35068 (605983), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Поряд з тим, у кожному конкретному випадку указану різницю не варто абсолютизувати. Один й той самий фактор в одному випадку може виступати як умова, а в іншому – в якості засобу реалізації прав і свобод. Таке розмежування має сенс лише в загальному плані, коли мова йде про гарантії прав і свобод у цілому, а не у кожному окремому випадку.
Можна дати наступне визначення гарантій здійснення (у тому числі охорони і відновлення) трудових прав громадян. Гарантії – це закріплені в законодавстві умови і засоби, що забезпечують суб'єктам трудових та похідних від них правовідносин реальні можливості для охорони, безперешкодного здійснення, відновлення (у випадку порушення) їх суб'єктивних прав і належного виконання ними обов'язків.
Всебічний аналіз законодавства і правової літератури, що стосується гарантій, підводять до висновку, що гарантія як поняття включає в себе декілька її різновидів. Теорія права не визначила єдиної класифікації гарантій, що забезпечують здійснення прав громадян. Дуже тривалий час більш-менш загальновизнаним було ділення гарантій на економічні або матеріальні, політичні та юридичні. Трохи пізніше коло гарантій почало значно розширюватися. Ряд авторів визнали існування гарантій ідеологічних. У якості самостійних видів виділили суспільні або морально-суспільні та організаційні гарантії. Почали говорити також про організаційно-політичні, суспільно-політичні, організаційно-правові та деякі інші види гарантій.
Класифікація будь-яких явищ та понять вимагає, насамперед, встановлення критерію розділення їх на різноманітні види. Таких критеріїв може бути не один, а декілька. Причому один частіше за все буває основним, а всі інші додатковими. Така класифікація дозволяє не тільки вивчити найбільш характерні риси явищ, що розглядаються, але й подивитися на ці явища з різних позицій, під різним кутом зору, пізнати частковості. Підстава ділення повинна бути такою, щоб дозволяла класифікувати згідно з нею всі складники явища чи поняття, що розглядаються.
Даючи наукову класифікацію гарантій, також необхідно виходити з єдиного критерію. Однак правило єдності підстав ділення не завжди дотримується у нашій літературі. Так, наприклад, ділять гарантії на економічні, політичні, ідеологічні, юридичні та суспільні; економічні, юридичні й суспільні; соціально-економічні, політичні, ідеологічні, організаційні та правові. В усіх цих випадках в основі ділення лежить не менш двох критеріїв (характер самих засобів та види органів, що їх застосовують).
Що слід взяти за основу при класифікації гарантій? А.В. Міцкевич, наприклад, пропонує ділити гарантії по змісту (соціальному призначенню) засобів забезпечення. Але, по-перше, зміст та призначення – поняття різні, отже, є не одна, а дві підстави ділення. По-друге, слово "зміст", по відношенню до видів гарантій, означає не що інше, як самі гарантії, що складають даний вид. На питання, який зміст, скажімо, матеріальних або юридичних гарантій, у відповіді доведеться перелічити засоби забезпечення, що об'єднуються у той чи інший вид гарантій. Якщо говорити про зміст кожної окремої гарантії, то в цілому ряді випадків не можна буде пояснити, чому ті чи інші засоби забезпечення об'єднані в один вид.
Не зовсім відповідним критерієм є й соціальне призначення засобів забезпечення. Якщо виходити з їхнього призначення як гарантій, то воно однаково для усіх – забезпечення дотримання законів, забезпечення здійснення прав. Якщо ж розглядати суспільне призначення різноманітних засобів, способів та умов безвідносно до забезпечення законності, то об'єднання їх по видам гарантій стає неможливим, оскільки значна частина цих засобів не має іншого призначення та, крім того, призначення їх може бути цілком різноманітним. Наприклад, призначення кінотеатрів і похоронних бюро (матеріальні гарантії) та т. і.
За основу класифікації гарантій на види слід взяти характер тієї галузі суспільної діяльності людей, в якій створюються, існують та удосконалюються засоби, способи та умови, що забезпечують дотримання законів й здійснення прав громадян. На цій підставі всі гарантії можна розбити на п'ять видів: економічні, матеріальні, політичні, ідеологічні та юридичні.
Зрозуміло, це ділення є досить відносним, межі між видами мають відому рухливість. Багато матеріальних гарантій є й економічними, значну частину політичних і юридичних гарантій можна назвати ідеологічними і т. і. В цілому ряді випадків політичні засоби, що закріплені в законі, стають правовими гарантіями (наприклад, контроль профспілок за дотриманням трудового законодавства).
Крім основного критерію класифікації гарантій існують й інші критерії, що можна назвати допоміжними. Так, наприклад, гарантії можна розділити на об'єктивні та суб'єктивні. До суб'єктивного відноситься лише частина ідеологічних засобів забезпечення, а всі інші входять до групи об'єктивних гарантій.
За ступенем безпосередності впливу всі засоби забезпечення законності і, зокрема, забезпечення прав громадян можна розділити на прямі і непрямі. Розподіл тут необхідно робити не взагалі, а стосовно кожного конкретного права, хоча, зрозуміло, існують і такі гарантії, що можна віднести до будь-якого права громадянина. Прямими гарантіями здійснення трудових прав робітників та службовців безсумнівно є, наприклад, контроль за дотриманням трудового законодавства і т.і. У якості непрямих можна розглядати демократичний порядок створення органів, що розглядають трудові спори і т.і. Н.В. Вітрук пропонує розподіл гарантій на державні і суспільні – за суб'єктом, що приймає участь в забезпеченні реалізації й охорони прав. Однак при такому розподілі цілий ряд гарантій залишається поза цими двома групами (усі матеріальні засоби забезпечення, частина економічних і т.і.). Навряд чи можна вважати класифікацією і розділ "усіх гарантій на правові і не правові (моральні та інші.)". Адже тут береться один із видів і протипоставляється всім іншим. З таким же успіхом можна ділити гарантії на економічні та неекономічні, політичні та неполітичні і т.і. Не зовсім точним є розподіл Н.В. Витрук гарантій на загальні і спеціальні. До загальних він відносить економічні, політичні й ідеологічні засоби, а до спеціальних – юридичнім Останні вважаються спеціальними "тому, що "вони безпосередньо забезпечують реалізацію й охорону суб'єктивних прав громадян". Але як ми вже відзначали, безпосереднє забезпечення прав здійснюється не тільки юридичними, а й іншими засобами. Розподіл гарантій прав громадян на загальні і спеціальні цілком припустимо, але по іншій ознаці. До загального можна віднести засоби, способи й умови, що забезпечують здійснення більшості наданих громадянам прав, а до спеціальних – тих, що призначені для забезпечення тільки визначеного права або групи однорідних прав (цивільних, трудових і т.і.).
Деякі автори об'єднують економічні та матеріальні гарантії в один вид, вважаючи що вони мають однакове значення. Тому, згадуючи одне, беруть друге в дужки – матеріальні (економічні) або економічні (матеріальні). Проте, хоча поняття "економічний" та "матеріальний" близькі по своєму значенню, їх не можна вважати повністю співпадаючими ні взагалі, ні в застосуванні до гарантій. Економічний – значить стосовний до економіки, господарчий; матеріальний – стосовний до матерії, фізичний (протилежність духовного), речовий, стосовний до засобів існування, майновий, грошовий. Поняття "матеріальний" більш широке, ніж поняття "економічний". По відношенню до гарантій слово "матеріальний" найчастіше застосовується, очевидно, в значенні речовий, майновий, грошовий. Так, наприклад, одним з матеріальних засобів, що забезпечують здійснення свободи друку, є папір. Але цілком очевидно, що запаси паперу не можна вважати економічною гарантією.
Таким чином є всі підстави говорити про існування двох самостійних видів гарантій: економічних та матеріальних.
Не менш важливе значення у забезпеченні трудових прав працівників мають політичні гарантії.
Сучасна та "добре розвинута держава є політичною основою забезпечення прав громадян. До числа найважливіших політичних гарантій, безсумнівно, можна віднести демократичний устрій держави, що передбачає контроль за роботою державного апарату з низу (громадські організації, різні союзи і т.п. структури, що ставлять одним зі своїх завдань контроль і прийняття участі в удосконаленні законодавства).
У ряді теоретичних робіт говориться не про політичні, а про соціально-політичні, суспільно-політичні, організаційно-політичні гарантії.
Своєрідну позицію займає О.В. Смирнов, що поряд з економічними говорить про морально-політичні або суспільні гарантії. Останні фактично зводяться лише до засобів впливу, що використовується громадськими організаціями.
Суспільні гарантії виділяються в якості самостійного виду гарантій та іншими авторами. Так, наприклад, Б.П. Кравцов вважає суспільними гарантіями "сукупність сил і засобів, що використовуються суспільством в боротьбі за дотриманням законів та охорони порядку…". Засоби, без сумніву, можуть бути гарантією, якщо з їхньою допомогою забезпечується законність. Що ж стосується сил, то навряд чи їх (на відміну від засобів і способів) можна вважати гарантією законності. Перераховуючи різновиди суспільних гарантій, Б.П. Кравцов тільки один раз згадує про силу. Він говорить про силу суспільного впливу на правопорушників. Однак засобом забезпечення законності, тобто гарантією, буде сам вплив, а не його сила. Слово "сила" має тут лише порівняльне значення – велика або менша. Стосовно до гарантій, це буде означати більшу чи меншу ефективність гарантії.
До числа суспільних гарантій Б.П. Кравцов відносить діяльність громадських організацій і громадян з виконання законів, контроль за дотриманням норм права, попередження правопорушень, застосування мір суспільного впливу, перевиховання і виправлення злочинців. Мова, таким чином, йде, з одного боку, про виконання законів самими громадськими організаціями, і про їх діяльність по забезпеченню законності – з іншого.
Але саме по собі виконання законів навряд чи можна вважати гарантією законності. У теорії права є загальновизнаним положення про те, що зміст законності перебуває (чи головним чином перебуває) у суворому дотриманні і виконанні законів усіма державними та громадськими органами й організаціями, посадовими особами і громадянами. Але оскільки виконання законів є змістом законності, то воно не може бути її гарантією. Якщо ж виконання законів вважати гарантією законності, то вийде, що виконання законів гарантує саме себе.
Діяльність громадських організацій, що спрямована на забезпечення законності, повинна в залежності від її характеру входити до складу політичних, юридичних та ідеологічних гарантій. Візьмемо, наприклад, діяльність профспілок. Одним із її основних видів є робота в економічній області. Але це лише один із видів усієї діяльності профспілок. Як об'єднання громадян по лінії професійній, профспілки – це організація економічна. Але не тільки. Профспілки є й організацією політичною.
Професійні спілки відіграють важливу роль у розвитку політичної системи суспільства Української держави, подальшому розгорненні демократії, все більш широкій участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, удосконаленні державного апарату, підвищенні активності громадських організацій, зміцненні правової основи державного і громадського життя, розширенні гласності, постійному врахуванні громадської думки.
Але чи можна вважати політичною роботу профспілок по забезпеченню законності, по забезпеченню здійснення трудових прав працівників? Але якщо в цілому роботу профспілок по забезпеченню законності в області трудових правовідносин можна характеризувати як політичну, то не можна не враховувати відомій частині дії профспілкових органів, що спрямовані на забезпечення дотримання законів про працю і прав працюючих, мають правове значення (тобто вони засновані на нормі права і можуть викликати правові наслідки). Тому таку діяльність варто віднести до гарантій юридичних. Діяльність профспілок по забезпеченню законності, що не має правового значення, повинна бути віднесена до політичних гарантій.
У такому ж напрямку варто розглядати і діяльність інших громадських організацій по забезпеченню законності.
Тому є недоцільним на одному рівні з політичними, юридичними й ідеологічними гарантіями виділяти, в якості особливого виду засобів забезпечення законності, ще і гарантії суспільні
Звернемося тепер до питання про ідеологічні гарантії. Ідеологія, як відомо, являє собою систему поглядів, ідей, уяв того чи іншого кола людей, тієї чи іншої партії, їх світогляд. Ідеологія охоплює політичні, правові, філософські, моральні, релігійні, художні погляди та ідеї. Ці різні групи ідей та поглядів називають формами ідеології. З ними безпосередньо пов'язані різні форми ідеологічних стосунків (політичних, моральних, правових та т, д.), а також відповідні політичні, правові, релігійні та інші організації.
Якщо виходити з поняття "ідеологічні гарантії" у широкому його значенні, то до них слід віднести значну частину політичних та юридичних засобів забезпечення законності. Але цей термін застосовується ще й в більш вузькому значенні, коли говорять про політичні і юридичні умови поряд з ідеологічними. Тут, очевидно, до ідеологічних умов відносять тільки погляди та ідеї. Це те, що являє собою суспільну свідомість. В цьому ракурсі про ідеологічні гарантії можна говорити як про окремий вид засобів забезпечення законності.
Основні політичні та юридичні гарантії створюють стійку базу забезпечення трудових прав працівників. Вони не тільки служать самі засобами забезпечення, але й є основою створення та розвитку матеріальних і економічних гарантій. Всі існуючі види гарантій знаходяться в тісному взаємозв'язку та взаємодії один з одним.
В умовах ринкових відносин, крім законодавчого закріплення юридичних гарантій, останні встановлюються також суб'єктами у конкретних договорах. Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору можуть встановлюватись угодою сторін. Прийняття (наймання) на роботу працівників шляхом укладання з ними контракту власником або уповноваженим ним органом, громадянином (надалі – роботодавець) може здійснюватись у випадках, прямо передбачених чинним законодавством. Контракт як особлива форма трудового договору повинен спрямовуватися на забезпечення умов для вияву ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, підвищення взаємної відповідальності сторін, правову і соціальну захищеність працівника.
Умови контракту, що погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними. Гарантії, визначені законодавством або договорами, забезпечують нормальний процес здійснення відповідними суб'єктами своїх прав, що створює стабільність правовідносин, зміцнює їх стійкість і правопорядок.
Соціально-правова значимість гарантій на викликає сумніву, адже вони забезпечують реалізацію не тільки прав, а й інтересів відповідних суб'єктів.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
