20510 (597039), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Кулемет СГ-43 за бойовими характеристиками та показникам надійності не поступався кулеметові “Максима” та отримав визнання військ. Однак станок кулемета виявився незручним у експлуатації та не забезпечував стабільності бою, а сам кулемет мав недостатню живучість (25 тисяч пострілів). Ці недоліки були усунені у 1945 році.

Ручний кулемет ДП на початковому етапі війни виправдав надії, які на нього покладалися. Разом з тим були виявлені і деякі його недосконалості: недостатня міцність сошок та ненадійне їх кріплення; знижена живучість бойової пружини (внаслідок розташування її безпосередньо під стволом та нагріву під час стрільби) та інших дрібних деталей (викидувача, його пружини, бойку, ударника та відбивача); велика “мертва” вага магазину та мала його місткість. Кулемет був модернізований у 1944 році О.І.Шиліним та отримав найменування ДПМ.

Цей кулемет за своїми характеристиками переважав німецькі єдині кулемети МГ-34 та МГ-42 у ручному варіанті. Однак, він так же, як і станковий кулемет, не відповідав швидко зрісшей мобільності піхоти.

Станковий кулемет був виділений у розряд важкого озброєння піхоти. Під час розташування бойових порядків тактико-технічні показники станкових кулеметів, що стояли на озброєнні, примушували використовувати їх у наступі, як правило, у других лініях на фланзі бойових порядків, замість висунення їх у передові лінії.

В зв’язку з цим постало питання про ротний кулемет, достатньо легкий для використання у першій лінії наступаючої піхоти та, разом з тим, достатньо потужний, щоб у якийсь мірі виконувати обов’язки станкового кулемета. Для цих цілей був застосований ручний кулемет із стрічковим живленням. Конструктори П.П.Поляков та А.А.Дубинін, на чолі з інженером О.І.Шиліним пристосували ручний кулемет ДПМ під стрічкове живлення (під гвинтівочний патрон). Він був відпрацьований під час війни, але прийнятий на озброєння лише після її закінчення під назвою “7,62-мм ротний кулемет зразка 1946 року”.

Однак це не вирішувало проблеми створення ручного кулемета як головної автоматичної зброї стрілецького відділення та взводу. При гвинтівочному патроні нормального калібру вагу ручного кулемета із боєкомплектом у 300 патронів при будь-якому живленні неможна було отримати нижче 20 кг, а у бойовому положенні зі 100 патронами - нижче 12-15 кг, що внаслідок значно зрісшої рухомості піхоти па полі бою більш придатне для ротного кулемета, ніж для зброї відділення та взводу. Для полегшення та зменшення габаритів ручного кулемета потрібний був інший шлях. З 1943 року почалось відпрацювання зброї взводу (у тому рахунку і ручного кулемета) під патрон зменшеної потужності (патрон зразку 1943 року).

Великокаліберний зенітний кулемет ДШК на потязі всієї війни успішно використовувавсь для захисту рухомих та нерухомих обєктів. Під час його бойової експлуатації були виявлені окремі мінуси (недостатня живучість дрібних деталей, незручність універсального станку, ускладнена заміна стволу та ін.), які були усунені під час модернізації кулемета.

Зчетверена зенітна установка з кулеметів “Максима” на початку війни застосовувалась для оборони міст та інших важливих об’єктів. Надалі у зв’язку з броніюванням літаків, 7,62-мм кулеметні установки поступаються місцем великокаліберним системам.

Що стосується індивідуального озброєння піхоти, то основним зразком такого озброєння на початку Великої Вітчизняної війни були магазинна гвинтівка та карабін. Наприкінці війни перевага віддавалася карабіну, завдяки його маневреним якостям, та зручності дій в ускладнених умовах (на 340 мм коротше та на 0,4 кг легше гвинтівки). Він був модернізований у 1944 році (введений невідємний багнет та інші дрібні змінення).

Під час війни самозарядна гвинтівка не набула загального визнання військ з приводу присутності характерних недоліків (складність устрою, необхідність більш ретельного уходу, ніж за магазинною гвинтівкою, недостатня надійність дії в складних умовах бойових обставин). Але і були виявлені її переваги: за потужністю вогню вона дорівнювала двом магазинним; дозволяла спостерігати за цілями, на відвертаючи уваги на перезарядження, тощо.

У ході Великої Вітчизняної війни остаточно визначилось місце пістолета-кулемета, як основного виду стрілецького озброєння. Перші ж бої показали, що пістолет-кулемет є грозною зброєю ближнього бою, особливо в умовах ночі, туману, лісистої та нерівної місцевості, а також у боях за населені пункти. Однак, тактико-технічні вимоги до нього швидко змінювались.

ПП-41 задовольняв вимогам по бойовим якостям (кучність бою, пробивна спроможність, дальність дійсного вогню), але мав ряд зауважень збоку військових частин, головним чином у відношенні маневрених та експлуатаційних якостей: велика вага зброї і особливо магазинів (вага ПП-41 із носимим боєкомплектом близько 9 кг), недостатня портативність, особливо для повітрянодесантних та спеціальних військ; незручність у носінні та під час переповзань із приєднаним магазином; ускладнене замінювання магазинів, особливо вночі або у русі; відсутність взаємозамінювальності магазинів та чуйність їх до забруднення і до ударів; надто високий темп стрільби; самовідкривання затворної коробки та можливість втрати затвору; випадкові постріли при вдарі прикладом о землю. Крім того, при швидкому звеличенні потреби у пістолетах-кулеметах стало очевидним, що ПП-41 недостатньо економічний: на виробництво потребуються велики затрати праці, великий розхід металу при обробці (60-70% від “чорної ваги”), що при масовому застосуванні ПП грало первісну роль.

Щоб добитися його покращення, барабанний магазин ПП-41 був замінений коробчатим (на35 патронів), але це не усунуло більшості з решти недоліків, та у 1942 році був обявлений конкурс на розробку нового зразку пістолета-кулемета, більш легкого (з носимим боєкомплектом 6 - 6,5 кг), портативного, зручного для використання усіма родами військ, із легкозмінним магазином, надійного за будь-яких умов бойової служби, більш простого та економічного у виробництві, але не поступаючогося ПП-41 за бойовими якостями.

У конкурсі взяли участь конструктори І.К. Безручко-Висоцький, В.А.Дегтярьов, А.А.Зайцев, С.А.Коровін, Н.В.Рукавішніков, А.І.Судаєв, Г.С.Шпагін та ін. Протягом 1942-43 р.р. було проведено кілько конкурсних випробувань. В останніх брали участь два зразка: ППС (конструкції Судаєва) і ППШ-2 (конструкції Шпагіна). Обидва зразка витримали випробування, але пістолет-кулемет Судаєва мав ряд переваг та був прийнятий на озброєння Радянської Армії, отримавши назву ПП-43 або ППС.

ПП-43 у порівнянні з ПП-41 був легше (із спорядженим магазином 3,3 замість 3,94 кг), коротше (820 замість 840 мм), із зниженим темпом стрільби (650-700 замість 1000-1100 постр./хвил.), технологічнише (більш широко застосована штамповка) та універсальніше: відсутність кожуха на стволі та наявність складаючогося металевого приклада забезпечували спроможність стрільби з танків, а також застосування у повітряно-десантних та спеціальних військах.

ПП-43 за бойовими якостями не відрізнявся від ПП-41 та мав дальність ефективного вогню також близько 200 м.

Особиста зброя, як показав досвід війни суттєвого значення в бою на мала. Область його застосування звузилась, вона зайняла невелике місце в системі озброєння. Офіцерський склад віддавав перевагу більш потужній зброї. Це і було одним зосновних приводів появлення тенденції до зниження ваги та габаритів пістолета у порівнянні з довоєнними нормами; а також до конструювання легких, портативних та зручних для постійного носіння пістолетів-кулеметів, припускаючих стрільбу з руки як з пістолету, та спроможних замінити особисту зброю.

З перших днів Великої Вітчизняної війни гостро постала проблема виготовлення масових піхотних протитанкових засобів. Слід відзначити, що передвоєнні роботи по створенню потужнього 14,5-мм патрону та ефективного дульного гальма, яке усувало 2/3 енергії віддачи, дозволили уславленим конструкторам В.А.Дегтярьову та С.Г.Сімонову у коротки строки створити протитанкові рушниці: однозарядне - Дегтярьова (ПТРД) та самозарядне - Сімонова (ПТРС).

Надзвичайна простота устрою ПТРД дозволила швидко розгорнути його виробництво. До кінця 1941 року армія отримала кілько тисяч ПТРД.

Ці рушниці заповнили пробіл в системі стрілецького озброєння та при патроні БС-41 (куля з металево-керамічним сердечником) забезпечувало пробивання броні до 40 мм на відстанях до 300 м (у німецької протитанкової рушниці РВ-39 не перебільшувало 20 мм).

Таким чином, до системи стрілецького озброєння часів Великої Вітчизняної війни (а також і перших післявоєнних років) увійшли такі зразки озброєння, що успішно витримали бойові іспити:

• укорочена гвинтівка зр. 1891/30 р.,

• снайперська укорочена гвинтівка,

• пістолети-кулемети ПП-41 та ПП-43,

• пістолет ТТ,

• ручний кулемет ДПМ,

• станковий кулемет СГ-43,

• великокаліберний кулемет ДШК,

• протитанкові рушниці ПТРД і ПТРС.

Разом з тим досвід війни вніс суттєві зміни у методи бойового застосування зброї та окреслив нові тенденції її розвитку, висунувши такі проблеми, як:

• подальше підвищення маневрених якостей зброї;

• підвищення ефективності стрільби, визначення правильного співвідношення щільності та влучності вогню, обір потужності патрону, уніфікація та універсалізація озброєння;

• повна автоматизація стрілецької зброї та створення основного зразку індивідуальної зброї піхоти;

• покращення технологічності виготовлення зброї, підвищення масовості її виробництва.

Вирішення цих проблем стало приводом для створення післявоєнної системи стрілецької зброї.

2. Післявоєнна система стрілецької зброї

Після випробувань дослідної партії карабінів Сімонова під патрон зразку 1942 рока у частинах 1-го Білоруського фронту та Центральних офіцерських курсах “Постріл”, було зроблено ряд змістовних зауважень, щодо вдосконалення карабіну. На підставі заключення комісії Сімонов вносить у карабін декілька змінень. Введені вдосконалення позитивно відбилися на бойових властивостях карабіну, та у 1949 році він був прийнятий на озброєння Радянської Армії під назвою “7,62-мм самозарядний карабін системи Сімонова зр.1945 року”.

Але досвід війни, як і зроблені раніше нами зауваження по недоліках системи стрілецького озброєння, свідчили: велика кількість зразків зброї, розрізнення їх по виконуваним функціям є фактором негативним. Необхідно було розробити єдиний зразок індивідуальної зброї, який поєднував би у собі позитивні риси гвинтівки (дальність, потужність та влучність пострілу у режимі поодинокого вогню) та пістолету-кулемету (спроможність стрільби чергами), надійність в експлуатації на рівні кращих зразків озброєння часів Великої Вітчизняної війни, достатню живучість та довговічність окремих деталей.

Робота у цьому напрямку велася ще з часів війни. Її тріумфальним завершенням стало виготовлення Михайлом Тимофійовичем Калашниковим (народ. у 1919 році у с. Куря Алтайського краю) у 1946 році зразку автомата, на базі якого був відпрацьований автомат, який у подальшому поступив на озброєння Радянської Армії.

Цей автомат виявився історичним винаходом, який на довгі роки визначив тенденції розвитку зброї та рівень її робочих параметрів. Не дивлячись на загальне визнання та високу оцінку, М.Т.Калашников не зупинився на досягненому, та наполегливо продовжував вдосконалювати його. Як результат, у 1959 році на озброєння прийнятий модернізований автомат системи М.Т.Калашникова (АКМ), у якому конструктором введений ряд вдосконалень, які значно покращили бойові та експлуатаційні характеристики: введений уповільнювач спрацювання курку, який збільшив міжцікловий час, що покращило влучність зброї; покращена стійкість зброї у горизонтальній площині за рахунок перенесення удару затворної рами у передньому положенні з правого боку на лівий; підвищена прицільна дальність до 1000 м; введений замість багнету багнет-ніж, яким можна також перерізати колючого дрота, який знаходиться під напругою; за рахунок переходу на штамповку окремих деталей та сборок (ствольна коробка, кришка ствольної коробки та ін.) та використання легких зплавів, а пізніше пластмаси (для магазину) зменшена вага.

У конкурсі на проектування нового пістолету прийняли участь Токарев, Сімонов, Воєводін, Коровін, Раков, М.Ф.Макаров.Під час полігонних випробувань найкращі результати продемонстрував пістолет Миколи Федоровича Макарова (1914р. нар., м. Сасаово, Рязанської області), який був прийнятий на озброєння під назвою “9-мм пістолет Макарова (ПМ)”. Одночасно із 9-мм пістолетом, Макаров розробив 7,62-мм пістолет, який також успішно витримав іспити, але перевагу було віддано 9-мм пістолету. ПМ мав менші розміри та вагу у порівнянні із ТТ, але його зупинювальна дія майже в чотири рази перевищувала показники ТТ. Цього вдалося досягти завдяки переходу до нового, меншого за довжиною патрона.

У подальшому, у зв’язку з переозброєнням Збройних Сил новими зразками стрілецького озброєння, перед конструкторами постала задача створення самозарядної снайперської гвинтівки. Народження цього виду озброєння відбулося у змаганні двох конструкторів - А.С.Константінова та Євгена Федоровича Драгунова(1920-1991).

Кінцевий варіант снайперської гвинтівки Є.Ф.Драгунова показав кращі результати по найважливішим для снайперської гвинтівки показникам - влучності стрільби та кучності бою. У 1963 році снайперська гвинтівка Є.Ф.Драгунова була прийнята на озброєння під назвою “7,62-мм снайперська гвинтівка Драгунова (СВД)”.

На базі автомату своєї конструкції М.Т.Калашніков розробив концепцію “єдиного кулемета”. Ним були розроблені кулемети, прийняті на озброєння під назвами “7,62-мм ручний кулемет системи Калашникова РПК”(із секторним та дисковим магазином) та “7,62-мм кулемет системи Калашникова ПК”(на базі якого створено станковий7,62-мм кулемет системи Калашникова ПКС на станку Саможенкова).

У 1949 році талановитим конструктором Семеном Володимировичем Владіміровим (1895-1956) було створено новий, могутній вид озброєння - великокаліберний кулемет, який виявився вершиною його творчості. Створений Семеном Володимировичем Владіміровим великокаліберний кулемет у піхотному варіанті на станку С.А.Харикіна було прийнято на озброєння під назвою “14,5-мм піхотний кулемет ПКП конструкції Вадімірова” у 1949 році.

Як зенітний стрілецький засіб були розроблені зенітні установки ЗУ-2 (С.В.Владіміров, Г.П.Марков), ЗУ-23.

Таким чином, післявоєнну систему стрілецької зброї склали вищезазначені засоби.

3. Сучасна система стрілецької зброї НГУ та Збройних Сил України

Характеристики

Список файлов книги