38690 (597271), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Антонімія.
Основна частина модуля - словник антонiмiв, в якому подано понад 250 словникових статей. За змістом він відповідає Словникові антонімів української мови, який вийшов в серії "Словники України" у 1999 р. Загалом у модулі антонімів представлено понад 2200 компонентiв антонiмiчних пар, якi є у всiх частинах словникових статей.
Робота з системою.
Доступ користувача до кожного з модулів інтегрованої лексикографічної системи "СЛОВНИКИ УКРАЇНИ" забезпечується інтерфейсною програмою. У лівому вікні інтерфейсної програми знаходиться українська абетка, а також частина реєстру словника, що починається з вибраної літери. У правому вікні - інформація, яка відповідає вибраному реєстровому слову словника, з яким працює користувач. Вибір необхідної лексикографічної функції (словника) здійснюється кнопками "Парадигма", "Транскрипція", "Фразеологія", "Синонімія", "Антонімія", розміщеними на верхній панелі програми. При натисканні на кнопки "Фразеологія", "Синонімія" або "Антонімія" у правому від реєстра стовпчику з'являються літери "Ф", "С" або "А", відповідно, біля реєстрових одиниць, наявних у складі певних фразеологізмів, синонімічних або антонімічних рядів.
Дружній програмний інтерфейс системи дозволяє користувачеві:
Вільно переходити від одного словника до іншого.
Переглядати зміст вибраного словника.
Проводити пошук слова у кожному з словників.
Для перегляду слів у словниках слід:
"Вибрати потрібний словник, натиснувши мишкою на одну з кнопок "Парадигма", "Транскрипція", "Фразеологія", "Синонімія", "Антонімія".
Вибрати літеру, з якої починається слово у лівій панелі інтерфейсної програми.
Використовуючи смуги прокрутки, можна переглядати слова на вибрану літеру
Для пошуку слів у словниках необхідно:
Вибрати потрібний словник, натиснувши мишкою на одну з кнопок "Парадигма", "Транскрипція", "Фразеологія", "Синонімія", "Антонімія".
Ввести необхідне слово у стрічці вводу.
Натиснути мишкою кнопку "Пошук".
У системі проведено досить глибоку індексацію текстів словникових статей, що містяться в модулях "Фразеологія", "Синонімія", "Антонімія". Регулярно не індексувалися лише невідмінювані неповнозначні частини мови, оказіоналізми, деякі діалектизми та рідковживані слова, деякі власні назви тощо. При індексуванні автори намагалися якомога повніше і глибше забезпечити зняття омонімії, у тому числі граматичної, що зроблено уперше в україномовних автоматизованих системах опрацювання мови. Завдяки проведеній індексації значно полегшується пошук інформації про лексичні одиниці. Так, подвійне натискання мишкою на будь-яке слово у правому (інформаційному) вікні програми забезпечує вибір його основної форми та автоматичний перехід до цього слова у реєстрі.
Фразеологія.
гратися в кота і мишку
гратися в кота і мишку (рідше мишу) несхв., жарт. Бути нещирим, хитрувати, лицемірити і т. ін. Не придурюйся, Остапе, ми з тобою люди дорослі, і не годиться нам гратися в кота і мишку (М.Ю. Тарновський). гратися в кота-мишки. - І що ми вигадаємо? І далё гратимемося в кота-мишки? Адже коли-небудь змушені будемо розрубати цей гордіїв вузол! (В. Малик).
мов кіт до сала
як (мов, ніби і т. ін) кіт до сала, зі сл. допастися і под. Жадібно, дуже енергійно. Допавсь, як кіт до сала (Укр. присл).
Завдання
Що таке галузі редагування і аспекти редагування?
Який контроль над текстом можна здійснювати за допомогою комп’ютера?
Яка роль комп’ютерних словників у редагуванні тексту?
3. Загальні і конкретні норми редагування. Види норм. Динамічність нормативної бази. Творче редагування
3.1 Нормативна база редагування
Будь-яке повідомлення можна передати безконечною кількістю способів. При цьому їх будують, використовуючи певні параметри, списки, шаблони, структури (моделі) та положення. Проте кожне суспільство накладає на повідомлення певні конвенційні обмеження (на мову, композицію, стиль і т.п.). Та й реципієнт сприймає його найефективніше тоді, коли воно має строго визначену одну чи кілька можливих варіантів форми, тобто особливості сприйняття реципієнта також накладають на повідомлення обмеження. Таким чином, внаслідок наявності перелічених обмежень з усієї безконечної множини варіантів залишають лише якусь мінімальну їх кількість. Ця мінімальна кількість повідомлень є оптимальною. Такі оптимальні варіанти повідомлень вважають нормативними і з них виділяють самі норми. Норма - це параметр, список, шаблон, структура (модель) чи положення, які в оптимальних повідомленнях служать для вираження компонентів їх структури. Проте, існують і інші визначення норми. Так, норма - сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними та зразковими на певному історичному етапі. Хоча норма є поняттям історично змінним, проте ця історична змінність поєднується з відносною стабільністю норм на кожному певному історичному етапі. Норми можуть бути суворими й такими, що припускають варіативність у використанні тих чи інших засобів.1 Видатний український мовознавець С.І. Ожегов, розглядає норму, як збірне поняття, але під нормою часто розуміють і окремий факт мови, який є єдино можливим або найкращим варіантом для якогось конкретного випадку.
Як і будь-які інші, норми редагування мають структуру, в яку входить:
агент норми (той, хто встановив норму; наприклад, суспільство, Національна Академія Наук, Книжкова палата, Держстандарт, дослідники редагування тощо);
адресат норми (виконавець норми; наприклад, автор, редактор, конструктор, художник);
зміст норми (дія, яку повинні або не повинні виконати; наприклад, повинні чи не повинні виправити текст);
характер норми (норма зобов'язує, дозволяє, забороняє виконання певної дії; наприклад, норми зобов'язують подавати вихідні відомості, дозволяють поміщати в деяких виданнях покажчики, забороняють вживати деякі неевфонічні слова);
умови норми (обставини, за яких повинна або не повинна виконуватися певна дія);
санкції (можливі наслідки невиконання певної норми; наприклад, через неправильне визначення читацької адреси реципієнти можуть або не зрозуміти повідомлення, або воно може бути для них нецікавим).
Наявність такої структури норм вимагає вироблення єдиного спільного підходу до всіх норм редагування незалежно від їх специфіки.
Норми редагування досліджені й каталогізовані поки що не в повному обсязі. Навіть у довідковій та навчальній літературі часто нема вичерпних переліків груп норм, що їх повинні контролювати редактори. Особлива трудність каталогізації норм редагування полягає в тому, що частина з них взагалі ніде не зафіксована.
У ЗМІ виділяють нормативні бази: а) конкретних видань; б) конкретних ЗМІ; в) об'єднану нормативну базу всіх ЗМІ, що функціонують у конкретний час у конкретному суспільстві (нормативну базу суспільства).
1Капелюшний А.О. Стилістика й редагування: Практичний словник-довідник журналіста. - Львів: ПАЮ, 2002. - с.45.
2Русанівський В.М., Пилинський М. М.,Єрмоленко С.Я. Українська мова: Навч. посібник. - 6-те вид. - К.: Освіта, 1992. - с.230.
3.2 Загальні норми (постулати)
У літературі з редагування постулати явно не наводять, хоча під час опрацювання повідомлень ними завжди користуються. Думаємо, що їх фіксація дасть змогу краще усвідомити особливості редагування.
Перелічимо постулати, які, на нашу думку, повинні бути прийняті в редагуванні.
Повідомлення обов'язково повинно містити нову для реципієнта інформацію.
Повідомлення повинно мати визначену модальність.
Повідомлення повинно бути адаптоване до часу, місця і ситуації, в яких його сприйматиме реципієнт.
Автор повинен використовувати мову й значення слів, відомі реципієнтам.
Повідомлення повинно бути адаптоване до тезауруса реципієнта.
У повідомленні повинні бути реалізовані механізми тільки сприймання інформації реципієнтом.
У повідомленні повинні бути реалізовані засоби, що змушують реципієнта його сприймати.
Повідомлення повинно бути захищене від потрапляння у нього шумів.
У повідомленні повинні бути дотримані норми, прийняті в конкретний час у конкретному суспільстві.
Будь-яку загальну (постулат) чи конкретну норму можна порушити, якщо це веде до поставленої мети.
3.3 Конкретні норми
3.3.1 Види конкретних норм
Серед конкретних норм, які використовують для редагування повідомлень, за змістом виділяють такі їх види:
лінгвістичні (основна маса цих норм зафіксована в затверджених державою правилах орфографії та пунктуації; менша частина зафіксована в довідниках і підручниках з морфології, синтаксису та стилістики);
психолінгвістичні (поки що мало досліджені; окремі зафіксовані норми цього виду наводять лише в окремих монографіях);
логічні (зафіксовані у загальнодоступних підручниках з логіки; їх прикладне застосування в редагуванні описане в спеціальних монографіях і в окремих розділах підручників з редагування);
композиційні (нечисленні й поки що мало досліджені, проте, як правило, у всіх підручниках з редагування є окремі розділи, присвячені цій темі; єдина монографія, присвячена виключно цим нормам, базується, на нашу думку, на недостатньому кількісному матеріалі);
наукові (контроль за дотриманням цих норм не належить до прямих обов'язків редактора; відповідають за їх дотримання автор, рецензент і науковий редактор; проте, якщо редактор знає наукові норми і контролює їх, це завжди заохочують; такий редактор завжди є найбажанішим фахівцем для опрацювання понятійних повідомлень);
видавничі (найчастіше їх фіксують у загальнодержавних і галузевих стандартах, а також спеціальних довідниках; у різних країнах можуть суттєво відрізнятися);
юридичні (цих норм небагато; зафіксовані в конституціях та інших законодавчих актах кожної країни; недотримання юридичних норм - на відміну від інших - може притягнути до юридичної відповідальності автора чи редактора згідно з чинним законодавством);
політичні (в демократичних країнах ці норми використовують лише стосовно тих повідомлень, які публікують у виданнях політичних партій, наприклад, газетах; їх визначають програми політичних партій, що функціонують у державі);
поліграфічні (найчастіше зафіксовані в спеціальних інструкціях чи галузевих стандартах);
етичні (нечисленні; лише частково зафіксовані в законодавчих актах країн; часто зафіксовані в кодексах журналістської етики спілок журналістів різних країн);
естетичні (оскільки самі категорії прекрасного важко піддаються формалізації, то й норми для них нечисленні).
Перелічені види норм є основними. Проте в редагуванні використовують також інші групи норм, не згадані тут (наприклад, теологічні норми якоїсь релігії). Тому поданий перелік не слід розглядати як вичерпний, тобто такий, який у майбутньому не можна доповнити ще якимись новими видами норм.
За формою - в порядку зростання складності - норми можна поділити на п'ять типів.
3.3.2 Типи норм
Параметри. Параметри можуть бути двох різновидів: граничні значення (наприклад, дозволеність на сторінці не більше чотирьох переносів підряд) і константи - літерні та цифрові (наприклад, прізвища і дати народження й смерті історичних діячів).
Списки. Прикладами списків є найрізноманітніші словники, переліки скорочень, одиниць вимірювань тощо. Такі списки повинні мати свою видавничу специфіку. Так, орфографічний словник як редакційна норма повинен містити повну парадигму кожного слова (всі можливі його словоформи).
Шаблони або зразки. Так, у випускових даних згідно з існуючими нормами повинно бути: а) прізвище автора; б) назва роботи; в) прізвище редактора; г) прізвище художнього редактора; ґ) прізвище технічного редактора; д) прізвище коректора; є) поліграфічні особливості видання (формат і тип паперу, шрифт, обсяг видання, наклад тощо); є) адреса видавництва; ж) адреса друкарні.
Структури чи моделі. На відміну від шаблонів, які є статичними і, отже, відразу готовими для проведення контролю, структури є динамічними об'єктами. Це означає, що структур, як потрібного готового кінцевого продукту, до процесу контролю може й не бути (існують лише компоненти, з яких у процесі контролю їх утворюють). Такі структури утворюють за наперед визначеними правилами.
Положення. У формі положень найчастіше виступають правила, що стосуються семантики повідомлень і є складними, тобто можуть мати кілька умов. Прикладом таких положень можуть виступати логічні правила класифікації, означення, логічні закони, лінгвістичні правила для редагування значень слів тощо.
Коли перші чотири типи норм можуть бути формалізовані повністю або частково, то останній тип норм (п'ятий) не піддається формалізації або взагалі, або вкрай погано.
До конкретних норм відносяться зафіксовані та незафіксовані норми.
3.3.3 Зафіксовані і незафіксовані норми
Зафіксованими будемо називати норми редагування, записані у найрізноманітніших довідниках. Проте поряд із зафіксованими існує ціла низка незафіксованих норм, яких, тим не менше, строго дотримуються у видавничій практиці. Такі норми - це так званий видавничий "фольклор", який редактори усно передають із покоління в покоління.
Особливо характерна велика кількість незафіксованих норм для держав з тоталітарними режимами правління. Проте існують незафіксовані норми і в демократичних державах. Так, журналістові не рекомендують критикувати ЗМІ, кореспондентом якого він є. Незафіксовані норми не мають юридичного статусу, проте їх завжди дотримуються. Звичайно, найкращою була б ситуація, якби всі незафіксовані норми можна було легалізувати як законодавчі акти. Але незафіксовані норми практично завжди суперечать юридичним і тому їх неможливо легалізувати.
3.3.4 Об’єктивні та суб’єктивні норми
Зафіксовані норми переважно є об'єктивними. Це означає, що вони відтворюють явища, факти, зв'язки незалежно від мови реципієнтів, їх тезаурусів, а також часу, місця й ситуації сприйняття повідомлень. Проте деякі теорії редагування чи окремі редактори можуть у своїй редакційній практиці використовувати й суб'єктивні норми редагування.
Суб’єктивні норми часто базуються на індивідуальних значеннях слів, що їх редактори, як всі носії мови, набувають у процесі індивідуального засвоєння.
Серед зафіксованих об’єктивних норм можна виділити два їх різновиди: настроювані й ненастроювані.
До числа настроюваних належать норми, певним чином попередньо узгоджені з можливостями реципієнтів, для яких призначене повідомлення. Найчастіше до таких норм належать психолінгвістичні. Кожен редактор повинен настроїти норми вибраної нормативної бази ще до того, як почати редагувати текст. Настроювані норми становлять невелику, але важливу частину загального масиву норм. Більша частина норм не вимагає настроювання на реципієнтів (ненастроювані норми).
Зафіксовані об'єктивні норми можна поділити також на загальні та галузеві.
До загальних норм належать ті, що їх використовують незалежно від виду й жанру літератури, наприклад, усі логічні норми. Поряд із загальними нормами в редагуванні є й такі, що використовують лише в окремих видах літератури - тобто галузеві норми.
Під час редагування повідомлень використовують лише ті норми, які встановлені в суспільстві до певного моменту часу (встановлені норми). До їх числа належать зафіксовані й незафіксовані, об'єктивні й суб'єктивні, загальні й галузеві норми. Проте ніхто ніколи не скаже, що в майбутньому ці норми не доповнять новими, а існуючі не вдосконалять. Отже, існують недосліджені, а тому й невиявлені та незафіксовані норми, які називатимемо невстановленими.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
