3473 (600091), страница 4
Текст из файла (страница 4)
б) банку, який перебуває в режимі фінансового оздоровлення і звернувся з клопотанням про надання стабілізаційного кредиту під заставу державних цінних паперів;
в) банку, який перебуває в режимі фінансового оздоровлення і звернувся з клопотанням про надання стабілізаційного кредиту, під гарантію чи поруку фінансово стабільного банку.
Рішення про надання стабілізаційного кредиту банку приймається Правлінням Національного банку на підставі аналізу й оцінки програми фінансового оздоровлення, що здійснені територіальним управлінням Національного банку, та пропозицій Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку. У цьому рішенні визначаються строк користування кредитом, порядок його погашення і сплати процентів за користування стабілізаційним кредитом. Стабілізаційний кредит може надаватись банкам строком від 1 до 3 років [23].
На нашу думку, у період становлення фондового ринку в Україні, коли ще не існує інших механізмів підкріплення ліквідності, розглянутий вище порядок рефінансування комерційних банків, задекларований положеннями Національного банку, сприяє розв'язаннню проблем забезпечення ефективного та оперативного рефінансування комерційних банків.
РОЗДІЛ 2
ПОЛІТИКА РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
2.1 Європейській досвід політики рефінансування
Процес інтеграції економік країн Західної Європи, уніфікація розрахунків між економічними суб’єктами в межах єдиної економічної системи призвели до появи можливості використання спільних методів проведення грошово-кредитної політики. Загальними правилами ЄС по інструментам і процедурам проведення грошово-кредитної політики передбачені три основні механізми регулювання банківської ліквідності [21]:
а) операції на відкритому ринку;
б) постійні послуги;
в) мінімальні резерви.
При необхідності банки мають змогу отримати ліквідні кошти від центрального банку в основному через операції на відкритому ринку, але для регулювання розрахункових операцій по постійним послугам передбачено маргінальне (граничне) кредитування. Таким чином, стара система рефінансування, згідно з якою банкам ресурси надаються як через операції РЕПО, так і шляхом переобліку векселів, надання ломбардних кредитів, поступово змінюється.
Операції на відкритому ринку включають основні операції рефінансування, що являють собою операції регулювання ліквідності при повторному викупі цінних паперів, що його щотижнево проводить центральний банк на основі постійних тендерів. Вони відіграють вирішальну роль в операціях на відкритому ринку ЄС і забезпечують основну частину кредитів рефінансування фінансовому сектору. Операції по довгостроковому рефінансуванню також проводяться на основі постійних тендерів, але щомісяця надають ліквідність строком на три місяці. Мета цих операцій – забезпечення країн-учасників додатковим довгостроковим рефінансуванням [31]. Новими європейськими нормами рефінансування зазначено, що операції довгострокового рефінансування проводяться як правило у формі стандартних тендерів на регулярній основі. Тільки у виключних випадках Європейський центральний банк виконує довгострокові операції рефінансування через тендери за фіксованою ставкою. Забезпеченням операцій рефінансування є типи активів першого і другого порядку, що розрізняються залежно від їх ліквідності (типу активів, процедури розрахунків , типу емітента, гаранта активів, місцезнаходження емітента, місцезнаходження активу). Операції “точної настройки” введені для цілей підтримки ліквідної ситуації на ринку і управління процентними ставками. В ролі операцій “точної настройки ” може при необхідності використовуватись продаж “аутрайт”, валютні свопи. Типи угод визначаються в залежності від конкретних умов з використанням швидких тендерів і двосторонніх процедур. Такі операції можуть проводитись нерегулярно. Центральний банк ЄС може проводити структурні операції через випуск сертифікатів, обернені угоди і угоди “аутрайт”. Ці операції виконуються щоразу, коли ЦБЄ (центральний банк Європи) бажає врегулювати структурні позиції з фінансовим сектором. Структурні операції у вигляді у вигляді обернених угод і випуску сертифікатів здійснюються національними і центральними банками через стандартні тендери, угоди у формі “аутрайт” проводяться опосередковано через двосторонні процедури [16].
Метою надання ЦБЄ постійних послуг є забезпечення і поглинання ліквідності “овернайт”, відображення основних позицій грошової політики і граничних ставок “овернайт” грошового ринку. Постійні послуги різняться в залежності від напряму дії на граничне (маргінальне) кредитування і депозитні відносини. Маргінальне кредитування призначене для регулювання добової ліквідності. Кошти від ЦБЄ надаються по заздалегідь встановленій процентній ставці під прийнятні активи, але ЦБЄ має право змінювати умови кредитування і призупиняти дію даного механізму регулювання в будь-який час за його бажанням. Для європейського співтовариства вирішені єдині умови надання таких позик. Ставка процента за маргінальними кредитами є верхньою границею для добових ринкових процентних ставок. Банки отримують кошти шляхом добових угод РЕПО або як короткострокові (на добу) позики під забезпечення. Комерційні банки мають змогу отримати доступ до такіх кредитів через свої національні банки.
Заявкою для автоматичної видачі коштів є дебетові позиції на кінець дня. Однак кредити можуть надаватись лише в ті дні, коли діють національні системи розрахунків RTGS і системи розрахунків по цінним паперам.
В тому випадку, коли забезпеченням кредиту слугують прийнятні активи, обмеження на сукупну кількість коштів, що надаються не встановлюються, однак при необхідності ЄЦБ може обмежувати доступ до цього механізму. Кредит погашається через добу на слідуючий робочий день через систему TARGET (Trans-European Automated Real-time Gross settlement Express Transfer), після відкриття національних RTGS і систем розрахунків по цінним паперам.
Центральним інструментом політики рефінансування ЄЦБ сьогодні є “основні операції рефінансування”, що полягають у наданні кредитів строком на 14 днів і являють собою фактичний аналог покупки банками цінних паперів з зобов'язанням викупу (РЕПО).
Ломбардні відносини не виділяються в якості окремого інструмента. Перехід акценту політики рефінансування на операції РЕПО пояснюється лібералізацією умов залучення коштів для регулювання банківської ліквідності [18].
В Німеччині взаємовідносини Національного федерального банку (НФБ) з комерційними банками на початкових етапах еволюції грошово-кредитного регулювання суттєво різнилися як з американським досвідом, так і з практикою інших західноєвропейських країн.
Особливістю НФБ тривалий час залишалось право надання прямих кредитів федеральним і земельним органам влади в чітко визначеній кількості і часових межах. Окрім того, Бундесбанк надавав кредити спеціальним фондам і об'єктам, що знаходились у власності держави. Кредитна підтримка банків з часткою держави і спеціалізованих комерційних установ, крім прямих кредитів за рахунок емісії, здійснюється через купівлю боргових зобов'язань. Згідно п.19 Закону про Німецький федеральний банк, може надавати кредити під заставу цінних паперів, векселів та інших зобов'язань. Крім того, згідно п.21, НФБ може використовувати боргові зобов'язання банків в операціях на відкритому ринку для регулювання банківської ліквідності. Кредити, що надаються в такий спосіб, є короткостроковими, однак за умови постійного відновлення цих операцій, вони дають можливість отримання банками ресурсів на тривалий термін.
Вплив Бундесбанку на економіку ФРГ довгий час визначався не тільки нарощуванням банківського і кредитного капіталу, але й потребами країни в стимулюванні експортних галузей [22]. Економічна політика Німеччини базувалась на протекціоністських методах розвитку таких галузей. В цих умовах НФБ взаємодіяв зі спеціалізованими інститутами, наприклад, з Аусфуркредит – заснованим 1952 р. на базі консорціуму з 32 банків (сьогодні - 52 банки). Аусфуркредит надає кредитні ресурси позичальникам як за рахунок коштів, що входять в його систему банків, так і за рахунок Бундесбанку у формі переобліку векселів німецьких експортерів. Бундесбанк відіграє суттєву роль у функціонуванні даного фінансового інституту, оскільки надає близько 25% кредитів для Аусфуркредиту.
Всередині 1949 р. НФБ надав комерційним банкам спеціальну позику для середньо- і довгострокових кредитів промисловим підприємствам, цей засіб разом з іншими інструментами грошово-кредитної політики використовувався для забезпечення зовнішньої і внутрішньої стабільності марки [22].
Після об'єднання Німеччини відбулося пожвавлення ломбардних операцій. В червні 1990 р. був скорочений об'єм операцій РЕПО. Договори про майбутній вику цінних паперів не забезпечували чіткого і швидкого управління ліквідністю, тому що банки Східної Німеччини ще не мали можливості повноцінної участі у цьому процесі. Тому НФБ будував свої відносини з банками східних земель в основному на ломбардному рефінансуванні.
При запровадженні політики рефінансування у Франції застосовуються більш традиційні методи впливу на ліквідність банків.
В 60-80 роках для грошово-кредитної політики Франції було характерним жорстке регулювання кредиту. Для цього, у перші післявоєнні роки Банк Франції з метою обмеження кредиту застосовував ліміти переобліку і систему мінімальних меж купівлі казначейських векселів, зобов'язавши таким чином банки зберігати у цій формі значну частину своїх депозитів.
Ліміти переобліку виявились ефективним інструментом тільки в той період, коли банки були змушені звертатись за допомогою до центрального банку для задоволення попиту на короткострокові суди. Надалі потреби реконструкції економіки призвели до розвитку середньострокового кредиту. Головний принцип регулювання кредиту того часу полягав у “дозуванні” пропозиції грошей в економіку шляхом контролю за основним джерелом їх створення – банківським кредитом.
З середини 70-х до початку 80-х років у Франції застосовувались засоби “селективної політики” з підтримки інвестицій, експорту і житлового будівництва. Для цього використовувались кредити по льотній процентній ставці Банку Франції, відсоткова різниця за якими покривалась за рахунок бюджету. Банки, що надавали кредити такім фірмам отримували можливість автоматично отримувати кредит у Банка Франції у формі рефінансування по зниженому проценту, що сприяло стимулюванню інвестиційної активності [22].
На сьогодні централізовані ресурси надаються у Франції в основному при проведенні кредитних аукціонів як кредити під заставу векселів на строк від 5 до 10 днів. Всі інтервенції проводяться по процентним ставкам, що встановлюються центральним банком.
Коли Банк Франції, враховуючи ситуацію з банківською ліквідністю, вважає за необхідне провести кредитний аукціон, він здійснює запит до кредитних установ щодо можливих обсягів і процентної ставки інтервенції. Після узагальнення відповідей Банк визначає процентну ставку і загальну суму кредитів. Загальна сума рефінансування розміщується в рівних долях поміж учасників аукціону. Всі надані через кредитні аукціони позики повинні мати забезпечення у вигляді депонованих державних або комерційних цінних паперів, що задовольняють вимогам , встановленим центральним банком.
Розвиток системи рефінансування в Європі пройшов історично тривалий шлях, на початкових етапах якого принципіальним було питання строків надання централізованих коштів комерційним банкам. У 80-ті роки більшість європейських країн почала відходити від старої системи рефінансування. З 1986 р. у Франції відбувається становлення системи “тонкої відладки”, що представляє собою угоду центрального банку з кредитними інститутами на дуже короткий термін (одну добу) на домінуючих на ринку умовах. Процентна ставка по одноденним позикам як правило встановлюється між процентними ставками кредитних аукціонів і кредитів під заставу векселів, які часто називаються “базисними процентними ставками”. Однак вона може і варіюватись в залежності від ринкової коньюктури [28].
Якщо процентні ставки ростуть всупереч бажанню Банка Франції, його вплив на ринок проявляється у вигляді додаткового вливання в формі одноденних позик під заставу векселів. Якщо ринкові процентні ставки необхідно підтримати, Банк Франції проводить процедуру вилучення коштів, в тому числі і за рахунок депозитів.
2.2 Політика рефінансування в країнах з перехідною економікою на прикладі Російської Федерації
Згідно ст. 36 Федерального закону "Про Центральний банк Російської Федерації (Банці Росії)" кредити можуть надаватися банкам в межах загального обсягу видаваних Банком Росії кредитів, визначеного Банком Росії відповідно до прийнятих орієнтирів єдиної державної грошово-кредитної політики.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
