10523 (600394), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Кореневища перстачу прямостоячого використовують у науковій та народній медицині, як в’яжучий, кровоспинний і бактерицидний засіб, при запальних процесах шлунково-кишкового тракту, при дизентерії, кровотечах різного характеру, зовнішньо – при опіках, екземах та інших нашкірних хворобах. Використовують кореневище перстачу також і в гомеопатії.

Перстач прямостоячий має також харчове, форбувальне та косметичне застосування.

Гравілат міський – Geum urbanum L.

Багаторічна трав’яниста рослина 40–60 см заввишки з прямостоячими, м’яковолосистими стеблами. Прикореневі листки ліроподібно-перистороздільні, з великою ниркоподібною верхівковою часткою і меншими округло-яйцеподібними бічними сегментами. Стеблові листки чергові, трироздільні, як і прикореневі, притиснутоволосисті. Прилистки великі. Листочки по краю надрізано-зубчасті, з великим верхнім сегментом. Квітки прямостоячі, дрібні, правильні, розміщені на верхівках стебел, з подвійною вільнопелюстковою оцвітиною. Чашолистків та листочків підчаші по п’ять. Пелюсток п’ять. Вони жовті, обернено яйцеподібні. Тичинок і маточок багато, стовпчики верхівкові, зчленовані у верхній частині. Зав’язі верхні. Плід – збірний, складається з численних горішкоподібних сім’янок з довгим, на верхівці загнутим носиком.

Зустрічається в листяних, рідше мішаних лісах, іноді серед чагарників, по засмічених місцях, вздовж доріг. Це тіньовитривала рослина. Цвіте в травні-червні.

Усі частини рослини містять дубильні речовини, ефірну олію і смоли. Крім того, в коренях виявлено глікозид геїн, а в траві – гіркі речовини, слиз та інші сполуки.

Галенові препарати гравілату міського мають протизапальні, відхаркувальні, жовчогінні, знеболюючі, седативні, кровоспинні і ранозагоювальні властивості.

Гравілат міський – лікарська, харчова, фарбувальна рослина. У народній медицині використовують кореневища і корені гравілату, як протизапальний й антисептичний засіб. Листя гравілату містять вітамін С і придатні для приготування салатів, зелених борщів, супів.

Гадючник звичайний – Filipendula vulgaris Moench.

Багаторічна трав’яниста рослина 30–80 см заввишки з тонким кореневищем, з веретеноподібними або майже кулястими бульбами. Стебло одне або кілька, прямостояче, нерозгалужене, слабооблистнене. Прикореневі листки зібрані в розетку, переривчасто-перисторозсічені, мають до 20 пар видовжених, глибоконадрізаних або перистозубчастих бокових часток. Стеблові листки нечисленні, з великими прилистками, що зрослися черешками. Квітки дрібні, двостатеві, правильні, зібрані в кінцеву багатоквіткову волоть. Оцвітина подвійна, шестипелюсткова, чашечка вільна. Віночок з вільних, зовні рожевих пелюсток. Тичинок багато, маточок 5–15, зав’язь верхня. Плід – складна листянка.

Гадючник звичайний зустрічається у мішаних лісах на галявинах, узліссях, у чагарниках. Це тіньовитривала рослина. Цвіте у червні-липні.

Усі частини рослини містять дубильні речовини і глікозид гаультерин. В коренях, крім цього, є крохмаль, а в траві – аскорбінова кислота, ефірна олія і флавонова сполука гіперин.

Гадючник звичайний відноситься до лікарських, харчових, медоносних, дубильних, фарбувальних рослин.

Рослина використовується у науковій та народній медицині як в’яжучий, потогінний та сечогінний засіб. Використовують при подаграх, ревматизмах, при болях у шлунку.

Кореневі бульби гадючника шестипелюсткового, що містять багато крохмалю, вживають у їжу. Гадючник – добрий літній медонос та пилконос.

Парило звичайне – Agrimonia eupatoria L.

Багаторічна трав’яниста рослина. Стебло прямостояче, заввишки до 80 см, опушене. Листки переривчасто пірчасті, переважно зібрані в прикореневу розетку. Квітки золотаво-жовті, зібрані в довгу колосовидну китицю. Плоди – горішки з виростами-причіпками, завдяки чому рослина отримала народну назву «реп’яшок». Цвіте у червні-серпні, плодоносить в кінці липня-серпні. Рослина є досить поширеною на пасовищах, на схилах горбів, у чагарниках.

Трава парила звичайного містить до 5% дубильних речовин, ефірну олію, стероїдні сапоніни, кумарини, гіркоти, органічні кислоти, холін, вітамін С, нікотинову кислоту, вітаміни групи В, сліди алкалоїдів та значну кількість кремнезему.

Для виготовлення ліків використовують траву парила звичайного, яку збирають під час цвітіння.

Галенові препарати парила звичайного мають в’яжучі й сечогінні властивості. Збуджують апетит і рефлекторно посилюють секрецію травних залоз, сприяють нормалізації обміну речовин, виявляють кровоспинні й слабкі жовчогінні властивості. Експериментально підтверджено й глистогінні властивості речовини. Зовнішньо настій парила вживають при запальних процесах порожнини рота і верхніх дихальних шляхів, для лікування ран, пролежнів і виразок, при фурункулах і дерматитах, для спинення паренхіматозних кровотеч, при геморої. Використовують парило звичайне і в гомеопатії.

Висновки

У флорі Бистрицької улоговини виявлено 45 видів дикорослих рослин з родини Rosaceae, що належать до 19 родів. Найбільшим за кількістю видів є рід перстач – 8 видів. На другому місці у родовому спектрі розташований рід шипшина – 7 видів, на третьому – рід приворотень – 4 види.

Дикорослі види родини Розових відзначаються різноманітними еколого-ценотичними особливостями. Переважають рослини лісових фітоценозів. До неморального флороценотипу належать 17 видів. В лучно-болотних ценозах зустрічається 6 видів, в лучних – 4 види і лучно-степових – 4 види. До видів синантропної флори, тобто рудерально-сегетального флороценотипу належить 9 видів.

За відношенням до зволоження ґрунту переважають мезофіти – 26 видів, або 57,8%, і мезоксерофіти – 13 видів. До мезогігрофітів належать 4 види. Два види є гігрофітами.

За відношенням до режиму освітленості більшість досліджуваних видів рослин належать до геліофітів – 22 види, 15 видів є факультативними геліофітами. Вісім видів є сціофітами.

За класифікацією життєвих форм Раункієра, переважна більшість досліджуваних рослин належать до гемікриптофітів; 17 видів, або 37,8% – до фанерофітів; 3 види – до хамефітів Один вид – перстач норвезький належить до терофітів.

Більшість трав’янистих видів рослин з родини Rosaceae мають важливе практичне значення як лікарські, харчові, вітамінні, декоративні, медоносні рослини. Переважна більшість видів у флорі Бистрицької улоговини є досить поширеними рослинами, тому їх можна використовувати при дотриманні загальноприйнятих вимог щодо їх заготівлі.

Серед досліджуваних видів виявлено три види, занесені до регіонального червоного списку. Це – вовче тіло звичайне, перстач білий, гадючник звичайний та гадючник в’язолистий Maxim.). Це цінні лікарські рослини, запаси яких у місцевій флорі незначні, тому їх необхідно берегти та контролювати їх чисельність.

Література

1. Береговий П.М. Геоботаніка. – Київ: Радянська школа, 1966. – 208 с.

2. Визначник рослин України. Київ: Урожай, 1965. – 875 с.

3. Визначник рослин Українських Карпат. – Київ: Наукова думка, 1977. – 434 с.

4. Вісюліна О.Д. Дикоростучі лікарські рослини. – Київ: Здоров’я, 1953. – 20 с.

5. Воїнственський М.А. Природно-заповідний фонд України. – Київ: Урожай, 1986. – 356 с.

6. Геоботанічне районування Української РСР. – К.: Наукова думка, 1977. – 304 с.

7. Голубець М.А., Малиновський К.А. Рослинність // Природа Українських Карпат. – Львів: Вид-во Львів.ун-ту, 1968. – С. 125–159.

8. Жизнь растений – том 1 – 6, Москва: Просвещение, 1980–1982.

9. Заверуха Б.В. Бережіть рідкісні рослини.-К.: Урожай, 1971. – 96 с.

10. Заверуха Б.В. Флора Волыно-Подолии и ее генезис. – Київ: Наукова думка, 1985. – 192 с.

11. Кархут В.В. Ліки навколо нас. – Київ: Здоров’я, 1973. – 447 с.

12. Клеопов Ю.Д. Анализ флоры широколиственных лесов европейской части СССР. – Київ: Наукова думка, 1990. – 352 с.

13. Кожухов Г.М. Культивовані і дикорослі лікарські рослини. – Київ: Наукова думка, 1971. – 248 с.

14. Кононенко В.І. Мій рідний край – Прикарпаття. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – 376 с.

15. Малиновський К.А. Охорона природи західних областей УРСР. – Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1966. – 274 с.

16. Мельник В.И. Редкие виды флоры равнинных лесов Украины. – Киев: Фитосоциоцентр, 2000. – 212 с.

17. Мілкіна Л.І. Ботанічні резервати і пам’ятки природи Івано-Франківської області // Охорона природи Українських Карпат та прилеглих території. – К.: Наукова думка, 1980. – С. 142–193.

18. Мілкіна Л.І. Асоціації листяних лісів Українських Карпат // Укр. ботан. журн. – 1987. – 44, №6. – С. 36–38.

19. Морозюк С.С., Протопова В.В. Трав’янисті рослини. – Київ: Урожай, 1986. – 182 с.

20. Носаль І. Від рослини до людини. – Київ: Наукова думка, 1992. – 482 с.

21. Определитель высших растений Украины. – Киев: Наук.думка, 1987. – 548 с.

22. Охорона природи Українських Карпат та прилелих територій. – Київ: Наукова думка, 1980. – 264 с.

23. Природа Івано – Франківської області / Під ред. Геренчука К.І. – Львів: Вища школа, 1973. – 160 с.

24. Природно – заповідні території та об’єкти Івано-Франківщини. – Брошнів: Таля, 2000. – 418 с.

Характеристики

Список файлов курсовой работы