30009 (597157), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Особливим інститутом аграрного права є інститут права членства, засновництва (участі). Правові норми, що утворюють цей інститут, регулюють організаційні відносини, пов'язані з умовами і порядком заснування аграрного господарського товариства (тощо), вступу до колективного сільськогосподарського підприємства і виходом з нього, порядком і наслідками припинення членства чи засновництва (участі).
Важливим інститутом є також інститут права самоврядування в колективному сільськогосподарському підприємстві і міжгосподарському утворенні (підприємстві, організації, об'єднанні). В ньому закріплено метод колективного самоврядування.
Правовий режим основних, обігових та інших громадських фондів у колективному сільськогосподарському підприємстві визначається інститутом права колективної власності. Його нормами реалізується порядок утворення, використання, поповнення всіх фондів у процесі розподілу продукції та доходів у колективному сільськогосподарському підприємстві, правомочностей органів управління щодо здійснення права розпорядження майном і коштами, паювання і визначення дивідендів та їхня виплата.
Інститут правового регулювання виробничо-господарської діяльності всіх суб'єктів аграрного підприємництва регламентує правове становище і господарську самостійність аграрного приватного підприємства кооперативного чи корпоративного типів як юридичної особи, порядок утворення його виробничих підрозділів в основних, спеціалізованих і допоміжних галузях громадського господарства.
Вимоги успішного здійснення соціально-економічної реформи зумовлюють необхідність вдосконалення внутрігосподарських трудових відносин у всіх суб'єктах аграрного підприємництва, що позначається на вдосконаленні відповідних правових інститутів, норми яких регулюють трудові відносини в сільському господарстві. Таким є інститут правового регулювання робочого часу і часу відпочинку працівників.
Важливими складовими сфери аграрних відносин є інститут правового регулювання оплати праці, інститут правового регулювання соціального забезпечення, інститут дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівників.
Аграрно-договірні відносини також розглядаються як правовий інститут аграрного права. Ті ж договори, які не мають такого значення для здійснення суб'єктами аграрного підприємництва всіх форм власності своєї виробничо-господарської діяльності, відносяться до цивільно-господарських договорів.
З прийняттям Закону «Про селянське (фермерське) господарство» правовим інститутом даної галузі права є правове становище селянських (фермерських) господарств.
Своєрідним інститутом аграрного права є інститут правового становища приватних підсобних господарств інших громадян, які проживають у сільській місцевості. Правовими нормами цього інституту регламентуються відносини щодо суб'єкта права ведення приватного підсобного господарства, права останнього на присадибну земельну ділянку і майно, що є об'єктами права приватної власності, правовий режим доходів, договори, стосунки приватних підсобних господарств та інші питання.
Першочергове завдання аграрного права полягає в забезпеченні юридичними засобами реалізації державної аграрної політики України, закріпленні оптимального правового становища всіх учасників аграрних правовідносин, досконалому правовому регулюванні всіх тих суспільних відносин, які є предметом цієї галузі права, в ефективному застосуванні методів і принципів правового регулювання, притаманних цій галузі права.
Завдання аграрного права
1. Правове регулювання аграрних відносин, що становлять безпосередню суть соціально-економічної реформи в сільському господарстві й пов'язані з розширенням господарської самостійності, економічної незалежності та вільного підприємництва, становленням ринкових відносин та розвитком їх інфраструктури, аграрно-орендних формувань.
2. Забезпечення реалізації правоздатності його суб'єктів. Такі завдання для аграрних приватних підприємств – юридичних осіб кооперативного типу визначені законом про ці підприємства та їхніми статутами. Для державних підприємств вони випливають із Закону «Про підприємства в Україні», а також з норм Закону «Про підприємництво».
3. Завданнями аграрного права як галузі права і його застосування визначаються завдання науки аграрного права. Наука аграрного права – це комплекс завдань про правове регулювання суспільних аграрних відносин, що виникають і функціонують залежно від організації та діяльності всіх суб'єктів аграрного підприємництва – товаровиробників.
4. Джерела аграрного права
Поняття і види джерел аграрного права
Джерелами аграрного права України є уніфіковані й диференційовані акти правотворчості державних органів, а також акти правотворчості суб’єктів аграрного підприємництва.
На відміну від джерел інших галузей права, джерела аграрного права України мають такі характерні особливості:
– уніфіковані акти аграрного законодавства – ядро аграрного законодавства і становлення аграрного права;
– відсутність єдиного акта кодифікованого характеру (на відміну від традиційних галузей права, де таким актом с кодекси; від аграрного права Франції, Мексики, Уругваю та інших країн, де основним таким актом виступають аграрні кодекси);
– значущістю локальних актів санкціонованої та делегованої правотворчості суб'єктів агробізнесу (заснованих на недержавній формі власності) як форми реалізації правотворчої правомочності (головним чином із локальної правотворчості);
– зростання питомої ваги саме законів та актів Президента України в нормативно-правовому масиві, що регулює аграрні відносини;
– збереження рекомендаційної правотворчості;
– використання правових норм інших галузей права, які одночасно належать і до норм аграрного та інших галузей права (земельного, господарського, фінансового тощо), оскільки вони регулюють окремі питання діяльності суб'єктів аграрного підприємництва;
– зростання ролі міжнародних норм права та уніфікації національного аграрного законодавства щодо міжнародного права.
Уніфіковані акти аграрного законодавства – це юридична форма вираження норм аграрного права, спрямованих на інтеграцію правового регулювання аграрних відносин, уніфікацію правового статусу і правової регламентації діяльності суб'єктів аграрного підприємництва усіх форм власності та легальних організаційно-правових форм. Вони включають у себе нормативно-правові акти, що регулюють у єдності та взаємозв'язку економічні, організаційні та інші заходи, спрямовані на реалізацію аграрної реформи, підприємництва всіх аграрних товаровиробників.
Диференційовані акти аграрного законодавства – це нормативно-правові акти, що розробляються з урахуванням відмінностей у статусі суб'єктів аграрного підприємництва. До нього належать правові акти підприємства кооперативного типу, селянські (фермерські) господарства, приватні підсобні господарства громадян.
Структура джерел аграрного права:
Внутрігосподарські локальні акти, чиє виникнення і функціонування зумовлено насамперед тим, що громадяни як члени і/чи учасники (акціонери) через вищі органи управління самостійно закріплюють модель (правила) поведінки.
Тлумачення (роз'яснення) судових органів, а саме: Вищого арбітражного суду, Верховного Суду України. Їхні роз'яснення, інформаційні листи мають важливе значення для належного правозастосування, виготовлення таких за змістом локальних нормативно-правових актів, що піддаються прогнозуванню судової перспективи.
Міжнародні правила, звичаї, конвенції, до яких приєдналася (та які ратифікувала) Україна.
Законодавчі акти уніфікованого характеру мають ту особливість, що вони одночасно адресуються цілому ряду суб'єктів або групі суб'єктів суспільних відносин, проголошують і юридично закріплюють принципи, які лежать в основі правового стану і правового регулювання їхньої діяльності.
Важливе місце серед джерел аграрного права посідають спеціальні аграрні закони. Це, зокрема, Закони «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 р., «Про селянське (фермерське) господарство», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу» та ін.
Законодавчі акти спеціального призначення характеризуються певною конкретністю, визначенням правового статусу і правового регулювання діяльності саме аграрних товаровиробників, прав та обов'язків працівників підприємств (установ, організацій), яким адресуються спеціальні закони.
Усі учасники аграрного підприємства (всіх форм власності та господарювання) мають справу з використанням землі та інших природних ресурсів. Правовий режим, зокрема землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва, права та обов'язки власників і користувачів землі, відповідальність за її раціональне використання, збереження її родючості й екологічної чистоти регулюється нормами Земельного кодексу України. Цей законодавчий акт є основним джерелом земельного права.
Такою ж мірою джерелами аграрного права є Водний кодекс України та інші закони, окремі правові норми яких регулюють виробництво (в тому числі відтворення) продукції харчування тваринного, зокрема водного, походження, розведення хутрових диких тварин, промислове мисливство тощо.
Підзаконні акти як джерела аграрного права
Підзаконні нормативно-правові акти мають істотне значення в регулюванні суспільних відносин в аграрному секторі народного господарства. Цими джерелами є укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази, інструкції, що приймаються Міністерством сільського господарства і продовольства, Міністерством охорони здоров'я, іншими відомствами України з питань аграрного підприємництва, виробництва продуктів харчування і продовольства рослинного і тваринного походження та їхньої безпеки для споживачів, а також із питань охорони здоров'я працівників, державних контрактів тощо.
Внутрігосподарські локальні акти як джерела аграрного права
Внутрігосподарські локальні акти розподіляються на 2 групи.
1. Внутрігосподарські нормативно-правові акти, які набувають юридичної сили з моменту реєстрації підприємства у відповідних державних органах.
2. Акти, які набувають юридичної сили відразу ж з моменту прийняття їх найвищими органами самоврядування господарств – загальними зборами членів підприємств кооперативного типу, акціонерів, учасників товариств з обмеженою відповідальністю та членів трудового колективу орендного підприємства тощо.
Головне місце серед локальних джерел аграрного права належить Статутові.
Примірний зразок Статуту може бути використаний підприємством (але вони не зобов'язані скористатися зразком) при підготовці власних статутів. Головним тут є те, щоб суб'єкти підприємництва кооперативного типу у своїх статутах обов'язково відобразили такі позиції:
назву господарства;
місце знаходження;
предмет і цілі діяльності;
порядок вступу до членів підприємства і виходу з нього;
права та обов'язки членів;
органи управління, самоврядування і контролю;
компетенцію цих органів;
порядок створення майна та іншої власності членів суб'єктів підприємництва кооперативного типу;
порядок розподілу прибутків господарства;
умови і порядок виключення зі складу членів колективного підприємства;
умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.
Локальними нормативно-правовими актами як джерелами аграрного права виступають конкретні положення агрофірм, агрокомбінатів. Такі положення приймаються на загальних зборах уповноважених представників від колективних та інших підприємств, представників селянських (фермерських) господарств та їхніх спілок.
Локальними аграрними правовими актами також є статути і рішення селянських (фермерських) господарств, орендарів в сільському господарстві, сільськогосподарських кооперативів, прийняті відповідно до статутної діяльності цих об'єднань.
5. Суб’єкти аграрного права
Поняття і класифікація суб'єктів аграрного права
Основними виробниками продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження в Україні є аграрні підприємці усіх форм власності та легальних організаційно-правових форм господарювання.
В Україні відповідно до змісту національного законодавства поняття «суб'єкт підприємництва», «суб'єкт аграрного підприємництва (аграрний підприємець)» за своїм юридичним змістом і значенням практично тотожні поняттю «суб'єкт аграрного права». Такий висновок випливає зі змісту Законів «Про підприємництво» (ст. 2), «Про підприємства в Україні» (статті 1, 21), «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (ст. 1), «Про господарські товариства» (ст. 1), «Про селянське (фермерське) господарство» (ст. 1).
Суб'єкти аграрного права залежно від сфери, основної мети і предмета діяльності, а також від функцій та взаємовідносин власності розмежовуються на три взаємопов'язані групи.
Першу, основну групу таких суб'єктів становлять засновані на приватній (у можливих її різновидах – кооперативній, колективній тощо), державній та муніципальній формах власності аграрні підприємці, головними завданням і предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисливського) походження.
Другу групу суб'єктів аграрного права і аграрних правовідносин формують підприємці, діяльність яких заснована на різних формах власності та організаційно-правових формах, правосуб'єктність і статутна діяльність котрих націлені на забезпечення нормальної сучасної виробничо-технічної діяльності аграрних підприємців-товаровиробників.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
