33246 (605357), страница 10

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 10)

По-перше, виходячи з економічної природи податку треба звернути увагу на те, що податкові надходження до бюджету як вид доходів державного бюджету є сума прогнозована. Розрахунки державних доходів, що складають державний бюджет, ніяк не можуть вважатись реальними сумами з чітко встановленою величиною, які мають надійти до бюджетів від конкретного платника податку у конкретний проміжок часу, адже перехід частини ВВП у власність держави через сплату податків зазнає впливу багатьох як економічних, так і правових чинників. Цей вплив проявляється через інфляцію, методологію формування корпоративних цін монополізацію економіки, не говорячи вже про раціональність складу і структуру самої податкової системи. Іншими словами, всі економічні проблеми у бюджеті зумовлені проблемами дохідних джерел, тобто станом кредитних і податкових відносин. Останні звлежать від виробництва і обміну, що свідчать про їх об’єктивну економічну природу [57, с.59].

По - друге, як і в цивільно-правовій відповідальності при відшкодуванні збитків , доцільно і при притягненні до юридичної відповідальності за порушення податкового законодавства звернути увагу на питання причинового зв’язку. В цивільному праві при відшкодуванні збитків обов’язкова наявність причинного зв’язку між невиконанням умов договору і збитками. Як зазначає В.Євтєєв, порушення договору боржником є необхідною та і достатньою умовою для настання збитків. Це означає, що це конкретне порушення може викликати виникнення тих видів збитків, відшкодування яких вимагає потерпіла сторона, а також, найголовніше, що порушення є тією головною умовою, без якої збитки не настали б. Тому не можна робити висновок про те, що конкретний платник податку, не сплативши або вчасно не сплативши податок, своїми діями спричинює утворення дефіциту державного бюджету.

Говорячи про дефіцит бюджету треба звернути увагу на таке : досягення рівноваги бюджету –дуже складне фінансово-політичне завдання. Теорія хоч і багато займалася цим поняттям, не може дати рецептів для правильного співвідношення між державними доходами і видатками, і на сьогодні проблема збалансованості бюджету, покриття його дефіциту залишається предметом науково-практичних дискусій. Тому мову треба вести не про негативні наслідки взагалі від податкових праопоршень, а про збитки, що їх зазнає держава від конкретного правопорушення. Наявність лише опосередкованого причинного зв’язку дає підставу вважати, що, сплативши належну суму податку, платник відшкодовує ту шкоду, яка була завдана правопорушенням. Цим відшкодування кредитору (державі) є адекватним, оскільки майно кредитора опиняється в тому становищі, в якому воно знаходилось б у випадку , якби боржник виконав зобов’язання належним чином [57, с.59].

Отже, виникнення дефіциту державного бюджету обумовлено низкою економічних чинників і виходячи з цього невиправданим, необґрунтованим є покладання на пеню функції компенсації такої шкоди, адже санкції, наділені компенсаційною функцією, мають компенсувати не збитки взагалі, а збитки від правопорушення, за яке стягуються. Як вже було аргументовано вище, несвоєчасна сплата податків лише опосередковано впливає на невиконання державою своїх фінансових зобов’язань. Поряд з податковими надходженнями, доходи бюджету мають такі джерела як неподаткові надходження, трансферти, доходи від операцій з капіталом. І якщо за одним з джерел не виконується план надходжень і це ніяк не компенсується, чи мають компенсувати платники податків втрати від несвоєчасної сплати податків?

Слід погодитись з В. Стрельниковим, який стверджує, що аналіз причин втрат казни внаслідок недотримання податків в строк – предмет окремого дослідження. Сьогодні можна окреслити один з аспектів проблеми, а саме наскільки взагалі справедливо вимагати сплати пені за прострочення податкових платежів, якщо держава прострочення зі свого боку ніяк не компенсує [57, с.60].

Ще одним аргументо на користь розглянутої позиції може бути встановлений порядок визначення розміру штрафних санкцій у податковому законодавстві.

Так, О.Демидов вважає, що треба враховувати цілу низку чинників при визначенні розміру фінансових санкцій, наприклад, обсяг заподіяної державі шкоди. Недоцільність обґрунтування роміру штрафних санкцій полягає в тому, що розмір штрафу, неустойок, пені не може бути економічно обґрунтованим у розумінні відповідності розміру збитків, спричинених порушенням зобов’язання. Відшкодування майнової шкоди вичерпується сплатою податку в повному обсязі.

Отже, можна стверджувати, що фінансовим санкціям у податковому праві компенсаційна або правовідновлювальна функція не притаманна і, порівнюючи штрафні санкції (штрафи) і пеню з видами неустойки в цивільно-правовій відповідальності, можна провести аналогію лише зі штрафною неустойкою. Так, штраф і пеня, передбачені податковим законодавством, стягуються поряд з відшкодуванням збитків-сплатою податків [57, с.60].

Отже, пеня у податковому праві за змістом є штрафною санкцією. Тому виникає логічне запитання, чому за одне і теж саме правопорушення застосовують дві штрафні санкції, а саме – штраф і пеню. Очевидно, відповідь на це запитання полягає в самому визначенні податкового правопорушення та його характеристиці, пов’язаного з несвоєчасною сплатою податків. Подібні правопорушення складаються фактично з двох частин:

1. Невиконання загального обов’язку щодо сплати податків у належному розмірі;

2. Порушення термінів сплати податків.

І все ж таки, більш доцільним є застосування тільки однієї штрафної санкції. Для подолання зазначених суперечностей можна запропонувати два підходи.

Перший підхід – при податкових правопорушеннях пеню слід застосовувати за аналогією з відсотками річних за прострочення грошових зобов’язань у цивільному праві. Для цього нарахування пені слід починати:

1. При самостійному нарахуванні суми податкового зобов’язання платником податків – від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов’язання;

2. При нарахуванні суми податкового зобов’язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов’язання , визначеного у податковому повідомленні.

Пеню доцільно нараховувати до прийняття банком , що обслугоує платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. Розмір пені має дорівнювати величині відсотків, під які оформляється податковий кредит. Пеня нараховується без зупинення строків нарахування [57, с.60].

Другий підхід, який є більш прийнятним – пеня має бути, поряд зі штрафом, додатковою санкцією. Особливість додаткових санкцій полягає в тому, що вони застосовуються не за попередньо вчинене правопорушення, а за протиправну відмову відновити порушений правопорядок. Ці санкції мають штрафний каральний характер, але їх застосовують не стільки для виправлення і перевиховання правопорушника, скільки для спонукання його до усунення протиправного стану. Тому пеню, як додаткову санкцію слід нараховувати після того, як платник податку, що порушив податкове законодавство, не сплачує податковий борг з сумою штрафів. Для цього момент, з якого має нараховуватись пеня, починається, наприклад, через три дні. Тобто правопорушнику треба дати час на сплату податкової недоїмки, а вже після цього застосовувати додаткову санкцію у вигляді пені, з можливою зупинкою терміну обрахування пені на час адміністративного оскарження[57, с.61].

Можна зробити короткий висновок : неустойка - найпоширеніша міра відповідальності за правопорушення. Поширеність цієї санкції пояснюється тим, що вона є зручною і легко вживаною мірою відшкодування збитків. У цьому сенсі неустойці властиві наступні риси:

- зумовленість розміру відповідальності;

- можливість стягнення за сам факт порушення (без доказу наявності шкоди);

- можливість передбачення неустойки на свій розсуд або збільшення передбаченого законом розміру.

Оскільки неустойку (штраф та пеню) дуже часто використовують і в інших галузях права, що викликає певні труднощі у застосуванні цивільно-правової категорії в податковому, господарському праві. Неузгодження визначення неустойки (штрафа та пені) у різних галузях українського законодавства викликає виникнення правових колізій та прогалин у прві, які потребують негайного вирішення.

ВИСНОВКИ

Поняття цивільно-правової відповідальності є настільки багатогранним і складним правовим явищем, що єдність в оцінках його аспектів серед дослідників не спостерігається.

Якнайповніше, чіткіше і точніше визначення цивільно-правової відповідальності дає А.А. Лук`янцев. На його думку, цивільно-правова відповідальність – це наслідок здійснення фізичною або юридичною особою цивільного правопорушення, який полягає у виникненні у кредитора (потерпілого від цього правопорушення, тобто особи, якій була завдана шкода) вимоги до правопорушника на предмет застосування до останнього заходів, передбачених законом або договором, які мають на меті відновлення втраченого кредитором (потерпілим) цивільного блага або здобуття ним компенсації за втрату цього блага, полягають в добровільному задоволенні цих вимог, або покладанні на правопорушника під непрямою або прямою дією державного примусу нових або додаткових цивільних обов'язків і (або) в применшенні суб'єктивних цивільних прав правопорушника, у тому числі в передачі потерпілому майна правопорушника [43,с. 112].

Цивільно-правова відповідальність характеризується трьома обов'язковими ознаками:

1. державний примус;

2. негативні несприятливі наслідки для правопорушника (боржника);

3. засудження правопорушення і його суб'єкта.

Залежно від конкретних обставин відповідальність за цивільним правом може бути різною. Це залежить від характеру правопорушення, суб'єктного складу цивільного правовідношення і ряду інших обставин.

У юридичній науці прийнято диференціювати цивільно-правову відповідальність на різні види. При цьому критерії розмежування можуть бути вибрані залежно від цілей такої диференціації.

Залежно від підстави виникнення відповідальності розрізняють договірну і позадоговірну відповідальність. У тих випадках, коли на стороні боржника за зобов'язанням виступають декілька осіб, відповідальність цих осіб може бути дольовою, солідарною і субсидіарною. У тих випадках, коли настання шкоди або збитків стало результатом не лише поведінки порушника цивільних прав, але і винної поведінки самого потерпілого, говорять про так звану змішану відповідальність.

Особливий характер відповідальності встановлений законом на випадок прострочення у виконанні зобов'язання [19,c.18].

Юридичний словник дає таке визначення субсидіарної відповідальності: «Субсидіарна відповідальність – одна з видів відповідальності цивільної : додаткова відповідальність осіб, які як і боржник відповідають перед кредитором за належне виконання зобов’язання у випадках, встановлених законом чи договором. Субсидіарну відповідальність несуть батьки (піклувальники) за шкоду, завдану неповнолітнім у віці від 15 до 18 років: у випадках, коли у неповнолітнього немає майна чи заробітку, достатніх для відшкодування завданої шкоди, стягнення може бути звернено на майно батьків або піклувальників. Однак, цей обов’язок припиняється коли особа, що завдала шкоди досягає повноліття, а також, якщо до цього моменту в нього з'явиться майно, достатнє для відшкодування шкоди» [71,с. 443].

При дольовій відповідальності кожен із співборжників зобов'язаний нести відповідальність в тій долі, яка згідно із законом або договором припадає на нього. Долі ці можуть бути рівними або нерівними, але вони завжди визначені. У тих випадках, коли з договору або додаткової угоди між боржниками не виявляється, що долі їх не рівні, вони зобов'язані нести відповідальність в рівних долях. Так пайова відповідальність настає в разі невиконання учасниками загальної пайової власності своїх обов'язків перед третіми особами [66, с.115].

Солідарні зобов’язання виникають, зокрема, при неподільності предмета зобов’язання , при відповідальності учасників повного товариства по загальних боргах товариства, а також при сумісному заподіянні шкоди декількома особами.

При єдиному солідарному обов’язку декількох боржників перед кредитором , останній вправі вимагати виконання від будь-якого боржника (або від них усіх сумісно), причому не тільки в частині боргу, а й в повному обсязі. Подібно до ст.175 ЦК 1963 року, недоотримане з одного з солідарних боржників у такому ж порядку може бути витребувано кредитором від спів боржників [65,C.716].

Необхідність розмежування договірної і позадоговірної відповідальності обумовлена тим, що вони підкоряються різним правилам.

Під договірною відповідальністю прийнято розуміти відповідальність, що настає у випадках невиконання і неналежного виконання зобов'язання, що виникло з договору [66,c.117]

Порушення зобов'язання, що виникло не з договору, а за іншими підставами, - тягне за собою позадоговірну ( завдяки походженню із Римського цивільного права її ще називають - деліктною) відповідальність. Під час настання деліктної відповідальності, шкода завдається особою, яка не знаходилась в договірних відносинах з особою, якій спричинили шкоду. Своїми діями особа, що спричинила шкоду порушує не конкретний обов’язок активного характеру (виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), а загальний пасивний обов’язок – не порушувати суб’єктивних прав іншої особи. Деліктна відповідальність виникає у момент спричинення шкоди майну або особі. У відповідності з цим воно регулює окрім загальних правил про цивільно-правову відповідальність спеціальними нормами про зобов’язання зі спричинення шкоди. Правила про деліктні зобов’язання не можуть змінюватись за згодою сторін [48,c.60].

Основна ж відмінність між договірною і позадоговірною відповідальністю, як прийнято вважати, полягає в тому, що договірна відповідальність настає у випадках не лише передбачених законом, як це має місце при позадоговірній відповідальності, але і сторонами в договорі. При укладенні договору сторони мають право підвищити відповідальність порівняно з тією, що встановлена законом, або знизити її розмір (у випадку, якщо відповідальність визначена диспозитивною нормою), але і встановити заходи відповідальності за невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань згідно до певних законів.

Діючий Цивільний кодекс, містить норми про відшкодування моральної шкоди. Якщо громадянинові заподіяна моральна шкода (фізичні або етичні страждання) діями, що порушують його особисті немайнові права, а також в інших випадках, передбачених законом, суд може покласти на порушника обов'язок грошової компенсації вказаної шкоди. При цьому суд повинен також враховувати міру фізичних і етичних страждань, пов'язаних з індивідуальними особливостями особи, якій заподіяна шкода . Не можна не відмітити, що відповідальність у вигляді відшкодування моральної шкоди не може виникнути з договірного зобов'язання. Підставою такої відповідальності є факт спричинення громадянинові фізичних або етичних страждань. Розмір компенсації моральної шкоди встановлюється судом і не може бути передбачений сторонами в договорі. З цього виходить, що відшкодування моральної шкоди громадянинові слід визнати різновидом позадоговірної відповідальності. Про це свідчить також і та обставина, що підстави і розмір компенсації громадянинові моральної шкоди визначаються правилами, встановленим в Цивільному кодексі [65,c.755].

Характеристики

Список файлов курсовой работы