30009 (597157), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Виробнича бригада с первинною ланкою колективу сільськогосподарського підприємства. Вона виступає як самостійний суб'єкт, наділений певними повноваженнями щодо управління трудовим процесом. Як суб'єкт права, колектив бригади вступає в організаційно-управлінські відносини з адміністрацією підприємства при вирішенні питань комплектування бригади, плануванні та організації її роботи, оплати і стимулювання праці, підвищення кваліфікації працівників, притягнення до відповідальності порушників трудової дисципліни тощо.
Повноваження колективу виробничої бригади визначаються типовими і галузевими положеннями про бригаду, на підставі яких адміністрація за погодженням із профкомом затверджує місцеві (локальні) положення про бригаду після розгляду їх колективами бригад. Питання про організацію бригади розглядається на зборах її майбутніх членів. Рішення про її створення оформлюється протоколом зборів, на підставі якого керівник підприємства видає наказ (розпорядження) про організацію бригади.
Зарахування в бригаду інших працівників провадиться за згодою її трудового колективу. Однак зарахування працівників, направлених у бригаду для працевлаштування згідно з законодавством (молодих спеціалістів, випускників навчальних закладів системи професійно-технічної освіти, осіб, звільнених від покарання, після примусового лікування і т.д.), є обов'язковим.
Колектив бригади має право вимагати від власника або уповноваженого ним органу виведення зі складу бригади працівників у разі скорочення її чисельності, невідповідності працівника виконуваній роботі та в інших випадках, передбачених статтями 40 і 41 КЗпП.
Бригадири обираються на зборах колективів бригад (таємним або відкритим голосуванням) і затверджуються керівником підрозділу, до складу якого входять ці бригади.
Відповідно до ст. 2527 КЗпП колектив бригади може розподіляти колективний заробіток із застосуванням коефіцієнта трудової участі. Коефіцієнти членам бригади затверджуються колективом бригади за поданням бригадира (ради бригади). При цьому заробітна плата працівника не може бути нижчою від встановленого державного мінімального розміру.
У відносинах, що складаються між найманими працівниками виробничої бригади і працедавцем в особі органу (посадової особи), уповноваженого власником (-ами) суб'єкта підприємництва, сторони несуть певні обов'язки.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язані створити належні умови для високопродуктивної праці: надати роботу, забезпечити справність сільськогосподарських механізмів та обладнання, створити безпечні умови праці. Колектив бригади зобов'язаний своєчасно і якісно виконати весь комплекс робіт і виростити передбачену договором кількість сільськогосподарської продукції та забезпечити її збереження; він несе відповідальність за невиконання зобов'язання, за непродуктивні витрати та інші види збитків.
3. Особливість правового становища працівників міжгосподарських підприємств в аграрному секторі
У процесі міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції сільськогосподарські підприємства різних форм власності добровільно об'єднують матеріальні, фінансові й трудові ресурси з метою збільшення виробництва поліпшення зберігання і переробки продовольства, продуктів харчування і сировини рослинного та тваринного походження.
Державні й недержавні (приватні, кооперативного й корпоративного типів) сільськогосподарські підприємства здійснюють свою виробничо-господарську діяльність на основі різних форм власності. Суттєві відмінності цих форм власності обумовлюють як особливості правового становища сільськогосподарських підприємств і створюваних ними міжгосподарських формувань, так і правового статусу їх працівників. Питання організації праці працівників вирішуються відповідно до чинного трудового законодавства. Однак щодо працівників міжгосподарських підприємств (організацій) певною мірою застосовується і законодавство, що регулює діяльність суб'єктів підприємництва корпоративного і, особливо, кооперативного типу.
Трудові ресурси в міжгосподарських підприємствах (організаціях) формуються за рахунок працівників державних і колективних сільськогосподарських підприємств, які працюють постійно або сезонно. Їх взаємовідносини з підприємствами оформляються трудовим договором. При цьому працівники міжгосподарських підприємств і організацій не мають відмінностей у правах та обов'язках незалежно від того, чи працювали вони раніше в державному або колективному сільськогосподарському підприємстві.
Поряд із ними в міжгосподарських підприємствах (організаціях) і виробничих об'єднаннях у сільському господарстві є специфічні категорії працівників зі змішаним правовим статусом. До них належать члени колективних сільськогосподарських підприємств, направлені за рішенням правління на роботу в міжгосподарські формування. Своєрідність їхнього правового становища полягає в тому, що за ними зберігаються: членство в КСГП (СВК, СпС) і окремі права та обов'язки, передбачені Статутом колективного господарства.
Зокрема, вони мають право брати участь в управлінні справами підприємства, членами якого вони є, вибирати та бути обраними в органи його управління, користуватися присадибною ділянкою, пасовищами, сіножатями, транспортом, культурно-побутовим обслуговуванням та ін. Але на міжгосподарському підприємстві, куди направлено на роботу члена колективного сільськогосподарського підприємства, його за наказом оформляють як звичайного найманого працівника.
Міжгосподарське кооперування сприяє уніфікації правових статусів працівників міжгосподарських підприємств, працівників і членів колективних сільськогосподарських підприємств. При регулюванні трудових відносин у міжгосподарських підприємствах застосовуються міжгалузевий, галузевий, територіальний і локальний види правового регулювання.
4. Організаційно-правове забезпечення ефективного використання земель та інших природних ресурсів в сільському господарстві
1. Організаційно-правовий механізм забезпечення ефективного природокористування у сільському господарстві
Організаційно-правовий механізм забезпечення ефективного природокористування у сільському господарстві – це сукупність організаційно-правових засобів, що забезпечують продуктивне, ощадливе, економне, екологічно безпечне використання земель та інших природних ресурсів, їх постійне відтворення і захист від погіршення якості у процесі сільськогосподарського виробництва.
Даний механізм мас сприяти задоволенню потреб населення в якісній сільськогосподарській продукції, сировинному забезпеченню народного господарства, створенню безпечних природних умов для праці й життєдіяльності населення, зайнятого у сільському господарстві, збереженню сільськогосподарських угідь.
Суб'єкти аграрного підприємництва всіх форм власності та форм господарювання зобов'язані своєчасно здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на зниження і компенсацію негативного впливу його виробництва на природне середовище, власність і здоров'я людей. Фінансування таких заходів провадиться за рахунок власних коштів од продажу його майна, а якщо їх не вистачає – за рахунок бюджету відповідної місцевої Ради або держави.
Разом з тим ці суб'єкти аграрного підприємництва несуть відповідальність за дотримання вимог і норм щодо охорони, раціонального використання та відновлення до рівня встановлених нормативів земель, вод, надр, лісів, інших природних ресурсів, а також відшкодовують збитки, завдані внаслідок його діяльності.
Закон «Про селянське (фермерське) господарство» передбачає порядок надання земель для його ведення, встановлює конкретні розміри ділянок, які можуть передаватися у власність та користування, визначає права та обов'язки щодо ефективного використання та охорони земель, закріплює право селянського (фермерського) господарства на використання загальнопоширених корисних копалин, водних об'єктів, лісових, мисливських угідь та інших природних ресурсів.
Закон «Про підприємництво» гарантує суб'єктам підприємницької діяльності у сільському господарстві право одержання ділянок, інших природних ресурсів, необхідних для здійснення підприємницької діяльності.
Закон «Про охорону навколишнього природного, середовища» визначає форми власності на природні ресурси, права громадян, що працюють у сільському господарстві, на участь у розробленні та здійсненні заходів щодо раціонального і комплексного використання природних ресурсів, здійснення громадянами та юридичними особами агропромислового комплексу природокористування, гарантії їх реалізації, закріплює компетенцію Рад та виконавчо-розпорядчих органів у галузі природокористування, функції управління в цій сфері тощо. Закон регламентує використання природних ресурсів, їх структурування, дотримання екологічних вимог при їх використанні у сільському господарстві.
Земельний кодекс визначає місце земель сільськогосподарського призначення у складі земель України, їх цільове призначення, порядок передачі у власність, надання в користування і оренду, особливості їхнього правового режиму, порядок використання, права та обов'язки землевласників і землекористувачів щодо раціонального використання, відтворення і охорони цих земель, підстави припинення права колективної та приватної власності, користування землями сільськогосподарського призначення та форми охорони порушених прав землевласників, користувачів таких земель.
Водний кодекс України та водне законодавство закріплюють основні вимоги щодо ефективного використання та охорони вод для потреб сільського господарства, встановлюють режим і право сільськогосподарського використання вод, визначають права і обов'язки суб'єктів цього виду водокористування, умови, підстави його припинення та відповідальності за їх порушення.
Лісовий кодекс України, лісове законодавство визначають можливості ведення лісового господарства сільськогосподарськими підприємствами, встановлюють порядок поділу лісів на групи, особливості та режим лісовикористання.
Кодекс про надра України та законодавство про надра передбачають право сільськогосподарських підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб та громадян, що проживають у сільських поселеннях, використовувати надра в межах наданих їм земельних ділянок, добування корисних копалин місцевого значення.
Закон «Про тваринний світ», фауністичне законодавство визначають види права колективної та приватної власності й користування тваринним світом для сільськогосподарських підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб та громадян, зокрема мисливство, рибальство, використання корисних властивостей життєдіяльності тварин – ґрунтоутворювачів, природних санітарів середовища, запилювачів рослин та ін., регламентують режим раціонального використання тваринного світу для потреб сільського господарства.
Закон «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає категорії зон радіоактивного забруднення, радіаційно-небезпечних і радіоактивно забруднених земель.
Закони «Про пестициди і агрохімікати», «Про карантин рослин», інші акти спеціального законодавства. У захищеному ґрунті, на землях водного фонду, у водоохоронних зонах, на інших територіях, що підлягають особливій охороні, забороняється застосування пестицидів, а в окремих випадках їх застосування можливе за наявності позитивних висновків державної санітарної та екологічної експертизи.
Складовою організаційно-правового механізму забезпечення ефективного природокористування у сільському господарстві є управління.
Управління – це цілеспрямована діяльність уповноважених органів, спрямована на забезпечення дотримання всіма установами, іншими юридичними особами і громадянами агропромислового вимог чинного законодавства відносно ефективного використання земель та інших природних ресурсів.
В залежності від повноважень, структури, мети і завдань, які реалізують державні органи в сфері організації ефективного використання природних ресурсів, розрізняють такі види керування: загальне, спеціальне і галузеве.
Загальне керування здійснюється Президентом України, КМУ, Урядом АР Крим, місцевими органами державної виконавчої влади, місцевими органами самоврядування.
Спеціальне керування покладається на уповноважені органи – Міністерство охорони навколишньої природного середовища і ядерної безпеки, Міністерство лісового господарства, Державний комітет України по геології і використанню надр, Державний комітет України по земельних ресурсах і ін.
Галузеве керування здійснює Міністерство сільського господарства і продовольства.
2. Правові форми використання земель та інших природних ресурсів у сільському господарстві
Використання земель та інших природних ресурсів суб'єктами сільськогосподарської діяльності може здійснюватися за правом колективної та приватної власності на землю і правом природокористування.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
