3041 (599938), страница 5
Текст из файла (страница 5)
В Україні останнім часом гроші вливаються в економіку переважно шляхом купівлі валюти в експортерів, які почали перетворюватися на «перших утримувачів» грошей. Головним каналом випуску грошей в обіг є валютний ринок: за січень – серпень 2005 року обсяг чистої емісії, спрямованої на купівлю-продаж валюти, становив понад 26,4 млрд. грн. [18, с. 27].
Детальніше хотілося звернути увагу на структуру готівкового обороту в Україні. Протягом 2001-2005 рр. спостерігалася позитивна динаміка кількості банкнот кожного номіналу. Впродовж 2004-2005 рр. особливо зросла кількість банкнот номіналами 50, 100 і 200 грн.
Це вплинуло на зміну структури банкнот – частка банкнот високих номіналів (50, 100, 200 грн.) поступово зростала. Тоді як частка банкнот низьких номіналів (1, 2, 5 грн.) скорочувалася (рис. 2.4.).
Рис. 2.4. – Кількість і структура банкнот в розрізі номіналів
У цілому частка банкнот високих номіналів, яка протягом 2001-2005 рр. постійно зростала, за станом на 01.01.2006 р. досягла 36,9% від їх загальної кількості. Натомість частка банкнот низького та середнього номіналів (10, 20 грн.) мала тенденцію до зниження. Якщо на початку 2001 року в структурі готівкової гривні купюри низького номіналу переважали (їх кількість становила близько 52%), то на початку 2006 р. частка цих банкнот скоротилася і перебувала на майже однаковому рівні з купюрами середнього номіналу – відповідно 31,4 та 31,7 %.
Виходячи з дослідження структури банкнот та попиту на них можемо зробити висновок про посилення ролі банкнот високих номіналів. Що є нислідком впливу низки факторів, серед яких – підвищення індексу споживчих цін. Зростання цін на споживчі товари стимулює попит на купюри високих номіналів. Справді, з моменту введення гривні (вересень 1996 року) до початку 2006 року ціни в Україні зросли майже втричі, при цьому за останні п’ять роківчастка банкнот високих номіналів, які перебівають у обігу, зросла з 10,8 до 36,9% від їх загальної структури. Це дає підстави зробити висновок про навність зв’язку між структурою банкнот та інфляцією. Отже, на нашу думку, при прогнозуваннізагального попиту на банкноти певного номіналу доццільно орієнтуватися на прогнозні оцінки рівня інфляції.
Необхідно констатувати, що в Україні з'явилися і розвиваються системи, які здійснюють розрахунки між своїми учасниками за допомогою інструменту, який не має правового визначення в національному законодавстві, а відповідно термінології, що вживається світовою банківською спільнотою, називається “Електронні гроші” (electronic money).
Під терміном “електронні гроші”, як правило, розуміють грошову вартість, яка зберігається в електронному вигляді на технічному пристрої і може використовуватися для здійснення платежів суб'єктам іншим, не емітент, без необхідності використання при цьому банківських рахунків, але що діє як свідомо сплачений інструмент на пред'явника.
Поява електронних грошей обумовлена:
- розвитком інформаційних і криптографічних технологій, які дозволили зберігати на технічних пристроях грошову вартість і передавати її;
- потребами систем електронної торгівлі, яким необхідний інструмент для здійснення беззбиткових мікроплатежів.
Сьогодні в Україні, як і в світі, для зберігання електронних грошей використовують два види технічних пристроїв: смарт-картку (свідомо сплачені платіжні картки багатоцільового використання або електронні гаманці) і пам'ять комп'ютера.
Діяльність щодо емісії смарт-карток з електронними грошима за відсутності в законодавстві належних правових положень регулюється нормами щодо емісії платіжних карток, яка в межах України проводиться виключно банками. Проте на відміну від електронних грошей, платіжна картка виконує функцію ідентифікації утримувача і по своєму призначенню є засобом доступу до його банківського рахунку.
Електронні гроші є грошовими зобов'язаннями емітента в електронному вигляді і зберігаються на електронному пристрої утримувача. У системах, які здійснюють розрахунки електронними грошима, банківські рахунки використовуються лише при введенні і виведенні грошей з системи: зарахування грошей на рахунок емітента при емісії електронних грошей і списання грошей з рахунку емітента у разі пред'явлення електронних грошей для погашення. Необхідно відмітити, що міжнародні банківські установи, зокрема Банк міжнародних розрахунків і Європейський центральний банк, розглядають електронні гроші окремо від продуктів доступу до банківського рахунку і встановлюють вимоги до емітентів і систем електронних грошей незалежно від виду носія, на якому електронні гроші зберігаються.
Якщо банки - емітенти електронних грошей на смарт-картках є суб'єктами загального банківського регулювання і нагляду з боку центрального банку, то небанківські установи - емітенти електронних грошей, які зберігаються в пам'яті комп'ютерів, здійснюють в Україні діяльність щодо емісії електронних грошей поза державним контролем. Необхідно вказати, що електронні гроші, які зберігаються в пам'яті комп'ютерів, можуть переказуватися мережею Інтернет між пристроями учасників систем (як фізичних, так і юридичних осіб), а також обмінюватися на електронні гроші подібних систем і електронні гроші, номінально в інших валютах. Переваги електронних грошей, зокрема здатність миттєво обслуговувати віддалені платежі і високий рівень анонімності можуть бути використані для кримінальних зловживань.
За відсутності належного правового регулювання діяльності, пов'язаної з електронними грошима, системи електронних грошей і їх учасники натрапляють на істотні правові і фінансові ризики. Правовий ризик виникає унаслідок того, що така діяльність не є легалізованою. Відсутність правової основи операцій, які виконуються в системах електронних грошей, є джерелом ризику як для окремих трансакцій і учасників, так і для систем в цілому. Фінансові ризики утримувачів і торговців виникають через певну невизначеність щодо остаточного виконання грошових зобов'язань з боку емітента. За погашення електронних грошей комерційні структури несуть договірну відповідальність, і додатково їм властивий ризик банкрутства.
Міжнародні банківські установи підкреслюють, що повинні бути встановлені чіткі правила і умови, по яких може здійснюватися емісія електронних грошей, і упроваджений контроль за нею, оскільки така емісія може негативно вплинути на стабільність фінансової системи і безперебійне функціонування платіжних систем .
У країнах Європейського Союзу питання емісії і нагляду за емітентами електронних грошей вирішено на рівні директиви Європейського Парламенту і Ради.
У Російській Федерації і Республіці Білорусь відповідні регулюючі норми встановлені на рівні підзаконних актів центральних банків.
У Україні ухвалення законодавчих норм щодо електронних грошей і їх емітентів є квапною потребою. Необхідне адекватне правове регулювання процесів, в яких фактично вже бере участь певна частина користувачів, - постачальників і споживачів послуг. Внесення доповнень до законодавства продиктоване розвитком суспільства і дозволить легалізовувати види діяльності, які на момент розробки законів України, що діють, не існували.
Метою внесення змін в законодавство є впровадження контролю за діяльністю, пов'язаною з електронними грошима, і разом з цим - створення регулятивної основи, яка б сприяла виявленню потенційних переваг електронних грошей і забезпечила потреби електронної торгівлі в Україні.
В умовах активного розвитку електронних технологій, починаючи з середини минулого століття, деякі економісти висловлювали припущення про поступове зникнення готівки і її заміні електронними аналогами - платіжними картами, електронними гаманцями (встановленими на комп'ютери і мобільні телефони). На їх думку, майбутнє нібито за більш технологічними, дешевшими, зручнішими і безпечнішими засобами платежу в порівнянні з готівкою.
Проте навіть в розвинених країнах, де електронні платежі існують декілька десятиліть, потенціал готівки далеко не вичерпаний. Так, наприклад, частка готівки в структурі платіжних інструментів, використовуваних населенням при розрахунках у сфері роздрібної торгівлі, виключно велика: у США вона складає приблизно 75%, в Європі - 76-86%, в Японії - 90%. У Росії цей показник набагато вище і досягає 97%, що пояснюється пізнішою появою електронних засобів платежу (середина 90-х рр. минулого століття). Російські громадяни в даний час вважають за краще використовувати готівку як основний платіжний засіб.
По оцінках незалежних експертів, в 2011 р. готівка обслуговуватиме більше 2/3 роздрібних платежів у всьому світі.
Домінуюче положення готівки в структурі платіжних інструментів пов'язане також з психологічним аспектом: населення звикло розраховуватися готівкою і не уявляє собі існування без них. За даними канадських дослідників, якщо розмір трансакції операції менше 10 дол. США, то 90% платників віддають перевагу оплаті готівкою, і лише коли розмір трансакції перевищує 50 дол. США, знаходиться достатня кількість (65%) охочих використовувати платіжні карти.
За даними європейських дослідників, в 2005 р. при трансакції більше 100 євро частка наявних засобів, використовуваних при оплаті, складала 49%, тоді як в 2003 р. - 46%. Питома вага платіжних карт залишилася незмінною і склав 36%.
Розглянемо переваги і недоліки готівки і електронних засобів платежу.
1. Зручність - Для покупця, поза сумнівом, зручніше мати декілька платіжних карт, чим велику кількість банкнот і монет, але слід мати на увазі, що електронні засоби платежу, на відміну від готівки, не володіють офіційним статусом законного платіжного засобу. У зв'язку з цим будь-який одержувач грошових коштів може на свій розсуд відмовитися приймати певні кредитні або дебетові карти при оплаті товарів або послуг. Більш того, здійснення платежів за допомогою електронних засобів припускає наявність спеціальних технічних пристроїв, в роботі яких не виключені збої. Робота технічних пристроїв неможлива також в періоди відключення електрики і на територіях, що постраждали від стихійних лих. Збої в роботі платіжних систем під час стихійних лих в Південно-східній Азії і США підтверджують справедливість цих слів.
2. Легкість використання. При проведенні розрахунків використовувати готівку простіше, ніж електронні гроші, оскільки в цьому випадку не має значення вік, стать, рівень освіти сторін, не вимагається спеціальних технічних пристроїв, а також відсутня необхідність повідомляти третю сторону і чекати її підтвердження на право операції, а одержувач засобів може негайно їх витратити.
3. Простота витрачання засобів. Готівка дозволяє платникові економніше витрачати свої засоби. За даними соціологів, використовуючи платіжну карту, свого роду «віртуальне сховище» грошових коштів, людина набагато легше розлучається з ними, ніж маючи їх в готівці.
4. Анонімність. При оплаті товару або послуги готівкою покупець має можливість зберегти свою анонімність, а при електронних розрахунках особа платника ідентифікується за допомогою технічних пристроїв. У зв'язку з цим покупці, які не бажають, щоб їх операції сталі відомі широкій громадськості, вважають за краще використовувати готівку.
5. Швидкість розрахунків. При здійсненні оплати товарів і послуг за допомогою платіжних карт, на відміну від готівки, швидкість обробки платежу сповільнюється, унаслідок необхідності запрошувати підтвердження на здійснення оплати у третьої сторони, що у свою чергу, негативно позначається на товарообігу підприємств роздрібної торгівлі.
6. Безпека. У разі втрати або крадіжки кредитних і дебетових карт їх власник може зберегти грошові кошти, заблокувавши операції по втрачених картах. Проте існує небезпека злому електронних систем хакерами, які створюють різні пастки для розкрадання грошей з рахунків клієнтів, тому забезпечення збереження «електронних грошей» все одно залишається серйозною проблемою.
7. Економічність. Для модернізації і вдосконалення електронних систем платежів використовуються новітні технології, що неминуче веде до зростання сукупних витрат, пов'язаних з організацією платіжного процесу. По оцінках зарубіжних експертів, витрати при здійсненні платежів за допомогою банківських карт виявляються значно вищими, ніж при оплаті готівкою.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
