64558 (597614), страница 8

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

Якщо вже, з одного боку, квінтесенцію етнічного становить етнічна самосвідомість, з іншого — наукою, що вивчає останню, є етнопсихологія, а з третього -- становище цієї науки є таким, як ми його щойно описали, то аналіз етнічної самосвідомості неодмінно слід починати Із звертання до тих розробок психологів, соціологів, філософів, які присвячені проблемі самосвідомості взагалі. Зрозуміло, що при цьому в першу чергу мають порушуватися ті шари цих розробок, які найбільшою мірою відкриті для наповнення їх етнічною специфікою.

3.2 Загальна характеристика самосвідомості особистості

У першу чергу відзначимо, що наукове пізнання як природних, так і соціальних процесів має за кінцеву мету оволодіння, управління ними, або, принаймні, — регулювання їх. Пізнання ж соціальних процесів — це, по суті, пізнання діяльності людей у суспільстві, й, відповідно, кінцева мета такого пізнання — регулювання цієї діяльності. Але соціальна діяльність завжди має свідомий характер, причому від міри її усвідомлення залежить і її ефективність. Тому вивчення соціальних процесів як передовсім соціальне значимої діяльності людей має як свою неодмінну умову вивчення міри розвиненості й дійовості суспільної, групової та індивідуальної свідомості.

Саме під таким кутом зору ми й беремося до вивчення останньої, вважаючи за необхідне віл самого початку наголосити, то свідомість соціального індивіда має не пасивно-безпредметний, а предметно-дійовий характер. Вона "виникла одразу у своїх двох формах — у формі предметної свідомості та самосвідомості". Проте, з нашого погляду, мова не може йти про просту одношеренговість цих двох форм. Тому, мабуть, недостатньо констатувати, що "у картині самосвідомості дане подвійне зображення: й зовнішнього об'єкта, й самого суб'єкта". Важливо також підкреслити підпорядковану роль предметної свідомості щодо самосвідомості, регулятивно-контролюючу функцію другої щодо першої. Адже предметна спрямованість свідомості кожного разу детермінована певною потребою, й призначення самосвідомості саме в тому й полягає, щоб зважити можливості предмета стосовно задоволення конкретної потреби й спрямувати відповідну діяльність у річище цих можливостей, висунувши досяжну мету й поставивши адекватні завдання. Нарешті, призначення самосвідомості полягає у зіставленні результатів діяльності з висунутою метою, у здійсненні висновків і у внесенні необхідного коригування.

Наполягаючи на дійовому характері самосвідомості, ми повинні відзначити й духовну природу субстрату цієї дійсності, бо самосвідомість індивіда являє собою когнітивно-психологічний феномен. Це так само безперечно, як і те, що вона, будучи емоційно-чугтєвомислительним утворенням, виростає із соціологічного конструкта діяльності й спілкування, Понад те, "самосвідомість і як процес, і як структура формується під час діяльності людини та її спілкування й мірою свого розвитку слугує тому, що її формує, тобто діяльності суб'єкта, його взаєминам, його спілкуванню, його розвиткові".

Водночас соціологічне зумовлена природа самосвідомості робить її діалогічною, тобто самосвідомість як явище свідомості "не є монолог свідомості з самою собою. Це радше діалог особистості зі своїм досвідом"⁴. Річ у тім, що розвиток самосвідомості є розвитком феноменального "Я" індивіда, але це "Я" виникає, стає, утверджується, лише опосередковуючись через діяльність своїм "не-Я", лише виявляючи у ньому "своє інше", лише наповнюючи себе почерпнутими через "не-Я" смислами, тобто "образ Я" включає в себе соціальні компоненти, "джерелом яких є взаємодія індивіда з іншими людьми"⁵. Й навпаки, "відмінність Я і не-Я існує скрізь, де є індивідуальна самосвідомість. Людина пізнає себе лише завдяки результатам своєї — спільної з іншими людьми — діяльності. Самосвідомість, яка не ґрунтується на реальній діяльності, виключає її як "зовнішню", неминуче заходить у безвихідь, стає "порожнім" поняттям". Діяльнісно-рефлексивна природа самосвідомості, либонь, і зумовила те, що В.В. Столін виокремлює у самосвідомості індивіда два аспекти: соціологічний та психологічний.

Література

1. Спиркин А.Г. Сознание и самосознание. — М., 1972. — С.І40.

2. Столин В.В. Самосознание личности. — М.. 1983. — С.78.

3. Кон И.С. Открытие "Я". - М., 1978. - С.ЗЗ.

4. Кон И.С. Социология личности. — М., 1967. — С.78.

29

Характеристики

Список файлов книги