35869 (597248), страница 6
Текст из файла (страница 6)
2. Міжнародні договори як правова основа співробітництва у протидії злочинності.
3. Співробітництво держав у протидії злочинності в рамках ООН.
4. Міжнародна організація кримінальної поліції "Інтерпол".
Література
1. Криминология: Учебник. Под ред. Лихолоба и Филонова. – Киев, 1997.
2. Шнайдер Г.И. Криминология. – М., 1994.
Питання 1. Основні напрямки і форми співробітництва у протидії злочинності
Злочинність не обмежується національними кордонами. Розширення свободи пересування громадян в умовах зростання останнім часом взаємозв'язків між державами Європи і всього світу – використовується злочинцями все активніше для злочинних цілей. Тому актуально і гостро постає питання про об'єднання зусиль усіх країн з метою протидії злочинності. Виникнення міжнародних злочинних організацій загрожує самому існуванню міжнародного правопорядку.
В силу необхідності протидії міжнародним злочинам держави вступають у багатосторонні міжнародні угоди, які визначають взаємні права і обов'язки учасників відносно протидії злочинності. Усі визнані на сьогодні міжнародні злочини можна поділити на кілька груп:
І група – злочини, котрі спричиняють шкоду мирному співробітництву і нормальному здійсненню міжнародних державних відносин. До них відносяться: тероризм, найманство, угон повітряних суден, незаконні радіопередачі.
II група – злочини, котрі наносять шкоду міжнародному економічному і соціально-культурному розвитку. Це "викрадення творів мистецтва” конрабанда, поширення і торгівля наркотиками, підробка грошей і цінних паперів, а також нелегальна еміграція.
ПІ група – злочини, котрі наносять шкоду особі, власності чи моральним цінностям. Це захват заложників, торгівля людьми, поширення порнографії, піратство.
IV група – злочини усі інші. Наприклад, зіткнення суден у морі, не надання допомоги у морі, злочини, вчинені на борту повітряного судна.
Взаємодопомога держав у протидії злочинності здійснюється у таких організованих формах:
1) двостороннього і багатостороннього співробітництва держав у боротьбі із злочинністю на основі угод по боротьбі із окремими видами злочинів і угод про надання правової допомоги по кримінальним справам;
2) використання міжнародних організацій, 00Н та інших.
Питання 2. Міжнародні договори як правова основа співробітництва у протидії злочинності
Особливе місце займають багатосторонні угоди стосовно боротьби з міжнародними злочинами. Основними цілями співробітництва країн згідно з положеннями цих конвенцій, є запобігання, припинення і покарання злочинців. Здійснюючи співробітництво на основі цих конвенцій, держави вирішують безпосередньо наступні завдання:
1) визначається особлива небезпечність відповідних діянь, що посягають на міжнародний і національний порядок;
2) здійснюються узгодження кваліфікацій злочинних діянь, і таким чином, визначається об'єкт і об'єктивна сторона, а також суб'єкти цих злочинів. Суб'єктивна сторона, як правило, не визначається, бо це віднесено до національного кримінального законодавства країн-учасниць;
3) конвенції містять норми по встановленню юрисдикції держав над злочинами і злочинцями;
4) положення конвенцій містять безпосередні зобов'язання країн по координації засобів діяльності по запобіганню і припиненню міжнародних злочинів;
5) конвенції містять норми про надання широкої правової допомоги у справах, які виникають у зв'язку з вчиненням міжнародних злочинів. До таких конвенцій, зокрема, належать:
1. Женевська конвенція по боротьбі з підробкою грошових знаків, прийнята 1929 року (Україна учасниця з 1932 р., ст.79 КК України).
2. Нью-Йоркська конвенція по боротьбі з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами 1950 р.
3. Женевська конвенція по припиненню поширення порнографічних видань і торгівлі ними від 1923 р.
4. Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 року.
5. Конвенція про психотропні речовини 1971 року.
6. Конвенція 00Н по боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 року.
7. Гаагська конвенція по боротьбі з незаконним захватом повітряних суден, 1970 року.
8. Монреальська конвенція по боротьбі з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 року (ст.2171КК угон повітряних суден).
9. Конвенція про попередження і покарання за злочини проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних осіб (в КК України – ст.59).
Україна є учасницею усіх цих конвенцій.
На сьогодні Україною підписані і діють угоди про співробітництво МВС України з МВС Угорщини, Румунії, Латвії, Литви, Естонії, Польщі та інших країн (усього більше ЗО держав). СНД окремо – Конвенція 1994 року по цивільних, кримінальних і сімейних справах.
Питання 3. Співробітництво держав у протидії злочинності в рамках 00Н
Одним із напрямків співробітництва між державами у рамках 00Н є обмін досвідом у сфері попередження злочинності, боротьби з нею і сприяння гуманному поводженню з правопорушниками. В основному діяльність в цих питаннях здійснюється під егідою Генеральної Асамблеї та Економічної і Соціальної Ради. Відповідно до статуту 00Н Генеральна Асамблея розглядає доповіді Генерального Секретаря 00Н, в які включені найважливіші проблеми міжнародного співробітництва по попередженню злочинності, боротьби з нею і поводженню з правопорушниками.
Економічна і Соціальна Рада забезпечує діяльність 00Н по боротьбі з злочинністю і міжнародними злочинами. Рада визначає стратегію і тактику міжнародного співробітництва і діяльності 00Н в цій сфері: приймає рішення про створення відповідних міжнародних органів, визначає їх статус, регламент, напрямки діяльності, скликає сесії і конференції, схвалює довго, середньо та короткострокові програми діяльності 00Н в боротьбі із злочинністю, готує для Генеральної Асамблеї рекомендації, проекти міжнародних угод з конкретних питань і таке інше.
Економічна і Соціальна Рада складається із численних комісій, що спеціалізуються по конкретним напрямкам боротьби із злочинністю, та науково-дослідних установ.
Питання 4. Міжнародна організація кримінальної поліції "Інтерпол"
Міжнародних юридичних зв'язків функціонують різного профілю і призначення об'єднання поліцейських систем, установ і працівників: Міжнародна поліцейська асоціація та інші.
Особливе місце серед них займає Міжнародна організація кримінальної поліції, що має назву Інтерпол. Це найбільш представницька і ефективна міжнародна поліцейська служба. Україна була прийнята в організацію "Інтерпол" на 61 сесії її Генеральної Асамблеї в листопаді 1992 року. Кількість країн-членів Інтерполу досягла 169.
У відповідності із ст.2 Статуту, цілями Інтерполу є:
а) забезпечити і розвивати взаємне співробітництво усіх органів (установ) кримінальної поліції в рамках існуючого законодавства країн в дусі Загальної декларації прав людини;
б) утворювати і розвивати установи, які можуть успішно сприяти попередженню і кримінально-правовій боротьбі з загальною злочинністю (крім політичної).
Інтерпол організує співробітництво у боротьбі перш за все зі всіма міжнародними злочинами, а також зі звичайними злочинами, які мають міжнародний характер (вбивства, викрадення людей, фальшивомонетництво, наркозлочини, захват заложників, угон літаків, комп'ютерна злочинність, тероризм, викрадення дорогих автомобілів і т. і.).
Організаційна побудова Інтерполу. Вищим пленарним органом є Генеральна Асамблея. Вищим адміністративним органом є Виконавчий комітет. Постійно діючий робочий апарат – Генеральний секретаріат на чолі з Генеральним секретарем. Центральне управління (штаб-квартира) Інтерполу розміщена на даний час у Ліоні (Франція). Серед 4-х відділів Генерального секретаріату: 1) адміністративного; 2) поліцейського; 3) науково-дослідного; 4) технічного забезпечення – головним є поліцейський відділ, у якому накопичується і піддається аналізу уся інформація по злочинам, які вчинені або готуються.
Поліцейський відділ складається з 3-х підвідділів, які займаються відповідно:
1) злочинами проти особи, власності і міжнародним тероризмом;
2) фальшивомонетництвом, економічними і фінансовими злочинами;
3) боротьбою з незаконним поширенням наркотиків. Крім цього у склад відділу входить особлива група по боротьбі з організованою злочинністю.
Характерною особливістю діяльності Інтерполу є утворення спеціальних органів – Національних центральних бюро, які діють в межах поліцейських структур держав-учасниць і одночасно є структурними одиницями Інтерполу.
Постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 25 березня 1993 року в МВС України також утворений спеціальний підрозділ – Центральне Національне Бюро Інтерполу.
Кожне Центральне Національне Бюро збирає у своїй країні інформацію про злочини міжнародного характеру, за дорученням Інтерполу вони передають поліцейським органам своєї країни накази про розшук, затримання та арешт злочинців, а також приймають і пересилають в Інтерпол просьбу своїх країн про розшук і затримання злочинців, що переховуються. Вони також сприяють запровадженню у життя в своїх країнах рішень і рекомендацій керівних органів Інтерполу.
ТЕМА 9. ОРГАНІЗОВАНА І ПРОФЕСІЙНА ЗЛОЧИННІСТЬ
План
1. Кримінологічна характеристика організованої і професійної злочинності.
2. Причини і умови організованої і професійної злочинності.
3. Основні напрямки протидії організованій і професійній злочинності.
Література
1 .Криминология: Учебник. Под редакцией В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. –Киев, 1997.
2.Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекций. – Харьков, 1996.
3.Организованная преступность. – Москва, 1989.
Питання 1. Кримінологічна характеристика організованої і професійної злочинності
Організована злочинність – це форма злочинності, що проявляється в злочинах, котрі вчиняються злочинними організаціями. На відміну від простої групової злочинності, що характеризується узгодженністю дій кількох осіб, організована злочинна діяльність – це діяльність групи осіб, об'єднаних в організацію, яка має структуру, спеціально пристосовану для скоєння злочинів. У різних країнах і в різні часи організована злочинність залежно від умов набуває різних форм. Терміном "мафія" позначається форма організованої злочинності, що виникла на острові Сіцілія і стала відображенням національних, економічних, соціальних особливостей Італії. В інших країнах і за інших часів існували такі форми організованої злочинності, як флібустьєрські, корсарські, піратські общини (у морських країнах в XVII-XVIII ст.), злочинницькі общини в Росії, що називались "шайками" тощо.
Як і для будь-якої організації, для злочинної організації властиві наступні риси:
а) ієрархічність і самоуправління;
б) розподіл ролей і функцій;
в) наявність статутних правил поведінки, котрим члени організації мають підкорятися;
г) самозабезпечення усім необхідним для автономного існування;
д) діяльність спрямована на досягнення визначеної кримінальної мети. Ознаками, що відрізняють саме злочинну організацію від інших є:
1. Протиправні засоби досягнення злочинних цілей;
2. Професіоналізм кримінального характеру;
3. Законспірованість справжньої злочинної діяльності під виглядом легальної;
4. Спеціальна система протидії діяльності правоохоронних органів.
Ці ознаки проявляються в сучасній організованій злочинності в наступних проявах:
1. Як правило, організована злочинність задовольняє потреби населення в нелегальних товарах (крадених чи заборонених – автомобілі, наркотики, зброя і т.п.) і послугах (проституція і т. п.).
2. Організована злочинність здійснює свою діяльність на засадах регіональності і планомірності.
3. Для забезпечення ефективної діяльності утворюються спеціальні підрозділи.
4. Злочинна організація не може обійтись без професіоналів – тобто людей, котрі мають навики злочинні. Вони розвивають у своєму колі кримінальну систему цінностей, намагаються максимально убезпечити злочинну діяльність від розкриття і не допустити втручання у свою діяльність офіційних інстанцій контролю, зокрема правоохоронних органів.
5. Кожна злочинна організація знаходиться у строго ценралізованому підкоренні до керівної структури, яка веде пошук можливостей для кримінальних дій, планує і контролює злочинну діяльність.
6. Поряд з ієрархічною структурою, злочинна організація обов'язково має певні нормативні правила поведінки для своїх членів – свій статут, порушення якого суворо карається.
7. Нейтралізація кримінального переслідування досягається шляхом дистанціювання керівництва злочинної організації від безпосередніх виконавців тих чи інших злочинів. Тому, як правило, правоохоронним органам рідко вдається викрити діяльність керівників злочинних організацій.
У зв'язку з тим, що проблема організованої злочинності стала надзвичайно гострою для України, ЗО червня 1993 р. було прийнято Закон "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю". Ст.1 Закону визначає організовану злочинність наступним чином: це "сукупність злочинів, що вчиняються у зв'язку з створенням і діяльністю злочинних угрупувань". Таке визначення є недосконалим тому, що не розмежовує просту групову злочинність і злочинність злочинних організацій.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
