3041 (599938), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями, установами можуть класифікуватись за рядом ознак:

- за об'єктом розрахунків або в залежності від призначення платежу (платежі до бюджету, по розрахунках з фондом соціального захисту населення тощо);

- за місцем проведення розрахунків або від характеру економічних зв'язків – внутрішньодержавні чи міждержавні (коли розрахунки здійснюються з контрагентами, які знаходяться на території інших держав);

- за способом платежу: гарантовані (що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонованих коштів) та негарантовані (які не мають гарантії платежу); шляхом списання коштів з рахунку, чи шляхом заліку взаємних вимог; з відстрочкою;

- за способом реалізації продукції, товарів, робіт, послуг – прямі .розрахунки (безпосередньо між постачальником та покупцями) та транзитні (з врахуванням проміжних ланок).

В основі організації безготівкових розрахунків лежать наступні принципи:

1) грошові кошти господарюючих суб'єктів підлягають обов'язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків;

2) грошові розрахунки і платежі підприємства здійснюються, головним чином, через установи банків чи інші кредитні установи в безготівковому порядку за документами, передбаченими правилами розрахунків

3) розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності та послуги виконуються після відвантаження товарів або надання послуг, одночасно з ними або ж в порядку попередньої оплати. Платежі здійснюються в порядку, передбаченому умовами реалізації таких товарів;

4) розрахунки за товари та послуги виконуються, як правило, за згодою платника після перевірки виконання постачальником договірних умов;

5) платежі здійснюються лише при наявності достатньої кількості коштів на рахунках платника; за певних умов банк може надати кредит на оплату рахунків постачальників або взяти на себе функцію платника-гаранта (поручителя) на комерційній основі (на прохання кредитоспроможного клієнта);

6) зарахування коштів на рахунок одержувача виконується, як правило, після списання відповідних сум з рахунку платника.

До основних потоків безготівкових розрахунків з населенням відносяться:

- перерахування грошових коштів (заробітної плати та інших прибутків) з рахунків підприємства на рахунки, відкриті для вкладів в установах банку;

- перерахування страхових сум, пенсій, допомоги з рахунків страхових організацій, фонду соціального захисту на рахунки, які відкриті в установах банку;

- перерахування грошових засобів з рахунку одного підприємства (за дорученням бухгалтерії підприємства) на рахунки інших підприємств (торгівельних, комунальних тощо);

- перерахування з рахунків по вкладах на рахунки торгівельних організацій (оплата розрахункових чеків), комунальних закладів (оплата рахунків за комунальні послуги), установ банку (погашення споживчого кредиту), видача позик на споживчі потреби;

- зарахування відсотків на користь клієнтів банку на відповідні рахунки.

Вибір держави на користь безготівкової грошової емісії можна пояснити декількома факторами. По-перше безготівковий обіг дозволяє відслідковувати потоки грошових коштів, що рухаються у економіці. Це дуже важливо, адже наша країна здійснює широку політику державного регулювання економіки і для її реалізації необхідно слідкувати за масштабами та напрямками руху грошових коштів. Саме тому вибір держави робиться на користь безготівкових розрахунків. Також безготівкові розрахунки сприяють безперервному кругообороту коштів. Між готівково-грошовим та безготівковим оборотом існує тісна взаємозалежність: гроші постійно переходять із однієї сфери в іншу, змінюючи форму готівкових грошових знаків на депозит в банку, та навпаки. Тому безготівковий платіжний оборот невід'ємний від обігу готівкових грошей і створює разом з ними єдиний грошовий оборот країни.

Важливою властивістю грошей є їх економічність, яка дає змогу суспільству мінімізувати витрати на виготовлення грошей і забезпечити ними потреби обороту. Поки гроші були повноцінними, вирішити це завдання було неможливо, оскільки зниження витрат на забезпечення обороту грошима мало об'єктивну межу, що визначалася внутрішньою вартістю металу, з якого вони виготовлялися. Це послужило ключовою причиною демонетизації золота і появи неповноцінних грошей. Але й після цього вимога економічності грошей не була знята. Виготовлення банкнот та неповноцінних монет вимагає досить значних витрат держави, у зв'язку з чим готівка в обороті поступово замінюється безготівковими (депозитними) грошима. Але забезпечення обороту такими грошима вимагає теж певних витрат (на ведення рахунків, здійснення платежів, організацію міжбанківських розрахунків тощо). Для скорочення цих витрат рух депозитних грошей стали здійснювати засобами електронних технологій.

Незважаючи на інтенсивне розширення сфери використання депозитних, у тому числі електронних, грошей, жодна з країн не може зовсім відмовитися від готівки. А в Україні частка готівки в загальній масі грошей протягом 1991-1998рр. навіть зросла приблизно в 5 разів. Тому вимога економічності грошей зберігає свою актуальність, а для України вона надзвичайно зросла.

Окремі види грошей виявляються неоднорідними через різний ступінь довіри до їх емітентів, а отже - різний ступінь їх надійності. Якщо довіра до центрального банку вища, ніж до комерційних, то економічні агенти віддаватимуть перевагу готівці перед депозитними грошима як більш надійними.

Надійність депозитних грошей теж не однакова, оскільки кожний банк має свій рівень ліквідності і фінансової стабільності. Особливо гостро ця неоднорідність проявляється в умовах хронічної економічної та фінансової кризи, яку переживала Україна в 1992-2000 pp. У цих умовах істотно знизилась надійність комерційних банків, а отже, і довіра до їх депозитних грошей. Помітно кращою була надійність Національного банку, а довіра до його банкнот була значно вищою, що й спричинило деформацію структури грошової маси в бік непомірного зростання частки готівки.
Проте й до банкноти НБУ в умовах фінансової кризи потроху втрачається довіра, що проявляється у скороченні використання їх як засобу нагромадження вартості, заміні її вільно конвертованою валютою, насамперед доларом США. Отже, при неповноцінних грошах виникає тенденція, протилежна "закону Грешема", що зумовлює витіснення гірших грошей кращими - безготівкових грошей готівкою, національних грошей, що знецінюються, іноземною вільно конвертованою валютою.

1. Механізм проведення емісії

Емісійні операції НБУ - форма реалізації його монопольного права на випуск грошей в оборот. Вони є основними моментом системи регулювання наявно-грошового обороту, який включає два основні рівні організації: регламентацію касових операцій господарюючих суб'єктів. Для забезпечення оперативного рішення питань, пов'язаних із здійсненням емісії готівки у всіх управліннях НБУ організовані резервні фонди НБУ - залишки національних грошових знаків, що знаходяться поза оборотом.

Резервні фонди створюються також при деяких філіалах комерційних банків - як правило, у минулому відділень спеціалізованих державних банків. Засобами, що знаходяться в резервних фондах, розпоряджаються Правління, Кримське республіканське і обласне управління НБУ. Тільки з їх дозволу грошові знаки можуть бути переміщені з резервних фондів в оборотну касу (або операційну касу філіалів банків, при яких не відкриті резервні фонди ). Ця операція і означає емісію – випуск готівки в оборот. Переміщення грошових знаків з оборотної каси до резервних фондів обумовлює вилучення грошей із обороту. Ця операція, в відповідності з правилами касового регулювання, здійснюється автоматично - при перевищенні лімітів оборотних кас.

Емісія готівки здійснюється у формі підкріплення операційних кас комерційних банків. Дозвіл на здійснення емісії дає начальник управління НБУ або інша особа, уповноважена розпоряджатися резервними фондами. Дозвіл оформляється у виді емісійних телеграм зміст яких відповідним чином кодується. Воно дає право на переміщення певної суми грошових знаків з резервних фондів в оборотну касу або на використання понадлімітного залишку грошей що зберігається в банку. Для отримання дозволу керівник комерційного банку, у якого в найближчі 2-3 дні з'являється потреба в касовій готівці, повинен звернутися до начальника управління НБУ.

При відсутності необхідної суми понадлімітних залишків або недоліку засобів в резервних фондах банків отримують підкріплення з оборотних кас управління НБУ.

Понадлімітні залишки грошей, що перевищують внутрішньомісячну потребу в додаткових касових ресурсах, вивозять апаратом інкасації НБУ.

Порядок здійснення емісійно-касової роботи в установах Національного банку України визначений в «Інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України» від 7 липня 1994 р. та змін і доповнень до неї.

Для реалізації емісійної функції Національний банк України створює резервні фонди банкнот і монет у Центральному сховищі. Резервні фонди банкнот і монет перебувають у віданні виключно Національного банку України і можуть витрачатися або поповнюватися лише на підставі письмових розпоряджень Управління організації роботи з готівкою департаменту готівково-грошового обігу.

У регіональних управліннях та установах НБУ запаси готівки зберігаються у сховищах, а для забезпечення щоденних оперативних потреб — в оборотній касі. Розміщення запасів готівки в регіональних установах НБУ забезпечує своєчасне обслуговування банків, дає змогу оновлювати готівкову масу в обігу та регулювати випуск в обіг банкнот і монет різних номіналів. Запаси готівки в установах НБУ створюються з дозволу Управління організації роботи з готівкою департаменту готівково-грошового обігу Національного банку

України на підставі їхніх клопотань. При цьому враховується наявність усіх необхідних умов щодо забезпечення зберігання цінностей і виконання операцій з ними відповідно до нормативних документів Національного банку України.

Установи Національного банку України зобов'язані вчасно вживати заходів щодо поповнення запасів готівки, вивезення надлишків готівки (якщо вилучення з обігу грошей здійснюється постійно і надлишки їх постійно накопичуються) і зношених грошових білетів, а також установлювати контроль за тим, щоб у сховищах були грошові білети і монети усіх номіналів, необхідних для грошового обігу.

Регіональні управління й установи Національного банку України наділяються правами самостійного розпорядження готівкою, яка зберігається в їхніх сховищах і в оборотній касі, — передавання банкнот і монет зі сховища до оборотної каси та з оборотної каси до сховища, здійснення підкріплень комерційних банків готівкою з оборотної каси, приймання надлишків готівки від комерційних банків.

Регіональні управління, установи НБУ самостійно визначають обсяги готівки, яка зберігається у сховищах та оборотних касах. Підкріплення запасів готівки у сховищах та вивезення надлишків здійснюється за письмовим розпорядженням Управління організації роботи з готівкою департаменту готівково-грошового обігу Національного банку України на підставі заявок від установ НБУ.

Підкріплення оборотних кас регіональних управлінь, установ НБУ здійснюється цими установами самостійно на підставі заявок від комерційних банків, з якими укладена угода на касове обслуговування. Надлишки готівки наприкінці дня із оборотної каси зараховуються до сховища.

Про здійснені готівкові операції протягом дня регіональні управління, установи НБУ звітують перед департаментом готівково-грошового обігу Національного банку України.

Емісія готівкових грошей – як правило, монополія центральних банків, якими здійснюється також певна частина безготівкової емісії, яка разом з готівкою спрощено і формує гроші центрального банку – грошову базу.

Грошова баз являється частиною пасивів центрального банку.

Грошова база у вузькому визначенні – готівка поза банками – агрегат М0 і у касах комерційних банків, а також кошти на рахунках обов'язкових резервів у Національному банку України, у широкому визначенні до цих компонентів додається кошти на кореспондентських та депозитних рахунках, рахунках операцій РЕПО комерційних банків Національному банку та зобов'язання Національного банку України зі зворотного випуску цінних паперів.

Грошова база за методологією МВФ складається з наступної сукупності:

- чисті міжнародні резерви, розраховані як різниця між валовими міжнародними активами і пасивами органів грошово-кредитного регулювання;

- чисті внутрішні активи – чистий кредит уряду, комерційним банкам та інші активи [21, с. 95].

Гроші, включені до грошової (у широкому визначенні) мають високу ліквідність і відображають здатність центрального банку виконувати власні грошові зобов’язання; іноді їх ще називають грошима центрального банку [7, с. 111], державними на національними грошима [4, с. 10, 14].

Сучасна грошова емісія має кредитній та фідуціарний (не забезпечений) характер, так як головним каналом емісії являється видача емісійних кредитів центральним банком, при якій відбуваються збільшення залишків грошей на банківських рахунках и відповідний ріст грошової маси. Основний канал вилучення грошей з обігу – відповідно погашення емісійних кредитів.

В зарубіжних країнах емісія називається депозитно-чековою, тому що при видачі емісійних кредитів формуються депозити (залишки) на рахунках клієнтів для видачі чеків, що обслуговують платіжний оборот.

Депозити формуються різними способами. Це «реальні» вклади, що створені внесенням на рахунок реальних грошей – готівки, безготівкових надходжень банківським переказом, на базі чеків, векселів. Коли ж банк видає кредит клієнту, рух реальних грошей спочатку не відбувається: в активі балансу банку відкривається позиковий рахунок, на якому (по дебету) відображається сума позики, а в пасиві ця сума (по кредиту рахунку) зараховується на розрахунковий рахунок и формує так званий «уявний» депозит. Тобто банк емітує, створює, робить гроші при видачі кредиту і зараховує їх на депозитний (розрахунковий) рахунок клієнта.

Характеристики

Список файлов курсовой работы