118050 (598547), страница 21

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 21)

1) в історії, крім класів, нерівність існувала у форм кастової і станової систем, у державно-соціалістичних суспільствах функціонувала шарова система, заснована на владних відносинах;

2) у суспільствах класового типу значна частина населення не входить до складу основних класів, утворюючи мозаїку шарів;

3) крім основних соціальних груп (класів або шарів), у суспільстві завжди існує вікова, етнорасова, культурно-статусна стратифікація.

Сучасні трактування класів і їхньої політичної значимості досить різноманітні. Про соціальні класи можна говорити лише у випадку, коли економічне становище груп зв'язується з характерними умовами і стилем життя, з соціальними й політичними установками людей. При цьому важливу роль відіграють також такі фактори, як рівень утворення, „культурний капітал” (Бурдье) та зразок соціальної мобільності і іммобільності поколінь.

Соціальні класи звичайно виділяються серед інших страт на основі їхнього економічного становища, стійкості соціального стану їхніх представників, утрудненості соціальної мобільності, переходу з нижчого класу у вищий, а також численності їхніх представників. Усе це обумовлює їх істотний, а іноді й визначальний вплив на політику.

Розглядаючи різноманітні визначення класів, можна виділити три головних підходи до їх трактування: марксистський, веберовський (на честь М. Вебера) і стратифікаційний (функціональний) (Т. Парсонс, У. Уорнер та ін.).

Марксистське трактування політичної ролі класів. З погляду марксизму, будь-яке суспільство, засноване на пануванні приватної власності, складається з класів – “великих груп людей, що розрізняються за їхнім місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їхнім відношенням (здебільшого закріпленим і оформленим у законах) до засобів виробництва, за їх роллю в громадській організації праці, а отже, за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, яку вони розташовують” [75, С. 15]. Класи є, відповідно до марксизму, головними суб'єктами політики. Одні класи завдяки своєму економічному становищу можуть привласнювати працю інших класів.

Капіталістичне суспільство поділяється на два основних антагоністичних класи: клас власників (буржуазію) і клас найманих робітників (пролетаріат). Усі інші групи (землевласники, ремісники, селяни, інтелігенція, службовці т. ін.) так чи інакше примикають до основних класів. Клас, що володіє засобами виробництва, є і політично пануючим, керує державою. Інтереси основних класів несумісні, антагоністичні. Усвідомлення класами свого положення в суспільстві приводить до розвитку класової боротьби, вищою формою якої є боротьба за державну владу – боротьба політична. Відповідно до марксизму, класова боротьба – рушійна сила історії в той її період, коли суспільство виявляється розколотим на протилежні, антагоністичні класи. Вона є найважливішим джерелом динаміки всього політичного життя, зокрема, капіталістичного суспільства, а також міжнародних відносин.

Трактування класів за М. Вебером. Велике значення має концепція класів М. Вебера. Згідно з нею класи – це групи людей із приблизно однаковими життєвими шансами, інтересами й ціннісними орієтаціями спільність економічного становища яких відрізняє їх один від одного і створює можливість класових конфліктів. Специфічними класовими ознаками, на думку дослідника, виступають не тільки контроль над засобами виробництва, й над майном, а також професія, кваліфікація та деякі інші соціально-економічні ознаки. До важливих характеристик класів він відносив також доступ до влади і політичну організованість.

У роботі “Економіка і суспільство” М. Вебер виділив три типи класів: імущі, котрі одержують доход від власності; такі, що здобувають, дохід яких визначається від продажу робочої сили і ситуації на ринку праці; соціальні класи, особливістю яких є висока внутрігрупова мобільність, легкість і типовість внутрігрупових переміщень окремих індивідів і цілих поколінь. Класами сучасного йому суспільства він називав: 1) робітничий клас; 2) дрібну буржуазію; 3) інтелігенцію, яка не має власності і фахівців; 4) клас власників і осіб, привілейованих у силу високого походження. Сучасні послідовники М. Вебера виділяють два нових класи: працівників сфери послуг і осіб, що живуть за рахунок державних посібників (пенсіонери, студенти та ін.). Усі класи мають специфічні суспільні й політичні інтереси.

Хоча проблема класів не одержала у М. Вебера детальної розробки (а деякі її аспекти були лише намічені і по-різному інтерпретуються в сучасній науці), його підхід до класів переборює твердий економічний детермінізм теорії класів К. Маркса, дозволяє враховувати різні сторони положення класу в суспільстві, що акумулюються в його життєвих можливостях і інтересах. Багатомірність такого підходу до класів підвищує уживанність цього поняття до складного, плюралістичного суспільства наших днів. На веберовському розумінні класів базуються переважні в науці сучасні трактування, зокрема конфліктна концепція класів німецького соціолога Р. Дарендорфа, який розглядає економічні класи в марксистському розумінні лише як їхній окремий випадок і виділяє класи насамперед у залежності від їхнього володіння (або неволодіння) владою й авторитетом. У силу різного положення в системі влади класи виступають потенційним джерелом суспільних конфліктів. У цілому ж “клас – це категорія, що використовується при аналізі динаміки соціального конфлікту та його структурних коренів, і саме цим він може бути чітко відділений від шару як категорії, використовуваної для опису ієрархічних систем у сучасний момент”.

Функціональний підхід до класів. У сучасній західній, особливо американській соціології та політології широко поширене трактування класів у руслі стратифікаційної теорії, тобто як однієї з основних суспільних страт. У рамках цього підходу центральне місце займає функціональна (статусна) концепція класів, відповідно до якої класи – це групи людей приблизно однакового соціального статусу, обумовленого величиною доходу, престижністю професії, рівнем утворення, доступом до влади. В Уорнера статусні параметри виявляються в політичному поводженні, почутті колективної ідентичності, свідомості і способі життя класу.

Сам класовий розподіл функціональний, корисний для суспільства. У ньому завжди існує дефіцит талантів і зацікавленість у розподілі соціальних позицій, посад у відповідності до здібностей індивідів. Класовий розподіл допомагає реалізувати цю соціальну потребу, оскільки за допомогою зростаючих у міру просування соціальними сходами матеріальної та ідеальної (престиж, суспільне визнання й повага) винагород він стимулює активність і змагання індивідів за більш високі позиції в соціальній ієрархії та тим самим сприяє заняттю найбільш важливих для суспільства посад найталановитішими і підготовленими до відповідної діяльності людьми. Функціональна класова структура, відповідно до прихильників даного підходу до класів, необхідна для нормального розвитку суспільства, тому усякі спроби ліквідації класів і соціальної нерівності неприродні та дисфункціональні. Виходячи з цього, головна задача політики в сучасному суспільстві визнає забезпечення відкритості класових позицій для кожної людини, створення для всіх приблизно рівних стартових можливостей.

У руслі функціонального підходу до класів виникла досить розповсюджена в сучасній політичній думці теорія середнього класу (X. Шельский, Р. Арон, Д. Белл т. ін.), що характеризується різними авторами в якості середнього по відношенню або до буржуазії і пролетаріату, або (що звичайно зв'язано з попереднім) до вищого і нижчого класів. Середній клас розглядається прихильниками цієї теорії як головна соціальна база й опора демократії. У силу свого положення в суспільстві він зацікавлений у політичній стабільності, високо шанує цінності свободи і прав людини, схильний до компромісів і примирення політичних крайностей, має помірність політичних вимог, щодо високої компетентності та активності при прийнятті електоральних і інших політичних рішень.

Теорії середнього класу з'явилися відображенням кількісного зростання в країнах Заходу службовців, інтелігенції, менеджерів, збереження значної чисельності дрібних підприємців, підвищення соціальної захищеності і рівня утворення робітників та ряду інших груп, а також зближення доходів, рівня споживання і способу життя широких шарів населення. На думку послідовників теорії середнього класу, даний процес привів до усунення традиційних класових розходжень між буржуазією і пролетаріатом та утворення нової соціальної групи, яка охоплює й ціннісно інтегрує більшість населення індустріально розвинених країн і складає середній клас. До нього відносяться індивіди, які володіють близьким рівнем доходу, утворення, престижності професії, способу життя й ідентифікують себе з цією групою суспільства. За результатами опитувань, у країнах Заходу понад половину населення (до 70 – 80%) зараховує себе до середнього класу. Формування середнього класу забезпечує суспільству високий рівень соціальної однорідності, згладжує або зовсім усуває класові конфлікти, допомагає зближенню позицій партій, профспілок і т. д.

У цілому ж класовий аналіз у всіх його основних проявах, що доповнюється і збагачується стратифікаційними методами дослідження, дозволяє розкрити соціальні джерела політики, її найбільш могутні й звичайно сховані рушійні сили, дає можливість знайти тенденції та перспективи політичних змін.

Контрольні запитання

1. Окресліть предмет політичної соціології. Чому французькі дослідники вважають достатнім обмежувати науку про політику політичною соціологією?

2. Як співвідносяться між собою політична соціологія і соціологія політики? Назвіть ключові фігури політичної соціології як науки.

3. Чому саме соціальні групи, з погляду політичної соціології, є первинними суб’єктами політики? Дайте визначення поняття соціальної групи?

4. Що таке соціальна нерівність і чому вона є глибинним витоком владних стосунків у суспільстві? Назвіть основні концепції соціальної стратифікації.

5. Як співвідносяться між собою політика і соціальна структура?

Розділ 3. Механізм формування і функціонування політичної влади

Тема 9. Політична система суспільства

Зберігай порядок, і порядок збереже тебе.

Латинська формула

1. Сутність політичної системи.

2. Складні елементи політичної системи.

1. Держава як основний суб׳єкт політичної влади.

2. Проблеми формування демократичної політичної системи сучасної України.

1. Сутність політичної системи

“Політична система суспільства” фактично є однією з найважливіших тем курсу “Політологія” поряд з раніше розглянутими темами “Предмет і метод політології” та “Політична влада”.

Створення теорії політичної системи стало можливим в середині 50-х років ХХ ст завдяки біхевіористичному підходу до аналізу політики, а також ефективного використання системного й структурно-функціонального методів.

Ідучи за системним аналізом, кожна система, в тому числі й політична, має такі характеристики:

по-перше, вона складається з багатьох груп елементів;

по-друге, ці групи елементів складають одне ціле;

по-третє, сама система має межі.

Системний підхід у політології вперше був використаний великим дослідником політики Д. Істоном. Цей вчений визначає політичну систему як взаємодії, посередництвом яких в суспільстві розподіляються як матеріальні, так і духовні цінності, і на цьому грунті відвертаються конфлікти між членами суспільства. Д. Істон виділяє дві основні функції політичної системи:

політична система повинна бути в змозі розподілити цінності в суспільстві;

політична система повинна переконати своїх громадян прийняти цей розподіл як обов’язковий.

Ці положення Д. Істона дозволяють виділити політичну систему від інших видів соціальних систем як динамічну, ту, що постійно змінюється, функціонує.

Структурно-функціональний метод поряд с системним сприяв розвитку теорії політичних систем.

Американський вчений Г. Алмонд послідовно використовував даний підхід у політології. На його думку, політична система є легітимною, такою, яка підтримує порядок у суспільстві. Це законна сила порядку, яка надає йому особливі властивості і зміст, забезпечує його цілісність як системи. Згідно з Алмондом, вхідні і вихідні фактори політичної системи слід аналізувати з точки зору функцій, закладених у структурних елементах системи. Д. Істон і Г. Алмонд зробили важливий внесок у теорію політичної системи, розробка та вивчення якої продовжується.

Політична система суспільства як виразник різноманітних інтересів різних соціальних груп постійно тисне на політичну владу через складну структуру своїх організацій, рухів, об’єднань.

Саме політична система суспільства являє собою необхідний механізм, завдяки якому тільки й може здійснюватися повновладдя та суверенітет народу.

Гарантом стійкості і життєздатності суспільства є певні механізми, які виробляє і сама політична система. За їх допомогою вирішуються соціальні протиріччя, координуються зусилля різних суспільних об’єднань, усі відносини досягають гармонії, виробляється єдиний підхід до основних цінностей, цілей і напрямків розвитку суспільства.

Характеристики

Список файлов книги