33246 (605357), страница 9

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

По-друге, відсотки нараховуються до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання, визначуваного виходячи з умов про порядок платежів, форму розрахунків і положень про місце виконання грошового зобов'язання, якщо інше не встановлене законом або угодою сторін.

По-третє, якщо за час невиконання грошового зобов'язання облікова ставка банківського відсотка змінювалася, перевагу доцільно віддавати тій обліковій ставці, яка найбільш близька за значенням до облікових ставок, що існували протягом всього періоду прострочення платежу.

По-четверте, в разі порушення грошового зобов'язання третіми особами, на яких було покладено виконання цього зобов'язання, відсотки стягаються не з цих осіб, а з боржника на тих же підставах, що і за власні порушення, якщо законом не встановлено, що таку відповідальність несе третя особа, що є безпосереднім виконавцем [49,c.69].

По-п'яте, при вживанні норм законодавства, регулюючих черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням, слід мати на увазі, що під відсотками, що погашаються раніше основної суми боргу, розуміються відсотки за користування грошовими коштами, що підлягають сплаті за грошовим зобов'язанням, зокрема відсотки за користування сумою позики, кредиту, авансу, передоплати і так далі.

Відсотки за невиконання або прострочення виконання грошового зобов'язання, погашаються після суми основного боргу.

По-шосте, в тих випадках, коли суд покладає на сторону обов'язок відшкодувати шкоду в грошах, на стороні причинителя шкоди виникає грошове зобов'язання по сплаті визначених судом сум. З моменту, коли рішення суду вступило в законну силу, якщо інший момент не вказаний в законі, на суму, визначену в рішенні при простроченні її сплати боржником, кредитор має право нарахувати відсотки .

Відсотки нараховуються і у тому випадку, коли обов'язок виплатити грошове відшкодування встановлюється угодою сторін.

В - сьоме, відсотки і неустойка є заходами відповідальності, у зв'язку з чим одночасне їх стягнення не допускається, оскільки вживання двох заходів відповідальності за одне і те ж правопорушення не відповідає загальним положенням цивільного права. При простроченні виконання грошового зобов'язання кредитор має право пред'явити вимогу про вживання одного з цих заходів, не доводячи факту і розміру збитків, що були визазнані [49,c.70].

В той же час, не дивлячись на нетотожність неустойки і відсотків, що стягуються, при явній невідповідності останніх наслідкам прострочення виконання грошового зобов'язання, суд має право зменшити ставку відсотків, що стягуються у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст.613 Цивільного кодексу боржник не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Договором або законом за прострочення грошового зобов’язання може бути також встановлена неустойка (пеня) [49,c 72].

Виходячи з всього вищевикладеного можна зробити висновок, що Неустойка та відсотки за користування чужими грошовими коштами мають як схожі риси, так і відмінності.

Схожість виявляється у тому, що:

• неустойка (пеня)і відсотки за користування чужими грошовими коштами застосовуються в разі порушення зобов’язань з боку боржника. Правопорушення в тому і в іншому випадку, може полягати в простроченні виконання зобов’язань;

• при пред'явлені вимог про стягнення неустойки і відсотків при простроченні грошового зобов’язання кредитор не зобов’язаний доводити спричинення йому збитків;

• розмір неустойки і відсотків за користування чужими грошвими котами може встановлюватися законом або договором.

Відмінність полягає в тому, що:

• неустойка є способом забезпечення виконання зобов’язання і формою цивільно-правової відповідальності;

• неустойка може носити як заліковий, так і штрафний характер;

• відсотки за користування чужими грошовими коштами є формою відповідальності і носять лише заліковий характер.

3.4 Співвідношення неустойки (штрафа, пені) у цивільному праві та інших галузях права

Визначення неустойки у теорії цивільного права та інших галузей права суттєво відрізняються одне від одного, що суттєво впливає на правильність її застосування та спричиняє правові колізії.

Наприклад, ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України визнає неустойку як грошову суму або майно, які боржник має передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Неустойка за Цивільним Кодексом може виступати у вигляді штрафу та пені. Разом із тим Господарський кодекс оперує поняттям «штрафні санкції». Ними є господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. При цьому Господарський кодекс виділяє такі види штрафних санкцій як неустойка, штраф, пеня.У такому підході Господарського кодексу до класифікації штрафних санкцій є певні недоліки. Так, визначення видів штрафних санкцій Господарський кодекс не містить. Відсутнє і чітке відмежування їх одна від одної. Є лише вказівка, що розмір штрафних санкцій може бути визначений договором:

• у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання ;

• у певній визначеній грошовій сумі;

• у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання;

• у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Тим не менше, виходячи з цієї вказівки неможливо визначити, що з перерахованого вище є неустойкою, що штрафом, а що пенею [30, с.80].

Ця прогланина могла б бути заповнена шляхом застосування до недостатньо чітких положень Господарського кодексу про штрафні санкції положень про неустойку, що містяться в Цивільному кодексі України як у нормативному акті загального характеру.

Така можливість існує завдяки положенню Господарського кодексу України, яке визначає, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Але слід мати на увазі, що Цивільний кодекс України визначає штраф і пеню як види неустойки, тоді як Господарський кодекс визначає неустойку, штраф і пеню як окремі самостійні види санкцій [30, с.80].

Одним з найбільш цікавих питань є питання щодо розміру відповідальності за порушення зобов’язання . Так, згідно ст. 551 Цивільного кодексу України , встановлений законом розмір неустойки може бути збільшений у договорі за згодою сторін. Частина 2 вказної статті передбачає заборону лише на зменшення встановленого законом розміру неустойки. Водночас ст.231 Господарського кодексу наголошує на тому, що передбачений законом розмір штрафних санкцій стосовно окремих видів зобов’язань не може бути змінений.

Стає незрозумілим, чи можуть сторони самостійно збільшити розмір штрафних санкцій (неустойки) у випадку, якщо це не передбачено законом. Але норма Цивільного кодексу не передбачає будь-яких винятків із загального правила про збільшення розміру неустойки, до того ж цей пункт має не меншу силу, ніж Господарський кодекс, тому це питання лишається відкритим.

Звернемося до колізії, яка виникає при вирішенні питання про порядок стягнення неустойки та відшкодування збитків. Так, ст. 624 Цивільного кодексу передбачає, що неустойка підлягає стягненню в повному розмірі незалежно від стягнення збитків. Водночас Господарський кодекс передбачає , що збитки стягуються в частині, яка не покрита штрафними санкціями. Можливість же відшкодування збитків у повному обсязі поряд зі стягненням неустойки має бути передбачена законом чи договором. Можна вважати, що ст.624 Цивільного кодексу і є тим самим передбаченим законом варіантом, але тоді абсолютно незрозуміло, яке практичне значення має згадана норма Господарського кодексу України.

Та найбільш незрозумілим є питання, чи можливо взагалі застосовувати визначення штрафу та пені, наведені в ЦК України стосовно господарських правовідносин. Господарський кодекс оперує даними поняттями, але визначення їм не дає. Так, Господарський кодекс України передбачає, що розмір санкцій може бути встановлений у процентному відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання в певній визначеній сумі або в процентному відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання [30, с.80].

Разом із тим ст. 549 Цивільного кодексу України при визначенні терміна «штраф» використовує поняття нвиконаного чи неналежним чином виконаного зобов’язання, а при визначенні «пені» - поняття несвоєчасно виконаного зобов’язання . Тобто штраф і пеня, згідно з Цивільним кодксом не передбачають можливості стягнення неустойки від усієї суми зобов’язання , натомість визначають її лише у відсотковому відношенні від невиконаного, виконаного неналежним чином чи несвоєчасно виконаного зобов’язання [50, с.138].

Більше того, Господарський кодекс визначає штрафні санкції виключно як господарські санкції у вигляді певної грошової суми, тоді як згідно Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею)може бути й інше майно, яке боржник має передати кредиторові у випадку порушення зобов’язання. Майном же, в силу ст.190 Цивільного кодексу , можуть бути, наприклад, майнові права.

Можна також розглянути питання про строки нарахування штрафних санкцій (неустойки). Так, Цивільний кодекс не передбачає будь-яких строків, що обмежували б її нарахування . Господарсьий кодекс ж однозначно вказує на те, що нарахування штрафних санкцій в разі прострочення виконання зобов’язання припиняється, якщо інше не встановлено договором чи законом, через шість місяців з того моменту, коли зобов’язання мало бути виконаним.

Звісно, можна припустити, що ця норма просто конкретизує загальні положення Цивільного кодексу України. Однак справа полягає в тому, що штрафні санкції існують, згідно з Господарським кодексом України , виключно у грошовій формі, а неустойка (штраф, пеня) за Цивільним кодексом може нараховуватись і як інше майно. Таким чином, якщо пеня існує в грошовій формі, то її нарахування за загальним правилом має бути припинено із закінченням шести місяців з моменту, коли зобов’язання мало бути виконаним. А у випадку, коли пеню, відповідно до Цивільного кодексу , встановлять у вигляді певного майна (будь-якого товару, що підлягає передачі), то строк її вже не обмежений, адже це вже не штрафна санкція, передбачена Господарським кодексом України, з огляду на те, що майно не є грошовою сумою. На жаль, список подібних казусів дуже довгий [50, с.139].

Крім цивільного та господарського права, категорії штраф і пеня широко використовуються і в інших галузях права, зокрема у податковому праві , але в цьому випадку вони не об’єднуються загальним терміном «неустойка».

До осіб-порушників податкового законодавства застосовуються штрафні санкції (штрафи), тобто плату у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов’язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідним законом. Отже, в цьому разі має місце штрафна відповідальність, яка передбачає застосування санкцій , що впливають на правопорушника , з метою загальної та особистої превенції правопорушень [57, с.58].

Порд із штрафними санкціями законом передбачено застосування пені, тобто плати у вигляді відсотків, що нараховуються на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв’язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов’язання. Пеня нараховується на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв’язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов’язання.

Основною відмінністю застосування штрафів і пені у цивільному та податковому праві є те, що компенсаційна функція неустойки пов'язується з відшкодуванням збитків. В той самий час виникає запитання: чи має місце реалізація компенсаційної або правовідновлювальної функції в разі застосування фінансових санкцій у вигляді штрафів та пені за податкові правопорушення?

Коли платник податку ухиляється від сплати податку або несвоєчасно сплачує податок, майновим інтереса держави завдається певна шкода – відбувається скорочення дохідної частини бюджету у зв’язку з недоотриманням казною грошових коштів і як наслідок цього - збільшується дефіцит державного бюджету. Нараховуючи пеню, держава прагне компенсувати відсутність коштів на певному проміжку часу, що відділяє момент, в який податок має бути сплачени, і момент реальної сплати його до бюджету та компенсувати в певній частині ті збитки, які можуть бути нею понесені в результаті порушення строків сплати податків та зборів.

Чи має місце право відновлювальна функція юридичної відповідальності за податкові правопорушення? Як сврдує В.Соловйов, її не може не бути, оскільки платник податків і держава , є суб’єктами майнових відносин, що породжують взаємні обов’язки. Порушення обов’язків однією із сторін утворює необхідність відновлення майнових прав іншої, що невідворотно породжує правовідновлювальну відповідальність [57, с.59].

Порівняно із заходами цивільно-правової відповідальності аналогія з відшкодуванням збитків начебто цілком доречна, але спірність такого припущення може проявлятись в такому.

Характеристики

Список файлов курсовой работы