20359 (597014), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Бойові можливості залежать від кількості особового складу, рівня його бойової підготовки та морального стану, наявності і стану зброї, бойової та іншої техніки, мистецтва командного складу в управлінні підрозділами, організаційної структури військ та їх забезпечення матеріально-технічними засобами, а також від складу і характеру дій противника, умов місцевості, метеорологічної обстановки.

Бойові можливості аеромобільнї роти (батальйону) в обороні виражаються відповідними показниками: складом сил та засобів противника, якого вони здатні розгромити; шириною та глибиною района оборони роти; глибиною вогневого ураження об’єктів противника; радіусом дії засобів ураження та часом, який необхідно для підготовки, маневровістю підрозділів. При цьому окремо можуть визначатися вогневі можливості, їх здатність по знищенню танків, бойових машин , літаків та інших вогневих засобів противника.

Бойові можливості роти (батальйону) можуть розглядуватися за видами та засобами ураження (артилерія, БМД, засоби ППО, стрілецька і протитанкова зброя), а також за здатністю створити необхідну щільність сил та засобів на 1 км фронту.

Складовими бойових можливостей роти (батальйону) є : вогнева могутність, ударна сила, маневровість.

Вогнева могутність роти (батальйону) залежить від вогневих можливостей штатних та приданих видів зброї, крім цього в обороні необхідно враховувати і застосування мінно-вибухових загороджень.

До показників вогневої могутності відносяться: кількість об’єктів , що уражаються (знищуються) та ступінь їх ураження (у тому числі взводних опорних пунктів), кількість зброї та бойової техніки противника, яка знищується, математичне сподівання втрат, які може понести противник.

Ударна сила – це здатність підрозділів наносити могутні удари по противнику поєднанням вогню та руху у вказаному напрямі. Вона заснована на застосуванні вогню артилерії, бойових броньованих машин, протитанкових засобів, засобів ППО, АГС та усіх видів стрілецької зброї. В обороні ударна сила реалізується при розгромі противника, який вклинився в оборону, тобто при проведенні контратак.

Маневреність – це здатність підрозділів організовано і швидко здійснювати перегрупування та змінювати розміщення сил і засобів, приймати ту чи іншу побудову, готуватися до тих чи інших дій у визначений час; нарощувати силу першого удару; переносити зусилля з одного напрямку на інший, долати зони радіактивного і хімічного зараження, райони руїн, завалів і пожеж; перенацілювати свої вогневі засоби на одночасну поразку найважливіших об'єктів противника; можливість та здатність воєнної техніки швидко змінювати швидкість та напрямок руху. В обороні результатом реалізації маневрових можливостей підрозділів є випередження противника у захопленні вигідних рубежів для оборони та нарощування зусиль на загрозливих напрямках.

Враховуючи штатну структуру та бойові можливості, підрозділи в обороні можуть займати: батальйон – район оборони шириною до 3-5 км, глибиною до 2-2,5 км; рота – опорний пункт шириною до 1-1,5 км, глибиною до 1 км; взвод – опорний пункт шириною до 400 м, глибиною до 300 м.

Проміжки між опорними пунктами рот можуть бути до 1,5 км, між опорними пунктами взводів– до 300 м.

В залежності від місцевості, якщо вона не всюди доступна для наступу противника, фронт оборони підрозділів може бути і більшим.

Розрахунки вогневих можливостей аеромобільних підрозділів в боротьбі з танками та іншими броньованими цілями показують, що, наприклад, аеромобільна рота на БМД вогнем штатних засобів боротьби з броньованими машинами противника здатна знищити до 22-23 танків або 34-35 БМП (БТР).

Досвід ведення війн показує, що для відбиття атаки танків та інших броньованих машин противника достатньо знищити до 50 % атакуючих засобів.

Порівнюючи розрахункові вогневі можливості з кількістю танків, БМП, БТР в танковій та мотопіхотній ротах наприклад у армії США – 13 танків і 11 БМП (БТР), моживо зробити висновок, що аеромобільна рота на БМД здатна відбити атаку до двох танкових рот або трьох мотопіхотних рот противника.

Така кількість танків або БМП (БТР) у складі підрозділу, за поглядами іноземних фахівців, може наступати на фронті до 1500 м і більше.

Крім цього, в період відбиття атаки противника аеромобільні підрозділи будуть також вести боротьбу і з піхотою противника.

Досвід війн в цьому випадку показує, що для успішного відбиття атак піхоти противника створювалась щільність до 3-5 куль на 1 м фронту атаки за хвилину. Аеромобільна рота здатна випустити із стрілецької зброї 7000 куль за хвилину. Враховуючи мінімально необхідну щільність куль (3-5) на 1 м фронту атаки противника за хвилину, аеромобільна рота на БМД здатна відбити атаку з найбільшою надійністю на фронті до 1500 м 7000/(3-5)=1400-2333.

Таким чином, розрахунки вогневих можливостей роти показують, що вона може успішно обороняти опорний пункт по фронту до 1500 м.

Розосередження підрозділів по фронту і в глибину повинно бути таким, щоб однією ракетою високоточної зброї (ядерним боєприпасом найменшої потужності) уражався не більше як один взвод.

Відносно до аеромобільних підрозділів, така ступінь розосередження забезпечується при розмірах: опорного пункту взводу по фронту до 400 м, у глибину до 300 м, з проміжками між опорним пунктами взводів до 300 м; опорного пункту роти по фронту до 1500 м, у глибину до 1000 м, з проміжками між опорними пунктами рот до 1500 м.

Глибина опорного пункту роти, крім цього, створюється за рахунок уступного розміщення взводів; вогневі засоби, які знаходяться у глибині, повинні знаходитися на такому віддалені, щоб своїм вогнем могли підтримати підрозділи, які ведуть бій на передньому краї.

Враховуючи дальність ведення ефективного вогню БМД та іншої зброї, глибина опорного пункту роти повинна бути до 1 км.

З урахуванням розмірів ротних опорних пунктів, проміжків між ними, можливого характеру місцевості, аеромобільний батальйон здатен обороняти район оборони по фронту до 5 км.

В батальйоні між ешелонами бойового порядку повинні бути тактичний зв’язок і така віддаленість, при якій забезпечується можливість швидкого застосування сил та засобів підрозділу, який розміщений у глибині, для нарощування зусиль на будь-якому загрозливому напрямку, а також допомоги першому ешелону. Як показує досвід військових навчань, віддаленість між ешелонами в бойовому порядку батальйону може складати до 1 км. Таке віддалення забезпечує як своєчасне висунення другого ешелону та закриття виломів, які створилися від ударів противника, так і для проведення контратак.

Таким чином, враховуючи глибину ротного опорного пункту (до 1000 м), віддаленість між ешелонами (до 1000 м), загальна глибина району оборони батальйону повинна складати до 3 км.

Для захисту підрозділів від раптового нападу противника та недопущення ведення ним розвідки від батальйону може висилатися бойова охорона у складі підсиленого взводу. Віддаленість його повинна бути такою, щоб йому забезпечувалася підтримка вогнем артилерії (мінометів), ПТКР та інших засобів, а враховуючи дальність ефективного вогню цих засобів, вона складає до 2 км.

3. Основу системи вогню роти складає вогонь бойових машин, протитанкових засобів та стрілецької зброї.

Вогневі засоби у батальйонному районі оборони (опорному пункті роти) розташовуються скрито, розсереджено і так, щоб можливо було вести вогонь на граничну (найбільшу) дальність і вражати противника фланговим, перехресним та кинджальним вогнем високої щільності, мати вогневий зв'язок між собою та створювати вогневі мішки.

Бойові машини розміщуються в опорному пункті роти (взводу) по фронту та у глибину на відстані 200 м одна від одної. Крім того, при розташуванні бойових машин необхідно враховувати можливість ефективного застосування ними ПТКР, ведення дійсного вогню з гарматно-кулеметної зброї з розрахунком прикриття ділянки місцевості у визначених секторах обстрілу та недопущення ураження підрозділів, що обороняються попереду.

Для вогневих засобів, крім основних, готуються запасні вогневі позиції, а для чергових вогневих засобів і бойових машин – тимчасові вогневі позиції.

З метою введення противника в оману відносно системи вогню і розташування вогневих засобів можуть призначатися кочуючі гармати та бойові машини.

Готовність системи вогневого ураження (системи вогню) визначається зайняттям вогневими засобами позицій, підготовкою даних для стрільби, а також наявністю боєприпасів.

4. Система опорних пунктів та вогневих позицій роти (батальйону) включає: позицію бойової охорони (створюється в батальйоні); опорні пункти рот (взводів), об'єднані у батальйонний район оборони; вогневі позиції бойових машин, протитанкових керованих ракетних комплексів та інших вогневих засобів; траншеї та ходи сполучення, а також вертольотні площадки для бойових і транспортно-бойових вертольотів. Система опорних пунктів і вогневих позицій готується у залежності від прийнятого рішення, бойових можливостей роти (батальйону), наявності часу та характеру місцевості.

Позиція бойової охорони створюється з метою недопущення раптового нападу противника та ведення ним наземної розвідки. У бойову охорону виділяється, як правило, підсилений взвод від роти першого ешелону на віддаленість до 2км.

Опорний пункт роти обладнується двома-трьома траншеями і складається з опорних пунктів взводів, позицій вогневих засобів роти і наданих підрозділів, зв'язаних між собою єдиною системою вогню, загороджень та ходів сполучення у межах опорного пункту роти.

В батальйонному районі оборони ротні опорні пункти повинні розташовуватися так, щоб вони перехоплювали своїм розташуванням та вогнем найбільш ймовірні напрямки наступу противника, виключався б шаблон у побудові оборони і щоб забезпечувалася стійкість підрозділів, що обороняються.

Для кругової оборони ротного опорного пункту широко використовуються ходи сполучень, взводам призначаються додаткові сектори обстрілу, для вогневих засобів готуються основні та запасні вогневі позиції з урахуванням ведення вогню в сторону флангів та у тил. Частина вогневих засобів розташовується в глибині, а на флангах, в проміжках між взводами, в тилу опорного пункту влаштовуються загородження.

Проміжки між ротними опорними пунктами можуть бути до 1000 м, а між опорними пунктами взводів – до 300 м і повинні знаходитись під безперервним наглядом, прострілюватися фланговим та перехресним вогнем всіх засобів, особливо протитанкових, а також прикриватися вогневими засадами, вогнем артилерії та загородженнями. В проміжках між опорними пунктами рот (взводів) обладнуються (при наявності часу) траншеї та запасні позиції.

Траншеї та ходи сполучення повинні забезпечувати вигідність при веденні вогню, особливо флангового та перехресного, скрите розміщення особового складу і вогневих засобів, швидкий та скритий маневр підрозділами по фронту і у глибину, а також не дати можливості противнику виявити бойовий порядок та систему вогню.

Перша траншея є переднім краєм оборони, перед якою створюються протитанкові та протипіхотні загородження. Передній край визначається старшим командиром.

Перша траншея вибирається, по можливості, за природними протитанковими перешкодами і повинна забезпечувати вигідне спостереження за противником, найкращі умови для створення суцільного вогню всіх видів зброї перед переднім краєм, на флангах, в проміжках і з глибини оборони. Місцевість перед переднім краєм повинна затруднювати противнику спостереження, вибір скритих районів для зосередження.

Друга траншея обладнується на віддаленні 300-600 м від першої з таким розрахунком, щоб підрозділи, які її обороняють, могли своїм вогнем підтримувати підрозділи, які займають першу траншею, а також вести вогонь на підступах до переднього краю і прикривати вогнем загородження перед ним.

Третя (четверта) траншея обладнується на віддаленні 600-1000 м від другої (третьої) траншеї з таким розрахунком, щоб підрозділи, які їх обороняють, могли вести вогонь у смузі між другою та третьою (четвертою) траншеями, а також використовувати їх, як вихідне положення для маневру на загрозливі напрямки.

Ходи сполучення використовуються для потайного маневру підрозділів, ведення бою з противником, що уклинився в оборону, а також для евакуації поранених, подачі боєприпасів та продуктів харчування. Ходи сполучення відкопуються з окремими позиціями для вогневих засобів з таким розрахунком, щоб на кожний взвод було не менше одного ходу сполучення від першої траншеї до другої і на кожну роту – від другої траншеї до третьої (четвертої), що дозволить, крім цього, вести кругову оборону.

Ведення оборони ротою. Способи виконання бойових задач

Підготовка оборони являє собою цілий комплекс заходів, які проводить командир батальйону (роти) в інтересах успішного виконання бойового завдання і починається з одержання бойового завдання від старшого командира. Вона включає: організацію бою (прийняття рішення, постановка бойових завдань підрозділам, рекогносцировка, організацію взаємодії та системи вогню, всебічного забезпечення бою і управління, розробку схеми району оборони батальйону, опорного пункту роти); підготовку батальйону (роти) до виконання бойового завдання; зайняття оборони, створення бойового порядку та системи вогню; інженерне обладнання району оборони (опорного пункту); організацію та проведення виховної роботи; практичну роботу командирів (батальйону, роти, заступників і штабу) в підпорядкованих підрозділах, підготовку підрозділів до бою та інші заходи.

Зайняття оборони рота (батальйон) здійснює з урахуванням умов переходу до неї, тобто конкретної обстановки, яка склалася, і завершується у встановлений командиром термін.

Інженерне обладнання району оборони (опорного пункту роти)починається негайно після визначення позицій підрозділам, вогневим засобам та організації системи вогню, яке повинно забезпечити живучість вогневих засобів, стійкість підрозділів, які обороняються, їх захист від усіх засобів ураження і скритість розміщення.

Характеристики

Список файлов книги