2534 (599717), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами – дорученнями, ця форма рідко використовується. Як показує практика, вони не призводять до прискорення розрахункових операцій через несвоєчасну оплату рахунків платниками, можливість відмови від акцепту, особливо необґрунтованого [8]. Іншими словами, розрахунки платіжними вимогами-дорученнями недостатньо гарантують платіж. Вони потребують подальшого удосконалення, перш за все, у напрямку підвищення відповідальності платника, прискорення документообігу, упорядкування умов відмови в оплаті, застосування фінансових санкцій.

Платіжна вимога – це наказ одержувача коштів (стягувача) платнику про виплату певної грошової суми [11].

За допомогою платіжної вимоги здійснюється примусове стягнення та безакцептне списання коштів.

Безакцептне списання коштів – це списання коштів з рахунку платника без його згоди, на підставі документів, поданих банку одержувачем коштів.

Примусове стягнення та безакцептне списання коштів здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством.

Платіжну вимогу та супровідні документи стягувач подає до свого банку разом із реєстром платіжних вимог не менш ніж у двох екземплярах. Відповідальність за обґрунтованість і правильність внесення даних у розрахункові документи у разі примусового стягнення та безакцептного списання коштів несе стягувач. Схема документообігу розрахунками платіжними вимогами представлена на рис. 1.3 [8].

1 – стягувач коштів виписує і подає до банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника, супровідні документи і реєстр платіжних вимог; 2 – банк стягувача надсилає платіжну вимогу, супровідні документи і реєстр платіжної вимоги до банку платника; 3 – банк платника повідомляє свого клієнта про надходження платіжної вимоги; 4 – на основі перевіреної платіжної вимоги банк списує вказану у ній суму з рахунку платника; 5 – з банку платника надходять документи до банку одержувача коштів стосовно перерахування коштів до нього; 6 – банк одержувача зараховує вказану суму на рахунок одержувача коштів.

Рис. 1.3. Документообіг розрахунків із використанням платіжної вимоги

Розрахунковий чек – письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю певної грошової суми, зазначеної у чеку [4].

Чеками розраховуються тільки за товарними операціями.

При розрахунках чеками виникають економічні відносини між наступними суб’єктами:

• чекодавцем – юридичною або фізичною особою, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його;

• чекодержателем – юридичною або фізичною особою, яка отримує кошти за чеком;

• банком-емітентом – банком, що видає розрахунковий чек (чекову книжку) юридичній чи фізичній особі.

Схема документообігу розрахунків із застосуванням розрахункових чеків представлена на рис. 1.4 [8].

1 – продавець разом із супроводжуючими документами передає товар покупцеві; 2 – покупець (чекодавець) виписує і передає чек продавцю (чекодержателю); 3 – продавець пред'являє чек у банк, що його обслуговує; 4 – банк продавця направляє чек для оплати в банк, що обслуговує покупця; 5 – банк платника списує зазначену у чеку суму коштів з рахунка покупця, на якому вона була попередньо депонована; 6 – банк платника повідомляє свого клієнта про списання коштів; 7 – банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти; 8 – банк продавця зараховує кошти на рахунок свого клієнта: 9 – банк продавця повідомляє свого клієнта про зарахування коштів на його рахунок.

Рис. 1.4. Документообіг розрахунків чеками

Сума, заброньована банком на окремому рахунку для забезпечення своєчасності платежу, є лімітом чекової книжки, тобто граничною сумою, на яку можуть бути виписані чекодавцем чеки із даної чекової книжки і оплачені банком з цього рахунку.

В цілому можна зазначити, що, на відміну від інших форм безготівкових розрахунків, чекова форма має ряд переваг. Це, насамперед, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості і досягається максимальним наближенням оплати і постачання товару, також це гарантія оплати, забезпечення контролю платника за товарною угодою і простота розрахунків. Чеки можуть обслуговувати не тільки оптовий, але і роздрібний товарообіг, де вони, за відповідних умов, успішно конкурують з готівкою.

Використання чекової форми розрахунків вигідно як для постачальників, так і для покупців. Але для покупця інколи не вигідно використовувати чеки для розрахунків, що пов'язано з резервуванням коштів для забезпечення платежу, а це, у свою чергу, відволікає необхідні грошові суми з обороту. Крім того, до недоліків чеків можна віднести обмежену можливість їх використання у розрахунках за товари із складною, дрібною номенклатурою, коли важко розрахувати суми платежу, тривалий термін їх дії, що зменшує швидкість обороту коштів, складність оформлення чека і можливість його підробки [17].

Акредитив – це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально депонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

Відкриття акредитива здійснюється або за рахунок власних коштів покупця, або за рахунок банківського кредиту і супроводжується депонуванням коштів.

Схема документообігу акредитивної форми розрахунків представлена на рис 1.5 [17].

1 – покупець після укладання договору про поставку товарів доручає банку-емітенту відкрити акредитив; 2 – банк-емітент відкриває акредитив; 3 – банк-емітент сповіщає покупця про відкриття акредитива; 4 – банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на певну суму; 5 – банк постачальника сповіщає свого клієнта про відкриття акредитива; 6 – постачальник відвантажує товар покупцю; 7 – покупець повідомляє банк-емітент про виконання умови акредитива, тобто надає наказ на розкриття акредитива; 8 – банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива; 9 – банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 10 – банк постачальника повідомляє про зарахування коштів свого клієнта.

Рис. 1.5. Документообіг акредитивної форми розрахунків

Акредитив виявляється ефективним інструментом забезпечення розрахунків і платежів за торгівельними угодами між партнерами, недостатньо знайомими один з одним і які не мають достатньої бази довіри. Продавця ця форма розрахунків захищає від ризику неплатоспроможності покупця, тому що він одержує платіжне зобов'язання банку. Гарантії для покупця, напроти, у тому, що платіж здійснюється тільки тоді, коли товар відвантажений одержувачу і виконано всі до однієї умови, встановлені акредитивом.

Недоліком акредитивної форми безготівкових розрахунків можна вважати складний документообіг і можливі затримки руху документів, які пов'язані з контролем документів у банках і пересиланням їх між банками [11, 16].

1.3 Використання векселів у платіжному обороті

Вексель займає особливе місце у системі безготівкових розрахунків, оскільки може безпосередньо використовуватися для погашення боргових зобов'язань поза банківськими установами.

Вексель – це безумовне письмове зобов'язання однієї юридичної особи перед іншою, а також наказ іншій особі виплатити у встановлений термін визначену грошову суму власнику векселя [6].

Вексель може виступати і як платіжний документ, який передається однією особою іншій із зобов'язанням або наказом їй оплатити певну суму грошей пред'явнику цього документа.

Таким чином, особлива привабливість векселя для використання у народногосподарському обороті досягається універсальністю його застосування і різноманіттям функцій, що виконуються. Крім виконання функції засобу платежу, він може, як цінний папір, бути об'єктом різноманітних угод купівлі-продажу, обліку, застави тощо. Вексель також допомагає вирішити таку дилему, як нестача власних оборотних засобів, з одного боку, і висока вартість кредитних ресурсів – з іншого.

Використання векселя дозволяє оформити комерційний кредит без укладання додаткових договорів.

Векселі, що застосовуються в господарському обороті як в Україні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні.

Класифікація векселів

За емітентом: казначейські; приватні.	За угодою, що обслуговується: фінансові; комерційні.
За суб’єктом, що здійснює оплату: простий; переказний.	За наявністю застави: забезпечений; незабезпечений.
За порядком платежу: на пред’явника; строковий.	За можливістю передавання іншій особі: такий, що індосується; такий, що не індосується.
За місцем платежу: доміцильований; недоміцильований.	За формою пред’явлення: паперова; електронна.

У господарському обороті широко застосовують прості і переказні векселі [11].

Простий вексель є борговим зобов'язанням покупця (векселедавця) оплатити кредитору певну суму у встановлений строк.

Переказний вексель – це документ, згідно з яким кредитор наказує своєму боржнику сплатити певну суму і в установлений термін третій особі.

Основною відмінністю простого векселя від переказного є те, що векселедавець, оформлюючи простий вексель, є також і платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, вказаної у векселі, і надається кредитору у момент передавання права власності на товари, роботи, послуги або після його здійснення. Таким чином, прості векселя видаються з метою врегулювання боргових відносин, що виникають у ході реалізації торгівельних договорів.

1 – покупець (векселедавець) отримує від постачальника товар; 2 – покупець передає простий вексель своєму кредитору: 3 – власник векселя пред'являє його до оплати у визначений термін; 4 – векселедавець погашає вексель [11].

Рис 1.6. Простий вексельний обіг

Якщо у розрахунках, оформлених простим векселем, фігурують два учасника – векселедавець і векселеодержувач, то в операціях з переказним векселем кількість діючих осіб збільшується: кредитор (трасант), боржник (трасат) і одержувач платежу (ремітент).

1-трасант відвантажує товар трасату; 2 – трасант, у свою чергу, отримав товар від ремітента; 3 – трасант видав ремітенту переказний вексель, у якому вказано, що платником за його боргом перед ремітентом буде трасат; 4 – ремітент пред'являє переказний вексель трасату для акцепту; 5 – одержання акцепту (трасат робить на векселі напис про згоду оплатити переказний вексель, який засвідчує своїм підписом); 6 – ремітент пред'являє переказний вексель до оплати; 7 – відбувається оплата переказного векселя трасатом у визначений у векселі термін [11]

Характеристики

Список файлов курсовой работы