Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Рахунок 31 “Рахунки у банках” за класифікацією відноситься до актив­них, основних, грошових. По дебету відображається надходження коштів, по кредиту – їх вибуття. Сальдо рахунку – дебетове – показує суму залишку коштів на поточному рахунку на певну дату.

Розглянемо приклади господарських операцій з руху грошових коштів на поточних рахунках у банках:

Таблиця 3.

Кореспонденція рахунку 31 “Рахунки у банках”, субрахунок 311 “Поточні рахунки в національній валюті”

1. Облік операцій з іншими рахунками у банках. Крім поточних рахунків

підприємства можуть відкривати в банках спеціальні рахунки, призначені для здійснення поточних операцій наступних видів:

• розрахунки чеками за товари (роботи, послуги);

• розрахунки за акредитивами;

Розрахунковий чек – це документ, що містить письмове доручення власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів. Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб за отримані товари (роботи, послуги). Чекову книжку на ім’я чекодавця банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця. Для гарантованої оплати чеків чекодавець бронює кошти на окремому рахунку – рахунку лімітованої чекової книжки. В межах ліміту підприємства виписують розрахункові чеки постачальникам.

Акредитив – це договір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта зобов’язаний виконати платіж на користь особи, якій цей платіж призначено. Клієнт оформлює заяву про відкриття акредитиву, в якій вказуються дані про постачальника, дата і номер договору, назва товарів (робіт, послуг), їх кількість, ціна та загальна сума поставки, а також перелік документів, які додаються до реєстру документів по даному акредитиву. Банк відповідно депонує вказану в заяві суму та повідомлює про це банк, що обслу­говує постачальника. Після відвантаження продукції (надання послуг, виконання робіт) постачальник подає у своє відділення банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитиву, разом з реєстром документів, на підставі яких йому зараховується платіж з акредитиву. В разі порушення хоча б одної з умов акредитиву банк виплати не проводить.

Для обліку грошових коштів на рахунках лімітованих чекових книжок та акредитивів призначений рахунок 313 “Інші рахунки у банках в національній валюті”. Записи на рахунках здійснюються на підставі виписок банку. Регіст­рами синтетичного обліку рахунку 313 є журнал № 1, розділ 2 - по кредиту рахунку та відомість 1.2. – по дебету рахунку. Аналітичний облік ведеться за окремими чековими книжками та акредитивами.

Розглянемо приклади господарських операцій з руху грошових коштів на інших рахунках у банках:

Таблиця 4.

Кореспонденція рахунку 31 “Рахунки у банках”, субрахунок 313 “Інші рахунки у банках в національній валюті”

*Суми по виданих, але не оплачених банком (не пред’явлених до оплати) чеках залишаються на рахунку 313. Розрахункові чеки видаються у підзвіт працівникам підприємства для розрахунків з кредиторами. На суму виданих чеків складається проводка: Д-т рахунку 372 “розрахунки з підзвітними особами”, К-т рахунку 685 “Розрахунки з іншими кредиторами”. Після подання звітів підзвітними особами про використання чеків кредитується рахунок 372 в кореспонденції з рахунком 685. Різниця залишків по рахунках 372 (685) та 313 показує суму виданих, але не оплачених банком чеків.

Висновки.

Грошові кошти виступають головним засобом здійснення розрахунків підприємства з різними організаціями та особами, зокрема за отриману та відвантажену продукцію (роботи, послуги). Крім того, розрахункові взаємовідносини виникають к у підприємств з банками з приводу отриманих позик, з бюджетом та органами соціального страхування, з робітниками по заробітній платі та інші. Для збереження грошових коштів та здійснення безготівкових розрахункових операцій підприємства відкривають поточні рахунки у банках. Платежі шляхом безготівкових перерахувань через банк являються основною формою розрахунків.

Відносно невеликі суми використовуються для готівкових розрахунків по оплаті праці (на підприємствах, які не перейшли на розрахунки за допомогою пластикових карток), з підзвітними особами, за продані цінності за готівку. Такі кошти зберігаються у касі підприємства.

Документування операцій з грошовими коштами суворо регламентовано чинним законодавством. Вимоги до застосування та оформлення первинної документації повинні ретельно виконуватися.

Облік операцій з грошовими коштами ведеться за допомогою активних грошових рахунків класу 3, обороти та залишки яких систематично зістав­люються з виписками банку та звітами касиру.

Тема 10. Облік основних засобів та нематеріальних активів.

Вступ

Основные средства являются фундаментом деятельности предприятий. От степени эффективности их использования во многом зависит финансовый результат. Следовательно, управление основными средствами представлят собой процесс воздействия на имущество длительного пользования с целью наиболее эффективного его использования в предпринимательской или иной хозяйственной деятельности. В процессе управления основными средствами бухгалтерскому учету отведена существенная роль. Бухгалтерская информация является основой для получения важнейших показателей состояния и использования ОС, таких как фондоотдача, рентабельность основных средств, степень годности и других. Расчеты амортизации и их отражение в бухгалтерском учете напрямую связаны с процессом окупаемости капитальных инвестиций.

План

1. Основные средства, их классификация и оценка;

2. Аналитический учёт основных средств;

3. Синтетический учёт основных средств;

4. Учёт поступления основных средств;

5. Учет износа и амортизации основных средств;

6. Учет ремонта основных средств;

7. Учет выбытия основных средств;

8. Учет нематериальных активов

1. Основные средства, их классификация и оценка

Отличительной особенностью основных средств является длительное время их использования, постепенный износ и пе­редача стоимости на себестоимость вновь созданного продукта.

Основные принципы формирования в бухгалтерском учете и финансовой отчётности информации об основных средствах определяются Положением (стандартом) бухгалтерского учета 7 «Основные средства» (далее - П(С)БУ7).

В соответствии с П(С)БУ 7 к ос­новным средствам относятся материальные активы, которые предприятие содержит с целью использования их в процес­се производства или поставки товаров, предоставления ус­луг, сдачи в аренду другим лицам или для осуществления административных и социально-культурных функций, ожи­даемый срок полезного использования (эксплуатации) ко­торых более одного года (или операционного цикла, если он больше года). В отличие от ранее действовавшей методологии данное определение основных средств не содержит стоимостного критерия. Право устанавливать такой критерий, разграничивающий основные средства и малоценные необоротные активы дано непосредственно предприятиям (п.5 П(С)БУ 7).

Бухгалтерский учет призван решать следующие задачи:

• своевременное, точное и достоверное отражение наличия и движения основных средств;

• определение износа и амортизации основных средств, а также расходов на их восстановление.

Выполнению этих задач способствует эко­номически обоснованная классификация основных средств по ряду признаков.

В зависимости от функционального назначения основные средства подразде­ляются на производственные и непроизводственные. К производ­ственным относятся средства, которые принимают участие в сфере материального производства или обслуживают его. К непроизводственным относятся основные средства, кото­рые предназначены для непроизводственного потребле­ния (основные средства жилищно-коммунального хо­зяйства, здравоохранения, культуры и др.).

В зависимости от натурально-вещественного характера, ос­новные средства подразделяются на собственно основные средства и другие необоротные материальные активы. В составе собственно основных средств выделяют, в частности, следующие группы:

1. Земельные участки;

2. Здания, сооружения и передаточные устройства;

3. Машины и оборудование;

4. Транспортные средства;

5. Инструменты, приспособления, инвентарь (мебель);

6. Прочие основные средства.

В составе других необоротных материальных активов выделяются, в частности, следующие группы:

1. Библиотечные фонды.

2. Малоценные необоротные материальные активы.

3. Прочие необоротные материальные активы.

По факту использования основные средства подразделяются на дей­ствующие и недействующие (находящиеся в запасе и на консер­вации). Такое деление их в учете связано, главным образом, с начислением амортизации.

В зависимости от принадлежности различают основные средства собственные, и арендованные.

Собственные основные средства отражаются на балансе предприятия (на счете 10 «Основные средства»), а арендованные – на заба­лансовом счете 01 «Арендованные необоротные активы».

Оценка основных средств.

Важным условием правильной ор­ганизации учета основных средств является также единый при­нцип их оценки. Различают следующие виды оценки основных средств: первоначальную, остаточную, восстановительную и ликвидационную.

Предприятия отражают в учёте основные средства по первоначальной стои­мости, под которой понимают фактическую (справедливую) себестоимость сооружения, изготовления или приобретения объекта, включая расходы по доставке и установке, страхованию, гос. регистрации, а также другие расходы, связанные с вводом объекта в эксплуатацию.

При этом согласно определению, данному в П(С)БУ 19, под справедливой стоимостью понимают сумму, по которой актив может быть обменен или получен в результате операций между осведомлёнными, заинтересованными и независимыми сторонами. Международным стандартом № 16 «Основные средства» предусмотрено, что справедливая оценка объекта – это его рыночная стоимость, которая определяется при проведении оценочной экспертизы один раз в течение трёх – пяти лет.

Изменение первоначальной стоимости основных средств до­пускается в случаях:

• реконструкции, достройки, дооборудования, техническо­го переоснащения и других видов улучшения основных средств, которые приводят к увеличению будущих экономиче­ских выгод от их использования;

• переоценки (индексации) балансовой стоимости основ­ных средств;

• частичной ликвидации соответствующих объектов.

В процессе эксплуатации основные средства постепенно изнашиваются (физически, морально), вследствие чего их первоначальная стоимость уменьшается. Первоначаль­ная стоимость основных средств за вычетом суммы износа на­зывается остаточной стоимостью. Она является показателем реальной стоимости основных средств на отчётную дату.

Характеристики

Список файлов книги