10383 (600379), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Багаторiчна трав'яниста срiблясто-сiра рослина родини айстрових. Стебло прямостояче, до 150 см заввишки, у верхнiй частинi розгалужене. Листки черговi, зверху бiлувато-шовковистi, нижнi - довгочерешковi, трикутно-серцевиднi. Квiтки жовтi, рiзнорiднi, в кулястих пониклих кошиках, зiбраних гронами у волотисте суцвiття. Крайовi квiтки жiночi, iншi - двостатевi. Цвiте у липнi - вереснi. Плід - сiм'янка.
Росте на полях i пустирях, бiля дорiг i жител. Для виготовлення лiкарських форм збирають траву i листя полину. Листя - до цвiтiння, Траву - на початку цвiтiня. Лiкувальнi властивостi полину вiдомi давно. Римляни вважали, що полин охороняє мандрiвника вiд втоми (варто лише прив'язати пучечок цiєї рослини до ноги, як втома минає). Гiркий смак полину пояснюється тим, що рослина всмоктала в себе всю гiркоту людських страждань i зневiр, тому й вилiковує хворих, дає їм духовну втiху. Iснує легенда, що в степу ночували половцi. На чолi їх орд стояли два брати - хан Сирчан i хан Отрок. Зазнавши поразки вiд Володимира Мономаха, один iз ханiв пiшов у глиб степiв, а другий став владарювати на Кавказi. Пiсля смертi Володимира Мономаха старший брат почав кликати Отрока, щоб той повернувся. Але ображений хан не хотів про це й слухати. Тодi Сирчан послав до нього гінця, з пучком сухого полину, аромат якого мав нагудавати братові про степи. Так i сталося: гордий хан, вдихнувши запах сухого полину, не змiг устояти перед могутнім покликом батькiвщини i повернувся додому. Рослина мiстить ефiрну олiю, флавоноїди, дубильнi речовини, лiгнани, органiчнi кислоти, каротин, пiридоксин, кислоту аскорбiнову, мiкро- та макроелементи. До складу ефiрної олiї входять сексквiтерпеновi спирти (абсинтин, анабсинтин), лактони, вуглеводи, кетон, туйон. Ефiрнi олiї проявляють сильну антимiкробну i протипаразитарну активнiсть. Для бiльш тривалого збереження м'яса та продуктiв рекомендується обгортати їх травою полину. Гiркоти, полину збуджують апетит (подразнюють смаковi рецептори ротової порожнини: iмпульси надходять у центр голоду центральної нервової системi, збуджують його, вiдповiдь надходить у шлунок, i настає стимуляцiя залоз шлунка, що посилює секрецiю i пiдвищує апетит). Препарати полину застосовують всередину при зниженнi апетиту, захворюваннях печiнки, холециститах, анемiї, диспепсiї, золотусi, хворобах селезiнки, запальних процесах у нирках i сечовому мiхурi, при безсоннi, алкоголiзмi. При мiсцевому застосуваннi у вигляді примочок, компресiв проявляє знеболюючу, антисептичну, протизапальну дiю. Внутрiшньо - екстракт полину вживають по 15 крапель за 15 хв до їди; настоянку полину на 70% розчинi спирту-по 15 крапель за 15 хв до їди; настiй трави (1:20) - по 2 ст ложки за 20 хв до їди. Зовнiшньо - настiй (1:30) служить для полоскання ротової порожнини.
Рід Кульбаба Taraxacum
Кульбаба лікарська - Taraxacum officinale L.
Багаторічна трав'яниста рослина родини складноцвітих (10-40 см заввишки) з довгим стрижневим, гіллястим коренем. Стебла безлисті, порожнисті, зверху павутинясті, закінчуються поодинокими кошиками. Листки (до 20 см завдовжки) у прикореневій розетці, численні, притиснуті до ґрунту або висхідні, зісподу опушені або голі, стругоподібні, перистолопатеві або перистороздільні з широкотрикутними вниз спрямованими частками, часто з рожевою середньою жилкою. Кошики великі (20-25 мм завдовжки, 7-10 м і заввишки) з дзвоникуватою багаторядною обгорткою, зовнішні листочки якої відігнуті донизу. Квітколоже голі, всі квітки язичкові, яскраво-жовті або світло-жовті, рідко червонуваті. Тичинок п'ять, маточка одна, стовпчик один з дволопатевою приймочкою, зав'язь нижня. Плід — світла веретеноподібна циліндрична сім'янка (до 3 мм завдовжки), зверху гострозубчаста, з багаторядним білуватим чубком.
Кульбаба лікарська росте в зріджених мішаних і листяних лісах, як бур'ян на лісокультурних площах, у розсадниках, парках і лісопарках, трапляється на пустирях, поблизу жител, доріг, по узліссях. Тіньовитривала рослина. Цвіте з квітня по серпень. Поширена по всій Україні, особливо в лісостепових районах.
Лікарська, вітамінозна, харчова, медоносна і косметична рослина.
У науковій медицині використовують корінь кульбаба — Radix Taraxaci i листки — Folium Тагахасі. З них готують порошки, екстракти, відвари; їх включають разом з хвощем, деревієм та іншими травами до складу шлункових і апетитних чаїв. Корені кульбаба містять гіркі й дубильні речовини, цукор, смоли, віск, каучук (до 3 %), органічні кислоти, інулін (до 40 %), вітаміни. Їх рекомендують як апетитний, жовчогінний і проносний засіб, що поліпшує травлення при запорах.
У народній медицині всю рослину застосовують як апетитний, кровоочисний, сечогінний, жовчогінний, проносний засіб, при хворобах жовчного міхура, печінки, при водянці, діабеті, базедовій хворобі, геморої, хворобах нирок і сечового міхура, для поліпшення обміну речовин. Корені застосовують при венеричних хворобах, болях у животі, квітки — при ревматизмі, підвищеному тиску крові, безсонні. Молочним соком закапують очі при трахомі, запаленні очей, застосовують його при сухій екземі.
Листки кульбаби містять вітамін С (50-70 мг %), каротин (6-8 мг%), вітамін Е, солі заліза, кальцію і фосфору. Відвари з них застосовують як вітамінний засіб при недокрів'ї, знесиленні, порушенні обміну речовин. Свіжі листки придатні для салатів після попереднього вимочування у солоній воді, їх можна маринувати в оцті і добавляти до овочевих страв як приправу. Маринують і пуп'янки кульбаби, вживають їх замість каперсів. З коренів готують сурогат кави, а цукор, що міститься в них, при підсмажуванні карамелізується і надає відвару аромату і забарвлення.
Кульбаба як медоносна рослина дає велику кількість пилку, багатого на білки. Починаючи з ранньої весни бджоли збирають з неї пилок, поповнюючи запаси азотистих речовин, необхідних для годування молодих робочих бджіл. Мед з кульбаби густий, швидко кристалізується від яскраво-жовтого до темно-янтарного кольору. Сильні сім'ї, підвезені до масивів кульбаби, збирають в день по 3 кг нектару. Один кошик дає 0,5 мг цукру. Медопродуктивність 4,3 кг/га.
Літні листки кульбаби — добрий корм для кролів, цінна силосна рослина. На пасовищах вона не бажана. З косметичною метою використовують напар з квіток кульбаби, ними зводять бородавки, пігментні плями і ластовиння, кульбаба входить до складу противугревого лосьйону.
Рід: Перстач - Potentilla
Пе́рстач гу́сячий - Potentilla anserina L.
Багаторічна трав'яниста рослина, з міцним стрижневим коренем, вкритим бурими рештками прилистків. Стебла дугоподібно піднесені, 10—30 см завдовжки, вкриті так само, як черешки й квітконіжки, білою або сивою повстю з домішкою рідких простих волосків. Прикореневі та нижні стеблові листки довгочерешкові, складаються з 6—7 листочків, середні та верхні з 3—5 листочків. Листочки оберненояйцевидні, з вузькоклиновидною основою, на верхівці з 2—5 зубцями з кожного боку листочка; зверху голі або з досить довгими рідкими волосками, зелені, блискучі, зісподу — білоповстисті, сріблясті. Квітки з приємним запахом, трохи терпкуваті на смак, 1,5—2 см в поперечнику, жовті, на тонких квітконіжках. Плоди — тонкозморшкуваті, дрібні яйцевидні сім'янки. Цвіте в червні — вересні.
Застосовують як в'яжучий, сечогінний, кровооздоровний, кровоспинний, болезаспокійливий засіб при спазмах і шлункових та маткових болях, при болісних менструаціях; для регуляції функціональної діяльності товстих кишок, при запорах; при жовчнокам'яній хворобі та хворобах печінки (діють дубильні речовини, гіркоти, смоли, слиз, солі).
Як чай готують так: на 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку трави, настоюють 10 хвилин і п'ють 2—3 склянки на день. Застосовують і у вигляді відвару — 20 г трави варять 5 хвилин у 200 мл води і п'ють по 1 столовій ложці тричі на день при спазмах і болях. При болісних менструаціях кладуть ще й компреси цієї рослини на нижню частину живота, а всередину вживають напар 1 столової ложки суміші трави гусячого перстачу, трави гірчака перцевого і трави меліси в співвідношенні 3:2:1 в 1 склянці окропу (протягом 10 хвилин), п'ють 3 склянки на день.
Застосовують при шлункових кольках, блюванні. У дітей молодшого віку добрі наслідки бувають від гусячого перстачу (у співвідношенні 5:100 води) в дозі 1—3 чайних ложок відвару з молоком для припинення блювання.
Рід Гірчак – Polygonum
Спориш звичайний або Гірчак звичайний (Polygonum aviculare L.)
Місцеві назви — гусячий шпориш, мурижок, пташина гречка тощо. З родини гречкових — Polygonaceae.
Однорічна трав'яниста рослина із стрижневим розгалуженим коренем. Стебла темно-зелені. лежачі з висхідними пагонами (10-б0 см завдовжки), членисті, гіллясті. Листки (5-20 мм завдовжки) чергові, сіруваті або сизо-зелені, овальні, видовжені або лінійні, тупуваті або коротко загострені, з чітко помітними жилками. При основі листка s дволопатева, перетинчаста, трубчаста піхва з дев'ятьма-десятьма жилками. Квітки дрібні, правильні, малопомітні, сидять по 2-5 у пазухах листків. Оцвітина проста, глибокоп'ятироздільна, зеленувата, по краю біла або рожева. Тичинок вісім, маточка одна з короткими стовпчиками та малопомітною приймочкою. Плід тригранний, звичайно чорний горішок.
Спориш звичайний — це бур'ян лісосік, лісових розсадників і лісокультурних площ, росте на просіках, лісових дорогах. Часто утворює суцільні зарості. Світлолюбна рослина. Цвіте у травні — жовтні. Поширений спориш по всій Україні, промислова заготівля можлива в усіх областях України. Запаси сировини значні.
Лікарська, кормова, медоносна й фарбувальна рослина. У науковій медицині використовують траву споришу — Herba Polygoni avicularis. Екстракт з трави (в порошках і таблетках) рекомендують як матковий кровоспинний засіб у післяродовий період; траву застосовують для лікування хвороб сечового міхура, гастритів, при хворобах нирок і ниркових каменях. Спиртові й водні витяжки з трави тонізують мускулатуру матки, прискорюють згортання крові, знижують кров'яний тиск, поліпшують роботу легень. У надземній частині рослини містяться дубильні речовини, смоли, віск, цукор, глюкозид авікулярин, каротин, вітамін С (до 120 мг%), сліди ефірних олій, кремнієва кислота.
У народній медицині спориш застосовують від малярії, пухлин, пропасниці, туберкульозу легень, проносу, ревматизму, як кровоспинний і сечогінний засіб, при хворобах кишково-шлункового тракту, при лікуванні коклюшу, бронхіальної астми, кашлю, при порушенні обміну речовин. Відвар рослини п'ють при кам'яних хворобах, захворюванні печінки, загальному нездужанні, жіночих хворобах, як вітамінний і тонізуючий засіб. Зовнішньо терту свіжу траву прикладають до ран, відваром миють голову для прискорення росту волосся, прикладають до ударених місць і пухлин. У гомеопатії використовують есенцію з свіжої трави.
Спориш має високі кормові якості. В ньому містяться протеїн (13-24,5 %), білок (10-14 %), цукор (до 2,5 %) Добре поїдається великою рогатою худобою, свиньми, вівцями, козами, кролями, птахами. Добра пасовищна рослина, витримує витоптування ї швидко відростає. Тварини швидко набирають вагу при відгодівлі ним. Медоносна рослина, нектар виділяє протягом всього літа, проте взяток з неї незначний. 3 коренів споришу добувають синю фарбу. його можна використовувати для залуження скотопрогонів, аеродромів, стадіонів, для заміни злакових газонів.
Рід Конюшина - Trifolium
Конюши́на повзу́ча - Trifolium repens L.
Багаторічна трав'яниста рослина родини бобових. Має повзучі пагони, які по вузлах укорінюються. Стебло голе, сланке або висхідне, розгалужене, часто порожнисте, 10—35 см заввишки. Листки довгочерешкові, трійчасті; листочки оберненояйцевидні, дрібнозубчасті. Квітки дрібні, неправильні, білі, блідо-рожеві або блідо-жовті, у головчастих кулястих суцвіттях на довгих квітконосах. Плід — біб. Цвіте у травні — вересені.
Для виготовлення ліків використовують траву, яку збирають під час повного цвітіння рослини. Сушать під наметом або в теплому приміщенні, стежачи за тим, щоб суцвіття (головки) не пересохли і не обсипалися. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад. Трава містить алкалоїди, дубильні речовини, вітаміни [Е, С, каротин (провітамін А) та інші] й естрагенний ізофлавон куместрол.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
