159218 (599047), страница 3
Текст из файла (страница 3)
ГЛАВА ЧЕТВЕРТАЯ
Можно предположить, что Гесиод первый стал искать нечто в этом роде или еще кто считал любовь или вожделение началом, например Парменид: ведь и он, описывая
возникновение Вселенной, замечает: Всех богов первее Эрот был ею замышлен. А по словам Гесиода: Прежде всего во Вселенной Хаос зародился, а следом широкогрудая Гея. Также - Эрот, что меж всех бессмертных богов отличается, ибо должна быть среди существующего некая причина, которая приводит в движение вещи и соединяет их. О том, кто из них первый высказал это, пусть позволено будет судить позже; а так как в природе явно было и противоположное хорошему, и не тальке устроенность и красота, но также неустроенности и уродство, причем плохого было больше, чем хорошего, и безобразного больше, чем прекрасного, те другой ввел дружбу и вражду, каждую как причина одного из них. В самом деле, если следовать Эмпедокла и постичь его слова по смыслу, а не по тому, что oн туманно говорит, то обнаружат, что дружба есть причина благого, а вражда - причина злого. И потому если сказать, что в некотором смысле Эмпедокл - в притом первый - говорит о зле и благо как о началах, то это, пожалуй, будет сказано верно, если тальке причина всех благ - само благо, а причина зол - зло.
Итак, упомянутые философы, как мы утверждаем до сих пор явно касались двух причин из тех, что мы различили в сочинении о природе, - материю и то откуда движение, к тому же нечетко и без какой-либо уверенности, так, как поступают в сражении необу ченные: ведь и они, поворачиваясь во все стороны, наносят иногда хорошие удары, но не со знанием дела; и точно так же кажется, что и эти философы не знают что они говорят, ибо совершенно очевидно, что ом почти совсем не прибегают к своим началам, разве что в малой степени. Анаксагор рассматривает ум как орудие миросозидания, и когда у него возникает затруднение, по какой причине нечто существует по необходимости, он ссылается на ум, в остальных же случаях об объявляет причиной происходящего все что угодно только не ум. А Эмпедокл прибегает к причинам больше, чем Анаксагор, но и то {6} недостаточно, и при этом не получается у него согласованности. Действительно, часто у него дружба разделяет, а вражда соединяет. Ведь когда мировое целое через вражду распадается на элементы, огонь соединяется в одно, и так же каждый из остальных элементов. Когда же элементы снова через дружбу соединяются в одно, частицы каждого элемента с необходимостью опять распадаются.
Эмпедокл, таким образом, в отличие от своих предшественников первый разделил эту [движущую] причину, признал не одно начало движения, а два разных, и притом противоположных. Кроме того, он первый назвал четыре материальных элемента, однако он толкует их не как четыре, а словно их только два: с одной стороны, отдельно огонь, а с другой - противоположные ему земля, воздух и вода как естество одного рода. Такой вывод можно сделать, изучая его стихи.
Итак, Эмпедокл, как мы говорим, провозгласил такие начала и в таком количестве. А Левкипп и его последователь Демокрит признают элементами полноту и пустоту, называя одно сущим, другое не-сущим, а именно: полное и плотное - сущим, а пустое и - не-сущим [поэтому они и говорят, что сущее существует нисколько не больше, чем не-сущее, потому что и тело существует нисколько не больше, чем пустота), а материальной причиной существующего они называют и то и другое. И так же как те, кто признает основную сущность единой, а все остальное выводит из ее свойств, принимая разреженное и плотное за основания [archai) свойств [вещей], так и Левкипп и Демокрит утверждают, что отличия [атомов] суть причины всего остального. А этих отличий они указывают три: очертания, порядок и положение. Ибо сущее, говорят они, различается лишь "строем", "соприкосновением") и "поворотом"; из них "строй" - это очертания, "соприкосновение" - порядок, "поворот" - положение; а именно: А отличается от N очертаниями, AN от NA - порядком, Ъ от N - положением. А вопрос о движении, откуда или каким образом оно у существующего, и они подобно остальным легкомысленно обошли.
Итак, вот, по-видимому, до каких пределов, как мы сказали, наши предшественники довели исследование относительно двух причин.
Друкується за: Аристотель. Метафизика.// Cоч,; В 4-х т. – М., 1976. – Т1.
ЕРАЗМ РОТЕРДАМСЬКИЙ (Erasmus Roterdamus або Дезедерій Еразм). (1466/1469 - 1536)
Нідерландський гуманіст народився 27 жовтня 1466/1469 у Роттердамі, проживши там лише чотири роки свого життя мислитель ототожнював себе саме з цим містом. Будучи позашлюбною дитиною голландського священика та дочки лікаря, він отримав найкращу освіту у кількох монастирських та напівмонастирських школах. Долею сина батьки піклувалися до власної смерті у 1483 році від епідемії. В 25 років Еразм висвятився на священика, але великого потягу до пастирства не відчував. Маючи ґрунтовні знання з латини та навички каліграфії він отримав місце секретаря єпископа Камбре. За згоди єпископа у 1495 році Еразм поїхав на навчання до Паризького університету а пізніше до Льовені, Англії й Базелі. В Англії він заприятелював із провідними мислителями: Джоном Коленом, Томасом Мором, Джоном Фішером, Томасом Лінакром і Вільямом Ґросином. Певний час він викладав в Кембриджі. В 1499 році відбулася доленосна зустріч з Дж.Коленом визначним богословом того часу, який спонукав направити знання стародавніх мов та літератури на вивчення біблейських текстів.
В 1509 році виходить у світ його сатерчний твір «Похвала глупоті» яка була направлена на висміювання монашества (його зовнішню форму) і підкреслювала внутрішню духовність. Саме творчість Еразма Ротердамського як критика церкви та вченого-біблеїста відіграла велику роль в підготовці Реформації. Ця книга мала великий розголос на той час і вже при житті автора багаторазово перевидавалася. Другою великою працею мислителя була «Зброя християнського воїна» 1503 року яка перевидавалася 23 рази з 1515 по 1521 роки. Автор наголошує на повернені до Нового Заповіту та Отців церкви, оскільки читання Священного Писання змінює людини, надаючи їй нові молитви для любові до Бога та ближнього. В 1516 році виходить в світ перший друкований грецькою мовою текст Нового Заповіту, який було підготовлено Еразмом Ротердамським. на основі чотирьох манускриптів. Незважаючи на критику католицької церкви, якою просякнуті всі його твори він не підтримав протестантизм. У внутрішньому прагненні до компромісу та відстоюванні віротерпимість він не зблизився а ні з католиками, а ні з протестантами. І ті і інші не признали його за свого, а після виході в світ праці «Діатриба, або роздуми про свободу волі» в 1524 році відбувся остаточний розрив між Еразмом Ротердамським та Лютером а заразом і в сім протестантським рухом.
Філософ був пов'язаний з флорентійською академією платоніків, його критика церковних установ була зумовлена не сумнівом у релігійній доктрині, чи неприязню до церковних інституцій, як таких, а радше боротьбою проти середньовікового формалізму й за лібералізацію мислення. Ця боротьба стала стрижнем Еразмового життя й надала йому цілісності. Шукаючи свободи й незаангажованості мислитель опинився в центрі європейської думки. Серед тих, із ким Еразм листувався, понад 500 найвидатніших політичних і наукових діячів епохи. Ідеалом освіти були естетичний, моральний та релігійний індивідуалізм.
Еразм помер в 1536 році в Базелі. Традиційно вважається, що його останніми словами були «Боже милостивий».
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:
1.Звідки веде свій родовід глупота?
2.Чому оратори прагнуть використовувати у своїх промовах чужоземні висловлювання?
3. Хто є супутницями глупоти, і чому?
4. В чому проявляє себе глупота у повсякденному житті?
5. Чому війни породжується глупотою?
6. Чому на думку Е.Ротердамського немає нічого більш нерозсудливого від поганої розсудливості?
7. За якими ознаками можна розділити глупоту та мудрість? На що спирається Глупота а на що мудрість?
8. В чому проявляється дурість теологічних вчень?
Зміст промови.
9. Чому у найбільшій шані найменш розумні з мистецтва?
10. А чи вірним є твердження, що науки непотрібні і шкідливі? І чому Глупота є винахідницею мистецтв?
Еразм Ротердамський. Похвала глупоті.
Мені хочеться постати перед вами у вигляді софіста, але не того, що втовкмачує дітям ретельно підшукані дурнички й дуже нагадує сварливу та вперту бабу. Ні, я хочу наслідувати старих, які уникають знеславленого імені «мудрець» і хотіли б називатися «софістами». Вони завзято й часто вихваляють подвиги богів та славетних лицарів. Отож ви почуєте хвалу, але не Гераклові й не Солонові, а лиш мені самій, Глупоті.
Самовихваляння.
Глупоті личить бути окличником власних заслуг і дзвонити про це в усі дзвони. Краще за мене ніхто не зобразить саму себе, бо нікого нема ближчого до мене, ніж я сама.
Найняті хвалителі.
Прирівнявши нікчемну людину до богів і видаючи її за зразок усіх чеснот (хоч їй до них аж ген як далеко), безсоромні підлабузники займаються нічим іншим, як одяганням ворони в павине пір’я, роблять з мухи слона, хоча знають наперед, що крукові і мило не поможе.
Глузування з ораторів
Мені завжди було вельми приємно говорити, що заманеться. Тому хай ніхто не сподівається, що за звичкою справдешніх риторів я буду дотримуватися всіх правил риторики й розпочну промову з визначення теми, а тим більше з поділу предмету промови на частини. І те, й друге не для мене. Бо, хіба можна окреслити поле дії тої, яка так широко простягається, роз'єднати ту, якій увесь світ погодився служити? І не треба уявляти мене тінню чи примарою чогось, якщо бачите нині мене дуже виразно. Я щедра дарувальниця всіляких благ. Латиняни величають мене Стультицією-глупотою, а греки — Морією-дурістю.
Про дуже вчених ораторів.
Нині всюди наслідують риторів, які уявляють себе майже богами лише на тій підставі, що вони двороті, немов п'явки, тобто можуть говорити одночасно двома мовами. Верхом витонченості, на їхню думку, є уміння густо мережати латинські промови грецькими дотепами чи висловами, навіть якщо й недоречно. Коли ж не вистачає і чужомовних, вишукують десь у напівзотлілих од часу рукописах кілька застарілих слів і цим ще більше напускають читачеві туману. Все робиться для того, щоб розумники дужче пишалися, а недосвідчені тим більше дивувалися зі свого невігластва. Є таки в наших землячків нездоланний потяг схилятися перед усім іноземним, і то тим нижче, чим воно чужіше.
Родовід глупоти.
Моє ім'я ви вже знаєте, панове. Якого ж вам додати епітету? Таж, напевно - «лицарі найдурнішої». Бо яким більш почесним титулом може нагородити своїх вірних посіпак божественна Стультиція-глупота? А оскільки мало хто знає мій родовід, спробую пояснити, - якщо тільки Музи будуть прихильними! Перш за все скажу, що жоден із старих і немічних богів не був моїм батьком: ні Хаос, ні Оркус, ні Сатурн, ні Япет, ні хтось інший з цього гурту. Моїм батьком був Плутос - бог багатства. І хай не осудять Гесіод з Гомером і навіть сам Юпітер, якщо саме його назову єдиним і справжнім «батьком людей і богів».
Глупота вихваляє Плутона.
Волею Плутоса (і тільки його), як колись, так і тепер, усе - святе й мирське - перемішується згори донизу. Від його волі залежать: війна і мир, судочинство і народні збори, правління державою, шлюби, договори, союзи, закони, мистецтво, театральні вистави, свята (ох, аж духу мені забракло), всі, одне слово, взаємини людей. Без його допомоги весь гурт поетичних богів, скажу більше, навіть горішні боги або взагалі б не існували, або, певно, ледь животіли б. На кого розсердиться Плутос, тому й Афіна Паллада не допоможе. І навпаки, до кого прихильний, тому начхати на самого Юпітера з його блискавицями. Ось який у мене батько.
Батьківщина Глупоти.
Якщо вас цікавить моя батьківщина (бо тепер, визначаючи рівень знатності, дуже зважають на місце, де пролунав перший дитячий писк!), то мушу сказати, що народилась я не на мандрівному острові Делос, не в бурхливому морі і не в затишній печері, а на блаженних островах, де не орють, (не сіють, а все росте саме по собі. Жодна хвороба, а також старість та й праця там не знані; на полях ніде не росте асфадель, проскурняк, сквілла, вовчуг, пирій чи інший якийсь бур'ян. Всюди милують око й ваблять нюх молій, панацея, непента, майоран, безсмертники, лотос, троянди, фіалки й гіацинти з садів Адоніса. Ось серед яких розкошів я народилася! І не з плачу своє життя почала, а відразу ласкаво осміхнулася матері.
Супутниці Глупоти.
Я не заздрю найвищому Кронінові, бо годівницею в нього була коза, - а мене вигодували тугими персами дві гожі німфи: Мете-п'янкість — Вакхова донька, та Апедія-невихованість, - дочка Пана. Обидві тут серед мого почту - зі служниць та наперсниць. Якщо ваша ласка, ось вони, але, клянусь Гераклом, ви почуєте їх імена не інакше, як по-грецькому. Отож слухайте: оця, набундючена — то Філавтія-самозакоханість; та, що усміхається і плеще в долоні - Колакія-улесливість; напівсонна, в дрімливій задумі - Лето-забутливість; та, що сидить, склавши руки на грудях, - Мїсопонія-лінь; обвита гірляндою троянд і напахчена - Ґедоне-насолода; відлюдькувата, з безладно блукаючим поглядом —Аноя-безрозсудність, а ця товстуха з лискучою шкірою зветься Трифе-обжерливість. Серед них бачите і двох юних богів, що прилучилися до дівчат. Одного звуть Негретос Гіпнос — непробудний сон, а другого — Комос-гультяй. З допомогою такої братії я все на світі підкоряю своїй владі й повеліваю навіть царями.
Лише завдяки Глупоті продовжується людський рід.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
