59883 (597534), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Розповідь учителя.
14 вересня 1939 р. радянське керівництво повідомило, що Червона Армія готова розпочати бойові дії проти Польщі. Таким чином, пакт Молотова-Ріббентропа сприяв розв'язанню Другої світової війни, а західноукраїнські землі опинилися у сфері впливу СРСР. Подальша Їх доля залежала від дій Радянського Союзу.
Запитання на закріплення.
1) Який документ отримав назву «пакт Молотова—Ріббентропа»? Що передбачав таємний протокол?
2) Доля яких українських земель вирішувалася радянсько-німецькими домовленостями?
Робота з документом.
Позиція Й. Сталіна щодо початку Другої світової війни висловлена ним під час бесіди з керівниками Комінтерну (7 вересня 1939 р.)
...війна йде між двома групами капіталістичних країн (бідні й багаті стосовно колоній, сировини та ін.) за переділ світу, за панування у світі! Ми не проти, щоб вони добряче побилися і послабили один одного. Непогано, якщо руками Німеччини буде розхитано найбагатші капіталістичні країни (особливо Англію). Гітлер, сим цього не розуміючи і не бажаючи, розладнює, підриває капіталістичну систему... Ми можемо маневрувати, підштовхувати одну сторону проти іншої, щоб краще втягнулися в бійку. Пакт про ненапад у деякій мірі допомагає Німеччині. Наступний момент — підштовхувати іншу сторону... ...знищення цієї держави (Польщі) в теперішніх умовах означає, що одною буржуазною фашистською державою буде менше! Що було б поганого, якби в результаті розгрому Польщі ми поширили б соціалістичну систему на нош території і населення [34, с. 18—19].
Запитання і завдання до документа.
1) Схарактеризуйте політику Й. Сталіна щодо початку Другої світової війни,
2) Які аргументи наводилися на користь ліквідації польське держави? '
"Визвольний похід" червоної армії на західноукраїнські землі
Розповідь учителя..
Коли стало зрозумілим, що поразка Польщі неминуча, радянське керівництво розпочало рішучі дії. Було створено Білоруські (командуючий М. Ковальов) і Український (командуючий С. Тимошенко, начальник штабу М. Ватутін) фронти, яким була поставлено завдання перетнути радянсько-польський кордон і взяти під контроль радянську зону впливу.
До складу Українського фронту входило 28 стрілецьких, 7 кавалерійських дивізій, 10 танкових бригад, 7 артилерійських полків резерву Головного командування (240 тис. осіб, 2300 танків 1800 гармат і мінометів). Дії військ обох фронтів прикривали 4 тис. літаків. (Серед особового складу фронту вихідці з України складало близько третини.) Поляки на радянському кордоні мали всього 25 батальйоні (12 тис. осіб).
Наступ радянських військ був настільки несподіваним для польського керівництва, що головнокомандувач польської армія Ридз-Смігла віддав наказ: «...із Совєтами бойові дії не вести, лише у випадках з їх боку роззброїти наші частини. Задачі для Варшаві й Модліна, які повинні захищатися від німців, залишаються без змін. Частини, до розташування яких підійшли Совєти, повинні вести з ними. переговори з метою виходу гарнізонів до Румунії або Угорщини [21, с. 65].
Та уникнути сутичок не вдалося. Втрати Українського фронту складали декілька сот солдатів убитими, 10 танків, 33 автомашини, 5 гармат і 2 літаки. Загалом втрати Червоної Армії під час визвольного походу» склали,795 осіб убитими, 59 зниклими безвісти, 2019 пораненими.
У полон до Червоної Армії потрапило 452,5 тис. польських солдатів та офіцерів. Більша їх частина була відпущена, а 125,4 тис. опинились у таборах (в основному офіцери). Їхня доля склалася трагічно. У квітні-травні 1940 р. в катинському лісі під Смоленськом, а ще раніше — під Харковом та в інших містах понад 15 тис. осіб було розстріляно (800 з них за походженням були українці).
Наступ Червоної Армії був стрімким. Головною метою Українського фронту було якнайшвидше оволодіти Львовом. Такої мети дотримувалися й німецькі війська, які 13 вересня підступили до міста, а 18 вересня оточили місто з трьох сторін і намагалися оволодіти ним. Польські війська вчинили завзятий опір. 19 вересня 1939 р. між німецькими і радянськими частинами через непорозуміння стався бій, у якому з обох боків були втрати. Зрештою після переговорів німецькі війська були відведені від міста, а 22 вересня 1939 р. Львів зайняли радянські війська. Польський гарнізон не чинив опору радянським військам. Того ж дня у Бресті, Гродно, Пінську, Перемишлі відбулися спільні паради радянських і німецьких військ на честь перемоги над Польщею.
Додаткова інформація
Під час одного бою 27—28 вересня 1939 р. у полон до Червоної Армії потрапив поранений генерал Польської армії В. Андерс. Командуючий 12-ю армією І. Тюленєв переконав його написати звернення до польських солдатів із закликом добровільно скласти зброю. Після нападу Німеччини на СРСР В. Андерс став командувачем Польської армії, що формувалася У Поволжі. Тоді ж стало відомо про злочин, вчинений сталінським керівництвом щодо польських офіцерів, і Польська армія Андерса за домовленістю з союзниками була виведена через Іран до Північної Африки, де вела бойові дії разом з англійськими військами.
Розповідь учителя.
Плануючи напад на Польщу, радянське керівництво прагнуло знайти пропагандистське обґрунтування цій акції. Таким ґрунтуванням стало пригнічене становище українців й білорусів у Польщі та їхнє беззахисне становище після розпаду Польської держави.
Наступ радянських військ також збігся із від'їздом польського уряду 17 вересня 1939 р. до Румунії. Напередодні вступу радянських військ на територію Польщі польському послу в Москві було вручено ноту, у якій зазначалося:
Польська держава та її уряд фактично перестали існувати. Таким чином припинили свою чинність договори, укладені між СРСР і Польщею. Надана сама собі й залишена без керівництва, Польща перетворилась на зручне поле для всіляких випадковостей, несподіванок, які можуть створити загрозу для СРСР. Тому... радянський уряд не може... байдуже ставитися до того, що єдинокровні брати — українці та білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще, залишилися беззахисними. Унаслідок таких обставин радянський уряд дав розпорядження Головному командуванню Червоної Армії віддати наказ перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України та Західної Білорусії [29, с. 115—116].
Запитання до документа.
Які аргументи наводило радянське керівництво, виправдовуючи агресію зі свого боку? Свою думку доведіть.
Розповідь учителя.
Маючи таке ідеологічне обґрунтування, агресія проти Польщі були представлена як «визвольний похід» Червоної Армії. Під час «походу» Червона Армія зайняла територію меншу, не передбачалося таємним протоколом. Для врегулювання питанні кордонів у Москві розпочались переговори, результатом яких стало підписання 28 вересня 1939 р. Договору про дружбу і держави кордони і двох таємних протоколи до нього. За цим договором буж остаточно поділено сфери впливу в Східній Європі й встановлені спільний радянсько-німецький кордон.
За цим договором ліквідовувалась Польська держава, встановлювався новий кордон по «лінії Керзонаа, сферою впливу Радянського Союзу стала Литва в обмін на етнічно польські землі, що відходили до Німеччини, тощо. За цим договором у сферу німецького вплив потрапили частково полонізовані українські етнічні землі — Холмщнна, Підляшшя, частина Полісся, Посяння, Лемківщина, на якій проживало майже півмільйона українців. Ця обставина свідчить проте, що в своїх діях Сталін керувався не прагненням врятувати «єдинокровних братів», а суто власними стратегічними інтересами. У результаті поділу Польщі до СРСР відійшло 51,4 % її території та 37,1 % населення (12 млн. осіб).
Запитання на закріплення.
1) Чому радянське керівництво відтягувало дату нападу на Польщу?
2) Як були врегульовані відносини між Німеччиною та СРСР після загарбання Польщі?
3) Дайте оцінку договору від 28 вересня 1939 р.
Включення до складу УРСР північної Буковини й придунайських земель
Розповідь учителя.
Радянський Союз ніколи не визнавав приєднання Бессарабії до Румунії. Пакт про ненапад з Німеччиною і додатковий протокол до нього, а також початок Другої світової війни створили сприятливі умови для розв'язання «бессарабського питання» на користь СРСР. 29 березня 1940 р. В. Молотов, виступаючи на сесії Верховної Ради СРСР, заявив, що «у нас немає пакту про ненапад з Румунією. Це пояснюється наявністю невирішеного суперечливого питання щодо Бессарабії, захоплення якої Румунією Радянський Союз ніколи не визнавав, хоча ніколи і не ставив питання повернення Бессарабії воєнним шляхом». Ця заява занепокоїла румунське керівництво, яке намагалося знайти підтримку з боку Німеччини. Але остання, будучи зайнятою війною на заході, заявила, що «проблема Бессарабії Німеччину не цікавить — це справа самої Румунії».
Початок німецького наступу у Франції прискорив дії радянського керівництва. Конкретні радянські воєнні приготування для вирішення бессарабського питання» розпочалися 9 червня 1940 р. Радянський нарком В. Молотов 26 червня 1940 р. вручив румунському послу ноту ультимативного характеру з вимогою передати СРСР Бессарабію на Північну Буковину. Румунія, яка розуміла безперспективність опору, змушена була погодитися з вимогою. 28 червня 1940 р. радянські війська Південного фронту під командуванням Г. Жукова перейшли Дністер і встановили свій контроль над зазначеними територіями.
Слід зазначити, що Північна Буковина не згадувалась у жодній Домовленості між СРСР і Німеччиною. Також ця територія ніколи не входила до складу Російської імперії на відміну від Бессарабії. Тому дії срср у Північній Буковині були сприйняті Німеччиною дуже негативно, і це прискорило розробку останньою планів війни Проти СРСР. У середині липня 1940 р. німецький генеральний штаб почав розробку плану «Барбаросса» — плану нападу на СРСР.
Початок радянізації західних областей України
Розповідь учителя. Задля надання законності радянському режиму в Західній Україні 22 жовтня 1939 р. під контролем нової влади було проведено виборів до Народних Зборів, які наприкінці жовтня прийняли Декларацію про входження Західної України до складу СРСР і возз'єднав її з УРСР. У листопаді 1939 р. сесії Верховної Ради СРСР і УРСР ухвалили відповідні закони.
На території Західної України, що офіційно ввійшла до складу УРСР, у грудні 1938 р. було створено шість областей — Львівське, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Рівненську, Дрогобицьке. Менш ніж через рік було законодавче оформлено і включено до складу УРСР території Північної Буковини та придунайських земель. 2 серпня 1940 р. за рішенням VII сесії Верховної Ради СРСР було утворено Молдавську РСР, а на території Північі Буковини та Хотинського повіту Бессарабії утворено Чернівець область й передано до складу УРСР. У грудні. 1940 р. було утворено Ізмаїльську область, до складу якої увійшли Акерманські та Ізмаїльський повіти.
У листопаді 1940 р. між Українською РСР і Молдавською РСР було встановлено новий кордон. Частину колишньої Молдавські автономної РСР у складі УРСР було передано Молдавській РСР. У результаті від України було відчужено Придністров'я з етнічним українським населенням.
Після включення до складу УРСР Західної України, Північної Буковини і трьох повітів Бессарабії населення України збільшило на 8,8 млн осіб і на середину 1941 р. становило понад 41,6 млн територія розширилася до 565 тис. км2.
З приєднанням західноукраїнських земель до СРСР розпочав процес радянізації", тобто насадження в усі сфери життя вироблено за роки радянської влади стратегічних напрямків: націоналізація, колективізації, індустріалізації, культурної революції.
У процесі радянізації західноукраїнських земель виділяють 2 етапи:
- до весни 1940 р. режим зовні зберігав демократичність, а форми зустрічали підтримку населення;
- із весни 1940 р. відбувається поглиблення соціалістичного змісту перетворень, що супроводжуються масовими репресіями через неприйняття цих перетворень більшістю місцевого населення.
Певна частина населення підтримала низку заходів:
ліквідація польського держапарату;
конфіскація земель великих власників, націоналізація торгівлі промисловості (ці галузі здебільшого перебували в руках поляків та євреїв);
українізація та зміцнення системи освіти (кількість українських шкіл збільшилася до 6,5 тис. з одночасним скороченням польських; у Львівському університеті, який було перейменовано честь і. Франка, політехнічному, медичному, ветеринарному інституті, Вищій торговельній школі, консерваторії. Високій школі образотворчого мистецтва,а також технікумах та училищах мовою викладання стала українська);
розвиток системи соціального забезпечення, особливо охорони здоров'я.
Невдоволення викликали:
заміна польських чиновників на місцевих комуністів та людей, надісланих зі сходу України;
насильницька колективізація (Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення про колективізацію 1 жовтня 1940 р., на червень 1941 р. у колгоспи було об'єднано 15 % господарств);
тиск на церкву (як греко-католицьку, так і православну);
розгром політичних партій і громадських об'єднань, у тому числі таких шанованих у народі, як НТШ, «Просвітам, «Сільський господар», «Маслосоюз» та ін.;
масові репресії.
Після захоплення краю Червоною Армією практично відразу розпочалися репресії. Серед українців раніше за інших зазнали репресій активісти політичних партій. Єдиною організованою силою опору залишалась Організація українських націоналістів (ОУН). Навесні 1940 р. режим розпочав широкомасштабні репресії:
— з осені 1939 р. до осені 1940 р. у Західній Україні було репресовано як політично неблагонадійних й депортовано близько 10 % населення (318 тис. сімей, близько 1,2 млн. осіб). Смертність серед депортованих склало. 16 % (депортовано в Сибір і Казахстан 400 тис. українців);
— десятки тисяч людей перейшли на польські території, окуповані німцями;
— людей переслідували без суду і слідства, але з метою залякування населення інколи проводилися показові процеси (січень 1941— Львівський процес над 59 членами ОУН).
Цікаво знати
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
