37029 (606818), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Ми здійснили таке виключення розділяючи думку С.А. Тарарухіна:
“… злочини, вчинені з необережності, по своїй психологічній природі не відрізняються від звичайної людської поведінки”0. Так як при кримінальній агресії реалізується умисел, то матиме місце мотив. Мотив є категорією, яка спонукає індивіда до агресивних дій, є рушійною силою злочину. За допомогою мотиву особа задовольняє свої бажання, які залежать від світогляду особи. Переважна більшість мотивів не є антисоціальними і спонукає особу досягати соціально прийнятних цілей. При прояві кримінальної агресії не досягаються соціально прийнятні цілі, які б мотиви не були. Формування мотивів, що призвели до кримінальної агресії, залежить від виникнення антисоціальних бажань, які мають місце при викривленому сприйнятті особою навколишнього світу. Введення поняття стадії «вчинення злочину» розглядає «готування до злочину», «замах на злочин» та «закінчений злочин» саме кримінальною агресією.
Стадії вчинення злочину – це передбачені кримінальним законом етапи готування та безпосереднього вчинення умисного злочину, які різняться між собою за характером дій, моментом їх припинення, обсягом реалізації умислу та ступенем суспільної небезпеки0. Наприклад: людина придбала та зарядила зброю і націлила на об’єкт агресії, але з причин, які від неї не залежали (не справність зброї, неякісні набої і т.п.), не змогла вистрілити, тобто не довела злочин до кінця. Але випадки, у яких суб’єкт відмовився від вчинення злочину на стадії готування до злочину з власної волі (суб’єкт придбав зброю, а потім відмовився від деструктивних дій), не вважаються кримінальною агресією, оскільки у теорії кримінального права відмова від готування до злочину не кваліфікується як вчинення злочину. Введення категорії «об’єктивна сторона» відмежовує злочинну агресію від агресивності, оскільки антисуспільні помисли і агресивні властивості особистості не є підставою притягнення до кримінальної відповідальності. У визначенні відсутня категорія «суб’єктивна сторона», що дозволяє віднести до кримінальної агресії діяння осіб, які в силу своїх психічних властивостей не здатні усвідомлювати свої дії та керувати ними, а також осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, але яким не виповнилося чотирнадцяти років.
У теорії фрустрації виділяють «пряму» агресію і «непряму». В психологічній літературі розрізняють два основних типи агресії: «ворожу» та «інструментальну». Категорією «ворожа агресія» позначають випадки, коли суб’єкт діє з метою нанести об’єкту шкоду (вбити, покалічити, знищити, образити і т.п.). Інструментальна агресія є лише засобом досягнення мети, хоча мета не завжди буде носити деструктивний характер.
Ми вкрай не погоджуємося з думкою О.М.Литвака, який зазначає: “Психологічним механізмом інструментальної агресії є так зване зміщення агресії, внаслідок чого, виміщаючи злобу на сторонніх людях та предметах, особа почуває себе задоволеною”0. Оскільки при інструментальній агресії відбувається досягнення мети. Сама мета не завжди буде відображати агресивні бажання (наприклад викрадення автомобіля з метою збуту, а не знищення). Інструментальна агресія буде проявлена при досягненні такої мети (наприклад вбивство охоронця, в обов’язки якого входила охорона такого автомобіля). Тут агресія виступає як засіб, інструмент реалізації бажань.
Заслуговує на увагу думка Ю.О.Дроздова, М.А.Скока: “Термін «ворожа агресія» застосовується до тих випадків, коли головною метою агресора є нанесення жертві збитків, страждань. Поняття «інструментальна агресія», навпаки, відноситися до випадків, коли агресія є лише засобом досягнення якоїсь мети, тобто не є самоціллю”0.
Ф.С. Сафуанов також виділяє ворожу та інструментальну агресію0. Отже, ніякого заміщення не відбувається. Вважаємо, що за подібними типами агресії можна виділити ворожу кримінальну агресію та інструментальну кримінальну агресію. При ворожій кримінальній агресії суб’єктивна сторона складу злочину буде містити прямий умисел, а при інструментальній ворожій агресії – непрямий.
А.Ф. Зелинський розрізняє п’ять груп агресивних злочинів: перша – умисний замах на життя і здоров’я людини; друга – злочини проти держави та громадської безпеки; третя – протизаконні дії посадових осіб при виконанні службових повноважень; четверта – зґвалтування; п’ята – вандалізм, нанесення шкоди навколишньому середовищу0. Таке розмежування здійснене за різними критеріями.
А. Бандура не виділяє ворожу агресію, вважає, що агресія покликана виконувати певні завдання, що передбачає лише інструментальну агресію0.
У своїх дослідженнях Е. Фромм розрізняв агресію, яка є захисним механізмом особистості («доброякісна») та деструктивну агресію («злоякісна»)0. Керуючись такими поглядами, можна виділити кримінальну агресію при вчиненні такого злочину як перевищення меж необхідної оборони. У цьому випадку нападнику завдається шкода більша, ніж могла бути ним заподіяна. Так само, можна розрізняти захисну кримінальну агресію та кримінальну агресію нападу. Звичайно, захист особи буде виражатися в активних діях, що будуть схожими на напад, але дії нападника є першочерговими, провокуючими активний захист.
Р. Берон і Д. Річардсон виділяють три дихотомічні види агресії: фізичну – вербальну; активну – пасивну; пряму – непряму0. Пряма і непряма агресія тотожна ворожій та інструментальній. Класифікація на активну і пасивну агресію допомагає виділити «пасивну кримінальну агресію» та «активну кримінальну агресію». Перша категорія виділяє злочини, вчинені шляхом активних дій (нанесення ударів, постріли і т.п.), друга – бездіяльністю (залишення в небезпеці, ненадання медичної допомоги медичним працівником і т.п.). За допомогою поділу агресії на фізичну і вербальну можна виділити «фізичну кримінальну агресію» (зґвалтування, завдання тяжких тілесних ушкоджень і т.п.) та «вербальну кримінальну агресію» (образа, наклеп, що доводить людину до самогубства та ін.). Деякі дослідники виділяють ауто-агресію (самогубство). Зі кримінальною агресією вона не може бути пов’язана, оскільки самогубця неможливо притягнути до кримінальної відповідальності. Враховуючи прояв агресії конкретним суб’єктом та її походження, можна розрізняти такі види агресії: психіатричну, вроджену, соціальну. Згідно з інстинктивною теорією агресії, вона властива кожній особі. Аргументом на це твердження є злочини, причиною яких є ситуація (наприклад, перевищення меж необхідної оборони). При цьому у суб’єкта може і не бути антисуспільних поглядів. Теорія соціального навчання дає підґрунтя виділяти соціальну агресію. Така агресія обумовлена існуванням людини в суспільстві. Агресивність, набута індивідом в процесі соціалізації, проявляє таку агресію. Психічні аномалії та різного роду відхилення є передумовою прояву психіатричної агресії. За періодичністю впливу на об’єкт можна виділяти одиничну, повторювану, продовжувану агресію. Одинична агресія буде мати місце коли буде досягнута ціль індивіда, тобто завдана шкода одним діянням. При повторюваній агресії шкода завдається і одночасно досягається ціль, але такі прояви неодноразові. Продовжувана агресія відрізняється методичністю, тобто є агресивні дії, але вони розтягнуті у часі та спрямовані на досягнення однієї цілі.
Агресія, як зазначалось вище, є явищем різноманітним, що дозволяє виділяти багато її типів. Така різноманітність говорить про існування багатьох мотивів в кримінальній агресії. Вони залежать від обставин існування особи, від конкретної життєвої ситуації та особистих настанов.
Наявність агресії як кримінологічної та формальної характеристики злочину можна виділити шляхом аналізу кваліфікуючих ознак складів злочинів. За допомогою граматичного аналізу можна виділити формальні ознаки агресивності в кримінально-правових нормах. За відсутності формальних ознак виділити агресивність дозволяє системний і логічний метод тлумачення. Однак треба враховувати, що агресія, жорстокість, насильство, як зазначалось вище, не тотожні поняття.
Отже, кримінальна агресія – це форма поведінки на стадіях вчинення злочину, визначена Кримінальним кодексом України як об’єктивна сторона, направлена на реалізацію умислу у вигляді деструктивних дій стосовно предмета.
Кримінальна агресія характеризується деструктивною поведінкою. Може здійснюватися особами, які не розуміють значення своїх дій, а отже, не сприймають свою поведінку, як агресію, а об’єкт агресії та спостерігач можуть сприймати такі дії за агресію. Під поняттям «кримінальна агресія» також розуміються дії, які спочатку не сприймаються за агресію. Наприклад: продавець продаючи ніж, не знає про задум покупця. Кримінальна агресія не є тотожною агресивності, тобто психічним властивостям особистості, оскільки агресивність не завжди тягне прояв агресії. Агресія завжди проявляє агресивність. Агресивні злочини характеризуються ненависним, деструктивним характером, при вчиненні яких наноситься шкода життю і здоров’ю людини, тварини або знищується чи пошкоджується неживий об’єкт. Можна виділити наступні дихотомічні види кримінальної агресії: за підставою виникнення: захисна кримінальна агресія – кримінальна агресія нападу; за умислом: ворожа кримінальна агресія – інструментальна кримінальна агресія; за діянням: активна кримінальна агресія – пасивна кримінальна агресія; за характером здійснення: фізична кримінальна агресія – вербальна кримінальна агресія. Залежно від походження виділяють вроджену, соціальну, психіатричну агресію. За періодичністю впливу на об’єкт можна виділяти одиничну, повторювану, продовжувану агресію.
Розділ 2. Соціопсихологічні аспекти агресії
2.1 Поняття соціопсихологічного механізму агресії
Поняття соціопсихологічного механізму агресії розглядається нами як взаємодія ситуації та особистості. При аналізі механізму агресії необхідно враховувати психологічні особливості особи та соціальні фактори впливу на її розвиток. Психічні властивості особистості, її погляди на навколишній світ формуються поступово, починаючи від народження, обумовлюючи психологічний стан.
Необхідно враховувати думку В.Н. Кудрявцева, оскільки злочинний механізм певних злочинів не може існувати без агресії: “Саме з цього моменту і з’являються для кожного конкретного індивіда кримінологічна ситуація, котра містить усі етапи злочинного механізму: 1) формування особистості з певними психологічними, агресивними деформаціями; 2) життєва ситуація, на фоні якої формується намір здійснити конкретний злочин; 3) обставини, які сприяють здійсненню злочину (в широкому значенні все це – передкримінальні обставини 4) сам злочин”0 (переклад автора).
А.А. Герцензон відмічав життєву ситуацію, умови проживання, як такі, що примушують красти, брати і давати хабарі, бути жорстоким, проявляти насильство0.
Розгляд кримінальної агресії як функції взаємодії особистості та ситуації передбачає аналіз саме механізму злочинного поводження, при якому можна чітко побачити роль психічних розладів, і характеру ситуації, в якій розгортається злочинне діяння, і особливостей смислового сприйняття цієї ситуації особами з психічними аномаліями0.
Ми розділяємо погляди О.М.Литвака у плані вирішального значення особи у детермінації агресивних вчинків, її психологічних аномалій, успадкованих та набутих0. Однак першоосновою є біологічні фактори. Психічні аномалії є результатом впливу біологічних факторів, такі результати визначають психічні властивості особи, а також можуть впливати на соціальні фактори. Ми прирівнюємо психічні аномалії до психологічних особливостей особи.
Ю.М. Антонян наголошує, що агресивну поведінку формує сім’я, умови життя, ситуація.0.
Взаємодія загальних соціально-психологічних явищ (факторів) з індивідуальними особливостями психологічних процесів при конкретній ситуації визначають направленість і властивості особистості, її суспільно значимі орієнтації і поведінку0. Тобто необхідність прояву агресії в конкретній життєвій ситуації виникає під час впливу на індивіда певних факторів. Наявність життєвої ситуації є необхідним елементом механізму агресії (автор є прихильником фрустраційної теорії агресії). В кожного індивіда буде свій особливий механізм агресії, в якому роль соціальних і психологічних факторів буде різнитися, оскільки не існує однакових життєвих ситуацій, психологічних властивостей, соціальних факторів. Але спільним залишається вплив соціального, психологічного фактору та ситуації. Отже, кожний тип агресії буде різнитися своїм механізмом. Виходячи з вищезазначеного, можна сформулювати таке поняття соціопсихологічного механізму агресії – сукупність психологічних властивостей, соціальних факторів і життєвої ситуації, під впливом яких особа проявляє агресію. Ми використовуємо термін сукупність, оскільки термін система передбачає взаємодію елементів у певній послідовності. В кримінології та судовій психології досі не існує єдиного погляду на взаємодію психологічного та соціального.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
