13686 (596882), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Об'єктами земельних відносин виступають земельна ділянка в певних межах фіксованої площі та місцеположення, земельні частки (паї) й права на них. Правові норми, що регулюють відносини власності на землю, підрозділяються на загальні, властиві усім земельним відносинам, і спеціальні, характерні для певних категорій земель і умов їх використання. Земельні відносини включають установлені земельним законодавством:

• порядок надання або вилучення земельної ділянки;

• права та обов'язки землекористувача;

• оподаткування, плату за землю;

• санкції за порушення земельного законодавства.

• Кодекс розмежовує власність на землю (рис. 3.2). Згідно кодексу землі, які не є власністю громадян, юридичних осіб і муніципальних утворень, є державною власністю.

Республіканська власність на земельні ділянки визнається законами. Право такої власності виникає при розмежуванні державної власності на землю і у зв'язку з придбанням земельних ділянок на підставах, передбачених ІІКУ.

У відповідності до закону у національній власності можуть також знаходитися не надані у приватну власність земельні ділянки.

У власності суб'єктів, згідно з законодавством, знаходяться земельні ділянки:

• визнані такими законами;

• одержані суб'єктами при розмежуванні державної власності на землю;

• придбані суб'єктами на підставах, передбачених ЦКУ.

У власності суб'єктів України можуть знаходитися не на дані у приватну власність земельні ділянки:

• зайняті об'єктами нерухомості, що є власністю суб'єктів;

• надані органами державної влади суб'єктам, державним унітарним підприємствам і установам, суб'єктам, створеним органами влади;

• віднесені до земель природних територій регіонального значення, що особливо охороняються;

• віднесені до земель лісової фундації, що знаходяться у власності суб'єктів відповідно до федеральних законів;

• віднесені до земель водної фундації, зайнятими водними об'єктами, що знаходяться у власності суб'єктів;

• зайняті приватизованими об'єктами нерухомості, що знаходилися до приватизації у власності суб'єктів.

До третього виду державної власності на землю - муніципальної - відносяться ділянки:

• визнані такими законодавчо і прийнятими відповідними законами;

• право муніципальної власності на які виникло при розмежуванні державної власності на землю;

• придбані на підставах, встановлених ЦКУ.

У власність муніципальних утворень для забезпечення їх розвитку можуть безоплатно передаватися землі, що знаходяться в державній власності, в тому числі за межами кордонів муніципальних утворень.

За умов розгортання земельних відносин варто прийняти такі поняття та визначення:

власники земельних ділянок - особи, що є власниками земельних ділянок;

• землекористувачі - особи, що володіють й користуються земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) або безоплатного часового користування;

• землевласники - особи, що володіють і користуються земельними ділянками за правом довічного успадкованого володіння;

• орендарі земельних ділянок - особи, що володіють та користуються земельними ділянками за договорами оренди й суборенди;

• володарі сервітути - особи, що мають право обмеженого користування чужими земельними ділянками.

Економічні взаємозв'язки між власниками й користувачами земельних ресурсів характеризуються рентними відносинами. Рента складається з трьох основних джерел:

• дару природи (родючості грунту, сприятливих кліматичних умов, цінності річкових ресурсів і корисних копалин тощо);

• забезпечення за допомогою комунального обслуговування певного рівня життя та праці. Муніципалітети справедливо підвищують рівень земельної ренти на підтримку й розвиток соціальної, інженерної, транспортної, виробничої інфраструктури;

• підприємницької діяльності на кожній окремо взятій земельній ділянці.

Успішна діяльність підприємця, дозволяє отримувати на даній ділянці землі очікуваний дохід, частина якого надходить до місцевих органів влади у вигляді орендної плати, а частина залишається у підприємця.

Одним з основних напрямів реформування земельних відносин є включення в господарський обіг найбільш економічно значимих земель (урбаністичний підхід). В сучасних умовах розвитку ринкових відносин доцільним є перехід на конкурсну (аукціонну) форму продажу прав на земельні ділянки або права їх оренди. Такий підхід грунтується на системному розгляді комплексу об'єктів нерухомості та їх земельно-ресурсної й просторової основи. Технологічно даний підхід реалізується через процедури формування нерухомості, у тому числі через її містобудівне та землевпоряджувальне проектування (моделювання) і міський землеустрій (розмежування), уточнення земельних резервів міст й самої межі поселень, державну реєстрацію прав на нерухомість та облік самих об'єктів нерухомості, складання й ведення державного земельного кадастру, зміну системи оподаткування об'єктів нерухомості на основі їх реальної ринкової оцінки, розвиток інфраструктури ринку нерухомості, земельний контроль та моніторинг.

Базовим для формування нової земельної й містобудівної політики є те, що земельну ділянку та інші об'єкти нерухомості не можна розглядати роздільно не лише при здійсненні операцій з об'єктами нерухомості, але й за самого планування й проектування їх створення. Земельні відносини в міських і сільських поселеннях нерозривно пов'язані з містобудуванням й навпаки.

З урахуванням економічної значимості землі та інших об'єктів нерухомості, актуальності, найтіснішого взаємозв'язку та взаємозалежності земельних і містобудівних перетворень реформування доцільно здійснювати синхронно в межах єдиної земельно-містобудівної діяльності (принцип урбанізму).

1.4 Основи землеустрою в Україні

Землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил (Закон України "Про землеустрій").

Види робіт із землеустрою - обстежувальні, пошукові, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-пошукові роботи, що виконуються з метою складання документації із землеустрою. Діяльність у сфері землеустрою -наукова, технічна, виробнича та управлінська діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб, що здійснюється при землеустрої. Документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження та розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо. До заходів із землеустрою відносять передбачені документацією із землеустрою роботи щодо раціонального використання та охорони земель, формування та організації території об'єкта землеустрою з урахуванням їх цільового призначення, обмежень у використанні та обмежень (обтяжень) правами інших осіб (земельних сервітутів), збереження та підвищення родючості грунтів.

Проект землеустрою - сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обгрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити протягом 5-10 і більше років. Землеустрій забезпечує:

• реалізацію державної політики щодо використання та охорони земель, здійснення земельної реформи, вдосконалення земельних відносин, наукове обгрунтування розподілу земель за цільовим призначенням з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, формування раціональної системи землеволодіння та землекористування, створення екологічно сталих агроландшафтів тощо;

• надання інформації для правового, економічного, екологічного та містобудівного механізмів регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях шляхом встановлення особливого режиму та умов використання й охорони земель;

• встановлення та закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників та землекористувачів;

• прогнозування, планування та організацію раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному та господарському рівнях;

• організацію території сільськогосподарських підприємств, установ і організацій з метою створення просторових умов для еколого-економічної оптимізації використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення структури та розміщення земельних угідь, посівних площ, системи сівозміни, сінокосів пасовищезміни;

• розробку та здійснення системи заходів із землеустрою для збереження природних ландшафтів, відновлення та підвищення родючості грунтів, рекультивації порушених земель й землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення, закислення, заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами та хімічними речовинами тощо, консервації деградованих і малопродуктивних земель, запобігання іншим негативним явищам;

• організацію території підприємств, установ й організацій з метою створення умов сталого землекористування та встановлення обмежень і обтяжень (земельних сервітутів) у використанні та охороні земель несільськогосподарського призначення;

• отримання інформації щодо кількості та якості земель, їх стану та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Система землеустрою включає:

а) законодавчо визначену діяльність у сфері землеустрою;

б) органи, що здійснюють державне регулювання у сфері землеустрою;

в) організацію, регулювання та управління у сфері землеустрою;

г) здійснення землеустрою на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях;

ґ) державний та самоврядний контроль за здійсненням землеустрою;

д) наукове, кадрове та фінансове забезпечення землеустрою;

є) суб'єкти та об'єкти землеустрою.

Суб'єктами землеустрою є: органи державної влади та органи місцевого самоврядування; юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій; землевласники та землекористувачі.

Землеустрій базується на таких принципах: дотримання законності; забезпечення науково обґрунтованого розподілу земельних ресурсів між галузями економіки з метою раціонального розміщення продуктивних сил, комплексного економічного й соціального розвитку регіонів, формування сприятливого навколишнього природного середовища; організації використання та охорони земель із врахуванням конкретних зональних умов, узгодженості екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства, які забезпечують високу економічну та соціальну ефективність виробництва, екологічну збалансованість й стабільність довкілля та агро-ландшафтів; створення умов для реалізації органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами їх конституційних прав на землю; забезпечення пріоритету сільськогосподарського землеволодіння та землекористування; забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки, охорони земельних ресурсів і відтворення родючості ґрунтів, продуктивності земель сільськогосподарського призначення, встановлення режиму природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Правову основу землеустрою становлять Конституція, Земельний кодекс України, Закони України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність», «Про планування і забудову територій», "Про землеустрій" та інші нормативно-правові акти.

Регулювання у сфері землеустрою здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, а також центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у межах повноважень, встановлених законом.

До повноважень цих органів у сфері землеустрою належать: визначення засад державної політики у галузі використання та охорони земель; затвердження документації із землеустрою щодо визначення та встановлення державного кордону України; затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель; координація діяльності органів виконавчої влади з питань землеустрою; організація здійснення державного контролю при проведенні землеустрою; розроблення, затвердження та участь у реалізації республіканських програм використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів відповідно до загальнодержавних програм; інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.

Землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі:

• розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель;

• встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення на місцевості державного кордону України;

• надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок;

• встановлення меж земель, обмежених у використанні та обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути);

організації нових і впорядкування існуючих об'єктів землеустрою;

виявлення порушених землі й земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землюваня малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висунення, ущільнення, забруднення промисловими відходами, радіоактивними та хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних земель.

Заходи, передбачені затвердженню у встановленому порядку документацією із землеустрою, є обов'язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, власниками землі землекористувачами, у тому числі орендарями. Власники землі, землекористувачі й орендарі, при здійсненні землеустрою зобов'язані забезпечити доступ розробникам документації із до своїх земельних ділянок.

Організацію та планування землеустрою на загальнодержавному й місцевому рівнях здійсняють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядуванні відповідно до повноважень, встановлених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України.

Землеустрій здійснюється на підставі: рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; кладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації; судових рішень.

Характеристики

Список файлов книги