34620 (605828), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Нормативні підстави участі таких органів та осіб у справі, розглядаються у наступному розділі курсової роботи.

2. Підстави і форми участі органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, в суді першої інстанції

Аналізуючи підстави і форми участі ООЗП у судовому процесі першої інстанції, слід сказати на взаємозв’язок цих двох категорій. Очевидно, що процесуальні форми, у яких певні органи і особи беруть участь у справі, визначаються нормативними підставами - певними вказівками у нормативно-правових актах. Таким чином, ці категорії є нерозривно пов’язаними між собою, тому мають розглядатися у єдиному контексті.

2.1 Загальна характеристика підстав участі органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, в суді першої інстанції

Із аналізу правовідносин, що виникають за участі ООЗП у цивільному процесі, можна зробити висновок про наявність принаймні двох різновидів підстав для того, щоб ці органи або особи захищали інших. По-перше, це процесуально-правові підстави, викладені у нормах цивільно-процесуального права, що передбачають участь певних категорій органів та осіб у визначеному колі цивільних справ. Зокрема, така процесуально-правова підстава участі ООЗП міститься у ст.45 ЦПК. Наприклад, умови участі прокурора встановлює ч.2 ст.37-1 закону "Про прокуратуру": "Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою". Як видно із норм цієї статті, для того щоб прокурор мав повноваження вести захист, необхідні певні фактичні (матеріальні) підстави: фізичний чи матеріальний стан, похилий вік особи, що унеможливлюють ефективний захист власними силами. Вбачається, що без наявності таких матеріальних підстав, прокурор не повинен брати участь у справі. Водночас, прокурор не зобов’язаний спиратися на конкретні юридичні факти (конкретний вік або конкретний рівень доходів підзахисного) як підстави для участі у справі, що видно із ч.5 ст.37-1 вищевказаного закону: "Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом". Формально-визначені юридичні правовідносини опіки або піклування є матеріальною підставою для участі у справі органів опіки і піклування, що випливає, зокрема, із ст.55 ЦК, 19, 240, 243 СК.

Підстави повноважень органів та осіб щодо захисту прав та інтересів інших, які містяться у процесуально-правових та інших нормах права, розкривають форми участі ООЗП у цивільних справах.

2.2 Форми та законодавчі підстави участі органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, в суді першої інстанції

Базові правові норми, що визначають форми участі ООЗП у цивільній справі, містяться у ст.45 ЦПК. Із них випливає, що існує 3 форми участі зазначених органів та осіб:

1) звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів і участь у цих справах (ч.1);

2) представництво інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу (ч.2);

3) участь у справі для подання висновків на виконання своїх повноважень (ч.3).

Якщо участь у справі у першій формі (подання заяв) можлива для усіх ООЗП, то інші дві форми передбачають винятковий суб’єктний склад. У формі представництва інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу, може брати участь у справі лише прокурор. Бути залученими або брати участь у справ і за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень можуть лише органи державної влади і органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.26 ЦПК, ООЗП належать до осіб, які беруть участь у справі, і можуть брати участь у всіх видах цивільного судочинства (позовному, наказному, окремому). Однак внаслідок специфіки окремого провадження форми участі у них цих органів та осіб мають певні особливості:

1) якщо ці органи та особи звертаються до суду із заявою в порядку окремого провадження, вони стаються заявниками;

2) у всіх інших випадках у цьому виді судочинства такі органи і особи беруть участь як заінтересовані особи [0, 112].

При зверненні до суду, ООЗП мають дотримуватися загальних вимог цивільного процесуального закону, зокрема, щодо підсудності (ст.108-114 ЦПК), форми і змісту позовної заяви (заяви), порядку її подання (ст.119, 120 ЦПК) тощо.

У літературі вказується на те, що процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі - це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного судочинства порушення цивільної справи в суді чи вступ у вже започаткований іншими особами цивільний процес [0, 82]. Друга форма участі (вступ у справу для представництва інтересів інших осіб) є прерогативою лише прокурора порівняно із іншими ООЗП. Представництво прокурором, незважаючи на тотожність термінології, відмінне від процесуального представництва, встановленого ст.38-44 ЦПК. Основна відмінність - прокурор діє на власний розсуд, незалежно від особи, інтереси якої він представляє. Прокурор не заміщає у справі особу, яку захищає (на відміну від законного представника).

Нормативними підставами для таких дій прокурора є ціла низка норм права, що містяться у таких актах як: Конституція України (ст.121), закон "Про прокуратуру" (ст. 19, ст.36-1), ЦПК (ст.45-46), СК (42, 165, 170, 240), накази Генерального прокурора України тощо. Формами представництва прокурором інтересів інших осіб, відповідно до ст.36-1 закону "Про прокуратуру" є:

1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

2) участь у розгляді судами справ;

3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Слід зробити зауваження відносно кола осіб, на захист яких може виступати прокурор у цивільній справі. Судова колегія в цивільних справах ВСУ в Ухвалі від 21.05.1997 р. роз’яснила, що прокурор не має повноважень звертатися до суду за захистом прав і законних інтересів юридичних осіб, створених громадянами. Прокуратура має право тільки у визначених законом випадках звертатися до суду за захистом прав громадян, а також законних інтересів держави, її органів, державних підприємств й організацій.

У третій формі - для подання висновків, можуть брати участі у справі державні органи та органи місцевого самоврядування. На думку деяких авторів, органи державної влади та місцевого самоврядування за цієї форми участі у справі нагадують експертів, але вони наділені юридичною заінтересованістю і дають висновок не тільки за фактичними обставинами, а й по суті справи. На відміну від експерта, органи державної влади та місцевого самоврядування вирішують також і правові питання [0, 72]. Як вказується у ч.3 ст.45 ЦПК, участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне. В даному випадку використаний банкетний тип диспозиції правової норми: "випадках, встановлених законом". Зокрема, у ЦПК, прямо вказується на необхідність висновку таких органів у деяких видах справ окремого провадження. Наприклад, орган опіки та піклування повинен подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини (ч.2 ст.253 ЦПК). При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч.4-5 ст. 19 СК).

Отже, участь ООЗП у цивільних справах можлива у трьох формах, нормативне підґрунтя для яких міститься у нормах не лише цивільно-процесуального, а й інших галузей права.

3. Процесуальне положення органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб

Розглядаючи це питання, необхідно, перш за все дати загальнотеоретичне визначення поняття "процесуальне положення". Вбачається, що ця категорія може бути синонімом понять "статус", "становище" тощо. Власне, статус (лат. - status) означає стан справ, становище [12, 471]. Загалом, можна зробити висновок, що процесуальне положення - це певне становище учасників процесу, закріплене у об’єктивному праві (зокрема, у нормативно-правових актах), що виявляється у суб’єктивних процесуальних правах, свободах і обов’язках. В даному випадку, учасниками цивільного процесу є органи та особи, яким за законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб, а змістом їх процесуального становища є встановлені законом процесуальні права і обов’язки.

Базовим законодавчим підґрунтям прав та обов’язків ООЗП є ст.46 ЦПК, відповідно до якої, органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі.

Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду.

Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу, а також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.

Із аналізу ст.46 ЦПК випливає, що:

1) об’єм процесуальних прав і обов’язків ООЗП переважно співпадає із об’ємом осіб, в інтересах яких вони діють;

2) ООЗП не мають права укладати мирову угоду;

3) прокурор має право знайомитися з матеріалами справи, навіть якщо він не брав участь у розгляді справи у першій інстанції;

4) органи державної влади та органи місцевого самоврядування також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.

Відповідно до п.10 ст.13 закону "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", Уповноважений має право звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом.

При цьому Уповноваженому надаються додаткові права, пов’язані з його участю в судових справах:

на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій, включаючи справи, які знаходяться в судах;

бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим (п.5,9 ст.13 вищевказаного закону).

Прокурор є особливим учасником цивільного судового процесу, його можна виокремити серед інших ООЗП, зважаючи на особливо широкі повноваження у справі, надані йому законодавством. Перелік актів, що регулюють участь прокурора у цивільних справах досить широкий: Конституція України (ст.121), закон "Про прокуратуру" (ст. 19, ст.36-1), ЦПК (ст.45-46), СК (42, 165, 170, 240), накази Генерального прокурора України тощо.

Постанова Пленуму ВСУ "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" (п.10) вказує на те, що згідно зі статтею 121 Конституції України, частиною другою статті 45 ЦПК і статтями 35, 361-1, 56 Закону України "Про прокуратуру" прокурором, який може шляхом пред'явлення позову в суді першої інстанції або на будь-якій стадії цивільного процесу здійснювати представництво громадян у випадках, передбачених законом, і представництво держави, підстави якого обґрунтовує сам, є: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори та прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції. Повноваження такого прокурора на участь у судовому засіданні, коли він діє на виконання конституційної функції представництва, підтверджуються службовим посвідченням.

Окрім того, відповідно до ч.4 ст.46 ЦПК,

4. прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.

Слід відзначити, що лише прокурор може брати участь у справі у формі представництва інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу (ч.2 ст.45 ЦПК). На думку деяких вчених, термін "представництво" використано не дуже вдало, оскільки прокурор не стає процесуальним представником і діє від свого імені [0, 116]. Шановні викладачі, або ті хто перевіряє цю роботу; я вимушений був вставити це речення, щоб уберегти студентів від бездумного копіювання моєї роботи із Інтернету; з повагою, автор. Прокурор є самостійним суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин - учасником розгляду цивільних справ. Він не є представником жодної з сторін цивільного процесу, діє самостійно, без повноважень сторони на підставі закону та керуючись тільки законом [0, 81].

Характеристики

Список файлов курсовой работы