38690 (597271), страница 10

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 10)

Алгоритм складають три блоки: виявляння ключових слів, складання з них смислових рядів, здобування суті змісту. Уміння розкладати текст на ці три логічні елементи досягається тренуванням. Спочатку у матеріалах, з якими знайомляться, корисно підкреслювати ключові слова. Потім з цих слів навчитися складати в думці стислий конспект, що відображає основний задум, тобто будувати смислові ряди. Щоб здобути основний зміст та опанувати його, читач мусить перекодувати повідомлення з логічно стислого до лаконічних смислових рядів тексту на власну внутрішню мову, яка співзвучна його способу мислення, попередньому досвіду, асоціативним зв'язкам у мозку. Виклавши основний зміст у такій зручній та зрозумілій для себе формі, читач заповнює останній, третій блок диференціального алгоритму.

Редактор - читач професійний, тому оволодіння методом швидкого читання є невід'ємним елементом його професійної майстерності. Проте якою мірою читання "галопом" застосовувати до творчого процесу редагування? Відповідь на це запитання слід шукати в теорії та практиці редагування.

6.1.4 Ознайомлювальне і заглиблене читання

Як правило, редактор читає авторський оригінал не менш як три вирази: ознайомлювальне, шліфувальне і заглиблене читання. Поєднувати під час редагування ці види читання, як пропонують деякі автори, ми вважаємо не доцільним.

Під час роботи з авторським оригіналом завдання, які переслідує редактор, і характер читання можуть варіюватися. Так, для художніх творів природне складання редакторського висновку під час заглибленого читання, а виправлення в тексті - при шліфувальному читанні. Під час редагування науково-технічної літератури редакторський висновок пишуть після ознайомлювального читання, текст виправляють під час заглибленого, а шліфувальним читанням є побіжний перегляд видавничого оригіналу після коректора перед надсиланням його до складання.

На стадії поліграфічного виконання видання редактор читає одну-дві коректури та сигнальний примірник. Вагомою складовою редакторського читання є робота з джерелами інформації та літературою за темою авторського оригіналу.

Кожний вид редакційної обробки тексту потребує відповідної техніки та швидкості читання. Розрізняють такі методи читання: заглиблене, звичайне, швидке, читання-ковзання та читання-сканування. Швидке читання, що інтенсифікує переробку друкованої інформації, тільки тоді по-справжньому дійовий засіб, коли редактор уміло поєднує його з іншими методами читання і тим самим забезпечує органічну взаємодію мети й методів читання. Під час оволодіння методом швидкого читання редактор повинен мати чітке уявлення про те, яким методом і в якому темпі раціональніше читати на тому чи іншому етапі редакційного процесу.

Під час першого ознайомлення з авторським оригіналом найдоцільніше швидке читання: максимально можлива швидкість при повному розумінні й засвоєнні прочитаного. На цьому етапі автори даної статті пропонують інтегральний алгоритм читання для перевірки таких складових науково-технічного твору:

комплектність, відповідність стандартам з інформації, бібліотечної та видавничої справи;

відповідність назви твору та його структурних одиниць змісту, підпорядкованість рубрик назві;

логічність побудови, композиція, засоби орієнтування читача;

актуальність, повнота розкриття теми;

правильність термінології, відповідність характеру викладу розглядуваній гемі;

додержання літературних і граматичних норм;

згадані літературні джерела, новизна, надійність їх;

наукові помилки, невідповідність у тексті авторського оригіналу законодавчим і нормативним документам, неточності у визначеннях і наведених формулах, мовні похибки, що спотворюють зміст, вади архітектоніки, які вимагають суттєвого втручання у виклад окремих елементів тексту. Отже, остання складова - синтез попереднього редакторського аналізу авторського оригіналу. її використання спонукає редактора до критичного підходу щодо оцінки авторського оригіналу та вироблення основних напрямів його вдосконалення вже під час першого читання.

На остаточному етапі роботи над виданнями, коли надійшов сигнальний примірник, редактор вдається до читання - ковзання. Суть його полягає в тому, що очі ковзають по всьому тексту, проте фіксують лише місця принципово важливі для редактора. Опанувавши метод швидкого читання, можна підвищити швидкість читання-ковзання в 2-3 рази, одночасно забезпечуючи цілісність сприйняття вгору, концентруючи увагу тільки на суттєвих фрагментах тексту. Кваліфіковане редагування завжди потребує різноманітного інформаційного пошуку. Мета його - перевірка фактів, цифр, термінів, ознайомлення з іншими публікаціями з питань, порушених у творі. Пошук даних здійснюють методом вибіркового читання або так званого читання-сканування.

Під час скануючого читання очі ковзають лише по тих фрагментах тексту, де може бути шукана інформація. Прийоми та навички швидкого читання, насамперед розвинутий периферійний зір, дають змогу значно підвищити темп пошуку, читання та сприйняття даних під час читання-сканування.

Зупинимося на головному різновиді читацької роботи редактора - на заглибленому читанні. Під час заглибленого читання редактор виконує найвідповідальнішу функцію редагування - доводить побудову твору до органічної єдності, логічної довершеності, досконалості щодо вираження авторської думки і максимального наближення його до можливостей сприйняття читачем. Незалежно від того, вносяться виправлення до тексту під час заглибленого читання чи ні, швидкість читання на цьому етапі редагування не є вирішальним чинником і цілком підпорядкована забезпеченню високої якості майбутньої книги.

Проте не слід робити висновок, що метод швидкого читання при поглибленому опрацюванні редактором авторського оригіналу повністю не може бути використаний. У таких діях, як повернення до раніш прочитаного для порівняння й погодження, наскрізний перегляд окремих складових тексту твору (таблиць, виносок, коментарів), повторне читання фрагментів тексту, що підлягають вилученню, редактор суттєво прискорює темп читання й може використати весь арсенал прийомів швидкого читання.

Накопичено чималий досвід навчання швидкого читання, який дає змогу виокремити основні методичні принципи, що забезпечують найбільший прогрес у навчанні швидкого читання з найменшими витратами часу. Правильна методика навчання гарантує підвищення швидкості читання в 2-3 рази після 1,5-2 місяців тренувань.

6.1.5 Робота з авторами

Звичайно, абсолютно всі виправлення редактор повинен узгоджувати з автором. При цьому між ними часто виникають конфліктні ситуації. Вони є наслідком того, що автори не враховують об’єктивні відмінності між ними та реципієнтами, не знають особливостей впливу повідомлень на реципієнтів чи специфіку функціювання ЗМІ.

У наш час розроблено цілу низку класичних методів усунення конфліктних ситуацій:

продемонструвати авторові можливість подвійного розуміння фрагмента тексту;

запропонувати авторові вдалий варіант виправлення;

сказати авторові, що на перше місце слід ставити інтереси реципієнта;

вказати, що помилки в повідомленні зможуть зауважити всі реципієнти, а це підірве його авторитет;

пояснити, що зрозумілість повідомлення значно важливіша від точності.

6.1.6 Правка вичитування

Правка вичитування - це читання “наскрізь”. Вичитувач має зауважити змістовні, композиційні, стилістичні хиби, перевірити правильність написання географічних назв, імен та прізвищ, точність цитат, цифр, дат, одиниць вимірювання.

До обов’язків вичитувача входить також перевірка відповідності заголовків текстові, підтекстовим фотографіям та малюнкам.

Правці вичитування підлягають досконалі авторські тексти, які не потребують авторського втручання. Вичитуються офіційні документи, всі види передруків, матеріали інформаційних агентств. У них усуваються орфографічні помилки, позначають абзаци, звіряють цифри.

Правила правки:

1. Не починати правку з виправлення правописних і мовних помилок.

2. Починати правку з актуалізації теми, визначивши перед цим актуальну комунікативну тему.

3. Визначити тематичний обсяг фактичного матеріалу.

4. Залишити для розкриття теми тільки якісні факти.

5. Скоригувати композицію подачі фактичного матеріалу згідно з комунікативною метою.

6. Обирати найкращі архітектонічні форми вираження теми.

7. Тільки після цього зробити правописну і мовну правку з погляду літературної мови.

6.2 Редагування як синтез операцій контролю й виправлення

У період становлення редагування розглядали як процес, що не може бути розмежований на окремі складові. У цьому неподільному процесі виділяли такі синтетичні методи, як вичитування, скорочення, опрацювання та перероблення, наголошуючи при цьому на методах виправлення. Поступово цей синтетичний підхід зазнав певних змін: редагування продовжували розглядати як єдиний процес, проте наголос ставили вже не на виправленні, а на аналізі авторського оригіналу. Із незначними змінами такий підхід зберігся дотепер.

На нашу думку, він є вірним лише частково. Справа в тому, що редагування не є неподільним процесом. Навпаки, редагування складається з рівноправних процедур аналізу - (контролю) та виправлення (реконструкції) авторського оригіналу. Стосовно цих процедур можна сказати, що аналіз (контроль) - це процедури пошуку, фіксації та локалізації помилок у повідомленні, а виправлення (реконструкція) - це процедури виділення у повідомленнях помилок, виявлених у процесі контролю.

Із двох таких самих процесів (контролю і виправлення) складається також і коректура.

6.2.1 Класифікація методів виправлення

Стосовно класифікації методів виправлення у вітчизняній літературі існує півстолітня традиція, розпочата ще в середині 40-х років. Згідно з нею виділяють такі методи виправлення: вичитування, скорочення, опрацювання і перероблення. Така класифікація без будь - яких змін увійшла до всіх сучасних підручників з редагування.

Проте, аналізуючи цю класифікацію, бачимо, що вона має принаймні два суттєві недоліки:

1) описує виправлення лише на верхніх (макро-) рівнях, ігноруючи при цьому виправлення на нижніх (макро-) рівнях повідомлення (наприклад, вона не задає методу, яким слід виправити помилку в слові деректор);

2) узаконює перехрещення всіх чотирьох видів виправлень (наприклад, скорочення можна використовувати і під час вичитування, і опрацювання, і перероблення). Тому таку класифікацію методів виправлення відкидаємо як неприйняту і пропонуємо іншу.

Найперше класифікуємо виправлення з позиції варіантності. Як наслідок, отримаємо такі види виправлень:

однозначні, коли кількість варіантів виправлення (наприклад, у слові опрішок можливий єдиний узгоджений з нормою варіант - шляхом заміни і на и);

неоднозначні, коли кількість варіантів виправлення дорівнює якомусь конкретному числу п (наприклад, коли в рукописі надто часто вживають слово тато і виникає потреба замінити його синонімом, то кількість таких виправлень є фіксована - це слова синоніми батько, неньо, отець (п=3);

багатозначні, коли кількість варіантів виправлення взагалі не може бути оцінена конкретним числом (наприклад, коли в уривку повідомлення є стільки відхилень, що його варто повністю переписати).

Якщо виправлення однозначних відхилень є нетворчим, неоднозначних - напівтворчим, то багатозначних - тільки творчим.

Враховуючи, що кожне виправлення можна описати як операцію видалення і встановлення, і використовуючи послідовно різні класифікації, подамо таку основну класифікацію методів виправлення повідомлення:

1) формалізовані (нетворчі) виправлення:

переставлення компонентів;

видалення компонентів;

заміна одних компонентів іншими;

вставлення (додавання) нових компонентів;

спеціальні виправлення, які стосуються переважно нетекстових компонентів;

2) неформалізовані (творчі) виправлення;

скорочення;

опрацювання;

перероблення.

Перелічені методи охоплюють усі рівні повідомлення.

Проілюструємо співвідношення формальних і неформальних методів виправлення.

Приклад. На виправлення надійшло слово з помилкою -мама. У цьому випадку формалізоване виправлення буде полягати в тому, щоби замінити літеру о на а. Неформалізоване ж виправлення буде полягати в заміні цілого слова мама на інше слово - мати, матуся, матусенька, неня, ненька і т.д.

6.2.2 Послідовність операцій виправлення

Першою процедурою під час виправлення є застосування відповідних правил, що встановлюють, якими методами слід виправляти помилку. Якщо таких методів кілька, то вибирають лиш один, виходячи з двох факторів: ступеня бажаності використання і обсягу виправлення (вибирають найкоротше).

Приклад. У повідомленні з хронологічною композицією є помилка - порушення часової послідовності подій (речення розташоване не в своєму хронологічному фрагменті), її можна виправити двома методами:

1) видалити компонент;

Характеристики

Список файлов книги