37175 (606885), страница 4
Текст из файла (страница 4)
У науковій літературі висловлені різні судження відносно того, чи є перетворення способом реорганізації. Переважає точка зору, згідно з якою перетворення - це спосіб (форма) реорганізації. Однак є й інші думки. Так, В. С. Мартемянов уважає, що створення підприємства шляхом перетворення одного в інше на основі перетворення форми власності не належить до звичайної реорганізації. В той же час він допускає можливість визнати спеціальним видом реорганізації перетворення державної власності в ході приватизації. Говорячи про форми реорганізації, В. Залеський у певній мері підтримує В. С. Мартемянова: "Перетворення стоїть дещо особняком: по суті тут відсутнє правонаступництво, залишається існувати той самий суб'єкт цивільного обороту, що змінив лише внутрішню структуру".
Така розбіжність у думках пов'язане з відсутністю в законодавстві чіткого визначення перетворення як способу реорганізації, і зокрема вказівки на те, що саме повинне змінитися в статусі організації, щоб реорганізація відбувалася шляхом перетворення.
В. У Лаптєв зв'язує перетворення тільки зі зміною організаційно-правової форми підприємства. В. С. Щербина думає, що перетворення має місце при зміні форми власності майна підприємства. Разом з тим у книзі "Господарське право України" він зв'язує перетворення підприємства зі зміною форми власності (наприклад, державної на колективну) і зміною його організаційно-правової форми.
Л. Т. Єфімова зв'язує перетворення зі зміною форми власності або організаційно-правової форми підприємства. Висловлена думка, що при перетворенні юридична особа одного виду "перетворюється" у юридичну особу іншого виду, тобто відбувається зміна організаційно-правової форми".
Перетворення як спосіб реорганізації широко застосовується в процесі приватизації державного майна. При цьому є певні особливості, що дозволило О. М. Винник обґрунтовано виділити перетворення державних підприємств як спеціального процесу реорганізації.
Представляється, що саме зміна форми власності при перетворенні господарюючих суб'єктів у процесі приватизації певним чином вплинуло на те, що перетворення найчастіше зв'язується зі зміною форми власності. Однак чи навряд це є головною відмітною ознакою перетворення. При перехід до економічних відносин ринкового типу дійсно переслідувалася мета демонополізувати державну власність на засоби виробництва. Проте ця мета досягалася в першу чергу шляхом створення суб'єктів господарювання, відмінних від державних. Вони мали суттєво інші організаційно-правові особливості, які визначалися різним правовим режимом майна. Разом з тим у цих випадках зміна форми власності на майно було не причиною, а наслідком зміни організаційно-правової форми суб'єкта господарювання. І тому при перетворенні форма власності на майно може, але не обов'язково повинна змінюватися. У той же час збереження форми власності на майно не завжди свідчить про відсутність перетворення суб'єкта господарювання.
Якщо зв'язувати перетворення тільки зі зміною форми власності, то збереження колективної форми власності при реорганізації ЗАТ у ТОВ, кооператив, повне товариство і т.д. не повинне вважатися перетворенням, що нелогічно, тому що в наявності зміна правової форми організації зазначених суб'єктів, їх внутрішньої структури, обсягу відповідальності і т.д.
Таким чином, визнання зміни форми власності визначальною рисою перетворення приводить до необґрунтованого звуження поняття перетворення як способу реорганізації. Якщо зв'язувати перетворення зі зміною виду юридичної особи, то тільки перетворення комерційної організації в некомерційну буде перетворенням і, отже, поняття перетворення ще більш звужується[10].
Вищевикладене, на нашу думку, дозволяє вважати зміну форми власності на майно приватним випадком, а не відмітною рисою перетворення як форми реорганізації. У той же час зміна організаційно- правової форми колективного суб'єкта господарювання завжди є перетворенням.
У правових нормах України і юридичній літературі зміна виду акціонерного товариства - закритого або відкритого - визнається перетворенням. Так, ст. 25 Закону України "Про господарчі товариства" від 19 вересня 1991 р. вказує, що закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите. Порядок перетворення акціонерного товариства визначений Положенням про реєстрацію випуску акцій при реорганізації від 30 грудня 1998 р. Тому що закон не містить яких-небудь заборон, то, на думку В. С. Щербини, і відкрите акціонерне товариство може бути реорганізоване (перетворене) у закрите.
Іншої думки із приводу зміни виду акціонерного товариства дотримується В. В. Лаптєв. Він зауважує, що, хоча на практиці при зміні типу акціонерного товариства звичайно використовують термін "перетворення", у дійсності тут немає перетворення як форми реорганізації, а має місце зміна типу товариства, оскільки відкриті й закриті товариства являють собою різні види (типи) єдиної організаційно-правовий форма - акціонерного товариства.
Законом не встановлені граничні строки здійснення реорганізаційних процедур для всіх форм (способів) реорганізації, за винятком примусової реорганізації. Разом з тим ч. 4 ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. моментом припинення підприємства як при ліквідації, так і при реорганізації встановлює момент його виключення з Єдиного державного реєстру. Таке ігнорування особливостей припинення підприємства шляхом його реорганізації веде до того, що до виключення з державного реєстру реорганізованого підприємства де-юре існують паралельно реорганізоване й створені в результаті реорганізації підприємства.
При поділі, злитті, виділенні, перетворенні реорганізація фактично закінчується днем державної реєстрації створених суб'єктів господарювання - правонаступників. Тому цілком обґрунтовано ч. 6 ст. 57 ЦК РФ установлене, що юридична особа вважається реорганізованою, за винятком випадків реорганізації у формі приєднання, з моменту державної реєстрації знову створених юридичних осіб. При реорганізації юридичної особи у формі приєднання до неї іншої юридичної особи перша з них уважається реорганізованою з моменту внесення в Єдиний державний реєстр юридичних осіб запису про припинення діяльності приєднаної юридичної особи.
3.2 Етапи проведення реорганізації господарських товариств (приєднання товариств)
господарський товариство реогранізація
Основні етапи процедури:
1. Укладання договору приєднання між товариством, що приєднується, і товариством, до якого здійснюється приєднання.
2. Прийняття рішення загальними зборами акціонерів товариства, що приєднується і товариства, до якого здійснюється приєднання, про реформування у вигляді приєднання, про затвердження договору приєднання про затвердженні передатного акта.
3. Державна реєстрація випуску цінних паперів, розміщуваних при приєднання, і звіту про результати випуску цінних паперів.
4. Внесення змін - у статут акціонерного товариства, якого здійснено приєднання, пов'язане з підвищенням його статутного капіталу на номінальну вартість розміщених додаткових акцій, збільшенням кількості розміщених акцій і зменшенням числа оголошених акцій відповідних категорій (типів). За винятком випадків конвертації акцій приєднаного акціонерного товариства чи обміну часткою учасників приєднаного товариства чи акціонерні товариства з обмеженою(додатковою) відповідальністю, паїв членів приєднаного кооперативу в акції, придбані і (чи) викуплені акціонерним суспільством, до якому здійснюється приєднання, і (чи) що надійшли у розпорядження цього акціонерного товариства.
На першому етапі відповідно до ст. 17 Закону "Про акціонерні товариства" у договорі про приєднання обов'язково слід визначити лад і умови приєднання, і навіть порядок конвертації акцій товариства, що приєднується на акції та (чи) інші цінних паперів суспільства, якого здійснюється приєднання.
На другому етапі рішення загальних зборів акціонерів товариства, що приєднується і товариства, до якого здійснюється приєднання, про реформування, у вигляді приєднання, про затвердження договору приєднання, про затвердженні передатного акта приймаються лише з пропозиції Ради директорів (спостережної ради) кожного товариства.
При цьому зазначені рішення загальних зборів приймаються більшістю у трьох чверті голосів акціонерів - власників голосуючих акцій, що у загальному зборах акціонерів.
На третьому етапі здійснюється державна реєстрація випуску цінних паперів, розміщуваних із приєднання, і звіту про результати випуску[9].
На четвертому етапі у разі, якщо конвертування акцій приєднаного АТ чи обмін часткою учасників приєднаного товариства чи акціонерні товариства з обмеженою (додаткової) відповідальністю, паїв членів приєднаного кооперативу здійснюються у додаткові акції АТ, якого здійснюється приєднання, у його статут мусять бути внесені зміни, пов'язані з збільшенням статутного капіталу на номінальну вартість розміщених додаткових акцій, збільшенням кількості розміщених акцій і зменшенням числа оголошених акцій відповідних категорій (типів).
Висновки
Припинення діяльності суб'єктів господарювання - юридичних осіб може здійснюватися двома способами - шляхом реорганізації або ліквідації в добровільному або примусовому порядку. Внаслідок реорганізації суб'єкт господарювання припиняє своє існування, однак його майно (сукупність майнових прав і обов'язків) не розподіляється між його учасниками (як при ліквідації), а переходить до створеного в результаті реорганізації іншому суб'єктові. Таким чином, на відміну від ліквідації, реорганізації властиве правонаступництво.
Як відомо, правонаступництво може бути не тільки загальним (універсальним), при якому усе майно (сукупність майнових прав і обов'язків) переходить до правонаступника (правонаступникам), але й обмеженим (сингулярним). В останньому випадку до правонаступника переходить лише частина майна (майнових прав і обов'язків) особи, яка реорганізовується.
При реорганізації має місце загальне (універсальне) правонаступництво. Це випливає із ч. 2 ст. 37 ЦК УРСР, частин 5, 6 і 7 ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні", ст. 58 ЦК РФ, норми яких закріпили перехід усього майна (сукупності прав і обов'язків) особи (осіб), що реорганізовується - правопопередника до господарюючих суб'єктів (суб'єктові), створеним у результаті реорганізації, - правонаступникам. У той же час універсальне правонаступництво при реорганізації суб'єктів господарювання - юридичних осіб суттєво відрізняється від універсального правонаступництва в цивільно-правових відносинах спадкування. Відмінності полягають, по-перше, в обсязі відповідальності правонаступника, по-друге, у способах і порядку захисту інтересів кредиторів і правонаступників.
При реорганізації правонаступник відповідає по боргах реорганізованої особи в повному обсязі, незалежно від обсягу отриманих їм активів. Такої позиції дотримується й Вищий арбітражний суд України, що вказав у п. 10 Роз'яснень "Про деякі питаннях практики вирішення спорів, пов'язаних зі створенням, реорганізацією й ліквідацією підприємств" від 12 вересня 1996 р.: "Нові підприємства, до яких у результаті реорганізації перейшли майнові зобов'язання, несуть по них майнову відповідальність і у випадках, якщо прийняте ними майно не покриває вимог кредиторів в обсягах, визначених установчими документами про реорганізацію правопопередника".
Разом з тим у літературі були висловлені судження, що українське законодавство встановлює сингулярне (усічене) правонаступництво при перетворенні державних підприємств шляхом придбання цілісних майнових комплексів у процесі приватизації. Підтверджується це посиланням на ч. 2 ст. 27 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 4 березня 1992 р. можливість, що допускає, непередачі боргів реорганізованого особи, оскільки відсутня заборона не включати в договір купівлі-продажу об'єкта приватизації умови про відшкодування боргів державного підприємства.
Представляється, що до деякої міри така позиція викликана суперечливістю норм приватизаційного законодавства у визначенні механізму переходу права власності на цілісний майновий комплекс державного підприємства при перетворенні державного підприємства в процесі приватизації. У цьому випадку ст. 28 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" установлює, що підставою переходу права власності є правонаступництво у зв'язку з реорганізацією державного підприємства шляхом його перетворення. У той же час ст. 27 цього Закону вказує іншу підставу переходу права власності – договір купівлі- продажу, який традиційно є способом передачі речових, а не майнових прав.
Метою реорганізації колективного суб'єкта господарювання є зміна його правового статусу. При цьому способи (форми) реорганізації можуть бути різні. Їхній перелік у різних правових нормах неоднаковий. Так, у нормах статей 37 і 39 ЦК УРСР вказуються три форми реорганізації юридичних осіб: злиття, поділ і приєднання. У спеціальних правових нормах комерційних організацій, що регулюють реорганізацію, що й містяться в законах України " Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (ч. 1 ст. 34), "Про господарчі товариства" від 19 вересня 1991 р. (ч. 1 ст. 19), закріплено п'ять форм реорганізації: злиття, приєднання, поділ, виділення й перетворення. Поряд із загальними рисами, зазначені способи реорганізації мають і певні відмінності.
Наслідком будь-якої реорганізації, незалежно від її форми, є припинення суб'єкта. Однак як у літературі, так і в правових нормах в одних випадках вказується на припинення самого суб'єкта, в інших мова йде про припинення діяльності суб'єкта. У зв'язку із цим представляється слушним зауваження В. С. Щербини про необхідність розрізняти поняття "припинення підприємницької діяльності" і "припинення суб'єкта підприємництва". У той же час, аргументуючи відмінності між ними, зазначений автор, на наш погляд, необґрунтовано відносить тимчасове нездійснення підприємницької діяльності до її припинення. Це дозволяє зробити висновок, що тимчасове нездійснення підприємницької діяльності є приватним випадком припинення підприємницької діяльності. Однак правомірність ототожнення припинення й призупинення підприємницької діяльності викликає сумнів, тому що їм властиві різні правові наслідки. Думаємо, що тимчасове нездійснення підприємницької діяльності є її призупиненням, а не припиненням і тому не повинне спричинити здійснення процедур, властивих припиненню суб'єкта господарювання (принаймні , протягом певного періоду часу, якщо він установлений законом).
Непереконливим представляється й теза про те, що припинення суб'єкта підприємницької діяльності завжди спричиняє припинення підприємницької діяльності. Таке твердження слушне, якщо мова йде про громадянина як суб'єктові підприємницької діяльності. Однак, кажучи про діяльність спеціальної особи, якою є юридична особа, не можна ігнорувати той факт, що його діяльність здійснюється й через участь його майна у виробничому процесі. Тому припинення організації спричиняє абсолютне припинення діяльності тільки при його ліквідації. У той же час при реорганізації припиняє існування сама організація, але продовжує брати участь у господарській діяльності перейшовше до правонаступника майно, що дає підставу говорити про відносне припинення діяльності підприємства.
У зв'язку з переведенням боргу на правонаступника будь-яка форма реорганізації зачіпає інтереси кредиторів і акціонерів. Їх права можуть порушуватися в більшій або меншій мірі, що й повинне знаходити висвітлення в правових нормах.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
