33246 (605357), страница 8

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

Середньомісячний заробіток (дохід) слід обчислювати шляхом поділу сукупного заробітку (доходу)за дванадцять або за три останні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я, або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я на, відповідно, 12 або 3. Пріоритетність у виборі найкращого співвідношення надається потерпілому. При цьому, вказане співвідношення , яке і становитиме середньомісячний заробіток (дохід), не повинен бути меншим п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Ще одним фактором, який впливає не розмір втраченого заробітку (доходу), є ступінь втрати професійної працездатності , а за її відсутності-загальної працездатності. При цьому слід зауважити, що втрата працездатності може бути тимчасова або стійка (тривала).

Ще одним видом видатків, які повинні бути відшкодовані потерпілому внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, є його додаткові витрати, які викликані необхідністю допомоги та догляду. Законодавець виходить з того, що додаткові витрати відшкодовуються в тому випадку, коли вони є обґрунтованими та доведеними, а також коли потерпілий реально потребує відповідних видів допомоги та догляду і не в праві претендувати на їх безкоштовне отримання.

У випадку, коли потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід)обчислюється за його бажанням або виходячи з його заробітку до звільнення, або виходячи із звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості. При цьому, загальний розмір відшкодування для даної категорії осіб визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати [65, с.783].

Законодавець, окрім можливості визначити та відшкодувати реальний втрачений середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого, встановлює також можливість вимагати відшкодовувати також і той заробіток (дохід), який він міг би отримувати в майбутньому. Так, якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу після отримання відповідної освіти), то при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни [65, с.783].

Кожного дня люди придбувають якісь товари, роботи, послуги, тому найчастіше у юридичній практиці зустрічаються справи про відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).

Згідно ст.1209 Цивільного кодексу України закріплюються види шкоди , що підлягають відшкодуванню внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), коло осіб, які наділені правом вимагати відшкодування такої шкоди, а також встановлюються спеціальні підстави для виникнення деліктної відповідальності. За загальним правилом обов'язок довести наявність недоліку, зокрема, з наданням висновку експертизи покладається на потерпілого. Проте, якщо на товар встановлено гарантійний строк і шкода завдана протягом його дії, то має місце презумпція належної якості. Тобто повинен довести належну якість переданого товару виготовлювач або продавець. Аналогічно вирішується дане питання і відносно виконаних робіт (наданих послуг).

Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Способи відшкодування шкоди, завданої майну (в натурі, або відшкодування завданих збитків)визначаються за правилами ст.1192 Цивільного кодексу України [65, с.794].

Як у випадку невиконання договору, так і за зобов’язанням, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка заподіяла шкоду. Однак щодо зобов’язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є винятки з цього загального правила, тобто коли обов’язок відшкодування заподіяної шкоди покладається на особу без її вини .

Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов’язання , пов’язане також з необхідністю з'ясування таких обставин як вина кредитора. Зокрема, суд зменшує розмір належних до відшкодування збитків, якщо кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню їх розміру або не вжив заходів до їх зменшення [65,c.445].

Відповідальність у формі відшкодування збитків має місце тоді, коли особа, що потерпіла від цивільного правопорушення, зазнала збитків. Під збитками розуміються ті негативні наслідки, які настали в майновій сфері потерпілого в результаті вчиненого проти нього цивільного правопорушення. Ці негативні наслідки складаються з двох частин. Перша частина негативних наслідків в майновій сфері потерпілого виражається в зменшенні його готівкового майна, що вже відбулося або відбудеться у майбутньому. Називається вона реальними збиткам. Реальні збитки включають витрати, які особа, чиє право порушене, виробила або повинна буде виробити для відновлення порушеного права, втрату або пошкодження його майна [26,c.38].

Інша частина виражається в збільшенні майна потерпілого, що не відбулося, і називається упущеною вигодою. Упущена вигода включає недотримані доходи, які особа, що потерпіла, отримала б за звичайних умов цивільного звороту, якби її право не було порушене.

Так, якщо з вини орендаря згоріла орендована ним дача, то збитки орендодавця складаються з вартості відновного ремонту (реальний збиток) і недотриманої за час ремонту орендної плати (упущена вигода).

До складу реального збитку входять не лише фактично понесені відповідною особою витрати, але і витрати, які ця особа повинна буде виробити для відновлення порушеного права. Необхідність таких витрат і їх передбачуваний розмір мають бути підтверджені обґрунтованим розрахунком, доказами, як такі можуть бути представлені кошторис (калькуляція) витрат на усунення недоліків товарів, робіт, послуг; договір, що визначає розмір відповідальності за порушення зобов'язань, і тому подібне.

При визначенні розміру упущеної вигоди також повинні враховуватися лише точні дані, які безперечно підтверджують реальну можливість здобуття грошових сум або іншого майна, якби зобов'язання було виконане боржником належним чином. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про передбачувані доходи до уваги не повинні прийматися. Тому при визначенні упущеної вигоди враховуються прийняті кредитором для її здобуття міри і зроблені з цією метою приготування. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з врахуванням розумних витрат, які кредитор повинен був би понести якби зобов'язання було виконане [15, с.233].

Зокрема, на вимогу про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, заподіяних недопостачею сировини або комплектуючих виробів, розмір такої вигоди повинен визначатися виходячи з ціни реалізації готових виробів передбаченою договором з покупцями цих товарів, за вирахуванням вартості сировини, що була недопоставлена, або комплектуючих виробів транспортно-заготівельних витрат і інших витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією готових товарів.

Цивільне законодавство закріплює принцип повного відшкодування збитків. У відповідності с п. 3 ст. 22 Цивільного кодексу, особа, право якої порушене, може вимагати повного відшкодування заподіяних їй збитків, якщо законом або договором не передбачено відшкодування збитків в меншому або більшому розмірі. Це означає, що, за загальним правилом, відшкодуванню підлягають обидві частини збитків - як реальний збиток, так і упущена вигода.

Так, в наведеному прикладі орендар повинен відшкодувати орендодавцеві і вартість відновного ремонту, і недотриману їм за час ремонту орендну плату, якщо в самому договорі оренди не передбачено відшкодування збитків в меншому або більшому об'ємі (наприклад, лише реальний збиток) [15, с.233].

В той же час угода про обмеження розміру відповідальності боржника за договором приєднання або іншим договором, в якому кредитором є громадянин, який виступає як споживач, є нікчемною, якщо розмір відповідальності для даного вигляду зобов'язань або за дане порушення визначений законом і якщо угода укладена до настання обставин, що тягнуть за собою відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Наприклад, нікчемною буде угода між покупцем-громадянином і підприємством роздрібної торгівлі, за якою підприємство не несе відповідальності перед покупцем у вигляді відшкодування збитків в разі продажу йому речі неналежної якості [15, с.234].

Проте по окремих видах зобов'язань і по зобов'язаннях, пов'язаних з певним родом діяльності, законом може бути обмежене право на повне відшкодування збитків (обмежена відповідальність). Так, перевізник відповідає за збиток, заподіяний втратою, недостачею або пошкодженням вантажу або багажу лише у розмірі вартості втраченого або бракуючого вантажу або багажу (при пошкодженні - у розмірі суми, на яку знизилася їх вартість). Упущена вигода відшкодуванню не підлягає.

В умовах інфляції, коли ціни постійно міняються, важливо встановити правила, по яких обчислюються збитки. Такі правила встановлені п. 3 ст. 623 Цивільного кодексу . Якщо збитки заподіяні невиконанням або неналежним виконання зобов'язання, то при визначенні збитків беруться до уваги ціни, що існували або на день добровільного задоволення вимоги кредитора, або на день пред’явлення позову, або на день прийняття рішення судом.

Вказані правила застосовуються в тому випадку, якщо інше не передбачене законом, іншими правовими актами або договором. Виходячи з обставин справи, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, зважаючи на ціни, що існують в день винесення ухвали. Якщо порушене право може бути відновлене в натурі шляхом придбання певних речей (товарів) або виконання робіт (надання послуг), вартість відповідних речей (товарів), робіт або послуг повинна визначатися по викладеним вище правилам і в тих випадках, коли на момент пред'явлення позову або винесення ухвали фактичні витрати кредитором ще не вироблені [60,c.17].

Якщо особа, що порушила право, отримала внаслідок цього доходи, особа, право якої порушене, має право вимагати відшкодування, разом з іншими збитками, упущеної вигоди в розмірі не меншому, ніж такі доходи. Наприклад, якщо орендар затримав повернення орендованого устаткування на один місяць і за цей період отримав дохід від його експлуатації, то орендодавець має право вимагати відшкодування упущеної вигоди в розмірі не меншому, ніж дохід, отриманий орендарем за час неправомірного використання орендованого майна [60,c.18].

3.3 Відповідальність за невиконання грошового зобов’язання

Грошовим є таке зобов'язання, через яке боржник зобов'язаний сплатити кредиторові суму грошей, що виражає міру вартості отриманого боржником блага. Гроші можуть існувати в готівковому і безготівковому вигляді [6,c.150].

Грошовим може бути як зобов'язання в цілому (позикове зобов'язання), так і обов'язок однієї із сторін зобов'язання (обов'язок покупця по оплаті товару).

Таким чином, грошове зобов'язання повинно бути зв'язано з використанням грошей як засобу платежу, засобу погашення боргу. У випадках, коли грошові знаки використовуються не як засіб погашення грошового боргу, такі зобов'язання не є грошовими по сенсу, що встановлює відповідальність за їх невиконання. Зокрема, наслідки, передбачені ЦК, не застосовуються до зобов'язань, в яких гроші виконують роль товару (операції по обміну валюти) [7,c.510].

Відповідно до ст. 607 Цивільного кодексу України боржник не несе відповідальності , а зобов’язання припиняється у зв’язку з неможливістю його виконання в силу обставини, за яку жодна зі сторін не відповідає.

Частина 1 ст.625 встановлює виняток з зазначеного загального правила, який стосується відповідальності боржника за порушення грошового зобов’язання.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання незалежно від того, виникла така неможливість з його вини чи випадково. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов’язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін і, отже, не виключається, що боржник, неспроможний виконати грошове зобов’язання зараз, зможе виконати його пізніше.

Частина 2 ст. 625 говорить : « Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.» Ця частина визначає наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов’язання. По – перше, боржник на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітнім, публікується в офіційних періодичних виданнях [65,c.442].

По - друге, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитор зобов’язаний сплатити йому три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Зазначені проценти не слід змішувати з неустойкою: вони є не мірою відповідальності, а платою за користування чужими грошовими коштами, і, отже, стягуються незалежно від вини боржника. Обставинами, що є підставою до нарахування відсотків в порядку, встановленим цивільним кодексом є:

• неправомірне утримання грошових коштів;

• ухилення від повернення грошових коштів;

• інше прострочення по сплаті грошей;

• неґрунтовне здобуття або збереження грошей за рахунок іншої особи.

Таким чином, підставою для стягнення відсотків є правопорушення. Інша дія, що не кваліфікується як правопорушення, але є фактичним користуванням чужими грошовими коштами не є підставою для вживання положень статей цивільного кодексу [49,c.67].

Таким чином, відсотки є мірою цивільно-правової відповідальності. Що стосується питання про те, чи є ці відсотки самостійною формою відповідальності або є різновидом вже відомих форм (збитків, неустойки), то дана тема вельми гостро дискутується в даний час.

По-перше, відсотки за своєю природою відрізняються від відсотків, що підлягають сплаті за користування грошовими коштами, наданими за договором позики, кредитним договором або як комерційний кредит, оскільки стягнення перших є мірою цивільно-правової відповідальності, а другі є платою за надану боржникові можливість використовувати передані йому на умовах зворотності грошові кошти [49,c.68].

Характеристики

Список файлов курсовой работы