35869 (597248), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Панельне, або повторне, інтерв'ю – повторна бесіда з однією і тією ж особою через деякий час.

Групове інтерв'ю – бесіда не з однією, а з групою осіб.

Метод анкетування – полягає в отриманні відомостей у вигляді письмових відповідей на запитання спеціально розробленої анкети.

Другий метод опитування – це найбільш зручний і ефективний метод збирання інформації.

За процедурою проведення, анкетування поділяється на очне і заочне, повне і вибіркове, відкрите і анонімне.

Питання в анкетах формулюються двома способами:

1) відкритим, – коли вони вимагають відповідь у вільній формі;

2) закритим, – коли вони вимагають вибрати відповідь із запропонованого в анкеті набору ("так", "ні").

Спостереження як метод зібрання інформації полягає в безпосередньому сприйнятті дослідником досліджуваного явища.

Експеримент – як метод збирання інформації визначається як науково поставлений дослід, що дозволяє у спеціально створених умовах виявити і виміряти кримінологічне значимі факти.

Це були методи збирання кримінологічної інформації.

А тепер:

Методи обробки і аналізу зібраної кримінологічної інформації – це спеціальні прийоми упорядкування, систематизації інформації для того, щоб одержати нові висновки.

Упорядкування зібраного матеріалу здійснюється шляхом групування по однотипним категоріям, розподілу в статистичні ряди та іншими прийомами, що розробляються наукою кримінальної статистики.

Обробка інформації, як правило супроводжується складанням графіків, таблиць, діаграм. Оброблена інформація має бути інтерпретована. Інтерпретація полягає у виведенні із одержаної інформації нових теоретичних і практичних висновків.

Питання 3. Організація кримінологічних досліджень

Кримінологічні дослідження складається з наступних елементів:

1) розробка програми і плану дослідження;

2) підготовка необхідних засобів;

3) збирання інформації;

4) обробка одержаної інформації;

5) інтерпретація одержаної інформації;

6) розробка рекомендацій і пропозицій на підставі результатів дослідження.

Програма кримінологічного дослідження – це визначення основних задач, принципів і гіпотез дослідження, а також методики проведення дослідження. У програмі викладаються: тема, мета і задачі дослідження, формуються гіпотези, які необхідно перевірити, встановлюється предмет дослідження, щодо якого треба зібрати інформацію, описуються методи і науковий інструментарій дослідження, визначаються форма представлення результатів дослідження.

Гіпотеза дослідження – це науково обґрунтоване передбачення, що формулюється стосовно досліджувальних явищ. Для того, щоб ця гіпотеза перетворилась з передбачення у достовірне знання, вона і має бути перевірена і підтверджена фактами у процесі дослідження.

Гіпотеза формулюється на підставі визначення проблеми яку треба розв'язати. Гіпотеза має узгоджуватись з певними кримінологічними концепціями і принципами.

Завдання, цілі кримінологічні дослідження, а також засоби їх досягнення мають узгоджуватись між собою.

Усі засоби збирання інформації повинні пройти випробування для визначення їх придатності у даному дослідженні. З цією метою проводяться так звані пілотажні (пошукові) дослідження, котрі допомагають уточнити зміст запитань в анкетах, обсяг вибірки, характер гіпотези і т.п.

ТЕМА 3. ЗЛОЧИННІСТЬ

План

1. Поняття злочинності.

2. Показники, що характеризують злочинність.

3. Латентна злочинність.

Література

1. Підручники з кримінології.

Питання 1. Поняття злочинності

Злочинність – це явище, яке ніколи не переставало хвилювати людство. З приводу визначення злочинності завжди існували гострі дискусії. Розбіжності у поглядах на природу злочинності були не лише щодо самого поняття злочинності, що таке злочинність, але й щодо того чи можливо з нею успішно боротися, чи є вона постійним і невідворотним супутником людського суспільства, чи можна її подолати. Ті вчені і мислителі, які розглядали людське суспільство як таке, що піддається вдосконаленню, говорили про можливість усунення злочинності взагалі. Так народжувались утопічні ідеї Компанели, Г.Мора та інших ідеологів, що обіцяли суспільству, котре буде слідувати їх рецептам, життя без злочинності.

Марксизм-ленінізм теж стверджував вустами радянських ідеологів те, що в комуністичному суспільстві злочинність зникне.

Інші мислителі, навпаки, вважали, що суспільство існувати без злочинності не може, злочинність – це явище "властиве всякому здоровому суспільству" (Е. Дюркгейм).

Але за будь-яких підходів у розумінні природи злочинності, вона визнається явищем, котре так чи інакше має соціальні корені.

Вперше на можливість розрахувати залежність злочинності від соціальних процесів вказав знаменитий математик і астроном Адольф Жак Кетле. Виступаючи 9 травня 1831 р. на засіданні бельгійської Королівської академії у Брюсселі, він заявив, що ми можемо розрахувати заздалегідь скільки індивідів умиють руки кров'ю своїх співгромадян. Тут перед нами рахунок скільки людей стануть шахраями, скільки стануть отруйниками, майже так, як ми можемо підрахувати скільки людей народиться і скільки помре. Тут перед нами рахунок, писав він, по якому ми платимо з жахливою регулярністю, ми платимо тюрмами, ланцюгами, шибеницями.

Крім соціального підходу до визначення природи злочинності в кримінології є місце і для визначення біологічних аспектів природи злочинності. Часто ці два підходи протиставляються, але сьогодні стає все більш очевидним, що потрібна концепція, котра визначила б яким чином у природі злочинності поєднуються соціальний і біологічний аспекти. Поки що такої концепції немає. Але при визначенні поняття злочинності слід його формулювати так, щоб у ньому було місце не лише для соціального аспекту, а й для біологічного. При визначенні поняття злочинності слід також мати на увазі, що злочини – це зовнішній прояв у вигляді суспільно-небезпечного діяння волі і свідомості людини, котра їх вчиняє. Породження злочинності соціальними і біологічними факторами не може відбуватися без участі волі і свідомості людей, що стають злочинцями.

Не можна обійтись при визначенні злочинності і без врахування того факту, що злочином визнається лише те діяння, котре передбачене у кримінальному законі.

Виходячи з названих ознак, поняття злочинності може бути сформульоване наступним чином:

Злочинність – це соціальне явище, що полягає у прояві волі і свідомості людей у вигляді суспільне небезпечних діянь, заборонених кримінальним законом.

В літературі викладаються різноманітні визначення злочинності, але вони мають багато недоліків, які вітчизняна кримінологія зобов'язана поступово подолати.

Питання 2. Показники, що характеризують злочинність

Злочинність характеризується наступними параметрами (показниками):

1) рівень злочинності;

2) динаміка злочинності.

Стан злочинності характеризується у свою чергу через два показники:

1) рівень злочинності – це кількісний показник;

2) структура злочинності – це якісний показник.

Рівень злочинності – це кількісний показник злочинів, вчинених на певній території за певний період. Для характеристики рівня злочинності можна застосовувати абсолютне число злочинів. Для більш порівнюваного визначення рівня злочинності в різних регіонах використовують такий показник як коефіцієнт злочинності, або індекс злочинності.

Коефіцієнт злочинності вимірюється співвідношенням числа злочинів (або числа злочинців) до числа населення, узятого в тисячних, десятитисячних або стотисячних долях.

Для більш точного визначення рівня злочинності треба враховувати не все населення, а лише ті вікові групи, представники яких можуть притягатися до кримінальної відповідальності.

Такий коефіцієнт визначає інтенсивність проявів злочинності на даній території за певний час. Загальна формула визначення коефіцієнта злочинності має такий вигляд:

К = 3 (0) * 1 тис. (чи 10 тис., чи 100 тис.)

Н (від 14 років)

Де 3 – абсолютне число злочинів,

О (особи) – абсолютне число злочинців,

Н – чисельність населення відповідального віку.

Поряд з абсолютним числом злочинців коефіцієнт злочинності використовується для характеристики рівня злочинності. – кількісного показника стану злочинності.

Стан злочинності характеризується також структурою злочинності, котра є якісним показником стану злочинності.

Структура злочинності – це співвідношення між видами злочинів, вчинених на даній території за певний час.

Які види злочинів слід співвідносити між собою залежить від потреб конкретного визначення стану злочинності. Існують наступні підходи у визначенні структур злочинності:

1) по просторовим чи часовим ознакам злочинів;

2) по ступеню суспільної небезпечності (тяжкі злочини, менш тяжкі, злочини, що не мають великої суспільної небезпечності);

3) по формі вини (навмисні, необережні);

4) по ознакам особи винного (жіноча, чоловіча, неповнолітніх, рецидивна і т.п.);

5) по формі співучасті (індивідуальна, групова).

Такими є показники, що характеризують стан злочинності кількісно і якісно. Крім стану злочинності важливим показником, що характеризує злочинність є також динаміка злочинності.

Динаміка злочинності – це зміни кількісних і якісних характеристик стану злочинності, а також її структури на протязі певного часу.

Динаміка може проявлятися в рості рівня злочинності чи зниженні його, в погіршенні структури злочинності чи покращанні її, в коливанні рівня і структури залежно від пори року і т. п.

Питання 3. Латентна злочинність

Латентна злочинність – це частина усієї злочинності, яка не зареєстрована в установленому порядку.

Рівень латентної злочинності визначається кількістю злочинів, що залишились без реєстрації.

Латентність частини злочинності є перешкодою для боротьби з нею, знижує ефективність заходів протидії злочинності, порушує принцип справедливості.

Це зумовлює необхідність визначення рівня латентної злочинності, а також причин латентності з метою їх усунення.

За даними спостережень президентської комісії по дослідженню злочинності в США реєструється лише кожне 4^те зґвалтування і кожен 6^ий напад з метою заволодіння майном.

За дослідженнями фахівців у Японії реальний обсяг злочинності в кращому випадку у 2 рази перевищує дані статистики.

В Україні ситуація з латентною злочинністю набагато гірша, але рівень її не вивчався.

В юридичній літературі розрізняють латентність двох видів:

1) природну;

2) штучну.

Під природною латентністю розуміють сукупність випадків, коли правоохоронним органам не став відомим факт вчинення злочину.

Штучна латентність охоплює випадки, коли правоохоронні органи, маючи необхідну інформацію про вчинення злочину не ставлять його на облік, аби не займатись його розслідуванням, полегшити собі працю, створити видимість благополуччя у боротьбі зі злочинністю.

Методи, з допомогою яких можна виявити латентну злочинність, є такі:

1. Загальні: вивчення громадської думки про стан злочинності; експертна оцінка при опитуванні фахівців; вивчення документів правоохоронних органів, контрольно-ревізійних органів, медичних установ і т. п.

2. Спеціальні: аналіз динамічних рядів злочинів; дослідження періоду від їх вчинення до розкриття і застосування санкції, екстраполяція і т. п.

Практика роботи правоохоронних органів показує, що можна розрізняти рівні латентності:

а) низький рівень – злочини, приховувати які дуже складно ( вбивства, розбої, крадіжки);

б) середній рівень – злочини, які менш очевидні або мотивація заявлення про які у потерпілих слабка;

в) високий рівень – що, як правило, не очевидні, а потерпілі не схильні про них заявляти (зґвалтування).

ТЕМА 4. ПРИЧИНИ І УМОВИ, ЩО ПОРОДЖУЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ

План

1. Поняття причин і умов , що породжують злочинність.

Характеристики

Список файлов книги