішим засобом виробництва.

Характерною особливістю структури сільськогосподар- ських угідь є висока питома вага орних земель (більше 80%). Інші площі використовуються під багаторічні насадження (2,7%), сінокоси (5,1%) і пасовища (11,4%) (мал.1)

Найбільше розорані сільськогосподарські угіддя в Лісо- степовій зоні (85,4%), а найменше — на Поліссі (68,9%) (5, с.291). У Поліській зоні майже третину площ сільськогосподарських угідь займають природні кормові угіддя.

У зв’язку з тим, що в Україні сільське господарство поступається промисловості як за щільністю основних виробничих фондів, так і за обсягом виробництва товарної продукції, в республіці переважає промислово-сільськогос- подарський тип освоєння території. Важливою складовою частиною освоєння території України є рівень розвитку ін- фраструктури території, особливо комунікаційної. Від територіальної організації інфраструктури, густоти транспортної мережі, її технічного стану, напрямку залізниць і автомобільних доріг залежать особливості територіальної організації АПК і регулярність зв’язків між його основними ланками.

Провідна роль у структурі перевезень вантажів АПК належить автомобільному транспорту. Спеціалізовані транспортні засоби (автоцистерни, спеціалізовані автомашини для овочів, хліба, рефрижератори тощо) перевозять вантажі АПК. Залізничний транспорт займає провідне міс-це у здійсненні зовнішніх зв’язків АПК.

Одним з головних чинників, що впливають на формування і територіальну організацію АПК і споживання його кінцевої продукції є характер розселення, густота сільсько- го населення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Розвиток великих систем розселення впливає на величину і структуру різних аграрно-промислових комплексів. Найбільші та великі міста є одним з найважливіших факторів формування приміських АПК. Навколо цих міст створюються спеціалізовані підприємства приміського типу для забезпечення міського населення свіжими овочами, молоком та іншою малотранспортабельною сільськогоспо- дарською продукцією.

Різні природно-географічні зони України нерівномірно забезпечені трудовими ресурсами. В результаті одні регіо- ни України мають надлишок трудових ресурсів у сільсько- му господарстві, а інші відчувають їх недостачу. Найкраще забезпечені трудовими ресурсами лісостепові області, де найвищою є густота сільського населення. Найбільша потреба в трудових ресурсах відчувається у степових областях, де густота сільського населення найменша. Ступінь забезпеченості трудовими ресурсами впливає на спеціалі- зацію аграрно-промислових комплексів. Так, у регіонах, краще забезпечених трудовими ресурсами, формуються АПК, що виробляють працемістку продукцію.

Потреби населення в продукції АПК визначаються науково обгрунтованими нормами споживання на душу населення і реальними можливостями їх задоволення. Певною мірою на обсяг і асортимент необхідних продуктів харчування впливають природно-географічні умови, місцеві на- ціональні особливості і традиції.

3. Розвиток сировинної бази харчової промисловості.

3.1 Модернізація обладнання.

Питання інвестування належать до одних з найважливіших, від яких залежить функціонування й розвиток харчової промисловості в умовах ринкової економіки. Завдяки інвестиціям розширюються й удосконалюються виробничі потужності та основні фонди, забезпечуються необхідні пропорції. Інвестиції у виробничу сферу мають забезпечити підвищення технічного рівня й поліпшення розміщення діючих виробництв, а також необхідний приріст потужностей.

Інвестиційні рішення приймають з питань оп-тимізації структури активів, визначення потреби в їх заміні чи ліквідації; розробки методів і засобів реалізації інвестиційної політики; визначення потреби в фінансових коштах; розробки й затвердження інвестиційних проектів; управління пакетом цінних паперів. Вони можуть бути короткотерміновими й довготерміновими. Перші спрямовані на визначення структури капіталу на поточний період, їх прийняття потребує знання нинішніх тенденцій розвитку ринку. Довготермінові рішення мають забезпечити успішне функціонування виробництва в майбутньому. Вони потребують використання сучасних методів аналізу для вибору оптимальних напрямків і шляхів розвитку виробництва на перспективу з урахуванням об'єктивних законокономірностей

По винні передбачати розробку й реалізацію політики оптимального поєднання використання власних і позичених коштів для забезпечення оптимального функціонування виробництва; залучення капіталу на най-вигідніших умовах; дивідендну політику тощо.

Фінансування й державне кредитування капітального будівництва в харчовій промисловості регламентують Закони України "Про інвестиційну діяльність", "Про банки і банківську діяльність", а також інші законодавчі й нормативно-правові акти країни, зокрема Положення про фінансування та державне кредитування капітального будівництва в країні, затверджене Міністерством економіки, Міністерством фінансів, Державним комітетом у справах містобудування та архітектури. Це Положення обов'язкове для підприємств і організацій усіх форм власності при фінансуванні та кредитуванні за рахунок державних і змішаних капітальних вкладень нового будівництва, розширення, реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств, проектних робіт, консервації (розконсервації) об'єктів, а також при придбанні обладнання, що не потребує монтажу й не входить до кошторису будов. При будівництві, яке здійснюється за рахунок недержавних капітальних вкладень, зазначене Положення має рекомендаційний характер.

Практика свідчить: найбільш ефективні напрямки капіталовкладень у харчовій промисловості — реконструкція й технічне переоснащення виробництва. Це дає змогу в коротші строки, з меншими затратами, ніж при новому будівництві, оновлювати матеріально-технічну базу, освоювати нові потужності.

Технічне переоснащення діючих підприємств передбачає встановлення нових машин і устаткування на діючих площах, впровадження автоматизованих систем управління і контролю, сучасних методів управління виробництвом, модернізацію і технічне переоснащення природоохоронних об'єктів, опалювальних і вентиляційних систем, підключення до централізованих джерел тепло- й електропостачання. Його слід здійснювати за проектами й кошторисами на окремі об'єкти або види робіт, які розробляють на основі єдиного техніко-економічного обгрунтування і згідно з планом підвищення техніко-економічного рівня галузі.

Характеристики

Список файлов курсовой работы