35434 (597235), страница 10

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 10)

Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами.

Поняття "банківська таємниця" має вивчатись і практично реалізовуватись саме через категорію інформації, яка, на думку багатьох науковців, є об'єктом цивільних прав (законодавцем інформація прямо віднесена до об'єктів цивільних прав в Цивільному кодексі України). Тобто, сама банківська таємниця являє собою особливий вид банківської інформації, яка в процесі співпраці між суб'єктами певних правовідносин набуває матеріальної (задокументованої) форми та трансформується в банківську таємницю, власником якої є клієнт, а володільцем - кредитна установа.

На сучасному етапі, банківська таємниця в Росії регулюється практично так само, як і в Україні, а існуючі певні відмінності вказують на більш досконале встановлення цього режиму саме в нашій країні. Правовій охороні банківської таємниці в країнах із розвиненою банківською системою приділяється значно більша увага порівняно з Україною. Так, наприклад, в Швейцарії, Австрії, Люксембурзі захист банківської інформації є найбільш важливим завданням правового регулювання банківської сфери. Особливий інтерес викликає і спосіб регулювання банківської таємниці в СІЛА, країні, в якій існує спеціальний закон про банківську таємницю. Однак, при наявності конкуренції норм інституту банківської таємниці із нормами законів про відмивання капіталів, боротьбу з тероризмом, незаконним обігом наркотиків тощо, пріоритет надається використанню саме останніх норм, адже фінансовим органам США законодавством надані широкі повноваження у поєднанні з жорстокими механізмами боротьби з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом.

2. Особливості розкриття банківської таємниці

Режим захисту банківської таємниці насамперед можна визначати через можливість розкриття відомостей, що становлять банківську таємницю, перед сторонніми суб'єктами - не власниками такої інформації.

Законодавство переважної більшості країн світу декларує певну гарантію захисту інформації, що містить банківську таємницю. Однак велике значення мають не декларативні гарантії, а конкретні правові механізми їх застосування.

Так, в більшості країн світу підставою для розкриття інформації віднесеної до банківської таємниці, є відповідний запит судового органу. В США прийнятий в 1970 році Закон про банківську таємницю передбачає надання допомоги в кримінальному, податковому і адміністративному розслідуванні і процесах у формі витребування бухгалтерських книг і надання інформації про деякі банківські угоди. Аналогічні процедури встановлені законодавством Англії, Німеччини, Франції і більшості інших країн світу.

Крім того, правовий режим банківської таємниці останнім часом зазнає значних змін внаслідок прийняття багатьма країнами законів про боротьбу з легалізацією тіньових капіталів, боротьбу з тероризмом та розповсюдженням наркотиків, внаслідок чого в більшості країн з розвиненою банківською системою введена функція фінансового моніторингу сумнівних операцій. На практиці це означає, що банківська установа має самостійно передавати до уповноваженого органу визначені законом відомості про операцію, яка має ознаки сумнівної, тобто банки зобов'язуються розкривати відомості охоплені режимом банківської таємниці.

Стаття 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає порядок розкриття банківської таємниці.

Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України — на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

1. органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

2. спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу стосовно додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об'єктом фінансового моніторингу;

3. органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

1. бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

2. бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

3. містити передбачені цим законом підстави для отримання цієї інформації;

4. містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).

Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

Банк має право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій.

Обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбачені статтею 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не поширюються на службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах повноважень, наданих Законом України "Про Національний банк України", здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.

Національний банк України відповідно до міжнародного договору України або за принципом взаємності має право надати інформацію, отриману при здійсненні нагляду за діяльністю банків, органу банківського нагляду іншої держави, якщо є гарантії того, що надана інформація буде використана виключно з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму.

Положення статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" не поширюються на випадки надання спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу інформації про фінансові операції у випадках, передбаче них законом.

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України.

Зазначимо, що питання розкриття банківської таємниці є доволі дискусійним і було, і є предметом розгляду багатьох державних органів. Так, Верховний Суд України у листі № 5-16н245 від 28.05.2001 р. повідомляв, що відповідно до п. З ст. 62 Закону України від 07.12.2000 р. "Про банки і банківську діяльність" (стара редакція) інформація щодо діяльності та фінансового стану юридичних і фізичних осіб, яка становить банківську таємницю, розкривається органам Міністерства внутрішніх справ України на їх письмову вимогу, а не за рішенням суду.

Лист Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності № 06-10/678 від 19.11.2001 р. містив наступні положення щодо деяких аспектів розкриття банківськими установами за власною ініціативою банківської таємниці і повідомляє.

Відповідно до ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" установи банків зобов'язані ідентифікувати клієнтів, які здійснюють значні та сумнівні операції, та за власною ініціативою без відповідного запиту надавати інформацію щодо ідентифікованих осіб спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю.

Значними операціями з готівковими коштами відповідно до частини третьої ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є угоди з готівкою на суми, що перевищують еквівалент 10000 євро за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України.

Оскільки відповідно до п. 78 Інструкції Національного банку України № 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України видача готівки з кас банків відбувається на підставі грошових чеків або видаткових касових ордерів, то у випадку отримання готівкових коштів з кас банків під операцією з готівкою на суму, що перевищує еквівалент 10000 євро за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України, мається на увазі отримання готівки на суму, що перевищує зазначений еквівалент, на підставі одного грошового чека або видаткового касового ордеру. А відповідно до п. 4.18 Інструкції Національного банку України про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України цільове призначення готівки, яку одержують підприємства (підприємці) зі своїх поточних рахунків, має зазначатися ними в грошовому чеку з чітким формулюванням суті операцій, що будуть здійснюватися. Згідно з частиною п'ятою ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ідентифікації та відповідно наступному повідомленню щодо ідентифікованих осіб відповідних органів по боротьбі з організованою злочинністю підлягають також особи, які здійснюють розрахунки за угодами на суму нижчу, ніж передбачено для значних операцій, якщо така угода явно пов'язана з іншою угодою і загальна сума оплати за цими угодами перевищує встановлену межу.

Отже, якщо клієнт банківської установи отримує готівкові кошти протягом одного операційного дня за різними грошовими чеками і загальна сума за такими чеками складає понад еквівалент 10000 євро, то у випадку застосування цих коштів для розрахунків за угодами, що явно не пов'язані одна з одною, тобто при розрахунках з різними контрагентами або для витрат у різних цілях, здійснення повідомлення органів по боротьбі з організованою злочинністю про осіб, ідентифікованих за такими операціями, не потрібне.

Щодо віднесення операцій з отримання готівкових коштів до сумнівних операцій, то частиною четвертою ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено перелік ознак таких операцій, до яких відноситься:

1. здійснення операцій за незвичних або невиправдано заплутаних умов;

2. операція не є економічно виправданою або суперечить законодавству України. Даний перелік є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Таким чином, зняття клієнтом банку готівкових коштів зі свого рахунку, якщо така операція не містить вищевказаних ознак, є звичною для клієнта та проводиться ним постійно, відповідає характеру його діяльності тощо, не може бути кваліфіковане як сумнівне з наступним повідомленням про нього спеціальних органів по боротьбі з організованою злочинністю без наявності оформленого відповідно до вимог діючого законодавства залиту.

Управління методологічного та нормативно-організаційного забезпечення фінансового моніторингу Національного банку України у листі від 04.01.2005 № 48-016/3-7 щодо забезпечення інспекторам Національного банку України вільного доступу до усіх документів банку та отримання ними інформації, що містить банківську таємницю повідомляє наступне.

Згідно вимог статті 63 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України зобов'язаний при здійсненні банківського нагляду не рідше одного разу на рік проводити перевірки банків з питань дотримання ними законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.

Проведення таких перевірок здійснюється в межах проведення комплексного інспектування банків, на підставі окремого плану, а також у разі прийняття Головою Національного банку України або уповноваженою ним особою рішення про проведення позапланової перевірки.

Під час проведення таких перевірок, на виконання вимог частини четвертої статті 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банки зобов'язані забезпечити інспекторам Національного банку України та іншим уповноваженим ним особам вільний доступ до всіх документів та інформації, а при перевірці на місці — можливість вільного доступу в робочий час у всі приміщення банку. Вичерпний перелік осіб, уповноважених на проведення перевірки банківської установи, зазначається у посвідченні (розпорядженні) на проведення перевірки. До цього переліку входять як особи, що безпосередньо здійснюють перевірку банківської установи, так і особи, що залучаються до перевірки у якості консультантів.

У зв'язку з цим банки зобов'язані забезпечити особам, зазначеним у посвідченні (розпорядженні) на проведення перевірки, на їх першу вимогу (письмову або усну), вільний доступ до усіх документів, які стосуються діяльності банку. При цьому, з огляду на те, що ряд документів у банках формується та ведеться в електронному вигляді, банки мають забезпечити інспекторам Національного банку України та іншим уповноваженим ним особам вільний доступ до цих документів у форматі та режимі їх ведення.

Відповідно до частини 8 статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбачені цією статтею, не поширюються на службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах повноважень, наданих Законом України "Про Національний банк України", здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.

Пунктом 4.1 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 276, визначено право інспектора Національного банку України безоплатно одержувати від об'єкта перевірки інформацію щодо його діяльності та пояснення (у тому числі письмові) з окремих питань діяльності, а також вимагати від об'єктів перевірки будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки.

Характеристики

Список файлов книги