37264 (606952), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Профспілки можуть виступати і в ролі ініціаторів звільнення керівників, що, на думку перших, порушують чинне трудове законодавство. Не менш важливим є право профспілок вносити роботодавцям, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування подання про усунення порушень законодавства про працю, які є обов’язковими для розгляду, та в місячний термін одержувати від них аргументовані відповіді. Разом з роботодавцем профспілки беруть участь у розробці правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи або організації.

Поряд із цими повноваженнями профспілки наділені й іншими правами у питаннях пенсійного, медичного, соціального та житлового забезпечення. З огляду на зазначене профспілка - це могутній покровитель, здатний надавати кваліфіковану юридичну допомогу, захищати права працівників в усіх судових інстанціях та суттєво впливати на соціальну політику підприємства. Тому створення або вступ до вже діючої профспілки реально може захистити вас від багатьох життєвих негараздів.

У статус суб'єктів права, у тому числі профспілок, крім прав входять і юридичні обов'язки. Права й обов'язки профспілок у сфері праці мають особливості:

по-перше, юридичні обов'язки прямо не покладаються державою на профспілки, вони випливають із захисної функції цієї громадської організації, спираються на її статути і зв'язані з правами. У результаті надані профспілкам права одночасно означають і їх обов'язок. Це - особлива юридична категорія права-обов'язку, де право і зобов'язання знаходяться в нерозривній єдності;

по-друге, це обов'язок не перед державою, а перед працівниками, чиї інтереси профспілки повинні представляти і захищати;

по-третє, юридичні обов'язки профспілок полягають у необхідності реалізації наданих їм прав. Інакше вони не зможуть захистити працівників;

по-четверте, виконання такого роду обов'язків забезпечується, насамперед, силою суспільного, морального (внутрішньопрофспілкового) впливу.

Права і обов'язки профспілок ,як особлива категорія містять одночасно юридичну можливість і зобов'язання. У нормативних правових актах містяться права, а не вимоги до профспілок. Права здобувають ознаки обов'язків у силу потреби в їх здійсненні. У них закладена соціальна необхідність. Тому що без надання права не може бути зобов'язання для його реалізації, виправдане використання терміна “права профспілок”, припускаючи під цим як власне права, так і єдину категорію прав-обов'язків.

Концепція нерозривності прав і обов'язків профспілок має практичне значення: якщо здійснення прав залежить від волі суб'єкта, то юридичні обов'язки треба завжди виконувати. Отже, при наявності відповідної ситуації профспілки повинні використовувати надані їм права. ¹¹

3. Діяльність профспілкових організацій в Україні

профспілка трудовий праця

Однією із передумов забезпечення соціальної злагоди в суспільстві, вкрай необхідної для сталого економічного розвитку, є наявність сильних і незалежних профспілок. Не менш важливо, щоб ці організації трудящих були демократичними і достатньо представницькими. Ще одна умова — це визнання державою законності діяльності та сучасної соціальної ролі профспілок, адекватне ставлення до них роботодавців, суспільства в цілому. В цьому переконує світовий досвід.

На жаль, обізнаність української громадськості у питаннях сучасного профспілкового руху є ще слабкою, а ставлення структур влади і підприємців до профспілок часто ґрунтується на явно застарілих уявленнях про їхню попередню роль та місце в командно-адміністративній системі і не дає змоги сприймати їх як рівноправного партнера, що, безперечно, стримує й формування нових соціально-трудових відносин.

А втім, за умови неупередженого погляду на профспілки бачимо, що справжньою метою їхньої діяльності є поліпшення соціально-економічної ситуації в Україні, а відтак становища трудящих, зміцнення громадянського миру і демократії. Основним же способом вирішення наявних проблем у суспільстві профспілки вважають конструктивний соціальний діалог, а не класову боротьбу, узгодження інтересів найманих працівників, держави і роботодавців шляхом домовленостей, а не руйнівної конфронтації.

Проте, як підтверджує світовий досвід, профспілки виступають каталізатором соціальної рівноваги лише тоді і в тих країнах, де ступінь охоплення трудящих профспілковим членством високий, а сам профспілковий рух добре зорганізований, сильний і впливовий. В Україні, яка належить до індустріальних держав і абсолютна більшість найманих працівників якої традиційно є членами профспілок, такий потенціал теж є. Проте було б перебільшенням стверджувати, що він нині якісно реалізується.

Українським профспілкам потрібно також пройти певний шлях до визнання міжнародним профспілковим рухом, який має пересвідчитися в їх реальному роздержавленні і незалежності, демократичності і відданості справі захисту інтересів трудящих. І, безперечно, самим профспілкам та їх об’єднанням, кількість яких у країні постійно зростає, потрібно порозумітися між собою і консолідуватися, щоб стати реально впливовою силою у суспільстві. ¹²

Варто зазначити, що до ухвалення у вересні 1999р. Закону “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” українське суспільство мало мізерні відомості про профспілковий рух - лише в міру відкритості та публічності самих профспілок. І тільки із запровадженням зазначеним законом легалізації всеукраїнських профспілок та їхніх об’єднань, що здійснюється шляхом обов’язкової реєстрації Міністерством юстиції України, а щодо профспілок нижчого рівня - відповідними територіальними органами юстиції, кожний громадянин, роботодавець чи орган влади отримав доступ до цієї інформації. Щодо первинних профспілкових організацій, які діють на підприємствах, то Закон про профспілки (ст. 6) зобов’язує їх повідомляти безпосередньо роботодавця про склад працівників, яких вони об’єднують. В іншому випадку стаття 43 Кодексу законів про працю, яка передбачає розірвання трудового договору з працівником з ініціативи роботодавця лише за попередньою згодою відповідного профспілкового органу, не діяла б стосовно членів профспілки.

Водночас у системі трипартизму українські профспілки мають найбільший історичний досвід діяльності, традиції і в організаційно-правовому відношенні є найбільш сформованою стороною. Тоді як інші два суб’єкти - Кабінет Міністрів України та організації роботодавців є продуктом новітньої історії України зі ще незавершеним процесом формування і правового визначення.

Соціологічні дослідження та й саме життя підказують, що для посилення мотивації і збереження досягнутого рівня членства профспілкам потрібна нова ідеологія. З переходом до іншої політичної і соціально– економічної моделі держави віджила своє попередня, успадкована з радянських часів мотивація, яка базувалася переважно на споживацьких запитах працівників до профспілки щодо розподілу нею колективних матеріальних благ і соціальних послуг. Нині на арені виробничих стосунків з’явилися зовсім інші дійові особи, з одного боку, власники, їхні представницькі органи та роботодавці, основною метою котрих є отримання якнайвищих прибутків, розподіл яких вони хочуть здійснювати одноосібно і на свою користь, з іншого — наймані працівники, головним інтересом яких є гідна оплата та належні умови праці.

Отже, маємо зовсім іншу економічну і соціальну базу відносин між цими дійовими особами, які, як показує історичний досвід, перманентно коливаються то в бік соціального партнерства, то в бік конфронтації між “працею” і “капіталом”. Невипадково в таких основоположних міжнародних правових актах, як Декларація прав людини (ст. 23), Пакт про економічні, соціальні і культурні права (ст. 7), а також Конституція України (ст. 36), вказано, що основною метою об’єднання громадян у професійні спілки є захист саме своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів, а не колективний розподіл благ.

Вже зараз все більш помітною є трансформація мотивації членства працівників у профспілках - не задля традиції, а як об’єктивна потреба для захисту своїх інтересів. Той факт, що 24% найманих працівників зазначили, що вони вступили в профспілки “зі свідомою метою захисту своїх прав та інтересів як найманих працівників”, свідчить про позитивні зрушення у світогляді трудящих. Можливо, саме це дало їм підстави заявити, що в країні відбувається становлення профспілок нового типу - це зазначили 8% респондентів, а 14% - що профспілки поступово відроджуються і модернізуються. В теперішній час безпосередня участь профспілок у законотворчій роботі здійснюється через такий канал, як представництво інтересів профспілок і використання прав законодавчої ініціативи народними депутатами-профспілчанами у Верховній Раді України.

Нині в Україні всі основоположні профспілкові права гарантовані законами і віднесені Конституцією до основних прав людини. Це є вагомим досягненням українських профспілок, яким довелося докласти чимало зусиль, щоб їхні пропозиції Конституційною комісією були враховані, а народними депутатами проголосовані в 1996 р.¹³

Так, згідно зі ст.36 Конституції, громадяни мають право на участь у профспілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Тобто право на створення профспілок внесено до основних громадянських свобод, а самі профспілки є своєрідними правозахисними організаціями трудящих. Вони об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом професійної діяльності, утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їхніх членів. Тим самим законодавчо реалізується принцип свободи асоціації та права трудящих на організацію, встановлений Конвенцією МОП № 87, яка була ратифікована Українською РСР ще в 1956 р., але на практиці такої свободи за радянських часів фактично не було. Слід зазначити, що боротьба за прийняття Закону України “Про професійні спілки, їх права і гарантії” тривала у стінах парламенту понад сім років (1992-1999 рр.), проте й після прийняття цього закону потрібні були ще три роки для внесення змін до інших законодавчих актів, щоб він запрацював на повну силу.

Ст.44 Конституції гарантує право громадян на страйк. Реалізація цього права забезпечується Законом “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, який після шестирічних тривалих дебатів ухвалений Верховною Радою України 30 березня 1998 р. Дуже важливо, що завдяки активній позиції профспілок із законопроекту було вилучено норму щодо права роботодавця застосовувати локаут у відповідь на страйк працівників з їх звільненням за такі дії. Це суттєво обмежило б права працівників на страйк як крайню форму захисту своїх трудових і соціально-економічних інтересів.

Ще одне з основоположних прав профспілок, що має застосування практично в усіх країнах світу, - право на ведення колективних переговорів і укладення колективних договорів й угод гарантоване їм Законом України “Про колективні договори і угоди” та ратифікованими Україною Конвенціями МОП № 98 і 154. Всеукраїнські галузеві профспілки та обласні міжспілкові профоб’єднання є стороною переговорів та колективних угод відповідного рівня, первинні організації профспілок на підприємствах - стороною колективних договорів.

Свою захисну функцію профспілки та їх органи широко використовують також шляхом здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю, представлення прав працівників та їх адвокатського захисту в судах, арбітражах, комісіях з трудових спорів, що утворюються на підприємствах. Коли ж примирні та арбітражні процедури не дають бажаних результатів, профспілки вдаються до колективних дій на захист інтересів своїх членів, зокрема страйків. Переважно вони відбувалися у вугільній промисловості, житлово-комунальному господарстві, будівництві, на транспорті, галузях освіти та охорони здоров’я.

За даними проведеного опитування у квітні-травні 2002 р. Центром соціальних експертиз, значна кількість (45%) респондентів вважає, що профспілки в нинішньому вигляді існують радше за традицією, по інерції. Друга за чисельністю (28%) група респондентів вважає, що стан профспілок у країні переживає кризу. Третя, значно менша група (14%) вважає, що профспілки поступово відроджуються і модернізуються. Ще менша група (8%) вважає, що в країні відбувається становлення профспілок нового типу. І 4% опитаних завагалися з відповіддю.

Якщо розглянути структуру оцінки сучасного стану розвитку профспілок з точки зору різних аспектів соціально-трудових відносин за такими категоріями: 1) профспілки (в цю категорію входять лідери профспілок, зокрема керівники галузевих, територіальних об’єднань профспілок), 2) роботодавці (в цю категорію входять керівники галузевих, територіальних об'єднань роботодавців, керівники підприємств або їх заступники, роботодавці власники); 3) представники органів влади; 4) наймані працівники, то побачимо, що самі профспілки більш оптимістично оцінюють стан розвитку профспілок, ніж роботодавці, представники органів влади і навіть наймані працівники, інтереси яких вони представляють. Серед тих, хто вважає, що профспілки поступово відроджуються і модернізуються, значну частку (22%) становлять профспілкові лідери, зокрема керівники галузевих, територіальних об’єднань профспілок. Частина роботодавців, представників органів влади і найманих працівників - майже вдвічі менша - відповідно 13%, 12%, 9%. І навпаки, серед тих, хто вважає, що профспілки існують радше за традицією, по інерції значну частку становлять роботодавці, представники органів влади і найманих працівників відповідно - 48%, 51%, 49%, а кількість профспілкових лідерів, зокрема керівників галузевих, територіальних об’єднань профспілок, майже на 10% менша -37%.

Характеристики

Список файлов курсовой работы