143220 (598783), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Проте нові технології, які визначають особливості інформаційного суспільства, мають і негативні наслідки, позначені в соціології категорією "дуалістичне суспільство», яке ділиться на тих, хто програв, і тих, хто виграв: одні його сфери процвітають, інші страждають від труднощів; житлові райони забезпечених жителів різко контрастують з районами неімущих; соціальна диференціація виявляється в багато яких формах.
Тому одні вчені називають таке суспільство "одномірним",вважаючи, що можливість задоволення надпотреб викликає потенційні протести проти соціальної системи, робить діяльність і мислення індивіда односторонніми. Інші вважають - "захищеною державою", маючи на увазі, що державний апарат контролює всі сфери суспільства; "дисциплінарним» суспільством, твердивши, що соціальні інститути є мережею примусових установ, а ті, хто має владу, підтримують дисципліну і здійснюють контроль за допомогою цих інститутів і систем, роблячи суспільство "холодним і відчуженим»; "суспільством ризику», якому властиві розвинуте виробництво, технологічний прогрес, економічне зростання, ефективність.
Ці характеристики мають двоякий зміст: з одного боку, прогрес і добробут, з іншого — скорочення робочих місць, забруднення навколишнього середовища, унаслідок чого суспільство стає беззахисним перед природними катастрофами і соціальними проблемами. Але сучасне суспільство, упроваджуючи новітні технології, створює нові ризики, від яких дуже важко застрахуватися (ядерна енергія, виробництво хімікатів, генна технологія, викиди і відходи виробництва і т.п.).
Перехід від однієї якості суспільства до іншого отримала назва модернізації, яка пов'язана перш за все із зародженням і розвитком капіталізму, розповсюдженням цінностей і досягнень саме цієї формації. Разом з тим існує широке її тлумачення. Воно може трактуватися і як наукова теорія, і як процес удосконалення суспільства.
Модернізація (франц.- оновлення) — система науково-методичних засобів дослідження особливостей і напрямів соціальних змін; механізм забезпечення здатності соціальних систем до удосконалення.
Поширеним є лінійне тлумачення модернізації як процесу трансформації суспільства від доіндустріального до індустріального, а потім до постіндустріального стану, який супроводиться кардинальними змінами в економічних, політичній, соціальній сферах.
В соціології розрізняють два види модернізації: органічну і неорганічну. Органічна модернізація відбувається завдяки ресурсам власного розвитку, підготовлену внутрішньою еволюцією суспільства (перехід Англії від феодалізму до капіталізму в результаті промислової революції XVIII ст.). Вона починається не з економіки, а з культури і зміни суспільної свідомості. Капіталізм в даному разі виникає природним наслідком змін в традиціях, орієнтаціях, думках людей.
Неорганічна модернізація є реакцією на досягнення більш розвинутих країн, формою "доганяючого розвитку» з метою подолання історичної відсталості. Наприклад, Росія неодноразово прагнула наздогнати розвинуті країни (петровські реформи XVIII ст., сталінська індустріалізація 30-х років XX ст., перебудова 1985 р.). Така модернізація здійснюється завдяки заохоченню іноземних фахівців, навчанням за кордоном, залученню інвестицій, імпорту устаткування і патентів, відповідним змінам в соціальній і політичній сферах. Проте, в Японії за короткий час вона трансформувалася в органічну.
Неорганічна модернізація починається з економіки і політики, а не з культури, її принципи не встигають охопити більшість населення, тому не мають достатньої підтримки. Саме такий вид модернізації властивий пострадянським країнам.
Теорія "модернізації" містить такі стрижневі ідеї:
а) розвиненою може вважатися тільки та країна, яка має значний рівень індустріалізації, стабільний економічний розвиток, віру суспільства через раціональне наукове знання як основу прогресу, високий рівень і якість життя, розвинуті політичні структури, вагому частину середнього класу в структурі населення;
б) суспільства, які не відповідають цим критеріям, належать або до "традиційних», або до "перехідних»;
в) зразком розвинутості є західні країни (саме тому теорію модернізації іноді називають теорією "вестернізації»);
г) модернізованність, розвинутість — комплексний феномен, який має технологічні, політичні, економічні, соціальні, психологічні аспекти; основою модернізації є науково-технічний і технологічний прогрес.
Більш пізня теорія - "запізнілої модернізації.” Її автори виходять з того, що існує лінійний прогрес і поступовість стадій розвитку суспільства. Відповідно доіндустріальна фаза змінюється індустріальною, а потім — постіндустріальною. А запозичення "раціональних” соціально-економічних моделей найбільш розвинутих країн, не підкріплене відповідними соціальними інститутами, структурами, соціальними якостями людини, приводить до "іраціонально-індустріального» суспільства, яке поглинає більше соціальних ресурсів, ніж приносить соціальної віддачі.
Всі ці аспекти важливі при аналізі трансформаційних процесів в українському суспільстві. Слід брати до уваги і те, що:
— "запізніла модернізація» може поставити суспільство в зовнішню залежність;
— модернізація може бути успішною за рахунок різкого зростання чисельності середнього класу, його високої соціальної мобільності;
— успіх модернізації залежить від організаційних зусиль центральної влади, її уміння локалізувати, блокувати соціальні конфлікти;
— успішна модернізація вимагає широкої соціальної опори, мобілізації соціального потенціалу, здатності населення спрогнозувати користь від неї, авторитету лідера.
6 Соціальний інститут і його динаміка
Соціальний інститут - одне з головних понять в соціології. Соціальні інститути дозволяють розкрити сутність суспільства. Вони є найважливішими складовими структури соціуму. Соціальний інститут має на увазі не якусь конкретну соціальну організацію, а позначає великі угрупування соціальних ролей, націлених на реалізацію конкретної як для особи, так і для суспільства потреби. Соціальний інститут - це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин.
Соціальні інститути створюють можливості членам суспільства задовольняти різні потреби.
В сучасному суспільстві кожна людина належить до безлічі різних інститутів. Вона народжується в сім'ї, вчиться в школі, працює на виробництві, користується суспільним транспортом і т.п.
Потреби бувають фундаментальні і скороминущі.
Фундаментальні - відтворювання роду людського, безпека і соціальний порядок, добування коштів для існування, споживання культури. Ці потреби задовольняють такі інститути, як інститут сім'ї і шлюбу, економічний, політичний, інститут культури і соціалізації, релігії.
Соціальні інститути можна поділити на формальні і неформальні. Формальні соціальні інститути регулюються законами, нормативними актами. Соціальні інститути виконують різні функції: економічні, політичні, виховні, культурні і т.д.
До економічних інститутів належать ті, які займаються проблемами виробництва, розподілом благ і послуг, регулювання грошового обігу, організації праці і т.д.
Політичні соціальні інститути пов'язані зі встановленням, виконанням, підтримкою влади (уряд, парламент, поліція і т.д.).
Виховними і культурними інститутами є інститути, створені для розвитку культури, соціалізації молодого покоління, передачі йому культурних цінностей суспільства (сім'я, школа, учбові і наукові установи).
Релігійні соціальні інститути допомагають задовольняти запити, потреби, пов'язані з розумінням того, що вважається понад природними, священними.
Зобразимо в таблиці структурні елементи і функції основних інститутів суспільства:
| Інститути | Функції | Основні ролі | Фізичні риси | Символічні риси |
| Сімейно-шлюбні | Турбота і виховання дітей | Батько, мати, дитина | Дім, обстановка | Обручка, заручини, контракт |
| Экономічні | Добування їжі, одягу житла | Роботодавець, найманий робітник , покупець | Фабрика, офіс, магазин | Гроші, торгівля, реклама |
| Політичні | Підтримка законів, правил і стандартів | Законодавець суб’єкт права | Громадські будівлі і місця | Прапор, кодекс, хартія |
| Релігійні | Сприяння соборним відносинам, установам, | Пастор, прихожанин | Собор, церква | Хрест, алтар, Біблія |
| Освіта | Соціалізація, залучення до базисних цінностей | Учитель, учень | Школа, колледж, підручник | Диплом, степінь |
Необхідність соціальних інститутів визначається соціальними потребами, перш за все необхідністю підтримки цілісності суспільства, що забезпечується виробництвом товарів і послуг, постійним оновленням членів суспільства як біологічним шляхом, так і за допомогою соціалізації індивідів у межах певної культури, контролем за поведінкою членів суспільства. Всі ці соціальні потреби задовольняються не автоматично, а тільки організованими зусиллями членів суспільства, тобто за допомогою соціальних інститутів.
Формування різних соціальних інститутів називається інституалізацією.
Взаємозв'язана система соціальних інститутів забезпечує задоволення потреб членів суспільства, забезпечує його стабільність. Завдяки соціальним інститутам здійснюється соціалізація індивіда. Це відбувається під впливом перш за все сім'ї, школи, засобів масової інформації. Соціалізація - це процес становлення особи, засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, властивих суспільству, до якого вона належить.
Інститути постійно розвиваються. Так, наприклад, інститут сім'ї пройшов ряд етапів: груповий шлюб, полігамія, моногамія. Розширена сім'я змінилася нуклеарною, що складається з дітей і батьків. В цьому інституті мінялися ролі чоловіка і дружини, методи виховання дітей.
Величезні зміни відбулися також в економічному і політичному інститутах. Сучасний політичний інститут представлений системою демократії, що включає вільні вибори, права і свободи людини, захист прав меншин.
Якщо соціальні інститути працюють нормально, то вони приносять величезну користь суспільству. Але соціальний інститут може принести суспільству і велику шкоду. В цьому випадку дії інституту називаються дисфункцією. Так буває, коли інститути не справляються зі своїми задачами, не виконують в повну міру своїх функцій. Наприклад, нині українські правоохоронні органи не в змозі належним чином захистити життя і приватну власність громадян. Не повною мірою відповідає сучасним вимогам інститут освіти. Школи і вузи нерідко видають дипломи неукам і ледарям (до вузу вступають дуби, а випускають липу)
Окрім цих явних функцій соціального інституту є також приховані функції, так звані латентними. Вони відрізняються від дисфункцій тим, що не завдають шкоди і указують на можливість отримання від інституту набагато більше користі, ніж про це відомо з офіційних джерел. Так інститут освіти дає шанс не тільки отримати знання і диплом, але також підвищити свій соціальний статус, здобути протекцію, завести друзів.
7 Громадянське суспільство
Поняття "громадянське суспільство" у ряді відносин перетинається з поняттям "відкрите суспільство", втілює модель такого суспільства, де, за визначенням К.Поппера, громадянин свідомо залучений в соціально активне життя, відмовляється сидіти склавши руки, переклавши свою відповідальність за управління світом на долю людських і надлюдських авторитетів. В трактуванні Поппера, відкрите суспільство - це суспільство, в культурі якого виникає і набуває свій природний розвиток динамічна мораль.
Динамічна мораль, на відмінність від статичної, деперсоніфікованої моралі традиційного суспільства, утілює цінності людської свободи, любові, творчості і первинну інтуїцію життєвого пориву.
Першим, хто спробував здійснити розмежування понять "громадянське суспільство" і "держава", був Дж. Локк. Держава, по Локку, здійснює функцію управління суспільством, в тому обсязі, який санкціонований суспільним договором між громадянами.
Г.Гегель потрактує громадянське суспільство як сукупність осіб, груп, станів і інститутів, взаємодія яких обумовлена їх приватними егоїстичними інтересами. Багато які складові громадянського суспільства нестійкі, тому схильні до конфліктів.
Т.Пейн - фундатор американської демократії - говорить, що співтовариство людей в змозі налагодити свої відносини і організувати суспільне життя без держави. Суспільство, вважає він, створюється нашими потребами, а уряд - нашими пороками. Перше сприяє нашому щастю, заохочує зближення людей, друге - приборкує наші вади, але заохочує брехню. Тому "суспільство в будь-якому своєму стані є благо, уряд же, хай є найкраще необхідне зло, а в гіршому випадку - зло нетерпиме".
Громадянське суспільство - це такий тип політичного устрою, де пріоритетне значення надається не підтримці внутрішнього порядку і зовнішньої безпеки, а правам і свободам людини і підвищенню якості його життя
Основними напрямками реалізації і розвитку прав і свобод в громадянському суспільстві є:
Визнання і затвердження природного права людини на життя, свободу і щастя
Визнання рівності громадян в рамках єдиних для всіх законів
Затвердження правової держави, що підпорядковує свою діяльність ідеалу соціальної справедливості
Затвердження демократії і рівності
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
