24019 (603112), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Крім того, в заплаві пониззя Прип'яті на високих суглинистих гривах, що прогріваються слабо, зустрічаються своєрідні угруповання, в будов яких основна роль належить Nardus stricta і Calluna vulgaris, до яких зрідка домішується Agrostis vinealis. Ці угруповання є фрагментами пустищ.
Заплавні луки пониззя Прип'яті і поліського Дніпра за своїми екологічними умовами, складом та будовою лучних угруповань досить близькі між собою, але між ними є й істотні відмінності.
Знайомство з загальними закономірностями розвитку і розміщення лучних угруповань на території відрізків заплав Прип'яті і Дніпра показує, що процеси остепнення луків краще виражені на дніпровській заплаві, а процеси психрофілізації - на Прип'ятській.
Розвиток процесів остепнення і психрофілізації відбувається в основному під впливом двох взаємно обумовлених факторів - кліматичного (головним чином температури) та едафічного (родючості ґрунту).
Так, на легких сухих ґрунтах, що добре прогріваються і не втратили ще повністю зв'язку з алювіальним процесом, розвиваються остепнені луки. На бідних (опідзолених і вилугованих) холодних ґрунтах, що майже повністю вийшли з-під впливу алювіальних процесів, розвиваються пустищні (психрофілізовані) луки.
Процеси заболочення і торфоутворення поширені більше на прип'ятській заплаві, ніж на дніпровській. Це залежить від того, що перша знаходиться над меженним рівнем дещо нижче, ніж друга.
Заплавні луки Сожу, який заходить в межі України лише пригирловою частиною, дуже подібні до заплавних луків поліського Дніпра складом своїх угруповань та характером їх розміщення на поперечнику заплави.
У заплавах Сожу і поліського Дніпра зустрічаються мітлицеві, келерієві остепнені луки, приурочені здебільшого до верхніх частин високих грив, а також біловусові пустищні луки, що трапляються на притерасних ділянках, які вийшли з-під впливу алювіального процесу.
Із болотистих і торф'янистих луків на території заплави річки Сож найчастіше зустрічаються злаково-крупноосокові і різнотравно-дрібноосокові угруповання з переважанням осок - Carex acuta, C. nigra і С. рапісеа, а також крупнозлакові та дрібнозлакові угруповання з домінуванням Glyceria maxima, Deschampsia caespitosa, Beckmannia eruciformis, Poa palustris, Agrostis canina, Molinia caerulea та ін.
Заплавні луки пригирлової частини Сожу і поліського Дніпра мають велику схожість. Це обумовлено тим, що їх заплави за своїми топографо-екологічними умовами дуже близькі між собою. При вивченні заплави Сожу різко впадає в око наявність на її території великих площ перелогів, що виникли на місці остепнених, справжніх і частково болотистих луків, які неодноразово розорювались і використовувались головним чином під ярі, рідше озимі зернові (центральна заплава) і городні (притерасна заплава) культури. Залуженням, утворенням штучних (сіяних) луків тут ніхто не займається.
Практика використання лучних земель під сільськогосподарські культури без кормових сівозмін і залуження не може бути схвалена, оскільки вона призводить до того, що сінокісні угіддя перетворюються в перелоги і втрачають продуктивність.
2.3 Лісостепові та степові заплавні луки
Більшість лісостепових і степових річок України належить до басейну середнього лісостепового і нижнього степового Дніпра, який майже повністю розміщується на території Лівобережної Придніпровської терасової рівнини і Причорноморської низовини. До складу лісостепових і степових річок України входять також Південний Буг з Інгульцем, Північний Донець (верхня і середня течія) з Осколом, Дністер (переважно верхня течія) і такі малі річки, як Молочна, Кальміус, Міус, Тиса (верхня течія) та ін.
Переважна частина згаданих річок має широкі долини з чітко вираженими заплавами. Висота заплави над рівнем води у різних річок неоднакова, що залежить від багатьох причин, насамперед від геологічної будови і геоморфологічних особливостей долини, а також від потужності течії річки та характеру алювіальних і делювіальних відкладів. Взагалі заплави лісостепових і степових річок порівняно з заплавами поліських лежать над рівнем річки дещо вище.
Майже всі заплави лісостепових і степових річок характеризуються плоско-гривистим рельєфом; вони складаються з пилуватих і глинистих пісків, рідше алювіальних суглинків (Бондарчук, 1949), які з поверхні здебільшого прикриті дрібнозернистими алювіальними відкладами Останні краще, ніж алювіальні відклади поліських річок, збагачені дрібними пилувато-мулистими часточками, органічними речовинами і мінеральними солями, які приносяться талими водами з навколишніх лесових територій.
У заплавах лісостепових і степових річок переважна частина ґрунтів, що сформувалася на піщано-пилуватих і суглинистих алювіальних відкладах, належить до дерново-лучних і лучних чорноземовидних, більшою або меншою мірою структурних. Незрівняно менша частина ґрунтів, сформованих на піщаному і пилувато-піщаному алювії, відкладеному в умовах напруженого алювіального процесу (переважно в прируслових частинах заплави), належить до дернових і лучно-дернових безструктурних ґрунтів. До ґрунтів, які займають у заплаві другорядне місце, належать болотно-лучні і мулувато-глейові, які властиві здебільшого притерасним частинам заплави.
Для заплав лісостепових і степових річок, крім нижньодніпровської заплави, характерним є короткочасне заливання їх водами весняних паводків, різка зміна в їх водному режимі і недостача вологи в літні місяці, широкий розвиток явищ остепнення на ділянках, які іноді зовсім не заливаються весняними повеневими водами. Крім того, в заплавах (переважно в притерасних, рідше центральних частинах) Сули, Псла, Ворскли, Орелі, Самари, Осколу, Півн. Дінця, Півд. Бугу, Інгулу, Інгульця та інших малих річок цієї зони особливо в сухе і жарке літо відбувається накопичення в поверхневих шарах ґрунту легкорозчинних солей, а в окремих місцях навіть утворення солонців і солончаків. Процес остепнення луків, а також засолення грунтів (при однакових умовах) зростає в напрямку з півночі на південь. У великій дніпровській заплаві, яка щорічно довгий час перебуває під дією опріснених повеневих вод, процеси остепнення і засолення заплави виражені значно менше.
Місцезростання луків малих лісостепових і степових річок відрізняються від місцезростань лісостепової і степової заплав Дніпра. Це обумовлено головним чином тим, що в заплавах малих річок алювіальність і заплавність значно менші. У зв'язку з цим та сильнішим впливом на них материкових умов процеси гуміфікації, засолення і остепнення ґрунтів виражені значно сильніше, ніж в заплаві Дніпра.
Крім того, заплавні луки лівих приток Дністра, які розміщені на території західної частини України, менш засолені й остепнені, ніж луки Псла, Ворскли, Півн. Дінця тощо, які розміщені значно далі на схід. Взагалі ступінь засолення і остепнення заплавних луків зростає в напрямку з півночі на південь і з заходу на схід, що пов'язано в основному з кліматичними факторами, а також з будовою долини і геолого-геоморфологічними особливостями басейнів.
2.4 Заплавні луки Дніпра
Поліський Дніпро представлений острівною піщаною крупно-гривистою заплавою. Меандрування річки по заплаві обумовлене головним чином нестійкістю останньої до розмиву; воно призводить дорозчленування заплави на різні за розмірами ділянки (острови) і утворення на її території озер, стариць, проток та піщаних пляжів. На деяких масивах площа, яку займають заплавні водоймища, в середньому зростає до 10-15%. Меандруюча річка часто заходить вглиб центральної і навіть притерасної частини, утворюючи по обидва боки основного і другорядних русел піщанисті прируслові смуги, і у цій частині заплави з'являється особливий екологічний режим.
Переміщення русла річки, що відбувається під час весняної повені, часто супроводжується великими ерозійно-акумулятивними процесами, які виникають на поверхні багатьох лучних ділянок і призводять до різких змін екологічних умов. На заплавних масивах Дніпра, зокрема на межі притерасної і центральної частин, зустрічаються й такі ділянки, поверхня яких протягом довгого часу не міняється.
У ґрунтовому покриві дніпровської заплави найпоширеніші піщані й супіщані відміни дернових, лучно-дернових і лучних ґрунтів. Крім того, значна роль у формуванні ґрунтового покриву належить супіщаним і суглинистим відмінам болотних та лучно-болотних ґрунтів. Часто зустрічаються також мулувато-глейові та торф'янисто-глейові ґрунти. На багатьох відмінах дернових, лучно-дернових ґрунтів тією або іншою мірою виражені процеси опідзолювання.
Вздовж поперечника заплави названі ґрунти розподіляються так: дернові ґрунти розміщуються головним чином в прирусловій частині заплави; лучно-дернові й лучні - в центральній; болотні, лучно-болотні, мулувато-глейові та торф'янисто-глейові - у притерасній. Проте у кожній з названих частин заплави, які здебільшого мають широку екологічну амплітуду, майже завжди є усі з названих ґрунтів.
Серед заплав, розміщених в межах Лісостепової і Степової зон, особливе місце займає дніпровська заплава. Остання, порівняно з заплавами інших річок, досягла великих розмірів і відзначається різноманітністю лучних угруповань. Заплава лісостепового Дніпра складена в основному крупнопіщаними староалювіальними утвореннями, які на поверхні вкриті сучасними піщано-пилуватими і суглинистими алювіальними відкладами. Рельєф заплави рівнинно-гривистий. Крім того, для неї характерна наявність широких гряд, проточних долин, озер і старих річищ.
Дрібнозернистий матеріал поверхневих відкладів заплави - це здебільшого продукт змиву, що приноситься талими водами з лесових просторів басейну лісостепового Дніпра і порівняно з крупнозернистими піщаними відкладами поліської заплави містить значно більшу кількість поживних речовин (мінеральні солі й органічні рештки).
Для лісостепової заплави Дніпра характерні слабодернові, дернові, піщані і супіщані (прируслова частина); дерново-лучні, лучні чорноземновидні слабоструктурні супіщані і суглинисті (центральна частина), лучні, лучно-болотні суглинисті та мулувато-глейові, місцями слабозасолені ґрунти (притерасна частина).
Степова заплава Дніпра (Нижньодніпровські плавні) складена пилувато-піщаними наносами, значна частина яких вкрита з поверхні пилувато-мулистими алювіальними відкладами. Тільки в північній прибережній частині плавнів спостерігаються пилувато-піщані алювіальні відклади. Нижньодніпровська заплава, яка характеризується майже рівнинним рельєфом, дуже порізана великою кількістю річок, протоками, єриками, що призвело до утворення різноманітних за формою і розміром слабо обвалованих заплавних ділянок (островів), оточених з усіх боків водою. Крім густої сітки річок і проток, на які особливо багаті центральна і притерасна частини заплави, досить часто на території останньої зустрічаються різноманітні за формою і величиною глибокі заболочені низини і озера, береги яких звичайно сильно грузькі і часто зовсім недоступні. Тут переважають лучні, лучно-болотні, мулисто-глейові ґрунти. В центральній, а ще частіше в притерасній частині заплави зустрічаються солонцювато-солончакові ґрунти, які приурочені головним чином до ділянок із високим рівнем підгрунтово-грунтових вод, засолених легкорозчинними солями (переважно хлоридними і сульфатними).
Заплавні місцезростання луків лісостепового і степового Дніпра досить різноманітні, завдяки чому на території їх заплав добре розвивається як деревно-чагарникова, так і трав'яниста (лучно-степова, лучна і водно-болотна) рослинність.
До складу трав'янистої рослинності розглядуваних відрізків заплави Дніпра входять лучно-степові угруповання (заплавні степи), остепнені, справжні і болотисті луки. На долю лучних і лучно-степових фітоценозів припадає: в заплаві лісостепового Дніпра 70-75% площі, в заплаві степового Дніпра (плавнях) - 3-5%.
Лучно-степові угруповання приурочені в основному до найвищих елементів рельєфу заплави, які характеризуються здебільшого лучними чорноземовидними супіщаними ґрунтами. Вони представлені лише однією групою асоціацій з переважанням Festuca rupicola. Останні угруповання зустрічаються тільки в заплаві лісостепового Дніпра; в Нижньодніпровських плавнях через затяжні розливи вони майже зовсім відсутні. Розширення площі "заплавних степів" проходить в основному під впливом надмірного випасання за рахунок остепнених луків. Через низьку продуктивність травостою борознистотипчакові угруповання майже ніколи не косяться на сіно.
Остепнені луки (луки високого рівня) приурочені головним чином до верхів, верхніх і середніх частин схилів помірно високих грив і гряд заплав. До початку літа вони розвиваються в умовах достатнього зволоження, а пізніше в їх ґрунтах спостерігається нестача вологи. Це часто (особливо в посушливі роки) призводить до вигорання травостою у багатьох угрупованнях остепнених луків. Вигорання травостою здебільшого прискорюється надмірним випасанням худоби, що сприяє ущільненню ґрунту і сильному випаровуванню із нього вологи.
До складу остепнених луків лісостепового Дніпра входять переважно злакові угруповання Agrostis gigantea, Poa angustifolia, Koeleria delavignei, рідше осокові - з переважанням Сагех praecox та келерієво-різнотравні і мітлицево-різнотравні фітоценози.
Угруповання Agrostis vinealis є дуже характерними для прируслової зони Дніпра. На сформованих грунтах вони утворюють досить рясні травостої з проективним покриттям 50-60%, місцями 80-90%, а на антропогенно порушених 30-40%. Їх особливістю є неподільне панування в рослинному покриві Agrostis vinealis, участь якої в фітоценозах змінюється від 20-30% до 40-50%. Місцями створює монодомінантні угруповання доброї кормової якості.
Частіше утворюються складніші за структурою і багатші та різноманітніші за видовим складом і ценотичною диференціацією угруповання На найбільш сухих місцезростаннях формуються угруповання із значною участю співдомінантів Phleum phleoides, Poa angustifolia, менше з Agrostis tenuis i Festuca rubra. Із зростанням вологості ґрунту в складі мітличників зростає участь мезофітів до статусу співдомінантів, із яких тут ростуть Festuca pratensis, Phleum pratense i Alopecurus pratense, внаслідок чого виникають відповідні асоціації з багатшим і чисельнішим видовим складом.
Менше поширення мають угруповання з домінуванням у травостої Koeleria delavignei. Це також розріджені травостої з покриттям 40-70%. Монодомінантних угруповань, за рідким винятком, майже не утворюють. Koeleria delavignei частіше асоціюється з Agrostis vinealis, рідше з Роа angustifolia, Festuca valesiaca, F. rubra і Coryneforus canescens, з якими утворює відповідні бідомінантні угруповання. У їх складі ростуть також ксерофіти і ксеромезофіти, в тому числі Calamagrostis epigeios, Phleum phleoides, Poa bulbosa, Bromopsis inermis, Festuca rupicola, Carex praecox, Ніеrасіиm pilosella, Crepis tectorum, Sеdum acre, Роtеntіlla агепагіа, Р. argentea, Dianthus borbasii, Gypsophilla muralis, Plantago scabra. Scleranthus annuus, Herniaria glabra та ін.
У прирусловій зоні Дніпра досить поширені угруповання з домінуванням в травостої Festuca rupicola. Вони утворюють досить густі травостої з покриттям до 80%, але зімкнутої дернини при цьому не виникає, хоч едифікатор формує монодомінантні угруповання. Міждернинні проміжки цих угруповань заселяють кореневищні і рихлодернинні види - Bromopsis inermis, Agrostis tenuis, Poa bulbosa, Calamagrostis epigeios та види різнотрав'я - Potentilla argentea, Stellaria graminea, Achillea nobilis, A. millefolium, Galium verum, Dianthus borbasii, Veronica spicata, Lotus corniculatus, Hieracium umbellatum тощо.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
