3041 (599938), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Відомо, що емісія грошей – це введення в обіг грошових знаків в усіх їх формах, за якого відбувається збільшення грошової маси, котра перебуває в обігу. [11, с. 185]. Грошовий оборот поділяється на дві взаємопов'язані частини – сфери готівкового та безготівкового обігу.
Проблема емісійних операцій і забезпечення найефективнішого їх впливу на розвиток економіки є однією з головних у діяльності центральних банків усіх країн. На сьогодні для світової практики характерні дві основні моделі центрального емісійного банку: англосаксонська (типові представники – Великобританія та США) і континентальна (більшість європейських країн). Вітчизняний досвід функціонування Національного банку України дозволяє зробити висновок щодо наявності рис економічної самостійності у центрального банку нашої держави. Підтвердженням цьому слугує також і законодавчо-правова база України. [17, с. 105]
У більшості країн світу врегульовується не тільки технічні принципи емісії та вилучення з обігу банківських білетів, а й розміри емісії. Визначено також конкретні види і форми покриття емітованої грошової маси: золото, векселі державного казначейства, державні цінні папери, поручительства у міжнародних фінансових організаціях, валюта, тощо.[8, с. 93]
Національний банк розпочав у 1991 році проводити грошово-кредитну політику. Слід ураховувати й те, що в цей період Україна продовжувала перебувати у рублевій зоні і як грошову одиницю використовувала російський рубль. Національний банк пройшов кілька етапів розвитку грошово-кредитного ринку, використовуючи відповідні монетарні механізми та інструменти, застосовуючи функції, передбачені Законом України «Про банки та банківську діяльність». Розглянемо еволюцію створення грошово-кредитної системи та проведення грошово-кредитної політики в Україні (в рамках якої і проведення емісійної роботи), яку умовно можна поділити на три етапи.
1 етап (1991-1995 роки) – створення самостійної банківської і грошової системи України, організація внутрідержавних і міждержавних розрахунків, кредитна підтримка економіки, опрацювання механізмів валютного регулювання і банківського нагляду, запровадження практики міжбанківських розрахунків на кореспондентських засадах, реформування монетарного менеджменту і статистики, започаткування співпраці з міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, ЕБРР, СБ).
2 етап (1996-1999 роки) – проведення грошової реформи з уведенням в обіг національної грошової одиниці та використання на її основі ринкових елементів регулювання грошово-кредитного ринку.
3 етап (2000-2007 роки) – Подальший розвиток банківської системи та монетарних інструментів із регулювання грошово-кредитного ринку, зорієнтованих на підтримку сталого економічного зростання та цінової стабільності.
Розглянемо детальніше перший етап. У 1991 році було закладено лише фундамент функціонування Національного банку України як центрального банку держави. У цей період він ще не мав належної структури. Банківська система перебувала у зародковому стані. Власної нормативної бази у Національного банку також не було. Під час здійснення контролю за діяльністю комерційних банків, які створювалися, використовувалися нормативно-правові документи колишнього Держбанку СРСР.
7 листопада 1992 року видано Указ Президента України «Про реформу грошової системи України». Пунктом 2 цього указу передбачалося, що починаючи з листопада 1992 року єдиним законним засобом платежу на території України стає український карбованець, представником якого у обігу виступає купон Національного банку України.
Протягом 1992 року Національний банк здійснював безготівкову кредитну емісію грошей виключно за рішеннями Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.
Першу кредитну (безготівкову) емісію Національний банк здійснив відповідно до постанови Верховної Ради від 05.03.1992 р. №2165-ХІІ на завершення міжбанківського заліку взаємної заборгованості в розмірі 20.0 млрд. крб.
Відповідно до постанов Верховної Ради України в 1992 році комерційним банкам було видано кредитів на загальну суму 670 млрд. крб., із них на поповнення обігових коштів державних підприємств та організацій з їх подальшим віднесенням на внутрішній борг – 292 млрд. крб., у тому числі 50 млрд. крб. – для надання кредиту сільськогосподарським організаціям.
У грудні 1992 року згідно з рішенням Кабінету Міністрів України (постанова КМУ від 05.12.1992 р. № 679 та № 682) уперше були надані емісійні кредити Міністерству фінансів України для фінансування витрат сільського господарства та вугільної промисловості на загальну суму 329.7 млрд. крб.
Така ситуація з наданням безготівкових емісійних кредитів тривала і в 1993 році.
1993 року Національний банк уперше зробив спробу розробити Основні напрями грошово-кредитної політики, які передбачали відповідні цілі та механізми її реалізації (головною проблемою банківської системи України у 1993 році було подолання гіперінфляції і забезпечення стабільності національної грошової одиниці).
Але подолати інфляційні процеси в 1993 році не вдалося. Індекс інфляції досяг 10 255 відсотків. Так ситуація виникла внаслідок адміністративних втручань у діяльність Національного банку щодо здійснення безготівкової емісії, відсутності на той час відповідних ефективних нормативно забезпечених механізмів та інструментів регулювання грошово-кредитного ринку.
За 1992-1995 роки надано прямих кредитів Міністерству фінансів України у розмірі 3,3 трлн. крб., або 69,9% від загального обсягу безготівкової емісії Національного банку при 17,5% безготівкової емісії, спрямованої на кредитування комерційних банків, та 12,5% - на купівлю іноземної валюти.
У 1992 році було розпочато створення офіційного валютного резерву Національного банку України, а першу інтервенцію на валютному ринку Національний банк здійснив у 1993 році в сумі 930 млрд. крб.
Узагальнену суму безготівкової емісії за відповідними періодами відображено на рис. 2.1, 2.2, 2.3.
Рис. 2.1. - Структура безготівкової емісії НБУ у 1992-1995 роках
Рис. 2.2. - Структура безготівкової емісії НБУ у 1995-1999 роках
Рис. 2.3. - Структура безготівкової емісії НБУ у 2000-2005 роках
Другий етап (1996-1999 роки) грошово-кредитної політики в Україні пов'язаний із проведенням грошової реформи і започаткуванням на її основі формування ринкових засад регулювання грошового ринку.
Уряд і Національний банк України виходили з того, що напередодні реформи в готівковому обігу перебувала значна маса грошей – 338 трлн. крб., яка не мала повного реального покриття у вигляді товарних запасів (їх було лише на 157 трлн. крб.) і не могла бути підтримана за рахунок резервів іноземної валюти через їх недостатні обсяги. За розрахунками фахівців, конфіскаційний варіант реформи мав би негативні наслідки, а саме – зростання інфляції на 50 відсотків за місяць за повного спустошення прилавків магазинів. Це мало б руйнівні наслідки не лише для стабільності національної валюти, а й для економіки в цілому.
Отже, можна зробити висновок, що запровадження в обіг національної валюти гривні забезпечило закінчення формування грошово-кредитної системи України. В обіг уведена повнокровна грошова одиниця, яка стала одним з атрибутів державності та інструментів з управління економікою.
Цей період реалізації грошово-кредитної політики (одночасно із затвердженням грошової реформи) характеризувався і запровадженням такого фінансового інструменту, як державні цінні папери. Національний банк, починаючи з 1996 року, припинив надавати прямі кредити на покриття дефіциту державного бюджету і забезпечував надання коштів шляхом купівлі державних цінних паперів на первинному ринку. Усього за 1996-1999 роки Національний банк спрямував на купівлю державних цінних паперів 14,5 млрд. грн. у портфелі Національного банку з'явився фінансовий інструмент, який можна було використовувати під час регулювання грошово-кредитного ринку.
Подальший розвиток банківської системи та монетарних інструментів із регулюванням грошово-кредитного ринку (третій етап 2000-2007) був зорієнтований на підтримку цінової стабільності т на її основі стабільного економічного зростання.
З прийняттям 20.05.1999 р. Закону України «Про національний банк України» процедура розроблення та затвердження документа щодо проведення грошово-кредитної політики суттєво змінилася.
2000-2007 роки можна охарактеризувати в монетарній сфері як адекватні процесам, що відбувалися в реальному секторі економіки та державному бюджеті.
У цей період відновлено тенденції до економічного зростання, значно підвищилася цінова стабільність, рівень інфляції після проведення грошової реформи мав тенденцію до зниження і був таким, що відповідає стану економічного розвитку країни, яка щойно стала на шлях започаткування суттєвих економічних реформ.
Характерною ознакою періоду 1999-2005 років є стійке зростання обсягів номінальної грошової маси, обчисленої за всіма агрегатами, - майже на 30-40% щорічно.
У цьому зв'язку не можна не згадати гострі дискусії, що точилися у 1996-1997 рр. із приводу низького рівня коефіцієнта монетизації економіки, що віддзеркалює рівень насиченості господарського обороту грошима та негативних наслідків так званого «штучного дефіциту грошей» і ремонетизації для відтворювальних процесів в економіці [13, с.12-14]. Зауважимо, що в Україні цей показник був найнижчим у 1995-1996 рр. – близько 9-10%. Упродовж 1997-2000 рр. спостерігалося його поступове зростання, але навіть на кінець 2000 року рівень монетизації в Україні був нижчим порівняно з такими країнами, як Венесуела (19,0%), Зімбабве (20%), Румунія (18,9%). У країнах так званої «Великої сімки» цей показник коливається у межах 55-100%, у країнах, що розвиваються, - 40-60%. У США рівень монетизації економіки у 2004 році дорівнював 79%. До речі, одним з найвищих є рівень монетизації в Китаї – понад 150%.
У фахових виданнях наводяться дані стосовно того, що в 1990-х роках для економік абсолютної більшості країн із високим рівнем монетизації ВВП було характерним сприятливіше поєднання темпів економічного зростання та інфляції.
Зазначимо, що монетизація економіки та її рівень насиченості грошима безпосередньо пов’язані з таким важливим поняттям як «фінансова глибина» (financial depth), що характеризує співвідношення обсягів строкових коштів та ВВП. Воно введено у 1980-х роках Світовим банком для відображення зв’язку між насиченістю економіки грошима, розвинутістю фінансової та грошово-кредитної системи, з одного боку, і темпами економічного зростання – з іншого [30, с. 256]. З посиланням на дослідження Світового банку як певна тенденція наводяться приклади десятків країн, аби сформулювати таку узагальнюючу тезу: чим вища насиченість економіки фінансовими та грошовими ресурсами, тим вищі темпи економічного зростання, оскільки диверсифікованішим є попит на гроші, потужнішими стають фінансово-грошові потоки, які підлягають перерозподілу в економіці та спрямовуються на фінансування її розвитку, не виникає штучного дефіциту грошей, що обмежує інвестиційні вливання тощо. Не зупиняючись детально на дослідженні питань монетизації економіки й особливостях формування попиту і пропозиції на грошовому ринку, зауважимо, що в Україні зростання реального ВВП із 6 до 12% протягом 2000-2004 рр. відбувалося за умов зростання показника фінансової глибини з 6 до 17%, збільшення обсягів реальної грошової маси та підвищення рівня монетизації – із 16 до 32%.
Зазначимо, що зміни пропозиції грошей повинні узгоджуватися з динамікою ВВП та відповідними інфляційними процесами. Водночас істотне збільшення монетарних агрегатів спостерігалося на фоні значного сповільнення темпів зростання реального ВВП. Так, протягом 1993-2004 рр. його обсяги скоротилися до 87% від рівня 1993 року, тоді як реальні залишки готівки (М0) за цей період зросли у 7,58 рази, М1 – у 4,74 рази, М2 та М3 – більш ніж у 6 разів. Найвищими темпами реальна грошова маса зростала у 2001-2002рр., сягнувши рівня 35-43% щорічно. У 2003-2005 рр. ці показники дещо знизилися - до 13-5% на рік. Зауважимо, що для точніших розрахунків відповідності приросту грошової маси змінам реального ВВП доцільно використовувати дані про обсяги грошової маси не на кінець року, а середньомісячні показники. Це, до речі, зумовлено тим, що в окремі періоди (у 1992-1994 рр.) спостерігалися значні коливання її обсягів. Так, у ІV кварталі 1992 року грошова маса М2 збільшилася у 6,1 рази, у ІІІ кварталі 1993 року – у 1,9 рази [24, с. 6].
У цьому контексті хотілося б також звернути увагу на те, що у 2005 році зростання готівки при одночасному зниженні темпів ВВП та сповільнення швидкості обертання грошової маси створювали додаткові інфляційні ризики. Темп зростання готівки у січні – серпні 2005 року (27,1 за період) значно перевищував відповідні показники за роки економічного зростання [14, с. 27].
Досить важливим є дослідження каналів формування грошової маси, оскільки вони безпосередньо впливають на на ефективність грошово-кредитної політики. Слід зазначити, що в економічно розвинених країнах грошові агрегати зростають за рахунок ефекту мультиплікації грошової бази.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
