Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

В народній медицині рослина відома як тонізуючий, знеболюючий, ранозагоювальний і антитоксичний засіб. Настій трави п'ють при простудних захворюваннях, задусі, туберкульозі легень, отруєннях, жіночих хворобах, зокрема, при маткових кровотечах, при порушеннях сольового обміну та при втраті сил внаслідок виснажливих захворювань. Настоєм обмивають рани, щоб вони швидше гоїлися.

Тонконіг звичайний - Poa trivialis L.

Довгорічний, витривалий злак, що утворює дернину, з численними, надземними, добре облиственними пагонами. Надає перевагу постійно свіжим до помірно зволоженим грунтам, багатим на поживні речовини, але бідним на вапно. Час проростання: частіше за все навесні. Листя: зелене, часто коричнювато-фіолетове, зісподу блискуче. Листкові пластинки зі здвоєною борозенкою, завужені до верхівки; листкові язички довгі (до 6 мм), язиковидні.

Стебло: шершаве, висхідне, до верху помірно облиствене, висотою 50-70 см.

Квіти: суцвіттям є нещільна, пірамідальної форми, шерехата, тендітна, поширена волоть; колоски малі, трьох- чотирьохквіткові, без остюків.

Час цвітіння: початок літа.

Рід Пирій - Elytrigia

Пирій повзучий –Elytrigia repens (L.)Nevsky

Багаторічна трав'яниста рослина родини злакових з довгим повзучим кореневищем. Стебла прямостоячі або висхідні, циліндричні, зелені, з потовщеними вузлами і порожнистими міжвузлями. Листки (3-10 мм завширшки) чергові, сидячі, лінійні, плоскі, зісподу гладенькі, зверху шорсткі, часто з рідкими волосками по жилках. Піхви голі, гладенькі, язичок короткий. Суцвіття - прямостоячий складний колос (до 15 см завдовжки) . Колоски (10-18 мм завдовжки) багатоквіткові, ланцетні, сидять на виступах осі колоса. Колоскові луски (6-12 мм завдовжки) ланцетні, гострі з п'ятьма-сімома жилками, гладенькі або шорсткі. Нижня квіткова луска (7-10 мм завдовжки) ланцетна, гола, на верхівці тупувата, загострена або з коротким остюком. Тичинок три, маточка одна, зав'язь верхня з двома перистими приймочками. Плід - лінійнодовгаста зернівка (до 4 мм завдовжки), на верхівці волосиста.

Пирій повзучий росте як злісний бур'ян на залужених лісових і лісокультурних площах, лісосіках, забур'янених місцях. Світлолюбна рослина. Цвіте в червні - липні. Поширений по всій Україні, частіше в Лісостепу і Степу, утворює суцільні зарості, особливо на свіжих перелогах. Промислова заготівля можлива в усіх областях, запаси сировини значні.

Лікарська, кормова і харчова рослина.

У народній медицині кореневища застосовують при хворобах дихальних шляхів і нирок, як кровоочисний засіб, при нічному нетриманні сечі, при частковій втраті зору, при туберкульозі легень, жовтяниці, порушенні менструального циклу, ревматизмі і ломотах, при венеричних хворобах, водянці, каменях в сечових і жовчних шляхах, рахіті, фурункулах запаленнях сечового міхура та геморої.

Пирій повзучий використовують у гомеопатії.

Цінна кормова рослина. Лугове і перелогове сіно, скошене до цвітіння, відзначається високими поживними властивостями. На пасовищах пирій поїдається всіма видами худоби, вважається молокогінним засобом для корів. У фазі цвітіння містить 9% протеїду, 2,7 жиру, 31 клітковини, 47 % безазотистих екстрактивних речовин. Урожай сіна на перелогах коливається від 6 до 15 (26) ц/га, на заливних луках - 20-60 ц/га. У кореневищах пирію містяться полісахарид трицитин, камедь, слиз, яблучна та інші кислоти, ефірна олія, каротин, вітамін С, крохмаль. Розмелені кореневища дають борошно, з якого можна готувати напої, пиво.

Розділ 3. Роль придорожніх рослин у фітоценозах

Фітоценоз, або угруповання - сукупність рослинних груп, які ростуть на одній території, що характеризується певним складом, будовою, зложенням та взаємовідношеннями як одна з одною, так і з умовами середовища. Фітоценоз - це не випадковий набір рослин, а конкретне їх групування, історично складене, до якого входять вищі і нижчі рослини, які відрізняються вимогами до екологічних чинників.

Між рослинами у фітоценозі існує два види відношень: конкуренція, яка сприяє природному відбору більш пристосованих видів, та позитивний вплив рослин одна та одну.

Основними ознаками фітоценозу є його видовий, або флористичний склад, ярусність, численність видів, кількісне та якісне співвідношення видів, проектне покриття, тривалість життя, продуктивність, сезонність та річний ритм розвитку, характер місцеположення.

Флористичний склад. Кількість видів, які входять до складу фіноценозу, називається видовим, флористичним багатством, а кількість видів на одиницю площі фітоценозу - видова численність (насиченість). Найбільша насиченість спостерігається в тропічних лісах. Найменша площа, на якій зустрічаються всі види фітоценозу, характерна для солончаків, мілководдя.

Види, які входять до складу фітоценозу, об'єднують в різні групи. За господарськими ознаками виділяють: злаки, осоки, бобові та різнотрав'я. Для лісових масивів спочатку описують видовий склад дерев, потім кущів, напівкущів, трав, моху, лишайників.

Під структурою фітоценозу ми розуміємо розподіл наземної та підземної біомаси рослин в просторі та часі. Вона включає наступні елементи: наземна та підземна ярусність, синузіальність, консервативність, мозаїчність.

Ярусність фітоценозу - це розміщення органів рослин на різному рівні над поверхнею ґрунту та різних глибинах. Розміщення рослин за ярусами залежить від освітлення. В лісових фітоценозах розрізняють яруси деревостою, підлісків, трав'янисто-кущового та мохового покриву. Кількість ярусів залежить від багатьох причин і в першу чергу від екологічних умов середовища. Ярусність виникла в процесі природного відбору та пристосованості рослин до сумісного життя у фітоценозі.

Важливе біологічне та господарське значення має вік деревостою. Виділяють наступні вікові ступені. Молодняк - покоління лісу, яке включає самосів, підріст. Жердяк - характеризується швидким ростом у висоту, різкою диференціацією за розміром стовбура та крони. Середньовіковий - деревостій з ознаками деякого зниження приросту у висоту та збільшення в діаметрі, а також з ознаками початку насінняношення, утворення плодів. Достигаючий - деревостій з вираженим насінняношенням та плодами; спілий - деревостій з повільним ростом, особливо у висоту, який дає найбільший запас або вихід деревини; перестійний - деревостій великого віку, з притупленим приростом в діаметрі, з великою кількістю дефектів.

Деревні яруси визначають світлові умови під покровом крон, тому в лісі ростуть тіневитривалі види. Крім них зустрічаються комплементарні види - додаткові, не конкуруючі з основними. Вони займають вільні в просторі та часі екологічні ніші. Наприклад, комплементарними в просторі є мохи та лишайники, які ростуть на пеньках, валунах, непридатних для трав.

Таким чином, стабільні рослинні угруповання - це "насичена" комбінація видів, які знаходяться один з одним і з середовищем в екологічній рівновазі.

Горизонтальна розчленованість фітоценозу проявляється в мозаїчності, яка є наслідком його внутрішніх неоднорідностей. Причини мозаїчності різноманітні: різниця в затемненні, хімізмі та фізичних особливостях опаду, діяльності тварин, нанорельєфу, особливості росту рослин. Для фітоценозу характерна також синузіальність ( термін введений у 1918р. Х.Гамсоном), або сукупність одного чи подібних видів, які відносяться до однакової життєвої форми. Прикладом синузії першого порядку є синузія брусниці в ялиннику брусничному.

Консортивність біоценозу обумовлена існуванням структурних одиниць - консорцій, основу яких складає популяція самостійно існуючих автотрофних рослин (наприклад, дуб, ялина).

Кількісне співвідношення між видами придорожніх рослин у фітоценозі може виражатись цифрами та словесними балами, які оцінюють численністю виду за числом представників, біомасою, площею тощо.

Співвідношення між численністю різних видів у фітоценозі встановлюється в процесі пристосування рослин до сумісного життя в ньому та до умов місцепроростання і залежить від їх генотипу і конкурентоспроможності.

Окремі види у фітоценозі відіграють певну роль: деякі переважають або домінують над іншими. Домінантами називаються види, які зустрічаються у великій кількості, панують над іншими видами і продукують більшу частку біомаси фітоценозу і його ярусів. Вони можуть бути нечисленними, але переважати за об'ємом, біомасою і виступати в ролі будівничих сукупності, тобто едифікаторів. Домінанти можна виділяти за ярусами, під'ярусами, популяціями.

Субдомінанти - види, що зустрічаються у меншій кількості, але відіграють значну роль. Наприклад, в сосняку брусничному домінант та едифікатор - сосна, субдомінант - брусниця, решта видів - другорядні.

Зустрічність - відображає рівномірність розподілу виду в поєднанні з численністю. При значній "численності завжди велика і зустрічність.

Структура фітоценозу проявляється також у сезонній ритміці.

Наприклад у дерев виділяють наступні фенофази: весняний сокорух, набрякання і розтріскування бруньок, поява листя, бутонізація, цвітіння, поява та набрякання плодів, насіння, осінній рух соку, листопад, період зимового спокою.

У трав'янистих рослин виділяють такі фенофази: вегетація, бутонізація, цвітіння, утворення плодів, вегетація після утворення плодів.

Структура та склад фітоценозів залежить від взаємовідношення рослин між собою та з навколишнім середовищем. Під середовищем життя слід розуміти комплекс абіотичних, біотичних, антропогенних чинників.

До важливих екологічних чинників відносять світло, тепло, вологу, повітря.

На життєдіяльність рослин впливає інтенсивність освітлення і склад світла. За відношенням до кількості світла всі рослини поділяють на світлолюбні та тіневитривалі. З листяних порід придородних рослин світлолюбними є береза, біла акація. З широколистяних порід тіневитривалими є липа, ясен.

Від екологічного чинника – тепло залежить швидкість росту та розвитку рослин. Для проходження фенофаз необхідна певна сума температур, тому в жарке літо розвиток рослин відбувається швидше, ніж в холодне. Вимоги рослин до тепла визначаються їх генетичними особливостями і спадковістю походження а певних природних зон. Особливо холодостійкими є арктичні і тундрові рослини. Рослини холодних та помірних поясів сформувались в умовах щорічної зміни холодних і теплих сезонів, тому насіння в них сходить лише після проморожування. В період вегетації більшість рослин малостійкі до дії низьких температур, тому повернення весняних холодів часто спричиняє загибель квітів та зав'язків, Для сільського господарства важливим є виведення морозостійких сортів, що дозволить зменшити несприятливий вплив погодних умов. У несприятливі за гідротермічним режимом зими озимі пошкоджуються внаслідок випрівання, яке спостерігається в багатосніжні роки. У пониженнях, де скопичується вода, спостерігається вимокання посівів, а при насиченні ґрунтів водою зі снігу виникає загроза вимирання рослин.

Значення води як екологічного чинника пояснюється тим, що вона служить розчинником і бере участь в обміні речовин. Вода - головний компонент рослин (30-95%). Вона міститься у двох формах: вільної та колоїдне зв'язаної. За відношенням до використання води всі рослини діляться на три основні екологічні типи: гігрофіти, мезофіти, ксерофіти.

Серед придорожніх рослин найбільш поширеними є мезофіти, рослини середніх умов зволоження. Мезофіти мають помірно розвинуті кореневі системи та листя середнього розміру. Виділяють також перехідні групи: гігромезофіти та ксеромезофіти.

Характеристики

Список файлов курсовой работы