30009 (597157), страница 9

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

Одним з елементів захисту права власності селянського (фермерського) господарства є його право самостійно розпоряджатися виробленою продукцією. Господарство може на добровільних засадах укладати з державними, кооперативними і громадськими організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, договори на продаж своєї продукції, а також реалізовувати її будь-яким іншим споживачам і на ринку.

Законом «Про селянське (фермерське) господарство» (ст. 21) встановлено, що продукція, яка продасться цим господарством державним організаціям відповідно до укладених договорів, оплачується за державними заготівельними або договірними цінами і на умовах, передбачених для колективних і державних сільськогосподарських підприємств.

У разі виробничої потреби селянське (фермерське) господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою). Трудові відносини в господарстві визначаються і регулюються його членами, а щодо осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом, угодою), – законодавством України про працю.

Доходи селянського (фермерського) господарства формуються за рахунок виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), інших надходжень і використовуються членами господарства на власний розсуд.

Селянське (фермерське) господарство здійснює облік результатів своєї роботи за господарський рік, веде звітність. За подання недостовірної звітності голова господарства несе відповідальність у встановленому порядку.

6 Взаємовідносини селянського (фермерського) господарства з бюджетом та фінансовими організаціями

Селянське (фермерське) господарство має право відкривати на свій вибір у будь-якій банківській установі розрахункові та інші рахунки включно з валютним, і вільно розпоряджатися коштами, що є на цих рахунках.

Списання коштів із розрахункового рахунку, крім платежів до бюджету, може провадитись тільки за згодою господарства, за рішенням суду або на підставі виконавчого напису у встановлених законодавством випадках.

Новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від оподаткування на три роки, а в тих селах, де вистачає робочих рук, – на п'ять років. Члени господарства звільняються від сплати прибутково-податку з доходів, одержуваних ними від роботи в цих господарствах.

Селянське (фермерське) господарство має право одержати в установах банків, від підприємств і кооперативів позички на підставі кредитного договору з визначенням умов кредитування.

Селянське (фермерське) господарство може одержувати кредит під заставу майна, поруку та інші види забезпечення зобов'язань договором іпотеки під заставу можуть здаватись землі та нерухоме майно.

Для підтримки селянських (фермерських) господарств і створення стабільних фінансових умов при одержанні ними банківського кредиту створено Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств, розмір якого щорічно визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою зменшення втрат від стихійного лиха, інших страхових випадків селянське (фермерське) господарство може страхувати своє майно: будівлі, споруди, техніку, тварин, посіви, насадження тощо. Страхування всіх видів майна може здійснюватись на добровільних засадах відповідно до законодавства України.

Члени селянського (фермерського) господарства, починаючи з 16-річного віку, та особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), підлягають державному соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню нарівні з працівниками сільського господарства.

Час роботи в господарстві членів останнього та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором, зараховується до їх загального та безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці та документів, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування.

7. Припинення діяльності селянського (фермерського) господарства

Відповідно до Закону «Про селянське (фермерське) господарство» діяльність господарства припиняється в разі:

1. добровільної відмови голови господарства від земельної ділянки, наданої йому в користування, в тому числі від її оренди, а також при відчуженні земельної ділянки, що належить йому за правом приватної власності;

2. прийняття членами господарства рішення про припинення його діяльності;

1. ведення господарства переважно за рахунок праці найманих працівників;

2. використання землі не за її цільовим призначенням або способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної ситуації;

3. несплати земельного податку, а також орендної плати у встановлені строки;

1. невикористання земельної ділянки для сільськогосподарського виробництва протягом року від дня її надання;

2. вилучення земельної ділянки у встановленому законом порядку для державних і громадських потреб;

3. об’яви господарства неплатоспроможним;

9) якщо немає жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його діяльність.

Майно господарства, яке припиняє свою діяльність, використовується насамперед для розрахунків з оплати праці найманих осіб, виконання зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими кредиторами. Решта майна залишається у спільній власності членів господарства або розподіляється між ними за домовленістю.

В разі припинення діяльності господарства до закінчення строку надання йому податкових пільг воно сплачує до місцевого бюджету за весь період його діяльності суму податку, обчислену в повному розмірі, встановленому для господарства, за винятком тих випадків, коли земельна ділянка вилучається у встановленому порядку для державних і громадських потреб; господарство визнається неплатоспроможним (банкрутом); немає жодного члена господарства або спадкоємця, який бажав би продовжити його діяльність.

8. Правове становище приватних підсобних господарств населення

1. Поняття приватного підсобного господарства

За своєю соціально-економічною і правовою сутністю приватне підсобне господарство громадян (ППГГ) є, насамперед, сукупністю певного нерухомого і рухомого майна, що має вартісну оцінку (ціну), яке призначене для задоволення їх матеріальних і побутових потреб.

Крім того, ознакою ППГГ є певна діяльність сімейно-трудового об'єднання людей, що складають сім'ю члена КСГП, учасника АТ (ТОВ), працівника ДСП та інших громадян. Вироблена цим господарством громадян продукція використовується, насамперед, для власного споживання. За сучасних умов ППГГ є складником багатоукладного аграрного виробництва продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження.

Це утворення є ефективним джерелом натурального господарювання за умови надання йому допомоги з боку сільськогосподарських підприємств у веденні підсобного господарства. Як колективні (кооперативні), корпоративні, так і державні сільськогосподарські підприємства сприяють у веденні ППГГ не тільки їх членам, учасникам і трудівникам, а й вчителям, сільським медикам, пенсіонерам та іншим громадянам, що проживають на їхній території.

Участь власників приватних підсобних господарств у задоволенні суспільних потреб в сільськогосподарській продукції полягає у продажу останньої або здачі заготівельним організаціям споживчої кооперації, КСГП, ДСП на договірних умовах, самостійній реалізації продуктів своєї праці на ринку і т. ін.

Характеристики сучасного ППГГ:

а) форма виробництва; ґрунтується на рівноправних формах власності на землю, на приватній власності громадян, а також на особистій їх праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер

б) сукупність майна, що має вартісний вираз, ціну і належить громадянам за правом спільної сумісної власності;

в) воно доповнює суспільне виробництво має підсобний до нього характер, є додатковим джерелом прибутків;

г) в основному має споживчий характер, оскільки вироблювана ним продукція (70–90 відсотків), як правило, споживається безпосередньо самими виробниками;

д) можливість на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення виробництва товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження.

ППГГ мають чітко визначену земельну, майнову (речову та зобов'язальну) правосуб'єктність, що визначає особливість цього інституту аграрного права.

2. Земельні правовідносини у приватному підсобному господарстві

Земельна правосуб'єктність приватних підсобних господарств громадян має ґрунтовну правову базу, чітко окреслений суб'єктивний склад із відповідним розмежуванням легальних форм одержання земельних ділянок і правовим оформленням цієї правосуб'єктності, і знаходить тій вияв через реалізацію цими суб'єктами земельних та інших, пов'язаних із земельними, прав та обов'язків.

Безпосереднім носієм земельних прав у ППГГ є фізичні особи, яким надано земельні ділянки для ведення господарства, а не ППГГ. Згідно з Конституцією і Земельним кодексом України носієм земельних і пов'язаних з ними прав та обов’язків у ППГГ є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та біпатриди. Залежно від громадянства особи законодавство України розмежовує легальні форми виникнення земельної правосуб'єктності у цих фізичних осіб і форми закріплення їхніх прав на земельні ділянки.

Так, відповідно до ст. 6 Земельного кодексу тільки громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема для ведення свого приватною підсобного господарства, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) тощо. Громадяни України мають право отримувати земельні ділянки для ведення підсобного господарства з правом власності, користування (безстрокового, строкового, в тому числі й на умовах оренди). Виходячи зі змісту ст. 6 Земельного кодексу, іноземні громадяни і, відповідно, особи без громадянства та біпатриди мають право отримати земельні ділянки для ведення ППГГ тільки на умовах права користування.

Земельна правосуб'єктність ППГГ залежно від громадянства, а вже потім від бажання фізичних осіб, виникає: для громадян України за наявності у них Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку; для громадян України, що мають оформлені ділянки у користування – за наявності Державного акта на право постійного користування нею чи договору оренди. Форми цих Державних актів затверджені постановою Верховної Ради України, а форма договору – постановою Кабінету Міністрів України.

Для ведення підсобного господарства за рішенням місцевих органів самоврядування земельні ділянки передаються безплатно у власність в межах населених пунктів, у розмірах, визначених у земельно-облікових документах. За бажанням громадян їм додатково можуть надаватись у користування земельні ділянки, загальна площа яких не повинна перевищувати 1 га.

В іншому розмірі земельні ділянки надаються для індивідуального житлового будівництва (ст. 67 Земельного кодексу). За рішенням місцевих органів самоврядування громадянам передаються у власність або надаються в користування земельні ділянки, зокрема для спорудження індивідуальних житлових будинків і господарських приміщень. Розмір ділянок для зведення та обслуговування житлового будинку, господарських приміщень і споруд (присадибна ділянка) має бути не більше: у сільських населених пунктах – 0,25 га, селищах міського типу – 0,15 га.

Земельний кодекс передбачає можливість продажу державних земельних ділянок громадянам. Так. їм за плату передаються у власність для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку (ст. 6 Земельного кодексу). Можливість продажу державою земельних ділянок для ведення підсобного господарства земельним законодавством прямо не передбачена. Проте це не позбавляє громадян України права купувати в інших громадян України земельні ділянки, на які є установчі документи про передачу їх у приватну власність громадян.

Законодавством установлено єдині за змістом права для всіх власників земельних ділянок і землекористувачів. Так, згідно зі ст. 39 Земельного кодексу вони мають право самостійно господарювати на землі; наділені правом власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації, використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі; зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі й споруди за погодженням із місцевими органами самоврядування.

Зведення на орендованій земельній ділянці приміщень виробничого і невиробничого призначення, у тому числі житла, орендарі погоджують із органами місцевого самоврядування або іншим орендодавцем, їхньою власністю є посіви й посадки сільськогосподарських культур і насаджень. Вони мають право одержати від нового власника землі, землекористувача або місцевого органу самоврядування компенсацію за підвищення родючості ґрунтів у разі вилучення або добровільної відмови від земельної ділянки. Громадянин України, якому земельна ділянка належить за правом приватної власності, може укладати договір застави з кредитною установою.

Характеристики

Список файлов книги